АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Підрахунок частоти дихання

Прочитайте:
  1. A.Відношення частоти пульсу до систолічного тиску
  2. Анатомо- фізіологічні вікові особливості трахеї, бронхів, легень. Механізм акту дихання, наслідки його розладів.
  3. Будова органів дихання
  4. Будова органів дихання.
  5. В яких випадках має місце бронхіальне дихання?
  6. Види мазків. Взяти виділення з піхви на ступінь її частоти та цитологічне дослідження.
  7. ВИЗНАЧЕННЯ ОСНОВНИХ ПОКАЗНИКІВ ГЕМОДИНАМІКИ Й ДИХАННЯ
  8. ГАЗООБМІН У ЛЕГЕНЯХ І ТКАНИНАХ. РЕГУЛЯЦІЯ ДИХАННЯ. ХВОРОБИ ДИХАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ТА ЗАПОБІГАННЯ ЇМ. ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ УРАЖІЙЩ ОРГАНІВ ДИХАННЯ
  9. Гігієна органів дихання дитини
  10. Глава 19. Патологічна фізіологія системи зовнішнього дихання

Частотою дихання називається кількість дихальних рухів за 1 хвили­ну. Можна рахувати частоту дихання, спостерігаючи за рухами грудної клітки (при грудному типі дихання) чи передньої черевної стінки (при че­ревному типі дихання). Варто пам'ятати, що хворий може довільно затри­мати чи прискорити дихання, тому його увагу під час цієї процедури відвер­тають. З цією метою найчастіше використовують прийом імітації дослі­дження пульсу на променевій артерії. Однією рукою беруть зап'ястя хворого для підрахунку пульсу, а другу кладуть на грудну клітку і по її рухах підраховують кількість дихань за І хвилину. Отримані результати зано­сять у температурний листок. У дорослої людини в стані спокою частота дихання коливається від 16 до 20 дихальних рухів за І хвилину. Число ди­хальних рухів відноситься до частоти серцевих скорочень, як 1:4, Частота дихання змінюється не лише при захворюваннях органів дихання, але І при хворобах серця, нервової системи, інфекційних захворюваннях.

Іноді одночасно з порушенням частоти дихання змінюється його глиби­на: дихііння стає глибоким, шумним або навпаки носить характер поверх­невою, частого. Дихання може бути глибоким при коматозних станах. Зменшення глибини дихання може виявлятись при спастичних процесах в бронхах, запальних захворюваннях легень.

Вимірювання температури тіла

Вимірюють температуру тіла медичним термометром. Це скляний ре­зервуар, куди впаяні шкала і капіляр, що має на кінці розширення, заповне­не ртуттю. При нагріванні ртуть піднімається у капіляр, залишаючись там навіть при охолодженні на рівні максимального підйому і опускається тільки при струшуванні. Шкала термометра проградуйована від 34° до 42°С з ціною поділки 0,1 °С, Зберігають медичні термометри у склянці, на дно якої кладуть шар вати і наливають дезінфікуючий розчин, наприклад, 0,5% роз­чин хлораміну.

Після вимірювання температури у хворого, термометр струшують і опускають у склянку з дезінфікугочим розчином, потім добре витирають і,


 


струсивши ртуть нижче мітки 35°, дають іншому хворому. Перед вимірю­ванням температури слід перевірити пахвову западину (для виключення місцевих запальних процесів) і насухо витерти її. Термометр кладуть та­ким чином, щоб ртутний резервуар з усіх боків стикався з тілом. Вимірю­вання температури триває не менше ніж 10 хв. Між термометром і тілом не повинно бути білизни. Ослабленим хворим слід притримувати руку для фіксації термометра.

При вимірюванні температури в прямій кишці термометр змазують вазеліном або іншим жиром. Хворий лягає на бік і термометр вводять в пряму кишку на глибину 6-7 см. Після кожного вимірювання температури термометр миють теплою водою з милом і дезінфікують. При вимірюванні температури в ротовій порожнині термометр розміщують під язиком.

Дітям частіше вимірюють температуру в паховій складці. Для цього ногу згинають у кульшовому суглобі так, щоб термометр знаходився в утвореній складці.

В стаціонарі температуру тіла вимірюють двічі на добу: між 6-ю і 8-ю годинами ранку та о 16-18-й годині дня. Хворий при цьому лежить або си­дить. За призначенням лікаря, щоб вловити максимальний підйом темпера­тури протягом доби, вимірюють її кожні 2-3 год. Отримані дані реєструють у температурному журналі, а потім переносять у температурні листки, вклеєні у картку стаціонарного хворого. Результати кожного вимірювання температури позначають точкою на перетині показників температури, дати і часу (ранок, вечір) вимірювання. Ламана лінія від з'єднання цих точок на­зивається температурною кривою, яка має характерні особливості при дея­ких захворюваннях.

Для швидкого виявлення людей з підвищеною температурою тіла у великому колективі, користуються полімерними пластинками, покрити­ми емульсією з рідких кристалів „Термотест". Пластинку прикладають до шкіри лобної ділянки. При температурі 36-37°С на пластинці зеленим кольором світиться буква „ІЧ" (Когта), а при температурі вищій 37°С -буква,,РП' (РеЬгіз). Рівень підвищення температури визначають медич­ним термометром.

Медична сестра при спостереженні за хворим, що лікується вдома, по­винна навчити хворого чи його родичів методиці вимірювання температу­ри і реєстрації її на окремому листку, що об'єктивізує інформацію про пе­ребіг захворювання.


Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 2533 | Нарушение авторских прав







При использовании материала ссылка на сайт medlec.org обязательна! (0.003 сек.)