 |
|
АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология |
ФітотерапіяПерша згадка про лікарські рослини знайдена при археологічних дослідженнях ще у шумерів за 6000 років до н.е. Давні шумерські лікарі виготовляли порошки та настоянки з пагонів верби, сливового дерева, голок сосни, піхти. Як розчинники використовували воду, вино, пиво. Вавилоняни та ассирійці у XI віці до н.е. застосовували десятки лікарських рослин, у тому числі солодку, дурман, блекоту чорну, бруньки берези, голки сосни, насіння льону. Ці відомості були запозичені єгиптянами, які за 4000 років до н.е. виготовили папірус із рецептами з лікарських рослин (морська цибуля, лотос, м’ята, мак, подорожник, акація, льон, аніс). Основний базовий стрижень народної медицини різних народів, який натепер реалізується в різних напрямках — арома-, аеро-, друїдо-, денпротерапія, аромамасаж, етнічне травництво тощо. Загальновизнаним родоначальником світової фітотерапії є китайська медицина. Легендарний імператор Шень Шунь 1326 року до н.е. написав трактат з медицини, що називався «Бенцао» («Травник»), у якому описані понад 300 лікувальних зборів та механізм їх дії. Китайський фармаколог Лі Ши Чжень (XVI вік до н.е.) у своїй монументальній праці «Бенцао ганму» («Фітотерапія») узагальнив увесь попередній досвід лікування травами і у 52 томах (!) описав 1892 лікарських збори, основу яких становили трави. Китайська фітотерапія зорієнтована на упорядкування різноманітних взаємовідносин людини з природою, збалансованість в його організмі двох протилежних начал життєвої енергії — інь та ян, причому підхід у використанні лікарських рослин розглядається одночасно з точки зору складного енергетичного балансу не тільки людини, але і рослини. Ряд інших фітошкіл (особливо східних) теж використовує аналогічний підхід до підбору і підготовки фіторецептів. Так, у тибетській медицині великого значення надають смаку рослини та її зовнішньому вигляду. Наприклад, якщо плоди пастушої сумки схожі на маленькі серця, значить, вони скоріше за все повинні допомагати при хворобах серця, рослини жовтого кольору повинні бути ефективними при жовтяниці, кора і луб порівнювалися зі шкірою. За трактатом «Вайдурья-онбо» хвороби вітру лікуються зборами з солодким, кислим і солоним смаком, слизові — пекучим, кислим і солоним, жовтяниця — гірким, солодким, в’яжучим. Велику популярність у свій час отримала книга «Канон лікарської науки» представника арабської медичної школи — таджицького вченого і лікаря Абу Алі Ібн Сіни (Авіценни). Автор описав понад 900 видів лікарських рослин і способів їх ужитку. Сучасником Авіценни був узбецький вчений Абу Рейхан Біруні з Хорезму. Його найбільш відомий трактат має назву «Кітаб ас-сайдана фіт-т-тіб» («Фармакогнозія у медицині»), в якому описано близько 750 лікарських рослин із зображенням малюнків, ареалів поширення і визначенням доброякісності. Велике значення лікуванню травами, засобами тваринного і мінерального походження надавали також у своїх восьми книгах «Про медицину» і давньоримський лікар Авл Корнелій Цельс (І вік до н.е. — І вік н.е.), грецький лікар Діоско-рид (І вік до н.е., праця «Matheria medica» — «Лікарські речовини»). Дата добавления: 2015-05-19 | Просмотры: 518 | Нарушение авторских прав |