АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ПРОБЛЕМИ ВИРОБНИЦТВА ОЧНИХ КРАПЕЛЬ В ОПТИМАЛЬНІЙ УПАКОВЦІ

Дослідження вчених виокремили два основні напря­ми в технології виробництва очних крапель, зумовлені видом упа­ковки цієї лікарської форми.

Традиційним видом упаковки є скляні флакони з дозувальни­ми пристроями або без них. Але вони мають деякі вади: викорис­тання скла може негативно відбиватися на якості розчину в зв'яз­ку з його вилужуванням; складність збереження стерильності лікарської форми; великий об'єм у флаконі, який неможливо ви­користати протягом доби; також виникає небезпека стикання піпетки з поверхнею забруднених предметів, що призводить до інфікування хворих очей.

Важливою вимогою, що висувається до упаковки лікарських препаратів, є конструктивне її вирішення, яке усуває можливість розкриття її вмісту дітьми. За літературними даними, більше 37 % від загального числа патентів, виданих на створення нової тари й упаковки, припадають на такі конструкції. Оскільки багато пре­паратів, що випускаються у вигляді очних крапель, мають у своє­му складі сильнодіючі речовини, ця вимога до упаковки є основ­ною.

Тому потрібно створити спеціальний вид упаковки, який за­побігав би інфікуванню очних крапель при багаторазовому засто­суванні, передбачаючи можливість не занурювати очну піпетку в розчин. Останнім часом визначився і почав стрімко розвиватися

напрям виробництва очних розчинів у полімерних посудинах -тюбик-крапельницях.

Інтерес до полімерних матеріалів пояснюється тим, що вони мають таке поєднання цінних властивостей, якого не має жоден з інших матеріалів. Так, порівняно зі склом високополімерні ма­теріали виявляють меншу крихкість або зовсім позбавлені її при задовільній механічній міцності, жорсткості і поверхневій твер­дості. Багато пластмас хімічно інертні та нейтральні, але у той же час стійкі до дії лугів, кислот, окисників тощо. Вони переробля­ються у вироби складної конфігурації, а еластичність деяких по­лімерів дозволяє створити з них принципово нові конструкції тари та упаковки.

Нині завдяки полімерній упаковці з'явилися реальні мож­ливості випуску очних лікарських препаратів, які дозволяють ще на стадії виробництва ізолювати лікарську форму від впливу шкідливих чинників навколишнього середовища, тобто надійно забезпечивши її стерильність і стабільність, і донести лікарську речовину безпосередньо до застосування без порушення її герме­тичності.

Пластмасові контейнери для очних лікарських засобів (тюбик-крапельниці) виготовляються з одного або декількох полімерів, які не містять шкідливих для організму речовин, які можуть ек­страгуватися рідинами, що входять до їх складу, і виявляти ток­сичну дію.

Тюбик-крапельниця являє собою поліетиленовий контейнер місткістю найчастіше 1,5±0,15 мл для упаковування, транспорту­вання, стерильного зберігання і інстиляції водних розчинів ліків для очей (рис. 20.1). Вона складається з корпусу, що герметизу­ється в асептичних умовах після заповнення стерильним розчи­ном, і захисного ковпачка з проколювальним пристроєм.

Спосіб застосування тюбик-крапельниці дуже простий: при прокручуванні захисного ковпач­ка до упору відбувається проко­лювання закріпленим у ковпач­ку штирем герметично запаяної поліетиленової посудини-корпу-cy, після чого ковпачок знімають і злегка натискують на еластич­ні стінки корпусу з метою видав­лювання і введення краплі роз­чину в око.

Корпус тюбик-крапельниці виготовляється з поліетилену ви­сокого тиску, що не містить ста- р_ис. 20.1. Загальний вигляд тюбик-білізаторів і барвників. Захисний крапельниці (схема)

ковпачок виробляють з нестабілізованого поліетилену низького тиску.

Поліетилени високого і низького тиску характеризуються оп­тимальним поєднанням корисних властивостей і порівняно висо­кою хімічною індиферентністю відносно лікарських речовин най­різноманітнішої хімічної будови. Поліетилен, особливо високого тиску, відповідає багатьом сучасним вимогам, що висуваються до пакувальних матеріалів, які використовуються в медицині. Цін­ними властивостями поліетилену високого тиску є надійне екра­нування вмісту упаковки від можливої інвазії мікроорганізмів, механічна міцність, прекрасні діелектричні властивості, легкість, нешкідливість.

Уперше технологія виготовлення очних розчинів в тюбик-кра-пельницях була запроваджена на Каунаському заводі ендокрин­них препаратів на початку 70-х років. Це був принципово новий підхід до промислового виробництва і упаковки стерильної про­дукції. На сьогоднішній день в Україні тільки фармацевтична компанія «Стіролбіофарм» використовуєтехнологію «видування — наповнення — герметизація» при виробництві офтальмологічних препаратів у полімерній упаковці. Обладнання для цієї технології являє собою складну споруду спеціальної конструкції, в якій про­тягом одного безперервного технологічного циклу з термопласти­чного грануляту формуються контейнери, наповнюються і потім герметизуютьСя в межах одного автоматичного комплексу. Вико­ристання технології «видування — наповнення — герметизація» при виробництві офтальмологічних препаратів у полімерній упа­ковці гарантує повну стерильність продукції і відповідає сучас­ним вимогам GMP.

Загальна технологія виробництва очних розчинів в тюбик-кра-пельницях складається з таких стадій:

— підготовка виробничих приміщень, повітря, обладнання, персоналу та одягу;

— формування захисних ковпачків;

— виготовлення полімерних стерильних корпусів;

— приготування розчину та його стерильна фільтрація;

— наповнення корпусів і герметизація їх;

— маркування корпусів крапельниці;

— зборка корпусів та ковпачків;

— пакування готової продукції.

Цикл починається з переробки гранул полімерних матеріалів. Як правило, термопласт екструдується шнековим пресом і форму­ється головкою екструдера в трубку певного діаметра. Коли труб­ка досягає потрібної довжини, нижня прес-форма закривається, при цьому затискачі підтримують трубку в необхідному положен­ні, а різальний пристрій відокремлює її від головки екструдера. Після закінчення цієї операції закрита прес-форма пересувається

в бічному напрямі для видування, наповнення і закриття контей­нера. Для цього спеціальний сердечник занурюється до рівня ни­жньої прес-форми, і після продування струменем повітря стінки гарячої трубки прилипають до стінок прес-форми. Одночасно в отриману посудину через живильник і дозатор подають рідкий лікарський засіб. При наповненні контейнера повітря, що міс­титься в ньому, виводиться через вихідний канал. При контакті з рідиною стінка контейнера миттєво твердне, сердечник поверта­ється у вихідне положення, а прес-форма закривається, одночас­но формуючи шийку посудини, і герметично закупорений кон­тейнер сходить з установки.

Розчини в тюбик-крапельни-цях готують в приміщеннях C класу чистоти, але наповнення і герметизація корпусів може проходити в локальній «чистій» зоні з класом чистоти А. Розчи­ни лікарських речовин готують у нікельованих апаратах із нер­жавіючої сталі або скляних ре­акторах відповідно до пропису лікарської форми. Для стерилі­заційної фільтрації використо­вують такі ж високоефективні фільтри, як при виготовленні ін'єкційних препаратів.

Тюбик-крапельниці підда­ють візуальному контролю на відсутність механічних вклю­чень на білому і чорному фоні. Крім оптичного перегляду про­водять також додаткову вибір­кову перевірку за всіма показ­никами — 5 % від кожної партії.

Упаковують тюбик-крапель­ниці в одномісні футляри, у кар­тонні коробки або в поліхлорві-нілову плівку (рис. 20.2). Крім цього для упаковки очних кра­пель рекомендовані скляні фла­кони з пробкою-піпеткою з не­стабілізованого поліетилену низького тиску (рис. 20.3).

20.4. ОЧНІ ПРИМОЧКИ

Очні примочки — це стерильні водні розчини, при­значені для змочування і промивання очей, а також для просочу­вання матеріалів, які накладають на око. Вони повинні відповіда­ти усім вимогам, що висуваються до очних лікарських форм. Технологія виробництва очних примочок аналогічна виробницт­ву очних крапель.

Очні примочки, призначені для використання при хірургіч-них процедурах і для надання першої медичної допомоги, не повинні містити антимікробних консервантів і мають випускатися лише в контейнерах для одноразового використання. Багаторазовий кон­тейнер може містити не більше 200 мл очної примочки.

До цієї ж групи очних лікарських засобів слід віднести рідини для обробки контактних лінз. Це стерильні, зволожувальні і дез-інфікувальні водні розчини, які використовують для зберігання, очищення і полегшення аплікації контактних лінз або контактних стекол офтальмологічних приладів, що застосовують для дослі­джень ока.

20.5. ОЧНІ М'ЯКІ ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ

Очні м'які лікарські засоби — це однорідні, стериль­ні мазі, креми або гелі, призначені для нанесення на кон'юнктиву ока. Вони можуть містити одну або більше діючих речовин, розчи­нених чи диспергованих у придатній основі. До очних м'яких лі­карських засобів належать і мазі для повік, які застосовуються для змазування зовнішньої поверхні або країв очної повіки.

Очні мазі мають відповідати таким показникам якості: сте­рильність, відсутність подразнювальної дії, необхідна терапевтична дія, стабільність, хороший розподіл лікарської речовини або її розчину в мазі, м'якість консистенції, швидке утворення найтон-шої плівки на очному яблуці, добрий контакт з оком і відсутність злипання повік. pH мазі повинен відповідати pH слізної рідини, оскільки в противному разі виникає сльозотеча і відбувається швидке вимивання ліків.

Важливим критерієм у технології виготовлення очних мазей є консистенція. Очні мазі мають бути м'якими в температурно­му інтервалі 15—50°С, тобто виявляти стабільну в'язкість. При температурі 30°С в'язкість повинна складати 0,3—1,0Па«с. Необхідну консистенцію забезпечують мазеві основи. Основи для одержання м'яких лікарських засобів для очей поділяються на гідрофобні, гідрофільні (водозмивні, водорозчинні), адсорбційні. Мазева основа не повинна мати сторонніх включень і домішок;

необхідно, щоб вона була стерильною, нейтральною; легко і рів­номірно розподілялася слизовою оболонкою кон'юнктиви й очей.

ДФ XI рекомендувала як гідрофобну основу сплав вазеліну (90 частин), що не містить речовин-відновників, і безводного ла­ноліну (10 частин). Багато очних мазей з антибіотиками готують­ся на основі, що являє собою сплав ланоліну безводного з вазелі­ном у співвідношенні 4: 6. Як мазева основа пропонується композиція з вазеліну, води, рідкого парафіну та безводного ла­ноліну (7: 5: 3: 6). Запропоновано основи, що містять продукти переробки ланоліну: основа ХНДХФІ, що складається зі спиртів шерстного воску, церезину, вазелінового масла і вазеліну в спів­відношенні (4: 24: 60: 10), а також гідролін (гідрогенізований ланолін) та ін.

Поряд з гідрофобними мазями розробляються також гідро­фобні гелі із силіцію діоксидом, стеаратами або ж полімерами в ролі гелеутворювачів. Однак до цього часу вони не отримали належного визнання, оскільки після антимікробної теплової обробки спостерігається значна зміна їхньої в'язкості.

Альтернативою гідрофобним основам є гідрофільні основи, такі як гідрогелі, гелі на основі ПЕГ, емульсійні й гідрофільні основи на метилцелюлозних гелях, емульсії типу олія—вода. Лікарські форми, отримані на гідрофільних основах, також мають вади. Мазі на гідрофільних основах спочатку не викликають печії в оці, однак викликають неприємне відчуття «піску» і мають здатність після висихання склеювати повіки. Час їхнього перебування в кон'юнк-тивальному мішку менший, ніж у гідрофобних мазей, що забезпе­чує меншу тривалість терапевтичної дії. Застосування мазей на поліетиленгліколевій основі обмежене через подразнювальну дію, спричинену високою осмолярністю. Сприйманість емульсійних мазей типу олія—вода залежить від ступеня подразнювальної дії використаних емульгаторів.

Останнім часом при вивченні біофармацевтичних характерис­тик очних мазей установлено, що ефективність вивільнення лі­карських речовин збільшується при застосуванні офтальмологіч­них основ емульсійного типу порівняно з водними розчинами (краплями). Вивільнення лікарських речовин залежить від їх роз­поділу між масляною і водяною фазами емульсійної мазевої осно­ви, дифузії лікарських речовин з основи. Застосування офтальмо­логічних мазей на емульсійних основах дозволить суттєво знизити дозу лікарського препарату і його побічну дію.

Традиційні офтальмологічні лікарські форми для місцевого застосування мають низьку біодоступність через швидке передро-гівкове виведення, абсорбцію на кон'юнктиві, часткове викорис­тання введеної дози через лакримацію та нормальну сльозотечу, у результаті чого ефективність препарату при закапуванні не пе-

ревищує декількох відсотків. Для посилення терапевтичної дії збільшують або концентрацію діючих речовин, або частоту ін-стиляцій. Усе це примушує зробити висновок про необхідність пролонгування дії, що з одного боку, дозволить збільшити час контакту між ліками і рогівкою і поліпшити терапевтичний ефект, а з іншого боку, буде сприяти комфортності в застосуванні.

Один з підходів для забезпечення необхідного часу вивільнен­ня лікарської речовини, що практикується нині, полягає в засто­суванні в'язких препаратів, найчастіше гідрогелевого типу.

Гідрогелі — це полімери, щомають здатність набухати у воді або у водних розчинах. Полімерна структура здатна.утворювати набухлу гелеподібну фазу, яка зберігає розчинник, а у разі крос-зв'язаних полімерів не розчиняється без розчинника.

Однак в'язкі препарати мають низку вад: кількість вивіль­неної речовини в процесі зовнішнього застосування може змі­нюватися, незважаючи на точні вказівки; розмір крапель або їх об'єм — неоднорідні; а наявність в'язкого розчинника або деяких допоміжних речовин викликає затуманення зору або інші неба­жані побічні ефекти.

Удосконалюванню технології очних мазей буде сприяти спря­мований пошук нових мазевих основ, зокрема застосування гелів рідкозшитого кополімеру кислоти акрилової — карбополу. На основі гелю карбополу готують мазі з протизапальними препара­тами (кортизон, дексаметазон), антибіотиками (тетрациклін, хло-ротетрациклін), вітамінами (B₂, B₆, B₁₂, A, E, D).

Технологія одержання очних мазей типова і включає такі стадії:

— підготовка лікарських речовин і мазевої основи;

— одержання мазевої основи;

— уведення лікарських речовин в основу;

— гомогенізація мазі;

— фасування, пакування і маркування готової продукції.

Очні мазі мають готуватись з найсуворішим дотриманням пра­вил асептики; а лікарські речовини, нерозчинні в мазевій основі, повинні бути здрібнені до мінімального ступеня дисперсності, що забезпечує повну цілісність слизової оболонки і відсутність від­чуття дискомфорту при нанесенні мазі. Особливості зміни техно­логії одержання очних мазей вказуються в спеціальній НТД.

Для пакування очних мазей використовують стерильні мета­леві туби з лакованою внутрішньою поверхнею для запобігання контакту металу з лікарською речовиною. Усе більшого поширен­ня знаходять і полімерні матеріали для упаковки одноразової дози мазі. Вміст туби має бути не більше 5 г, вони мають бути щільно закупореними, щоб запобігти мікробному забрудненню.

Очні олівці. Останнім часом дуже рідкісна лікарська форма. Очні олівці застосовують в офтальмологічній практиці для припі-

кання слизових оболонок; їх одержують плавленням основи і ді­ючих речовин з подальшим виливанням у спеціальні форми, де вони застигають і, втрачаючи вологу, тверднуть.

ОЧНІ ВСТАВКИ

Одне зі справжніх досягнень в галузі фармації очних лікарських засобів — це створення очних лікарських вставок.

Очні вставки являють собою стерильні тверді або м'які пре­парати, призначені для вставки в кон'юнктивальний мішок. Ix розмір і форма спеціально призначені для офтальмологічного за­стосування. Вони зазвичай складаються з матриці, в яку або вклю­чена лікарська речовина, або діюча речовина оточена мембраною, що контролює швидкість її вивільнення. Діюча речовина повинна добре розчинятися у фізіологічній рідині і вивільнятися протягом певного періоду часу.

Очні вставки можна використовувати для місцевої або систем­ної терапії. Основне їх завдання полягає в збільшенні часу контакту препарату і кон'юнктиви. Очні лікарські вставки мають суттєві переваги перед традиційними очними лікарськими формами.

При введенні очних крапель у кон'юнктивальний мішок лікар­ська речовина швидко евакуюється слізною рідиною, і як резуль­тат значна частина препарату втрачається і не чинить лікувальної дії. Для досягнення терапевтичного ефекту потрібно доводити кіль­кість інстиляцій до 5—8 у день, а іноді й більше. Унаслідок чого часто розвивається стійкість мікрофлори ока до введених антибіо­тиків і сульфаніламідних препаратів; іноді спостерігаються алергіч­ні реакції. Указані вади тією чи іншою мірою властиві й іншим лікарським формам для очей.

Очні лікарські вставки дозволяють здійснювати точне контро­льоване дозування лікарських речовин, забезпечувати пролонгу­вання їхньої дії в результаті повільного, поступового розчинення вставки в слізній рідині, зменшити кількість уведень (інстиля­цій) препарату, підвищити його терапевтичну концентрацію в тка­нинах очей, скоротити курс лікування в 2—3 рази, а також про­водити лікування в умовах, коли інші способи застосування ліків утруднені або неможливі.

Сучасна к л a c и ф і к а ц і я о ч н и x в с т а в о к побудова­на на їх розчинності:

— розчинні;

— нерозчинні;

— біорозчинні.

Розчинні офтальмологічні вставки. Цей клас є найдавнішим. Оскільки вставки повністю розчинні, немає необхідності їх вида-

ляти з ділянки застосування, що має позитивне значення для па­цієнта. Розчинні вставки досить добре вивчені й оцінені тестами in vitro та in vivo. Але для них характерні такі вади, як висока швидкість проникнення слізної рідини до вставки; затуманюван­ня зору, викликане солюбілізацією компонентів; недостатність контакту з поверхнею ока через їх структуру (вони сухі і гладкі).

Залежно від п p и p о д и в и к о p и c т а н и x п о л і м e p і в розчинні очні вставки поділяються: на отримані на основі нату­ральних полімерів і отримані на основі синтетичних чи напівсин­тетичних полімерів.

Розчинні очні вставки на основі натуральних полімерів. Уперше вставки, що містять натуральний полімер — колаген, були розроблені C. M. Федоровим у вигляді пов'язки після хірургічних операцій ока. 3 тих часів наукові дослідження в основному спря­мовані на поліпшення профілю (виду) вивільнення лікарських речовин і способів їхнього введення до вставки. Такі системи да­ють можливість зменшити число ускладнень і прискорити заго­єння ушкоджених тканин ока. Кінетику вивільнення ліків із вста­вок цього виду доцільно порівняти з кінетикою вивільнення лікарських речовин з гідрофільних контактних лінз.

Розчинні очні вставки на основі синтетичних і напівсинте­тичних полімерів. Цей вид вставок найчастіше описується в лі­тературі, їхні переваги полягають у простому дизайні, матеріа­лах, які традиційно використуються в офтальмології, легкій технології одержання (повільне випаровування, екструзія, стис­кання або пресування у формах).

Вивільнення діючих речовин з таких систем характеризується двома різними фазами: перша відповідає проникненню слізної рідини у вставку, що викликає дифузію речовини й утворення шару геля навколо пори вставки. Таке зовнішнє гелеутворення спричиняє другу фазу, що відповідає зменшенню швидкості ви­вільнення, яке продовжує контролюватися дифузією.

Нерозчинні офтальмологічні вставки. Цю групу очних вста­вок класифікують у такий спосіб:

— дифузійні системи;

— осмотичні системи;

— гідрофільні контактні лінзи.

Основною вадою нерозчинних вставок є необхідність обов'яз­кового видалення після їх використання.

Дифузійні офтальмологічні вставки. Вони складаються із центрального резервуара і ліків, поміщених в ньому. Резервуар складається зі спеціальних напівпроникних або мікропористих мембран, завдяки чому лікарські речовини дифундують з певною швидкістю. Вивільнення з таких систем контролюється слізною рідиною, що проникає через мембрану і сприяє досягненню необ-

хідного внутрішнього тиску, який дозволяє керувати вивільнен­ням речовин із резервуара.

Резервуар може складатися з гліцерину, етиленгліколю, пропі-ленгліколю, води, суміші метилцелюлози з водою, натрію альгіна­ту, полівінілпіролідону, поліоксіетиленстеарату, жирних кислот. Мікропористі мембрани можуть виготовлятися з полікарбонатів, полівінілхлоридів, поліамідів, полісульфонів, поліетерів, полівіні-лацетатів, поліуретану, акрилових смол, естерів целюлози, крос-зшитих поліетиленоксиду, полівінілпіролідону, полівінілового спирту.

Швидкість вивільнення лікарських речовин з таких систем характеризується трьома фазами. Початкова швидкість звичайно висока, що відповідає досягненню стану рівноваги між резервуа­ром і поверхнею ока. Потім швидкість зменшується до деякого сталого значення, що відповідає рівномірній швидкості вивіль­нення речовин. У третій фазі відбувається остаточне зменшення швидкості вивільнення, що відповідає зниженню кількості дію­чих речовин.

Осмотичні офтальмологічні вставки. Вони складаються з центральної частини, оточеної периферійною. Центральна час­тина може складатися як із простого резервуара, так і з двох різ­них відділів. У першому випадку резервуар складається з ліків, розподілених в полімерній матриці. Водопроникна матриця може бути виготовлена з кополімерів етиленвінілових етерів, пластифі­кованих полівінілхлоридів або поліамідів, поліізобутелену, полі­етилену, кросзв'язаного полівінілпіролідону, поліуретану.

Резервуар, поряд з лікарською речовиною, може містити роз­чинені допоміжні речовини для створення осмотичного тиску. 3 цією метою використовують натрію хлорид, натрію і калію суль­фати, кальцію сульфат, калію гідрофосфат, магнію хлорид або сульфат, літію хлорид, кальцію лактат, магнію сукцинат, кисло­ту винну, ацетамід, сорбітол, манітол, глюкозу і актозу.

В іншому випадку ліки і речовини для створення осмотичного тиску уміщують у два різні відділення. Резервуар із лікарською речовиною оточений еластичною непроникною мембраною, а резе­рвуар із допоміжними речовинами — напівпроникною мембраною.

Периферійна частина осмотичних вставок містить плівку з не­розчинного напівпроникного полімеру на основі, наприклад, по­хідних ацетилцелюлози, етиленвінілацетату, поліестерів акрило­вої та метакрилової кислот, естерів полівінілалкілу, полістиролу. Характер вивільнення лікарських речовин з осмотичних вставок різний і залежить від їх будови.

Гідрофільні контактні лінзи. Тепер цей клас офтальмологіч­них вставок розвивається найшвидше. Контактні лінзи являють собою когерентну систему; це ковалентно кросзв'язаний гідро-

фільний або гідрофобний полімер, структура якого дозволяє утри­мувати воду, водні розчини лікарських речовин або тверді компо­ненти. Полімерна сітка складається з повторюваних одиниць тих же самих або різних мономерів, які утворюють довгі ланцюги. Ці ланцюги з'єднані внутрішніми містками або крослініями, які від­повідають за когерентну структуру системи. Такі крослінійні си­стеми не розчиняються, але можуть набухати, абсорбуючи воду. На сьогодні у світовій класифікації контактні лінзи поділя­ють на п'ять груп: жорсткі, напівжорсткі, еластомерні, м'які гідрофільні та біополімерні.

Можливість уведення ліків у контактні лінзи залежить від того, чи є їх структура гідрофільною чи ні.

Гідрофільні контактні лінзи — це системи, що містять від 35 до 80 % води. Вони не забезпечують доставку ліків тієї ж концен­трації, яку забезпечують інші офтальмологічні системи, оскільки технологічні аспекти (кількість лікарських речовин, час замочу­вання контактних лінз та інше) сприяють помітній різниці вивіль­нення ліків. Вивільнення з таких систем спочатку дуже швидке, а потім відбувається за експоненційною кривою. У літературі на­водяться різні способи, що дозволяють зменшити швидкість виві­льнення і забезпечити рівномірне утримання діючих речовин. Суть цих способів — зменшення гідрофільності через додавання гідро­фобних компонентів, уведення лікарських речовин у мономерну суміш та ін.

Використання контактних лінз як системи доставки лікар­ських речовин, крім того, ускладнене ще з двох причин. По-пер­ше, у процесі застосування відбувається постійний контакт рук пацієнта з лінзами, що призводить до високого ризику контамі­нації і частих процедур промивання, а це викликає втрату ліків. По-друге, це висока ціна.

Великою перевагою контактних лінз є те, що це єдиний клас офтальмологічних лікарських форм, здатних коректувати рефрак­ційні вади зору і забезпечувати поліпшення гостроти зору.

Перспективи розвитку контактних лінз як носіїв лікарських речовин пов'язані з вирішенням питань щодо створення лінз для постійного носіння протягом усього періоду лікування.

Біорозчинні офтальмологічні вставки являють собою матри­цю з гомогенно диспергованою лікарською речовиною, яка вклю­чена або не включена в гідрофобний шар. Цей шар є непроник­ним для діючих речовин.

Основними компонентами цього виду вставок є так звані «біо­розчинні полімери», тобто матеріали, що піддаються гідролізу хімічних зв'язків і, отже, розчиненню. Біорозчинність тут визна­чається як властивість матеріалу протягом тривалого часу розпа­датися на складові частини або виділятися зі структури внаслідок

дії на нього середовища ока. Цей процес не повинен чинити ток­сичного впливу на око.

3 біорозчинних очних вставок важко контролювати процес вивільнення лікарських речовин. Але на сьогодні запропоновані різноманітні методи контролю вивільнення: використання нових перспективних біорозчинних матеріалів; зміна складу введенням різних допоміжних речовин для збільшення або зменшення швид­кості ерозії вставки (як правило, аніонні ПАР прискорюють процес ерозії, катіонні — сповільнюють його). Вдалими біоерозійними матеріалами для офтальмологічного застосування є поліортоесте-ри і поліортокарбонати. При вивільненні ліків з таких систем важливим є контакт засобу зі слізною рідиною, включаючи поверх­неву біоерозію матриці. Але основна користь цих біоерозійних полімерів полягає в можливості модуляції швидкості їх ерозії через модифікацію їхньої кінцевої структури упродовж синтезу.

Хотілося б відзначити, що сучасні офтальмологічні засоби до­ставки ліків мають багато позитивних ознак, однак тільки деякі з них знайшли своє застосування. У майбутньому застосування твердих офтальмологічних засобів буде розширюватися завдяки розвиткові нових полімерів, появі нових ефективних лікарських речовин, що мають мінімальну кількість побічних ефектів, збіль­шенню ефективності лікування через забезпечення оптимальної концентрації ліків в оці протягом тривалого часу.

До очних вставок відносять очні плівки, які розробляються і вивчаються в Україні.

Очні лікарські плівки виготовляються з біорозчинного і суміс­ного з тканинами ока полімеру з включеними в його склад лікар­ськими речовинами. Вони призначені для введення цих речовин у кон'юнктивальну порожнину при вірусних, бактеріальних, алер­гічних та інших захворюваннях ока. Очні лікарські плівки явля­ють собою пластинку овальної форми розміром 9,0x4,5x0,35 мм і середньою масою 0,015 г.

Очною лікарською формою одноразового застосування, призна­ченою для закладання в кон'юнктивальний мішок, є ламелі — невеликі желатинові овальні диски діаметром 3 мм, які містять у складі желатинової маси різні лікарські речовини, що застосо­вуються в офтальмологічній практиці.

Уперше ламелі були запропоновані в 70-х роках минулого сто­ліття військовим лікарем-офтальмологом Альменом, однак вели­кого поширення ламелі не одержали, хоча і продовжують засто­совуватися в окремих випадках дотепер і їх навіть включено у фармакопеї деяких країн. Ламелі виготовляють в умовах фар­мацевтичного виробництва за умов стерильності з використанням високоочищених лікарських речовин з дотриманням суворої асеп-

тики. В останні роки проведено вдалі експерименти зі стериліза­ції ламелей етиленоксидом.

Оригінальною очною лікарською формою одноразового засто­сування слід назвати мінімси. Це невелика ємкість з високополі-мерного матеріалу, розрахована на невелику кількість (4—12 кра­пель) рідких або мазеподібних (біля 0,5 г) ліків. Форма цієї ємкості дозволяє легко розкрити її, видавити одну краплю розчину або 100 мг мазі, струснути їх для очищення вихідного отвору, а потім внести на слизову оболонку в кон'юнктивальний мішок одного або обох очей декілька крапель розчину або порцію мазі.

Виготовляються мінімси за кордоном багатьма фармацевтич­ними підприємствами на спеціальних формувальних машинах. Як вихідний матеріал використовують гранульований поліетилен високого тиску, що стерилізується етиленоксидом і подається на автоматичне заповнення за допомогою дозувального автомата сте­рильним розчином або маззю із вмістом відповідної лікарської речовини. Після наповнення мінімси герметизуються в асептич­них умовах, знову стерилізуються етиленоксидом, упаковуються у фольгу або інші матеріали, на які наносяться необхідні дані (назва ліків, доза, дата виготовлення, термін придатності, серія, спосіб вживання і т. д.).

ОЧНІ СПРЕЇ

Останнім часом за кордоном з'явилась нова лікарсь­ка форма для лікування офтальмологічних захворювань - очні спреї.

Очні спреї являють собою дозований (або такий, що дозуєть­ся) аерозоль, який містить стерильні розчини для впорскування. Розчини для впорскування повинні бути зручними й гігієнічно бездоганними для амбулаторного лікування, оскільки наносяться на око безконтактним способом.

Для дозувальних аерозолів невеликого об'єму (20—50 мл) як носії використовуються азот і нітрогену діоксид. Щоб точно дозо­ваний викид потрапляв на око не струменем, тиск пропеленту не повинен перевищувати 210 кПа при 20 °С. Стерильності цієї лікар­ської форми досягти складніше, ніж стерильності інших лікар­ських форм для очей. Як консерванти не повинні застосовуватися четвертинні амонієві сполуки через небажане легке піноутворення під час викидання.

Аерозольні частинки добре адсорбуються на слизовій оболонці, що забезпечує швидке усмоктування лікарської речовини. Засто­сування аерозолів безболісне, використання їх завдяки високій дисперсності частинок дозволяє значно підвищити терапевтичну ефективність ліків.

Дата добавления: 2016-03-26 | Просмотры: 748 | Нарушение авторских прав