АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Самостійна робота №3

«Невідкладні стани»

Легенева кровотеча супроводжується кашлем, кров змішана з харкотинням, має темно-червоне забарвлення, піниста. Хворі в такому стані дуже хвилюються, переслідує страх смерті.

Невідкладна допомога:

Заспокоїти пацієнта, заборонити розмовляти.
Надати напівсидячи положення у ліжку.
Повернути пацієнта на уражений бік, щоб кров не попадала в бронхи, здорову легеню. До рота підставити – лоток, серветку.
На ділянку грудної клітки – міхур з холодом.
При значній кровотечі – джгути на три кінцівки, знімаючи почергового джгут через 10-15 хв.
Кровоспинні засоби: дицинон 12,5% 4,0;амінокапронова кислота 5 % 100,0; вікасол 1% 1,0.
Інфузіюйна терапія: поліглюкін. Реополіглюкін, кровозамінники.
При сильному кашлі – протикашльові засоби (лібексин, код терпін).

Бронхіальна астма – це генетично детерміноване запалення дихальних шляхів, яке характеризується зворотною обструкцією бронхів та їх гіперреактивністю.
Клініка: ознакою бронхіальної астми є напад експірахортної задишки за рахунок бронхоспазму, набряку слизової оболонки бронхів та гіперсекреції слизу.
Астматичний статус – розвивається синдром гострої дихальної недостатності, триває понад 24 години.
Невідкладна допомога:
Заспокоїти пацієнта, звільнити грудну клітку від одягу

Забезпечити доступ свіжого повітря.
В стаціонарі – оксигенотерапія (від централізованої подачі О2 або кисневої подушки).
Інгалятор аерозолю (Астомент, Беротек, Сальбутамон).
Еуфілін 2% 5,0 в/в стр. на фіз.р-ні у співвідношенні 1:1 повільно.

Преднізолон 30 мг в/в стр. на фіз.р-ні до 10 мл.

Серцева астма (інтерстиційний набряк легень) виникає рап­тово, найчастіше вночі.

Клінічна картина. Хворий збуджений, відчуває загрозу смерті. Шкіра бліда або ціанотична. Пульс частий, АТ може бути підвищеним, тони серця приглушені, задишка змішаного типу, іноді кашель. У нижніх відділах легень вислуховують вологі й сухі хрипи. Прогресування серцевої астми може призвес­ти до набряку легень.

Невідкладна долікарська допомога при болю в ділянці серця та серцевій астмі:

дають хворому нітрогліцерин - 1 таблетка під язик (пов­торювати через 5-10 хв) до зняття болю; створюють підвищене положення тіла;

викликають швидку допомогу.

Інтенсивна терапія:

1. Призначають наркотичні анальгетики (розчин морфіну гідрохлориду).

2. Проводять оксигенотерапію.

3. Якщо вислуховують вологі хрипи в легенях - уводять внутрішньовенно лазикс (40-80 мг), еуфіліну (5-10 мл 2,4 % розчин).

Набряк легень - це масивне випотівання рідини в інтерстиційну тканину і альвеоли легень.

Клінічна картина. Хворий у тяжкому стані: вимушене по­ложення у ліжку (найчастіше сидячи); тяжка інспіраторна за­дишка (утруднений вдих), ціаноз. Може бути задушливий су­хий кашель, збільшується кількість пінистого мокротиння. Спочатку в легенях вислуховують жорстке дихання, сухі хри­пи, згодом - численні вологі хрипи, клекотливе дихання, яке чути на відстані.

Невідкладна долікарська допомога:

надають хворому положення тіла сидячи з опущеними но­гами (ортопное);

дають нітрогліцерин під язик (повторювати через 5- 10 хв);

у разі високого АТ застосовують відволікальні засоби (га­рячі ніжні ванни, гірчичники на ділянку литок).

Інтенсивна терапія:

1. Для усунення гіпоксії проводять інгаляцію 100 % киснем з піногасниками - розчинами етанолу або антифомсилану. Ки­сень пропускають крізь апарат Боброва або (краще) випарник наркозного апарата зі швидкістю 6-12 л/хв під постійним позитивним тиском.

2. У разі неефективності цих заходів і прогресування недо­статності дихання - проводять інтубацію трахеї та переводять хворого на ШВЛ з підвищеним тиском на видиху.

3. Якщо у хворого виділяється багато пінистого мокротин­ня, то його видаляють за допомогою катетера та електровідсмоктувача.

4. Для забезпечення ефективності медикаментозного ліку­вання, а також для контролю ЦВТ катетеризують центральну вену (підключичну або внутрішню яремну).

5. Для зменшення АТ в малому колі кровообігу застосовують морфіну гідрохлорид, що зменшує венозний приплив до серця та знижує потребу тканин у кисні.

6. Для зниження тиску в легеневій артерії і зменшення по­вернення венозної крові до серця застосовують нітрати — нітро­гліцерин (1 таблетка — 0,00005 г) під язик (діє протягом 20 хв).

7. У випадку гіпертензивної форми набряку застосовують пентамін внутрішньовенно під контролем АТ.

8. У випадку гіпотензивної форми набряку з рівнем систоліч­ного АТ 90 мм рт. ст. застосовують дофамін (допамін) внутрішньо­венно.

9. Для дегідратації легень застосовують фуросемід внутрі­шньовенно.

Непритомність - це гостра судинна недостатність з раптовою короткочасною втратою свідомості, зумовленою гострим дефіцитом крові в судинах головного моз­ку. Найчастіше спостерігається внаслідок різкої зміни поло­ження тіла (ортостатична), тривалого стояння, негативних емо­цій (стрес, ін'єкції), болю.

Клінічна картина. Розвивається раптово - виникають шум у вухах, "мушки" перед очима, раптова загальна слабість, запа­морочення, блідість, після чого людина непритомніє і падає. Об'єктивно: різка блідість шкіри, холодний піт, холодні кінцівки, пульс ледве відчутний, АТ знижується, дихання поверхне­ве (рідше глибоке). Непритомність триває від кількох секунд до кількох хвилин, іноді може затягуватись до 10-30 хв. Після опритомнення може спостерігатись післянепритомний стан (виражена загальна слабість, головний біль).

Невідкладна долікарська допомога:

надають хворому зручного горизонтального положення таким чином, щоб голова була опущеною, а ноги піднятими;

розстібають комір, пасок, знімають стисний одяг, провіт­рюють приміщення;

дають вдихнути рідину, яка подразнює верхні дихальні шляхи - підносять до носа серветку, змочену розчином аміаку або оцтом;

збризкують обличчя та груди холодною водою, плескають по щоках рукою або змоченим у холодній воді рушником;

після опритомнення дають випити гарячого чаю.

Колапс виникає під час больового синдрому, очікування болю, застосування надмірних доз гангліоблоку- вальних, наркотичних, протиаритмічних засобів, місцевих анестетиків, у разі спинномозкової або епідуральної анестезії.

Клінічна картина. Спостерігаються відчуття загальної сла­бості, запаморочення, шум у вухах, позіхання, нудота, блюван­ня, блідість, липкий піт, слабкий пульс, знижується АТ. У тяж­ких випадках втрачається свідомість. Частіше колапс триває недовго, у затяжних випадках може розвинутися шок.

Невідкладна долікарська допомога:

надають хворому зручного горизонтального положення, піднявши нижні кінцівки під кутом 30-45°;

розстібають комір, пасок, знімають стисний одяг, провіт­рюють приміщення;

збризкують обличчя холодною водою;

припиняють уведення лікарських препаратів, якщо це здійснювали.

Інтенсивна терапія:

1. Проводять оксигенотерапію.

2. Уводять внутрішньовенно судинозвужувальні засоби: мезатон або норадреналіну гідротартрат.

3. Якщо колапс затягується, уводять внутрішньовенно плазмозамінники (наприклад, реополіглюкин), гормональні препа­рати (гідрокортизон або преднізолон).

За наявності брадикардії вводять атропіну сульфат.

Кардіогенний шок. Однією з поширених причин го­строї недостатності кровообігу є кардіогенний шок - тяжкий стан організму, спричинений погіршенням скоротливої здат­ності міокарда і нагнітальної функції серця або порушенням його ритму. Найчастіше розвиток кардіогенного шоку спричи­нює інфаркт міокарда. Шок також може розвинутися внаслідок травми серця, гострого міокардиту тощо. Кардіогенний шок супроводжується високою летальністю, особливо в осіб похило­го віку.

Невідкладна допомога:

1. Оксигенотерапія через носові катетери, уведені до рівня ротової частини глотки.

2. Катетеризація підключичної вени, вимірювання ЦВТ.

3. Усунення больового синдрому за допомогою наркотичних анальгетиків (морфіну гідрохлорид).

4. Підвищення АТ і поліпшення периферичної циркуляції крові за допомогою дофаміну.

5. За зниження ОЦК нижче 60 мм вод. ст. - уведення роз­чинів Рінгер-лактату, реополіглюкіну. За підвищення ЦВТ по­над 120 мм вод. ст., інфузійну терапію обмежують і паралельно з інфузією дофаміну вводять нітрогліцерин.

6. За будь-якої форми шоку проводять корекцію порушень ритму і провідності серця. У разі брадикардії, зумовленої передсердно-шлуночковою або пазухо-передсердною блокадою, проводять екстрену електростимуляцію серця. Під час пароксизмальних порушень ритму серця насамперед уводять ізоптин або лідокаїн, або кордарон; у разі артеріальної гіпертензії - новокаїнамід.

7. Для запобігання тромбоутворенню обов'язково признача­ють гепарин внутрішньовенно краплинно по 10 000 ОД.

8. Корекцію водно-електролітних порушень і кислотно-основного стану (КОС) проводять уведенням електролітів та на­трію гідрогенкарбонату.

9. Діуретики (салуретики) застосовують тільки за умов висо­кого ЦВТ, під постійним кардіомоніторним наглядом, тому ме­дична сестра має постійно вимірювати ЦВТ.

10. За показаннями переходять на ШВЛ.

Шлунково-кишкова кровотеча — стан, що характеризується кровотечею в просвіт шлунка або кишківника.

Невідкладна допомога:

Під час надання першої медичної допомоги, хворого вкладають у ліжко, на живіт кладуть міхур із льодом (холод), внутрішньом’язово вводять

2 мл 1 % розчину вікасолу,або дицинон12.5% 4.0мл, або внутрішньовенно 5 % розчин амінокапронової кислоти по 100-150 мл. При наявності ознак геморагічного шоку виконують в/в вливання желатинолю, реоглюману, фібриногену, кріопреципітату і т. ін. Транспортування здійснюють тільки в лежачому положенні, кращесанітарним транспортом.

Анафілактичний шок — це алергійна реакція негайного типу, яка виникає у відповідь на повторне введення в організм алергену (антигену) та супровод­жується розладом функції ЦНС, артеріальною гіпотензією, підвищенням проникності ендотелію судин, спазмом непосму- гованих (гладеньких) м'язів.

Причинами виникнення шоку можуть бути: введення анти­біотиків, місцевих анестетиків (частіше новокаїну), рентгено­контрастних речовин, які містять йод, лікувальних сироваток і вакцин, тобто анафілактичний шок можуть спричинити будь- які лікарські препарати, а також укуси ос, бджіл, змій.

Із потраплянням в організм антигену в судинне русло вихо­дять біологічно активні речовини — гістамін, серотонін, повіль­но реагуюча субстанція і брадикінін, що спричинює розвиток артеріальної гіпотензії, гіповолемії, набряку мозку, бронхіоло- спазму, який в поєднанні з посиленням бронхіальної секреції призводить до обструкції дихальних шляхів, асфіксії.

Тяжкість анафілактичного шоку визначається проміжком часу від моменту потрапляння антигену в організм до розвитку шокової реакції (світлий проміжок).

Розрізняють такі форми анафілактичного шоку:

Ø блискавичну - світлий проміжок становить 0,5-2 хв;

Ø тяжку - світлий проміжок - до 5-7 хв;

Ø середньої тяжкості - світлий проміжок - до 30 хв.

Блискавична форма анафілактичного шоку характеризуєть­ся стрімким розвитком клінічної картини гострої серцевої не­достатності або настанням клінічної смерті.

За тяжкої форми анафілактичного шоку можлива поява про­вісників (скарги хворого) з подальшим стрімким прогресу­ванням такої самої клінічної симптоматики, що й при блиска­вичній формі шоку.

Для анафілактичного шоку середньої тяжкості більш харак­терні різноманітні скарги на задишку, утруднене дихання, біль у серці.

Залежно від клінічної симптоматики розрізняють такі ва­ріанти шоку:

1. Гемодинамічний - переважають порушення функції серцево-судинної системи.

2. Астмоїдний, або асфіксичний - характеризується заду­хою; внаслідок порушення прохідності верхніх дихальних шля­хів може розвинутись набряк гортані та трахеї з частковим або повним закриттям їхнього просвіту, іноді з приєднанням бронхоспазму.

3. Церебральний - переважає неврологічна симптомати­ка - збудження, страх, різкий головний біль, втрата свідо­мості, судоми, які нагадують епілептичний статус або порушен­ня мозкового кровообігу.

4. Абдомінальний - переважає симптоматика гострого жи­вота, що іноді призводить до встановлення неправильного діагнозу перфоративної виразки або непрохідності кишок.

Невідкладна долікарська допомога:

якщо настала клінічна смерть, негайно проводять заходи серцево-легеневої реанімації;

якщо алерген потрапив на шкіру чи слизову оболонку, їх промивають під проточною водою;

якщо алерген потрапив у травний канал, промивають шлунок (якщо це дозволяє стан хворого), дають хворому акти­воване вугілля;

якщо алерген потрапив в організм унаслідок ін'єкції, на­кладають джгут вище від місця ін'єкції, ділянку ін'єкції або укусу обкладають міхурами з льодом (щоб зменшити всмокту­вання антигену) і обколюють 0,01 % розчином адреналіну гідро- хлориду (5—10 мл; 1 мл 0,1 % розчину адреналіну гідрохлори- ду розчиняють у 10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду).

Інтенсивна терапія:

1. Усунення антигену або обмеження його дії.

2. У разі констатації клінічної смерті - серцево-легенева ре­анімація.

3. Оксигенотерапія, якщо необхідно - інтубація трахеї та ШВЛ.

4. Ліквідація гіповолемії: інфузія розчинів кристалоїдів і колоїдів (ізотонічний розчин натрію хлориду, реополіглюкін).

5. Внутрішньовенно вводять 1 мл 0,1 % розчину адреналіну гідрохлориду або епінефрину.

6. Специфічна терапія: внутрішньовенне введення глюкокор- тикоїдів (преднізолон або дексаметазон у великих дозах), анти- гістамінних засобів.

7. За наявності бронхоспазму - вводять внутрішньовенно еуфілін.

8. Якщо є церебральний варіант шоку, вводять внутрішньо­венно діуретини (лазикс), еуфілін, реосорбілакт.

9. Симптоматична терапія.

Набряк Квінке (ангіоневротичний набряк) характеризується появою

щільного набряку глибоких шарів шкіри (частіше у ділянці обличчя, голови, шиї) без вираженого свербіжу. Може зберігатися від 6 год до 2-3 діб. Дуже небезпечним є набряк Квінке у ділянці гортані, коли порушується функція дихання.

Невідкладна допомога:

1. Призупинення надходження алергену (лікарського, харчового).

2. Введення парентеральних антигістамінних засобів з переходом на про-

лонговані антигістамінні препарати 2-3-го поколінь.

3. Внутрішньовенне введення ГКС: преднізолон (дорослим – 60-150 мг, ді-

тям – з розрахунку 1 мг на 1 кг маси тіла) або дексаметазон – 8-12 мг.

4. Симптоматичне лікування.

5. При загрозі ядухи – інтубація трахеї, ШВЛ.

Після зникнення проявів набряку Квінке проводять обстеження пацієнта

(з урахуванням попереднього введення антигістамінних препаратів і ГКС) для виявлення їх причинного фактора. При встановленні такого проводять його елімінацію, при невиявленні продовжують гіпоалергенну дієту, максимальне обмеження контакту з екзоалергенами і тригерними факторами, застосування антигістамінних препаратів, лікування супутніх захворювань.

Опіковий шок. Опіковий шок розвивається, якщо по­верхневим опіком ушкоджено 10-20 % площі тіла людини або глибоким опіком – 5-10 % площі тіла. Його можна розгляда­ти як різновид травматичного гіповолемічного шоку.

Ступінь тяжкості шоку визначають за допомогою індексу Франка, на підставі глибини та площі ушкодження: 1 % опіку II ступеня тяжкості дорівнює 1 ОД, ІІІа ступеня - 2 ОД, ІІІb ступеня - 3 ОД.

Якщо у хворого сума балів (індекс Франка) становить:

Ø від 15 до ЗО ОД - легкий опіковий шок;

Ø від 31 до 60 ОД - опіковий шок середньої тяжкості;

Ø від 61 до 90 ОД - тяжкий опіковий шок;

Ø понад 90 ОД - надзвичайно тяжкий опіковий шок.

Шок характеризується втратою великої кількості плазми крові та токсичною дією продуктів розпаду тканин.

Клінічна картина. Характерні психомоторні порушення, частий пульс (90-120 за 1 хв), зниження АТ, низька темпера­тура тіла, олігурія менше ніж 20 мл/год, потім анурія, задиш­ка, спрага, нудота, блювання.

Невідкладна долікарська допомога:

зупиняють процес горіння;

охолоджують опікові поверхні холодною водою, снігом, льодом (усі інгредієнти мають бути у целофанових пакетах);

проводять інгаляцію киснем;

накладають асептичну пов'язку на місця опіків, при об- ширних опіках — обгортають хворого стерильним простирад­лом;

за наявності різкого болю — вводять внутрішньовенно морфіну гідрохлорид;

проводять негайну госпіталізацію на ношах до спеціалізо­ваного ВАІТ.

Інтенсивна терапія:

1. Купирування больового синдрому та збудження.

2. Ліквідація гіповолемії, відновлення ОЦК, для чого прово­дять інфузійну терапію, об'єм якої визначається за формулою Паркланда:

Об'єм інфузії = 4мл рідини х масу тіла хворого (кг) х площу опікової поверхні

Залежно від площі опіку необхідний об'єм інфузії становить від 3-4 до 10-14 л. Загальний об'єм рідини у дорослих не по­винен перевищувати 110-120 мл на 1 кг маси тіла, у дітей до­пускається до 140 мл/кг.

При цьому в перші 8 год потрібно ввести 50 % розрахунково­го об'єму рідини. Інші 50 % слід рівномірно розподілити на по­дальші 16 год першої доби.

Таким чином, інфузійну терапію проводять цілодобово. Уво­дять кристалоїди (ізотонічний розчин натрію хлориду, розчин Рінгер-лактату), 5 % і 10 % розчини глюкози, колоїди (рефортан), білкові препарати - плазму, 5 % і 10 % альбумін.

3. Для нормалізації функції нирок після поповнення ОЦК вводять еуфілін, осмодіуретики (манітол).

4. Уводять гепарин для профілактики тромбоутворення.

5. Проводять боротьбу з інфекцією.

Критеріями ефективності виведення пацієнта з опікового шоку є підвищення температури тіла, збільшення діурезу, ста­більна гемодинаміка.

Інсульт - гостре порушення мозкового кровообігу зі стій­ким неврологічним дефіцитом, що триває понад добу. Найчас­тіше трапляються два види інсульту - геморагічний та іше­мічний.

Геморагічний інсульт - крововилив у речовину головного мозку (паренхіматозний). Найчастіше розвивається у хворих на гіпертонічну хворобу. Крововилив зазвичай виникає внаслі­док розриву стінки мозкової судини (гематома), рідше - шля­хом геморагічного просочування у тканину мозку.

Клінічна картина. Захворювання розвивається гостро, після емоційного чи фізичного перенапруження, іноді - у стані спокою, під час сну.

Загальномозкові симптоми: різкий головний біль, блювання (часто багаторазове, іноді з домішкою крові), розлад свідомості. Характерні підвищене потовиділення, гіперемія шкіри облич­чя і слизових оболонок; пульс напружений, прискорений або сповільнений, АТ підвищений. Дихання стає хрипким, типу Чейна-Стокса. Спостерігаються гіпертермія, мимовільне сечо­випускання і дефекація.

Вогнищеві симптоми: геміплегія (геміпарез), парез погляду убік паралізованих кінцівок; у випадках крововиливу в ліву півкулю головного мозку часто розвивається сенсомоторна афазія.

Невідкладна допомога:

забезпечення прохідності дихальних шляхів (аспірація слизу, уведення повітроводу тощо);

інгаляція кисню через носовий катетер або маску;

якщо необхідно, інтубація трахеї і переведення хворого на ШВЛ;

моніторинг АТ, ЧСС;

внутрішньовенна інфузія ізотонічного розчину натрію хлориду;

транспортування на ношах до спеціалізованого відді­лення.

Інтенсивна терапія:

1. Постійна гемодинамічна і респіраторна підтримка.

2. Корекція гіпоксії.

3. Моніторинг АТ, ЧСС, неврологічного статусу.

4. Комплекс лікувальних заходів базисної (недиференційованої терапії, яка спрямована на підтримку життєво важливих функцій організму) і диференційованої терапії.

Ішемічний інсульт (інфаркт мозку) найчастіше розвива­ється внаслідок атеросклеротичного ураження магістральних судин головного мозку, часто на тлі артеріальної гіпертензії, цукрового діабету, переважно в осіб середнього і похилого віку, найчастіше під час сну або відразу після нього, після психічно­го і фізичного перенапруження, стресу.

Ішемічний інсульт поділяють на обтураційний - виникає внаслідок тромбозу або емболії судин, і гемодинамічний, або нетромботичний, - неповна обтурація судин.

Клінічна картина. Вогнищеві симптоми зумовлені локаліза­цією ішемії (порушення мозкового кровообігу).

Невідкладна допомога:

забезпечення прохідності дихальних шляхів (аспірація слизу, уведення повітроводу тощо);

інгаляція кисню через носовий катетер або маску;

якщо необхідно, інтубація трахеї і переведення хворого на ШВЛ;

моніторинг АТ, ЧСС;

внутрішньовенне введення ізотонічного розчину натрію хлориду;

транспортування на ношах у спеціалізоване відділення.

Інтенсивна терапія:

1. Постійна гемодинамічна та респіраторна підтримка.

2. Профілактика тромбозів.

3. Корекція гіпоксії.

4. Моніторинг АТ, ЧСС, неврологічного статусу.

5. Комплекс лікувальних заходів базисної (недиференційо- ваної терапії, яка спрямована на підтримку життєво важливих функцій організму) і диференційованої терапії.

Гіпертермічний синд­ром - це підвищення температури тіла понад 38,5 °С, що спри­чинює значні порушення гемодинаміки, дихання, обмінних процесів, функцій ЦНС.

Гіпертермічні реакції виникають у відповідь на вплив різних ендо- та екзогенних факторів, а також унаслідок порушення рівноваги між теплопродукуванням і тепловіддачею.

Причини: інфекційні, гострі хірургічні (перитоніт, остео­мієліт тощо) та автоімунні захворювання, травми головного мозку і м'язів, роздавлювання м'язів, порушення водно-сольового обміну (гіпер- та дегідратація), внутрішньочерепні крово­виливи, ендокринні захворювання, вплив фармакологічних пре­паратів, фізичних факторів навколишнього середовища, алергійні реакції, деякі інтоксикації.

Тривале (більше ніж 2-3 год) та значне підвищення темпе­ратури тіла призводить до надмірного посилення обміну речо­вин та зростання потреб організму в кисні; зменшується теп­ловіддача.

Зі зростанням температури тіла на кожний градус понад 37°С ЧД збільшується на 4 за 1 хв, пульс прискорюється на 10- 20 ударів за 1 хв; втрата води з потом і диханням (перспірація) зростає на 500 мл.

Зростають гіпоксія, ацидоз. Підвищена втрата рідини приз­водить до розвитку гіповолемії та дегідратації.

Розрізняють три види гіпертермічного синдрому:

нормальний - підвищення температури тіла до 37,5-38°С;

патологічний - підвищення до 40 °С;

злоякісний - швидке підвищення (1°С за годину) до 41- 42 °С.

Клінічна картина. Характерні швидке підвищення темпе­ратури, збільшення потовиділення, рухове збудження, тахіпное, тахікардія.

Невідкладна долікарська допомога:

обтирають тіло хворого водно-спиртовим розчином;

промивають шлунок і кишки холодною водою;

накладають пузирі з льодом на ділянки розміщення вели­ких судин;

застосовують холодні обгортання;

обдувають пацієнта за допомогою вентилятора, охолод­ження припиняють за температури 38-37,5°С;

забезпечують госпіталізацію до ВАІТ.

Інтенсивна терапія:

1. Уведення в разі бактеріальної інфекції антибіотиків, при вірусній - інтерферону.

Тепловий удар виникає внаслідок впливу високої темпера­тури навколишнього середовища і чинників, що перешкоджа­ють тепловіддачі. Він може бути спричинений тривалим пере­буванням у приміщенні з високою температурою і одночасним виконанням важкої фізичної праці, тривалими переходами в умовах жаркого клімату в одежі, яка утруднює тепловіддачу.

Сонячний удар виникає внаслідок прямої дії сонячного вип­ромінювання на голову або зловживання сонячними ваннами.

Тепловий і сонячний удар починається гостро - у період максимальної дії теплового чинника, проте розвиток цього ста­ну можливий і у період виходу із зони перегрівання, а також через 6-8 год після прямої дії сонячного випромінювання.

Невідкладна долікарська допомога:

швидко переміщують потерпілого із зони теплової дії до прохолодного приміщення, в тінь;

знімають одяг, що перешкоджає потовиділенню;

змочують обличчя потерпілого холодною водою, накрива­ють тіло холодним вологим рушником, прикладають пузир із льодом на шию і пахові ділянки; на голову - холодні компреси;

дають потерпілому випити холодної рідини;

транспортують до ВАІТ на ношах, здійснюючи під час транспортування інгаляцію кисню та інфузію розчинів глю­кози.

Інтенсивна терапія:

1. Інгаляція кисню.

2. У разі порушення дихання - допоміжне дихання або ШВЛ.

3. Для відновлення втрат води й електролітів - внутрішньо­венна інфузія ізотонічного розчину натрію хлориду.

4. Внутрішньовенне введення кардіотонічних і протисудомних засобів.

Дата добавления: 2015-05-19 | Просмотры: 454 | Нарушение авторских прав