АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Методи дослідження ВНД

Великою за­слугою І. П. Павлова є створення об'єктивного методу вивчення вищої нервової діяльності — методу умовних рефлексів. Цей метод побудований на взаємоузгодженні в певній часовій послідовності дії умовного (індиферентного) і безумовного (підкріплюючого) подразників. Як умовний подразник використовують світлові (включення електричної лампочки, показ об'єктів різного кольору), звукові, дотикові та інші подразники. Дію умовного подразника уз­годжують в часі з дією (підкріпленням) безумовних подразників (годуванням, больовими подразненнями). Наявність утворювано­го умовного рефлексу виявляють за допомогою реєстрації певних рухових (виконання простих і складних рухів) або вегетативних реакцій (слиновиділення, зміни частоти серцевих скорочень, дихан­ня та ін.). Для вивчення фізіологічних механізмів утворення умовних рефлексів і функцій вищих відділів центральної нервової сис­теми застосовують ряд допоміжних методів. Це такі, як метод часткового або повного видалення кори великого мозку, метод оберне­ного виключення ділянок кори або окремих підкіркових структур за допомогою локального охолодження, метод безпосереднього под­разнення (електричного або хімічного) кори і підкіркових ядер, електрофізіологічний метод (реєстрація електричної активності нер­вових клітин певних структур мозку), метод фармакологічних впли­вів на вищу нервову діяльність, методи моделювання (математич­ного описання кількісних характеристик фізіологічних процесів у центральній нервовій системі за допомогою систем диференціаль­них рівнянь та створення механізмів, що моделюють окремі поведінкові реакції тварин).

51.І.М.Сеченов та І.П.Павлов – зосновники вчення про ВНД.

Частина функцій нервової системи пов’язана із регуляцією життєдіяльності органів і систем та об’єднанням їх у єдиний організм, а також відповідає за реалізацію вроджених форм поведінки й створення оптимальних умов для функціонування як окремих органів та систем, та і організму в цілому.

Кора кінцевого мозку і підкіркові утвори є вищими відділами ЦНС людини. Вони забезпечують рефлекторні реакції, за рахунок яких здійснюються складні взаємодії людини з навколишнім середовищем. Вперше уявлення про рефлекторний характер діяльності головного мозку висловив І.М. Сєченов в 1863 р. у своїй праці «Рефлекси головного мозку». І.П. Павлов розвинув рефлекторну теорію, створив метод об’єктивного дослідження функцій кори великого мозку – метод умовних рефлексів, розробив вчення про вищу нервову діяльність, яке обґрунтовує психічну діяльність людини.

Вища нервова діяльність – сукупність різноманітних форм спільної діяльності кори півкуль великого мозку і підкіркових структур, яка забезпечує взаємодію цілісного організму із навколишнім середовищем (поведінку людини).

Пристосування тварин і людини до мінливих умов існування у зовнішньому середовищі забезпечується діяльністю нервової системи і реалізується через рефлекторну діяльність. Вища нервова діяльність (ВНД) забезпечує складні індивідуальні форми поведінки в мінливих умовах життя. ВНД реалізується за рахунок домінуючого впливу кори на всі структури ЦНС, що розташовані нижче. ВНД – це сукупність безумовних і умовних рефлексів, а також вищих психічних функцій, які забезпечують адекватну поведінку в умовах, що змінюються природних і соціальних умовах. Відповідно до теорії І.П. Павлова всі рефлекторні реакції можна розділити на дві групи: безумовні і умовні. Безумовні рефлекси – вроджені, спадково передаються реакції, починають функціонувати відразу після народження, є видовими, постійні, зберігаються протягом всього життя. Здійснюються за рахунок нижчих відділів ЦНС, виникають у відповідь на адекватні подразнення, що діють на певне рецептивної полі. Умовні рефлекси – придбані в процесі індивідуального життя, індивідуальні, непостійні, є функцією кори великих півкуль. Виникають на будь-які подразники, що діють на різні рецептивні поля. Безумовні рефлекси можуть бути простими і складними. Складні називаються інстинктами, для них особливістю є ланцюговий характер реакції. Умовні рефлекси – це складна багатокомпонентна реакція, яка виробляється на базі безумовних рефлексів з використанням попереднього індиферентного подразника, що має сигнальний характер.

В основі вчення про ВНД І.П Павлов поклав три основні принципи рефлекторної діяльності.

1. Принцип структурності – кожній морфологічній структурі відповідає певна функція. Корі великого мозку властива функція утворення тимчасових зв’язків – умовних рефлексів.

2. Принцип детермінізму – рефлекторні реакції є причинно обумовлені, тобто вони детерміновані. Для прояву будь-якого рефлексу необхідна причина – вплив із зовнішнього або внутрішнього середовища.

3. Принцип аналізу і синтезу – аналітична і синтетична діяльність ЦНС здійснюється за рахунок складних взаємовідношень процесів збудження і гальмування. За рахунок аналітичної діяльності кори великих півкуль головного мозку людина може розчленити складні явища і предмети на більш прості і вивчати їх окремо. Синтетична діяльність кори великого мозку, в основі якої лежить утворення умовних рефлексів, дає можливість зрозуміти сутність предметів і явищ в цілому.

Дата добавления: 2015-07-17 | Просмотры: 2083 | Нарушение авторских прав