АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Серцеві аритмії, що не корегуються дефібриляцією.

У пацієнтів з електричною активністю серця без пульсу (ЕАБП) присутні механічні скорочення міокарду, які, проте, дуже слабкі, щоб створити адекватний тиск і пульсову хвилю. Виживання при зупинці кровообігу внаслідок асистолії або ЕАБП значно нижче, ніж при ФШ/ШТ, однак ймовірність відновлення ритму зростає при усуненні етіологічних чинників, які позначають за правилом 4 «Г» та 4 «Т»:

4 «Г»:

1. Гіпоксія.

2. Гіповолемія.

3. Гипо-, гіперкаліємія, гіпокальціємія, ацидоз.

4. Гіпотермія.

4 «Т»:

1. «Тугий» (напружений) пневмоторакс.

2. Тампонада серця.

3. Токсичне ураження.

4. Тромбоемболія легеневої артерії.

Реанімаційні заходи починаються з комплексу СЛР (30: 2) протягом 2 хвилин і введення 1мг адреналіну відразу після здійснення внутрішньовенного доступу. Після введення адреналіну необхідно продовжувати СЛР з перевіркою серцевого ритму кожні 2 хвилини і введенням 1мг адреналіну кожні 3-5 хвилин реанімації.

Якщо є сумніви в наявності асистолії або слабо вираженої ФШ, не можна робити спроб дефибриляції. Натомість варто продовжувати компресії грудної клітки і штучну вентиляцію легенів. ФШ, яку важко диференціювати з асистолією, не конвертується в ефективний ритм за допомогою дефибриляції, а СЛР, що продовжується, може збільшити частоту і амплітуду фібриляцій, тим самим збільшуючи вірогідність «ефективної» дефибриляції.

Дефібріляція.

Метою правильної техніки дефібріляції є проходження струму через фібрілюючий міокард при мінімальному трансторакальному імпедансі. Трансторакаьний імпеданс значно варіює залежно від маси тіла, але в середньому для дорослого він складає 70 – 80 Ом.

У пацієнтів з оволосінням передньої грудної стінки погіршується контакт електродів зі шкірою, що може призвести до виникнення дугового розряду між електродом і шкірою і, як наслідок, - високого ризику опіків.

Дуже важливо прикладати достатнє зусилля при накладенні електродів, бо це покращує контакт зі шкірою, зменшуючи її опір, а також знижує імпеданс грудної клітки, зменшуючи її об'єм. Сила тиску на електроди повинна складати для дорослих 8кг і 5кг для дітей 1 – 8 років, якщо використовуються дорослі електроди. Таку силу можуть розвинути тільки найсильніші члени реанімаційної бригади, що також необхідно враховувати.

Для поліпшення провідності струму необхідно нанести на контактну поверхню електродів провідник – спеціальний гель, воду, фізіологічний розчин і т.п.

Оптимальним розташуванням електродів при проведенні дефібріляції слід важати таке, при якому фібрілююча ділянка міокарду знаходиться безпосередньо між ними.

При шлуночкових аритміях необхідно розмістити електроди в класичній грудинно-верхівковій позиції. Грудинний електрод встановлюється праворуч від грудини під ключицею, верхівковий – по середньоключичній лінії приблизно на рівні ЕКГ-електроду V₆.

Інші допустимі схеми розміщення електродів:

· Обидва знаходяться на латеральній поверхні грудної клітки – один справа, інший зліва (біаксилярне положення);

· Один електрод – в стандартному верхівковому положенні, другий – на дорсальній поверхні грудної клітки справа або зліва;

· Один електрод попереду, на лівій прекардіальній поверхні, другій – ззаду, прямо під лівою лопаткою.

Не має значення, який саме електрод (грудинний чи верхівковий) розміщувати в тій або іншій ділянці. Повздовжня вісь верхівкового електроду повинна знаходитись в краніокаудальному напрямі.

При фібриляції передсердя більш ефективним є задньо-переднє розташування електродів.

Трансторакальний імпеданс змінюється під час дихання, зменшуючись на видисі, що слід враховувати при дефибриляції.

Хоча згідно попередніх рекомендацій негайну дефібріляцію проводили при всіх аритміях, чутливих до дефібриляції, останні дослідження довели, що період СЛР перед дефібріляцією може покращувати результати реанімаційних заходів, якщо використання дифібрилятора стало можливим не менше ніж через 4 – 5 хвилин після порушення серцевої діяльності.

Негайно після першого розряду дефібрилятора без оцінки ритму серця і пульсу слід продовжувати СЛР (30 компресій: 2 вдихи) протягом 2 хвилин, перш ніж нанести другий розряд (якщо будуть показання). Навіть якщо спроба дефібриляції була успішною і серцевий ритм був відновлений, дуже рідко пульс пальпується безпосередньо відразу, а спроба його оцінити викличе лише подальшу затримку СЛР і погіршить стан міокарду у разі невдалої спроби. При відновленні серцевого ритму грудні компресії не збільшують ризик повернення до шлуночкової фібриляції. В умовах постелектрошокової асистолії грудні компресії можуть індукувати ФШ.

Оптимальна енергія дефібриляції – та, яка дозволяє деполяризувати критичну масу міокарду, наносячи мінімальну ушкоджуючу дію на нього. Рекомендована напруга першого розряду для монополярного дефібрилятора складає 360 Дж. Для біполярного дефібрилятора перший розряд повинен складати 150 – 200 Дж. Стосовно другого і подальших не існує досліджень, що доводять перевагу постійної або зростаючої енергії розрядів. Проте при невдалій спробі дефібриляції або поверненні до аритмії, чутливої до дефібриляції, після вдалої спроби для наступного розряду необхідно встановити більш високий рівень енергії.

Дата добавления: 2016-03-26 | Просмотры: 309 | Нарушение авторских прав