АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Основні завдання терапевтичної служби в Україні.Уявлення про хворобу, її етіологію, патогенез, симптоми, синдроми,перебіг, діагноз, прогноз, лікування

Терапія - галузь медицини, яка вивчає захворювання внутрішніх орга­нів, що лікуються консервативними методами. Терапія вивчає етіологію, патогенез, клінічні прояви захворювань внутрішніх органів і розробляє методи їх діагностики, лікування і профілактики. Провідним завданням терапії як науки є запобігання захворюванням внутрішніх органів та-їх ліку­вання. Окремі розділи терапії сформувались як медичні спеціальності: кар­діологія, пульмонологія, гастроентерологія, ендокринологія та ін.

С.П. Боткін так визначив цілі практичної медицини: „Найголовнішими і суттєвими завданнями практичної медицини є попередження захворювань, лікування хвороби, що розвинулась і. врешті, полегшення страждань хво­рої людини".

Сучасні медичні знання про походження та розвиток численних захво­рювань людини і способи боротьби з ними є результатом нагромадження знань упродовж віків. Ще у стародавні часи лікарі спостерігали за хвори­ми, знаходили різноманітні зовнішні прояви захворювань (задишка, водян­ка, лихоманка). Лікарі вважали, що хвороби відрізняються зовнішніми оз­наками і за цими ознаками давали їм назву. Основним способом вивчення хворих і хвороб було звичайне спостереження. Розвиток природознавства дозволив лікарям глибше вивчити і зрозуміти захворювання людини. Важ­ливим кроком було вивчення вигляду і будови органів померлих від різних хвороб. Лікар Морганьї (1682-1771) одним з перших уважно спостерігав прояви захворювань, а у випадку смерті старанно оглядав і вивчав зміни в органах хворих. На його думку, кожне захворювання пов'язане зі змінами певних органів в організмі людини і причини хвороб слід шукати в анатоміч­ному ураженні того чи іншого органа.

Лікар Лаенек (1781-1826), який відкрив новий спосіб обстеження хво­рих - вислуховування (аускультацію) порівнював звукові явища над леге­нями і серцем при житті хворого із змінами в тканинах цих органів після смерті і встановив, що при вислуховуванні легенів можна виявити місця ущільнення або руйнування легень.

Винахід мікроскопа та вдосконалення техніки дослідження дозволили виявити більш тонкі зміни в клітинах і тканинах органів померлих хворих. Було створено вчення про запалення і злоякісні пухлини. Після праць Вірхова (1821-1902) найголовнішим в розвитку захворювання вважали зміни в бу­дові клітин і органів; захворювання почали відрізняти за ураженням того

чи іншого органа, а хвороби стали називати на основі змін певного орган, запалення легені, виразка шлунка, запалення серцевого м'яза. Це був пе­ріод анатомічного напряму в науковій медицині.

Поряд з анатомічними дослідженнями почала розвиватись наука про функції органів і систем людини - фізіологія. Почалось експериментальні вивчення хвороб. Впроваджувались нові методи досліджень функцій органів і систем. Це був період функціонального напряму наукової медицини.

Відкриття мікроскопа дозволило виявити найдрібніші істоти (мікроби), не тільки в оточуючій природі, але в органах і крові хворої людини. Було доведено, що попадання в організм різних хвороботворних мікробів викли­кає інфекційні захворювання: були відкриті особливі мікроби в легенях хворих на туберкульоз, інші були знайдені в крові при правці. Так виник етіологічний напрямок наукової медицини.

Дальше вивчення причин і походження різних захворювань виявило, що лише одного попадання мікробів в організм людини ще не досить для того, щоб розвинулась хвороба. Наприклад, стрептококи попадають в організм багатьох людей, але тільки окремі з них хворіють на ревматизм. Для ви­никнення захворювання важливими є чутливість організму людини до хво­роботворних факторів та опірність його органів і систем.

Вивчення причин ослаблення організму людини, яка захворіла, і при­чин поширення захворювання серед населення, показує, що здоров'я людей залежить від довкілля, умов праці і побуту, тобто від соціальних умов.

Сучасна практична медицина користується всіма досягненнями науки для вивчення захворю­вань, дослідження змін у будові і функції органів, з'ясування причин хвороби і її лікування. Медици­на сьогодні має соціально-біологічний напрям.

Величезне значення для розвитку вітчизняної сис­теми клінічної підготовки мало створення в середині XIX століття госпітальних терапевтичних клінік. Це дало змогу студентам вивчати різні форми захворю­вання, набувати практичних лікарських навичок.

Позитивну роль у вирішенні фундаментальних проблем терапії й у підготовці медичних кадрів відіграли наукові терапевтичні школи. Київська те­рапевтична школа була створена у другій половині XIX століття видатними вченими-клініцистами В.П. Образцовим, Ф.Г. Яновським і М.Д. Стражеско. Василь Парменович Образцов (1849-1920) у своїй діяльності особливу увагу приділяв розробці й удосконаленню методів клінічного обстеження хворого. Впровадив у широку лікарську практику методичну глибоку ков­зну пальпацію органів черевної порожнини. Поряд із цим, В.П.Образцов ус­пішно вивчав різні форми серцево-судинної патології. Він вперше, користу­ючись своїм методом безпосередньої аускультації, вивчив походження і

клінічне значення порушень ритму серця (зокрема, ритм галопу, з'ясував механізм його -творення), описав симптоматологію недостатності півмісяце-вих клапанів аорти, клінічну картину неврозів сер­ця. В.П. Образцовим було висунуто пріоритетне по­ложення про те, що мелодія серця здорової людини складається не з двох, а з трьох серцевих тонів. Разом із М.Д. Стражеско вперше прижиттєво діагносту­вав тромбоз коронарних судин серця. Клініка В-П. Об-разцова мала великий вплив на розвиток тогочасної наукової клінічної терапевтичної думки.

Активну участь у формуванні й розвитку Київ­ської терапевтичної школи брав видатний вчений-клініцист Феофіл Гаврилович Яновський (1860-1928). Наукова та клінічна діяльність Ф.Г. Яновсь-кого була різноплановою. Особливо багато ним було зроблено щодо діагностики захворювань органів дихання. Вчений запропонував нову конструкцію скляного стетоскопа, визначив діагностичне значен­ня простору Траубе при плевриті, зробив великий вклад у вивчення проблем етіології та патогенезу туберкульозу.

Яскравим представником Київської терапев­тичної школи був академік Микола Дмитрович Стражеско (1876-1952). Під його керівництвом роз­роблялись питання хроніосепсису, алергії, ревма­тизму, геронтології, кардіології. Він запропонував класифікацію недостатності кровообігу, розробив теорію патогенезу ревматизму. Перу вченого на­лежать понад 300 робіт. Він став організатором

створеного в 1936 році у м. Києві Українського інституту клінічної меди­цини (сьогодні - це Український НДІ кардіології ім. М.Д. Стражеско).

Київська терапевтична школа дала медицині таких вчених клініцистів, як В.М. Іванов, М.М.Губергріц, Г.Й. Бурчинський та інші.

Тепер налічують близько 1000 хвороб. Кількість їх весь час змінюєть­ся. Багато нозологічних форм нині розчленовуються. Одні хвороби зника­ють, інші - з'являються. Наприклад, променева хвороба не існувала, поки не було застосоване рентгенівське випромінювання. Не існувала й косміч­на медицина, поки не було космічних польотів. В основу класифікації хво­роб покладено кілька критеріїв.

1. Етіологічна класифікація грунтується на спільності причин для гру­пи хвороб (наприклад, інфекційні та неінфекційні). За цим принципом мож­на згрупувати хвороби, причинами яких є інтоксикація (харчова, профе­сійна), генна і хромосомна мутації (спадкові хвороби) тощо.

1 Топографоанатомічна класифікація розглядає хвороби на рівні органів і систем: хвороби серця, нирок, нервової системи і т. д. Ця класифікація не лдавалась серйозній критиці на тій підставі, що хвороби органа взагалі не буває, будь-яке місцеве ушкодження неминуче втягує в реакцію весь організм. Однак ця класифікація поширена, оскільки зручна у практиці. Крім того, вона відповідає сучасній тенденції до спеціалізації лікарської допомо­ги. Ця класифікація поєднується з класифікацією за функціональними сис­темами: хвороби системи крові, нервової, імунної системи тощо.

3. Класифікація хвороб за віком і статтю. Розрізняють дитячі хвороби
(серед них хвороби новонароджених), хвороби старечого віку. Останнім ча­
сом геронтологія і геріатрія виділились у самостійні науки, значення яких зро­
стає у зв'язку із збільшенням тривалості життя населення і кількості осіб похи­
лого віку серед пацієнтів. Спеціальним розділом медицини є гінекологія.

4. Екологічна класифікація хвороб виходить з умов існування людини.
Температура повітря, атмосферний тиск, сонячне освітлення, чергування
дня і ночі позначаються на стані здоров'я населення певних регіонів (на­
приклад, Крайня Північ або тропіки). Це крайова або географічна патоло­
гія (малярія, серпоподібно-клітинна анемія та ін.).

5. Класифікація за спільністю ознак патогенезу: алергічні, запальні
хвороби, пухлини.

Типовими патологічними процесами називаються такі, що розвиваються за однаковими основними закономірностями, незалежно від особливостей, причини, локалізації, виду тварин. Отже, це процеси, які відбуваються пе­реважно однаково у зв'язку із різними патогенними впливами, у різних орга­нах і в різних тварин. Це запалення, гарячка, пухлина, гіпоксія, голодуван­ня, гіперемія, тромбоз, емболія. Той факт, що всі тварини і людина майже однаково голодують, однаково реагують на нестачу кисню, що у всіх тва­рин і людини за однаковими законами розвивається запалення, свідчить про те, що всі ці процеси сформувались в процесі еволюції і можливість їх розвитку успадковується.

Дата добавления: 2014-06-28 | Просмотры: 2050 | Нарушение авторских прав