АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Тема заняття: «Антропометричні методи обстеження ортодонтичних хворих».

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Для студентів

Виконавець: ас. В.М. Халецька

Тема заняття: «Антропометричні методи обстеження ортодонтичних хворих».

1. Конкретні цілі:

1. Володіти методиками проведення антропометричних методів

додаткового обстеження.

2. Вміти проводити антропометричні вимірювання на діагностичних моделях і в порожнині рота.

3. Знати методи вивчення розмірів коронкової частини тимчасових і постійних зубів (індекс П.Тона,З.І Долгополової).

4. Вміти вимірювати ширину зубних дуг за методом А.Пона.

5. Знати метод вивчення довжини зубних рядів за Г. Коркхаузом.

6. Вміти визначати ступень звуження (розширення) зубних дуг.

7. Вміти вимірювати ширину і довжину зубних рядів, розмірів апікального базису за методом Н.Г.Снагіної.

8. Вміти вимірювати дефіцит місця в зубної дузі для аномально розташованого зубу.

9. Вміти проводити вимірювання висоти піднебінного склепіння за методом Г. Коркхауза, Л.В.Ільїної-Маркосян та ін.

10. Вміти встановлювати пропорційність зубних сегментів за методом Х.Г.Герлаха.

11. Знати геометрично-графичний метод вивчення форми зубних дуг Хаулея-Герберта-Гербста.

12. Знати антропометричні замірювання голови в трьох взаємно перпендикулярних площинах.

13. Знати основні антропометричні орієнтири.

2. Базовий рівень підготовки

3. Організація змісту навчального модулю

- Проведення антропометричних методів додаткового обстеження.

- Проводити антропометричні вимірювання на діагностичних моделях і в порожнині рота.

- Методи вивчення розмірів коронкової частини тимчасових і постійних зубів (індекс П.Тона,З.І Долгополової).

- Вимірювання ширини зубних дуг за методом А.Пона.

- Метод вивчення довжини зубних рядів за Г. Коркхаузом.

- Визначати ступень звуження (розширення) зубних дуг.

- Вимірювання ширини і довжини зубних рядів, розмірів апікального базису за методом Н.Г.Снагіної.

- Вимірювання дефіцита місця в зубної дузі для аномально розташованого зубу.

- Вимірювання висоти піднебінного склепіння за методом Г. Коркхауза, Л.В.Ільїної-Маркосян та ін.

- Встановлювання пропорційністі зубних сегментів за методом Х.Г.Герлаха.

- Геометрично-графичний метод вивчення форми зубних дуг Хаулея-Герберта-Гербста.

- Антропометричні замірювання голови в трьох взаємно перпендикулярних площинах.

- Основні антропометричні орієнтири.

4. Зміст навчального матеріалу

Антропометричне дослідження базується на закономірностях будови лицевого і мозкового відділів черепа, пропорційності співвідношення різних відділів голови і відношень їх до певних площин. Вивчення проводиться на обличчі пацієнта, на фотографіях обличчя та телерентгенограмах.

Для характеристики розмірів голови та облич­чя пацієнта визначають наступні параметри: ши­рину, висоту, довжину й глибину. Точки кісткової основи позначаються прописними буквами, а точ­ки м'яких тканин - рядковими. Ширину голови вивчають у верхній, середній і нижній її частинах

• ширину голови (еи - еи) - між латерально ви­ступаючими точками (еи) на боковій поверхні голови ліворуч і праворуч;

• морфологічну ширину обличчя (zy - zy) - міжнайбільш виступаючими назовні точками (zy)виличної дуги ліворуч і праворуч;

• ширину обличчя (go - go) - між нижніми й дозаду розташованими точками (go) кутів нижньої щелепи праворуч і ліворуч (ширина нижньої щелепи вимірюється аналогічно).

Довжину голови (gl - op) вимірюють між най­більш виступаючою точкою на нижній частині лоба по серединно-сагітальній площині вище ко­реня носа між бровами і найбільш виступаючою дозаду точкою (ор) потилиці на серединно-сагі­тальній площині (рис. 4.20).

Висоту голови (t - v) визначають від точки (t), розташованої на козелку вуха, по перпендикуляру до лінії gl - op до найбільш виступаючої точки (v) на окружності голови.

Крім висоти голови, вивчають висоту облич­чя: морфологічну (верхня, нижня й повна) та фі­зіономічну.

• Верхня морфологічна висота обличчя (п - рг) вимірюється між точкою (п), що знаходиться на перетині медіанної (серединної) площини з носо-лобовим швом і найбільш передньою точкою (рг) альвеолярного гребеня верхньої щелепи в серединному перетині при орієнтації черепа по франкфуртській площині.

• Нижня морфологічна висота обличчя (рг - gn)визначається між точкою (рг) і точкою (gn) з'єднання контуру нижнього краю нижньої щелепий зовнішнього контуру симфізу.

• Повна морфологічна висота обличчя (n - gn)вимірюється між точкою п і точкою gn.

· Фізіономічна висота обличчя (tr - gn) визна­чається між точкою (tr), що розташована на сагі­тальній площині на межі між лобом і волосистою частиною голови, та точкою gn.

Глибину обличчя оцінюють по чотирьох розмі­рах, які визначають від точки t до точок п, нашкірної, найбільш дозаду розташованої точки на місці переходу нижнього контуру носа у верхню губу (sn), найбільш передньої точки підборідного виступу (pg) у серединному перетині при орієнта­ції голови по франкфуртській площині, точки gn Для характеристики форми голови й обличчя застосовуються індекси, які являють собою про­центне відношення одних розмірів голови й об­личчя до інших.

Форму голови визначають за поперечно-по­здовжнім, висотно-поздовжнім та висотно-по­перечним індексами. Найбільше значення має і найчастіше використовується в практичній роботі поперечно-поздовжній (черепний, головний) ін­декс - процентне співвідношення ширини голови до її довжини. Якщо ця величина менша 75,9, то має місце доліхоцефалічна форма голови, 76,0-80,9 - мезоцефалічна, 81,0-85,4 - брахіцефалічна, 85,5 і більше - гіпербрахіцефалічна.

Форму обличчя можна визначити за допомогою лицевих індексів, запропонованих Kollman, Ужумецкене 1.1., Garson, Izard G. Лицьовий індекс за Garson визначається за процентним відношенням морфоло­гічної висоти обличчя (n - gn) до ширини обличчя в області виличних дуг (zy - zy). По величині цього індексу виділяють наступні типи обличчя: дуже ши­роке, широке, середнє, вузьке, дуже вузьке.

Izard запропонував морфологічний фаціальний індекс (IFM), що дорівнює процентному від­ношенню відстані від точки (oph) перетину серед­ньої лінії обличчя й дотичної до надбрівних дуг до точки gn до ширини обличчя в області виличних дуг (zy - zy). Величина індексу від 104 і більше ха­рактеризує вузьке обличчя, від 97 до 103 - середнє, від 96 і менше - широке обличчя.

Обличчя пацієнта вивчають у фас і профіль. У фас оцінюється симетричність лі­вої й правої половин обличчя, а також домірність верхньої, середньої й нижньої третин обличчя.

Профіль обличчя оцінюють по його виду, він буває увігнутий, прямий і випуклий. При оцінці профілю обличчя враховують поло­ження губ до естетичної площини, запропонованої Ricketts; вона проходить через точку (EN) на кінчику носа та точку (DT), що відповідає точці pg.

Профіль обличчя визначається шляхом оцінки положення верхньої губи (UL) і нижньої губи (LL) відносно естетичної площини. Випинання ниж­ньої губи відповідає випуклому профілю обличчя. Увігнутий профіль обличчя визначається при від­хиленні нижньої губи назад від естетичної площи­ни більш ніж на 2,0 мм.

Між формою обличчя та шириною, довжиною зубних рядів, їх апікальними базисами встановле­ний стійкий взаємозв'язок. Тому при визначенні середньої індивідуальної норми розмірів зубних рядів враховують форму обличчя.

Для вивчення розмірів зубів, зубних рядів, апікальних базисів щелеп доцільно використову­вати вимірник або спеціальний штангенциркуль, а також різні пристосування типу ортохреста, симетроскопа, ортометра.

Вивчення моделей проводять у трьох взаємно перпендикулярних площинах: сагітальній, трансверзальній і вер­тикальній.

У період прикусу постійних зубів для визна­чення трансверзальних розмірів зубних рядів ви­користовують методику Пона, яка базується на залежності між сумою мезіодистальних розмірів 4-х верхніх різців і відстанню між першими премолярами й першими молярами на верхній і нижній щелепах. З цією метою Пон запропонував точ­ки вимірювання, які при змиканні зубів верхньої й нижньої щелеп співпадають. Отже, ширина їхніх зубних рядів однакова.

У ділянці перших премолярів ширина зубного ряду, згідно з Поном, вимірюється:

• на верхній щелепі - між точками в середині міжгорбкової фісури;

• на нижній щелепі - між дистальними контакт­ними точками на скаті щічних горбків.

У ділянці перших постійних молярів ширина зубного ряду вимірюється:

• на верхній щелепі - між точками в передніх по­глибленнях поздовжньої фісури;

• на нижній щелепі - між задніми щічними горб­ками

У період зміни зубів замість вимірювальних то­чок на премолярах беруться дистальні ямочки пер­ших молочних молярів на верхній щелепі або їх зад­ні щічні горбки на нижній щелепі (за Коркгаузом).

Пон вивів премолярний і молярний індекси, за якими можна визначити показники ширини зуб­них рядів в області премолярів і молярів у нормі залежно від суми мезіодистальних розмірів 4-х верхніх різців.

Ліндер і Харт перевірили метод Пона й вне­сли виправлення в індексні числа. За даними цих авторів премолярний індекс дорівнює 85, а моляр­ний - 65. Цими індексами можна користуватися в період зміни зубів та у період постійного прикусу. У практичній роботі рекомендовано користуватися запропонованою ними таблицею.

У період прикусу постійних зубів у сагі­тальному напрямку довжину переднього відрізка верхнього й нижнього зубних рядів вимірюють за методом Коркгауза. Коркгауз доповнив метод Пона, запропонувавши визначати довжину перед­нього відрізка зубного ряду залежно від суми мезіодистальних розмірів 4-х верхніх різців. Вимірювання проводяться від контактної точки на губній поверхні ріжучих країв центральних різців до точки перетину з лінією, проведеною через точки Пона в ділянці перших премолярів. Коркгауз склав таблицю значень довжини перед­нього відрізка верхнього зубного ряду при різних сумах ширини 4-х верхніх різців. Ці цифри, змен­шені на 2 мм (відповідно до товщини верхніх різців), можуть бути використані для визначення довжини переднього відрізка нижнього зубного ряду.

Вивчення сегментів зубних рядів за Герлахом. Герлах запропонував вивчати пропорційність зубних рядів верхньої та нижньої щелеп за співвід­ношенням виділених ним сегментів (S): передній, що включає 4 різці, і два бокових (лівий і правий), що включають ікло, премоляри й перший постій­ний моляр. Передній верхній сегмент (SI) і передній нижній сегмент (Si) визначаються по сумі мезіо-дистальних розмірів верхніх та нижніх різців. Бо­кові сегменти як верхньої (Lor і Lol), так і нижньої (Lur і Lul) щелеп ліворуч та праворуч вимірюються величиною хорди - лінії, що з'єднує мезіальну по­верхню іклів у точці контакту з боковими різцями з дистальною поверхнею перших молярів у точці їх контакту з другими молярами.

Формула Герлаха для вивчення співвідношен­ня сегментів зубних рядів:

Lor > SI < Lol

Lr = LI (±3 %),

де L - латеральний сегмент: сума ікла, обох пре-молярів і першого моляра (г - правий, 1 - лівий).

SI = L - 0.1 (±3 %) (прямий прикус);

SI = L (±3 %) (нормальне перекриття);

де І - різці верхньої щелепи, L - латеральний сегмент.

Вимірювання апікального базису за методом Н. Г. Снагіної. Апікальний базис - це умовна лінія, що про­ходить на рівні верхівок коренів зубів на верхній і нижній щелепах. У присінку порожнини рота вона проектується на перехідну складку. Розміри апікального базису вивчають у трансверзальному (ширина) і сагітальному (довжина) напрямках за методом Хауса у модифікації Н. Г. Снагіної

Ширина апікального базису верхньої ще­лепи визначається на гіпсовій моделі по прямій між найглибшими точками в ділянці fossa сапіпа (у поглибленні між верхівками іклів і перших пре-молярів), а на моделі нижньої щелепи вимірюван­ня проводиться між цими ж зубами, відступаючи від рівня ясенного краю на 8 мм.

Довжина апікального базису вимірюється на верхній щелепі від точки А (місце перетину се­рединного піднебінного шва з лінією, що з'єднує центральні різці в області шийки з піднебінної по­верхні) по серединному піднебінному шву до лінії, що з'єднує дистальні поверхні перших постійних молярів. На нижній щелепі - від точки Б (передня поверхня ріжучих країв центральних різців) по перпендикуляру до перетину з лінією, що з'єднує дистальні поверхні перших постійних молярів.

У нормі ширина апікального базису верхньої щелепи становить 44 %, нижньої - 40 % від суми мезіодистальних розмірів 12-ти постійних зубів кожної щелепи. З цим же параметром пов'язана ширина зубних рядів у ділянці премолярів (39,2 %) і молярів (50,4 %).

Діаграма Хаулея - Герберта - Гербста. Для побудови діаграми визначають суму мезіодисталь-них розмірів трьох верхніх зубів (центральних, бокового різця й ікла) - радіус АВ, яким із точки В описується коло. Потім на окружності радіусом АВ із точки А відкладають відрізки АС й AD. Дуга CAD являє собою криву розташування шестиперед-ніх зубів. Для визначення розташування бокових зубів описують ще одне коло. Для цього із точки Е радіуса BE проводять прямі через точки С та D до перетину з дотичною до точки А, у результаті чого одержують рівносторонній трикутник EFG. Радіу­сом, рівним стороні цього трикутника, із точки А на продовження діаметра АЕ відзначають точку О, з якої описують коло радіусом EF.

На додатковому колі із точки М діаметром AM відкладають радіусом АО точки J і Н. З'єднавши точку Н с точкою С та точку J із точкою D, одер­жують криву HCADJ, що є кривою всієї верхньої зубної дуги за Hawley. На відрізках НС й DJ по­винні розташовуватися бокові зуби. Herbst замінив бокові прямі лінії дугами CN й DP. Центрами цих дуг є L і К, що лежать на діаметрі (KL), перпенди­кулярному діаметру AM. Дуги CN описують раді­усом LC і дугу DP - радіусом KD. Таким чином, дуга Hawley - Herber - Herbst NCADP є кривою правильно сформованого верхнього зубного ряду. Для одержання правильної кривої нижнього зубно­го ряду при кресленні діаграми початковий радіус, на думку Hawley, повинен бути на 2 мм менший. Крім того, на кривій CAD розташовуються не тіль­ки різці та ікла, але й перші премоляри.

Для визначення форми зубного ряду модель накладають на креслення так, щоб її середня лінія, що проходить по піднебінному шву, збігалася з ді­аметром AM, а сторони рівностороннього трикут­ника FEG проходили між іклами та премолярами. Потім заточеним олівцем обводять контур зубного ряду та порівнюють наявну форму з кривою діаграми

5. Додатки. Засоби для контролю.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 3094 | Нарушение авторских прав