АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Термінова і довгострокова адаптація

У розвитку більшості адаптивних реакцій простежуються 2 етапи: початковий етап термінової, але недосконалої адаптації й наступний етап удосконаленої довгострокової адаптації.

Терміновий етап розвивається безпосередньо після початку дії подразника й, отже, може реалізуватися лише на основі готових, що раніше сформувалися фізіологічних механізмів. Очевидними проявами цього етапу є, наприклад, втеча тварини у відповідь на біль, підвищення тепловіддачі у відповідь на тепло й т.д. Найважливіша риса цього етапу адаптації полягає в тому, що діяльність організму протікає на межі його функціональних можливостей - при майже повній мобілізації функціонального резерву - і далеко не повною мірою забезпечує необхідний адаптаційний ефект.

Довгостроковий етап адаптації виникає поступово, у результаті тривалої або багаторазової дії на організм факторів середовища. По суті, він розвивається на основі багаторазової реалізації термінової адаптації й характеризується тим, що в підсумку поступового кількісного нагромадження змін організм здобуває нові якості - з неадаптованого перетворюється в адаптований.

Перехід від термінового, багато в чому недосконалого етапу до довгострокового знаменує собою вузловий момент адаптаційного процесу, тому що є свідченням ефективного пристосування до відповідних факторів середовища. Для переходу термінової адаптації в гарантовану довгострокову усередині виниклої функціональної системи повинен реалізуватися важливий процес, пов'язаний з комплексом структурних і функціональних змін в організмі, що забезпечує розвиток, фіксацію й збільшення потужності системи відповідно до пропонованих вимог.

Формування реакції довгострокової адаптації здійснюється паралельно з формуванням функціональних систем. Закономірності розвитку адаптації найтіснішим образом переплітаються із закономірностями формування функціональних систем.

Теорія функціональних систем базується на вченні про домінанту А.А.Ухтомского, як системі, що поєднує нервові центри, виконавчі органи й спрямована на реалізацію конкретних поведінкових реакцій людини. Домінуюча система в поданні А.А.Ухтомского принципово відрізняється від устоялихподань про анатомо-фізіологічні системи. Під нею розуміється весь комплекс нейрогуморальних і виконавчих компонентів, які належать до різних анатомо-фізіологічних систем і об'єднаних у повнозв’язану систему, що діє як механізм із однозначною дією. Саме такі системи П.К. Анохін позначив надалі як функціональні системи і показав, що інформацію про результат реакції, яка поступає у нервові центри на основі зворотнього зв'язка - є головним системообразуючим, що формує систему фактором.

Для переходу термінової адаптації в довгострокову усередині виниклої функціональної системи повинен реалізуватися важливий процес, що забезпечує фіксацію сформованих адаптаційних систем і збільшення їхньої потужності до рівня, який диктується середовищем. Таким процесом є активізація синтезу нуклеінових кислот і білків, що виникає в клітинах, відповідальних за адаптацію системи.

Активізація приводить до формування структурних змін, які принципово збільшують потужність систем, відповідальних за адаптацію. Це становить основу переходу від термінової адаптації до довгострокової.

Послідовність явищ у процесі формування довгострокової адаптації полягає в тому, що збільшення фізіологічної функції систем, відповідальних за адаптацію, викликає збільшення кількості інформаційної РНК. Це приводить до збільшення кількості програмованих цією РНК рибосом, у яких інтенсивно протікає процес синтезу клітинних білків. У результаті маса структур зростає й відбувається збільшення функціональних можливостей кліток - зсув, що становить основу адаптації.

Інтенсивність функціонування структур диференційованих клітин і утворених ними органів відіграє найважливішу роль у регуляції активності генетичного апарата клітини.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 1630 | Нарушение авторских прав