АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ЗАПАЛЕННЯ ЩЕЛЕПНОГО СУГЛОБА

Запалення щелепного суглоба може перебігати в гострій і хроніч­ній формах. За характером ексудату розрізняють асептичне та гнійне запалення. Спостерігається у тварин всіх видів.

Етіологія. Запалення виникає в результаті поранень, ударів, роз­тягу зв'язок суглобів (при грубому застосуванні зівника), внутріш-ньосуглобових переломів кісток. Гнійне запалення розвивається при проникних ранах, ускладнених переломах, внаслідок поширення за­пального процесу на суглоб з прилеглих тканин. Всі ці причини мо­жуть призвести до розвитку хронічного деформівного артриту.

Патогенез При асептичному запаленні ексудат просочує стінки капсули суглоба, скупчується в його порожнині. Усунення причини та своєчасне лікування сприяє розсмоктуванню ексудату; якщо ж він затримується в суглобі, у місцях прикріплення ушкоджених зв'язок часто розвивається осифікуючий періостит, потовщення ка­псули суглоба внаслідок розростання в ній фіброзної тканини. У та­ких випадках захворювання класифікують як хронічний деформів-ний артрит.

У разі гнійного запалення синовіальна оболонка зазнає лейкоци­тарної інфільтрації, потовщується, потім стінка капсули суглоба роз­падається, суглобові хрящі руйнуються.

Клінічні ознаки. При гострому асептичному запаленні в ділянці щелепного суглоба знаходять обмежену, велику за розміром, флук­туючу, болючу припухлість з підвищеною місцевою температурою. При розкриванні рота біль посилюється, внаслідок чого тварина не­покоїться. Корм пережовує неохоче і тільки на здоровому боці щеле­пи. При хронічній формі ознаки гострого артриту зникають, залиша­ється тільки припухлість, малорухомість суглоба, а також атрофії жувальних м'язів з боку ураженої щелепи

При гнійному артриті збільшується припухлість в ділянці суг­лоба; всі ознаки запалення виявляються яскравіше, погіршується загальний стан. Згодом з'являється нориця, через яку виділяється гнійний ексудат з домішками синовії. При руйну ванні суглобового хряща і кінців кісток їх уламки знаходять в гнійному ексудаті. При тривалому перебігу гнійного артриту спостерігається зміщення нижньої
щелепи в здоровий бік на 1—2 різці, внаслідок чого утворюються ножицеподібяі
зуби. Тривалий перебіг хвороби призв
Вгодованість тварини швидко
анкілозу щелепного суглоба знижується. У разі деформівного артриту уражений суглоб неболючий, пото­вщений. Виявляють тугорухомість суглоба, зміну зубів та атрофію жувальних м'язів.

Діагноз ставлять за характерними клінічними ознаками. Прогноз при гострих асептичних запаленнях щелепного суглоба І сприятливий, при гнійних та деформовних — від обережного до несприятливого.

Лікування. При гострому асептичному запаленні спочатку засто-[ совують холодні примочки, пізніше — новокаїнову блокаду, зігрівальні спирто-содово-іхтіолові компреси, теплові процедури (лампа солюкс); хронічному — втирають подразливі мазі, застосовують діатермію.

При гнійних ураженнях порожнину суглоба промивають підігрі­тими до температури тіла тварин розчинами етакридину лактату (1:1000), фурациліну (1:5000) та ін. Проводять ревізію рани, розкри­вають кишені, розширюють нориці, гострою ложкою видаляють змерт­вілі тканини, потім вводять дренаж з маззю Вишневського. У випад­ках деформівного артриту, анкілозу суглоба тварину вибраковують.

ВИВИХ НИЖНЬОЇ ЩЕЛЕПИ

Зустрічається переважно у свійських тварин — собак та котів, най­частіше буває двостороннім.

Етіологія. Виникає, як правило, при надмірному розкритті ро­тової порожнини під час її дослідження чи введення через рот лі­карських речовин, при падінні тварин та внаслідок ударів по ниж­ній щелепі.

Клінічні ознаки. Тварина стоїть з розкритим ротом, пасивне за­криття якого неможливе. Спостерігається слинотеча, випадання язи­ка, зміщення нижньої щелепи вбік або вперед, внаслідок чого вона здається більшою, ніж верхня.

Діагноз с тавлять за клінічними ознаками, однак при цьому слід диференціювати сказ у тварин, а також потрапляння сторонніх тіл між зубами.

Прогноз при вивихах щелепного суглоба здебільшого сприятливий. Лікування полягає у вправленні суглоба. Для цього тваринам вводять нейроплегічні препарати (аміназин, ромпун, каліпсовет) та проводять знеболювання нижньощелепних нервів.

Після знеболювання нижню щелепу відтягують вниз та відштов­хують назад. Для цього палицю завтовшки 1-2 см для собак та 4-5 см для коней вводять у ротову порожнину між іклами, якомога далі на­зад. Потім кінці обох щелеп зближують, одночасно стискаючи і від­штовхуючи нижню щелепу назад.

При зміщенні короноїдального відростка вбік надавлюють рукою на щелепу збоку в напрямі середньої лінії.

У собак та котів вивих вправляють руками шляхом зміщення ко­роноїдального відростка вниз і назад. Як тільки суглобові поверхні стануть на своє місце, рот вільно закривається.

СТОРОННІ ТІЛА В РОТОВІЙ ПОРОЖНИНІ

Сторонні тіла - голки, дріт, кістки, скло, гілки, стеблини та остю­ки злакових рослин тощо - можуть потрапити у ротову порожнину будь-якої свійської тварини з кормом, а у собак і котів, крім тощ внаслідок звички ловити ротом предмети і гратись ними. У ротовій порожнині птиці найчастіше виявляють нитки та волосся, які защем-люють язик.

Патогенез. Гострі сторонні предмети втикаються в язик, підне­біння, ясна і щоки, тупі - застряють між зубами та щокою, кільцепо­дібні - на язиці, охоплюючи його кільцем. Вони спричинюють запа­льний процес, спочатку серозний, а при інфікуванні ран - гнійний. Рана може інфікуватись променистим грибом - тоді розвивається ак­тиномікоз. Волосиста ковила або остюки злаків зумовлюють утво­рення злакових нориць.

Голки, що проникають в жувальний м'яз, часто переміщуються внаслідок його скорочення.

Клінічні ознаки. Сторонні тіла в ротовій порожнині спричиню­ють неспокій тварин, слинотечу, іноді з домішками крові чи корму. Внаслідок гниття сторонніх тіл чи змертвілих тканин з ротової поро­жнини відчувається неприємний запах. Незважаючи на наявність апе­титу, тварина корм приймає неохоче. Часто вона жадібно хапає корм, але, потримавши його в роті, викидає.

Тверді та об'ємні предмети, що застряли між зубами, також пере­шкоджають прийманню та пережовуванню корму. У разі защемлення кільцеподібним предметом язик набрякає, збільшується в розмірах і набуває червоно-синього кольору.

У кішок і собак сторонні тіла в ротовій порожнині інколи спричиню­ють збудження, що нагадує сказ. Це потрібно мати на увазі при обстежен­ні хворих, щоб не допустити зараження лікаря чи господаря тварини.

Діагноз ставлять після ретельного огляду розкритої ротової по­рожнини. Невеликі тіла, що проникли глибоко в тканини, у дрібних тварин виявляють за допомогою рентгенографії. У котів та собак слід виключити сказ, який, крім збудження, має й інші специфічні клінічні

ознаки.

Прогноз. Якщо сторонні тіла не спричинили значних пошкоджень тканин та ускладнень і можуть бути легко видалені, прогноз, як пра­вило, сприятливий. У разі розвитку ускладнення, особливо при не­можливості видалення сторонніх тіл, - обережний і навіть несприят­ливий.

Лікування. Ротову порожнину тварини широко розкривають і ре­тельно оглядають. Для її заспокоєння і зняття небажаних рефлексів найчастіше використовують аміназин, димедрол, літичні суміші, ней-ролептанальгетики, а також виконують двосторонню базальну анес­тезію нижньощелепного нерва. Виявлені сторонні тіла видаляють ру­кою або пінцетом, корнцангом чи щипцями Мюзо, ротову порожнину промивають розчином калію перманганату (1:1000), етакридину лак­тату (1:500) або фурациліну (1:5000).

Якщо сторонні тіла знаходяться глибоко в тканинах і виявляються тільки при пальпації чи рентгенографії, проводять оперативне ліку­вання, з після їх видалення рану закривають швами.

При некрозі тканин на місці знаходження сторонніх тіл останні та > ражені тканини видаляють, після чого рану обробляють йод-гліцерином (1:3).

Тварині дають бовтанку із дерті, вареної картоплі та ін. Ротову порожнину промивають теплою водою, а потім вищезазначеними розчинами, після чого змазують йод-гліцерином упродовж 5-7 днів.

НОВОУТВОРЕННЯ В РОТОВІЙ ПОРОЖНИНІ

У домашніх тварин, особливо собак, у ротовій порожнині нерідко зустрічаються папіломи (фіброепітелїоми) завбільшки від кількох мі­ліметрів до 1-2 см, переважно із загостреними кінцями. Вони можуть густо вкривати губи, язик, щоки, піднебіння; часом зливаються між

собою.

У великої рогатої худоби, коней, свиней, а іноді у собак під ясна­ми утворюються епуліси - розростання окістя альвеолярного відрост­ка Із збільшенням їх розмірів руйнується слизова оболонка епуліс

набуває кулеподібної форми Його консистенція щільна, не­рідко з ознаками руйнування.

Новоутворення на корені язика викликають порушення прийман­ня корму, слиновиділення, неприємний запах з рота.

Діагноз ставлять на основі клінічних ознак і підтверджують гі­стологічним дослідженням.

Прогноз при фіброепітеліомах сприятливий; при злоякісних но­воутвореннях, у тому числі епулісах — несприятливий.

Лікування. Поодинокі новоутворення на ніжках зрізають ножи­цями, а рану припікають 10%-ним розчином йоду, нітрату срібла або розфокусованим променем лазерного скальпеля.

При множинних папіломах під основу найбільших із них вводять ефір, 3%-ний розчин новокаїну на 30%-ному спирті; через деякий час вони само собою відпадають.

При масовому папіломатозі добрі результати дає внутрішньовенне введення 0,5%-ного розчину новокаїну (до 100 мл для великих тва­рин) 3-5 разів з інтервалом 4-5 днів. Папіломи поступово зменшу­ються в розмірах і зникають.

Рекомендовано також введення тканинних препаратів, виготовле­них із зрізаних, висушених та розтертих папілом, змішаних із фізроз-чином (Панько І.С.), а також аутовакцини (Завірюха В.І.).

При епулісах операція показана лише на початку захворювання. Видаляють новоутворення, уражені зуби і кінець альвеолярного від­ростка в межах здорових тканин.

УРАЖЕННЯ ЯЗИКА

Рани язика (Уиіпега 1іп§иае) Рани язика зустрічаються у всіх свійських тварин. Вони бувають: поверхневі та глибокі; колоті, рвані, різані, кусані, вогнепальні; з над­ривом чи відривом кінцевої частини язика.

Етіологія. Різані і колоті рани язика спричинюються гострими предметами, які опинилися в ротовій порожнині при їх облизуванні; розбитою пляшкою при заливанні в рот ліків тощо; кусані рани спри­чиняються переважно самою твариною гострими зубами, із аномалі­єю зубів і неправильним їх стиранням, а також при паралічах язика і гострих зубах нижньої щелепи. Рвані рани часто виникають у собак і внаслідок бійок (гризні), а також у пастуших собак (від удару рати-1 цею корів).

Надрив язика і розрив його вуздечки виникають при шарпанні ву-' дилами, при грубому маніпулюванні в ротовій порожнині (при витя­гуванні язика, введенні ротостравохідного зонда, зубним рашпілем, зівником). Відрив частини язика буває при укусах і вогнепальних по­раненнях. Патогенез. Незначні рани язика переважно заживають без нагно­єння, цьому сприяє постійне обмивання слиною і частково антисеп­тична її дія. При запаленні язика внаслідок його поранення порушу­ється рух крові і лімфи, що призводить до його набряку, зміни кольо­ру (темно-синій відтінок) та випадання з ротової порожнини. Внаслі­док ускладнення великих поперечних ран та ран вуздечки язика може розвинутись міжм'язова флегмона або злоякісний набряк. Колоті ра­ни можуть бути місцем заглиблення променистого грибка (здебіль­шого у рогатої худоби і свиней), внаслідок чого, як ускладнення, роз­вивається актиномікоз язика.

Клінічні ознаки. На початку поранення спостерігають слинотечу із домішками крові, утруднене або неможливе приймання корму та його пережовування. Оглядаючи язик, на ньому виявляють різні пошко­дження - подряпини, рани, надриви вуздечки, поперечні надрізи чн надриви різної глибини, клаптеві рани верхівки язика чи її відсутність.Розвиток запального процесу та ускладнень призводить до зміни кольору (темно-синій відтінок) язика, збільшення в об'ємі та випа­дання з ротової порожнини.

Прогноз. При ранах, надривах і відривах кінчика (верхівки) найчастіше сприятливий; при ускладненні ран некрозом чи акти» козом - обережний.

Лікування. Усувають причину, виконують санацію ротової рожнини теплим свіжоприготовленим розчином перманганату Ш| (1:500), етакридину лактату (1:500) та ін., ранову поверхню змаї і йод-гліцерином (1:3). При великих ранах проводять оперативне лікування.

Перед операцією використовують транквілізатори (ромпун, рі тар, аміназин, каліпсовет та ін.). Для безпечного маніпулювання в товій порожнині та при більш значних оперативних втручаннях язиці вдаються до двосторонньої базальної анестезії нижньощеле го нерва: у великої рогатої худоби — за Вороніним (точка уколу на 1 см нижче від середини відстані між зовнішнім кутом орбіти 1 нижнім краєм основи вушної раковини; орієнтир - щелепна вирізц знеболювання двомоментне: а) напрямну голку (Боброва) просувають углиб і дещо назад, орієнтуючись на основу протилежної вушноїщ ковини, до переднього краю щелепної вирізки та ін'єктують 5 Ц 3%-ного розчину новокаїну; б) у напрямну голку вводять ін'єкціЩ (№1090), яку просувають далі через щелепну вирізку до зіткнення! кісткою та ін'єктують ще 20-25 мл цього ж розчину); у конейшИ В.К. Чубарем: голку №1290, 1690 вводять безпосередньо спереду то-чки щелепного суглоба, яка найбільше виступає, спрямовуючи її Ц основи протилежної вушної раковини; знеболювання двомоментне: а) торкнувшись голкою передньої частини щелепної вирізки, витягу, ють мандрен та ін'єктують 5 мл 3%-ного розчину новокаїну; б) про­сувають голку далі до кістки на 5,5-7 см і знову вводять 10-ЩЯ цього ж розчину).

Провідникове знеболювання язика у коня здійснюють за І.І. Маг дою (точка уколу - на серединній лінії підщелепної ділянки, на 5 см оральніше від проекції переднього кінця язикового відросте під'язикової кістки; голку вводять вертикально вверх; орієнтир Щ товща (переріз) язика на рівні точки уколу; знеболювання триЩ ментне, доза - 30 мл: по 10 мл посередині, вліво, вправо 3%-нош розчину новокаїну. Провідникове знеболювання язика у велиш рогатої худоби здійснюють за І.П. Сажиним (голку вводять вертії кально вверх у точці, розміщеній на 1-2 см спереду язикового вії ростка під'язикової кістки).

З метою фіксації та витягування язика (після його знеболювання та.націїротової порожнини і рани) накладають на нього (через всю тов-ду органа) лігатуру — тримач із шовку. Після операції його знімають.

Великі рани з надривом язика (після хірургічної обробки і відсі­вання ранових країв гострою бритвою) рекомендується закривати ^■етлеподібними швами з кетгуту (за І.О. Поваженком).

При некрозі язика після резекції відмерлих тканин проводять пла-метнчну операцію за І.О. Поваженком, використовуючи петлеподібний Влов із кетгуту.

При повному відриві вільної частини язика накладають шви на ^! уксу і підрізають вуздечку з метою попередження асфіксії (внаслі-ок набрякання запаленої кукси) та забезпечення вільної рухомості _г укси.

У післяопераційний період впродовж 6-7 днів годують тварину рі­дким кормом, після кожної годівлі ротову порожнину промивають ан­тисептичним розчином (калію перманганату чи ін.). За наявності кукси необхідно впродовж 3-4 тижнів 1-2 рази на тиждень (окрім частого [промивання ротової порожнини) виконувати її припікання 10%-ним розчином нітрату срібла (паличкою ляпісу) або щоденно змазувати 2%-ним спиртовим розчином піоктаніну. З метою попередження зростання підрізаної вуздечки язика її припікають 10%-ним спиртовим розчином йоду з наступним змазуванням 5%-ною борною маззю.

Виразки язика

Виразки язика найчастіше зустрічаються у великої рогатої худоби переважно в ділянці поперечної борозни. Вона має С-подібну форму, знаходиться між валиком потовщеної спинки (подушкою тіла) язика та передньою його частиною (верхівкою).

Етіологія. Причинами виникнення виразок язика можуть бути: тривалий перебіг ранового процесу, стоматити, заглиблення в рану значної кількості сторонніх тіл (остюків рослин), специфічна інфекція (некробактеріоз, актиномікоз) та ін.

Наявність поперечної борозни у худоби, де затримуються кормові маси, нерідко сприяє виникненню виразок.

Патогенез. Затримка та загнивання кормових мас, остюків рос­лин, гострі зуби та часті множинні незначні ураження ними слизової оболонки язика в ділянці поперечної борозни викликають тривалий запальний процес із руйнуванням клітин слизової оболонки боко розміщених м'язових пучків. У результаті необережного гування язика з ротової порожнини під час дослідження чи пр<3 дення лікувальних маніпуляцій може статися надрив чи відрив третини язика.

Клінічні ознаки. Виразки бувають різної форми і величини, і на товщеними чи змозолілими краями Прийом корму і ковтання утруднені, спостерігається слинотеча.

Прогноз. При простих Ш разках язика прогноз сприят­ливий, при некротичних І обережний.

Лікування. При простих виразках язика проводять Ц тисептичну санацію ротової порожнини і змазування вира­зок йод-гліцерином (1:3). Як­що виразки виникають вна­слідок потрапляння остюків злакових рослин, виконують резекцію виразкової поверхні разом з остюками; краї рани зближують петлеподібними швами.У післяопераційний період впродовж 3-4 днів тваринам дають рід­кий корм, після кожної годівлі проводять санацію ротової порожнини.

Гіперкінез язика

Підвищена рухливість язика - гіперкінез - зустрічається у дорос­лої худоби і телят; хворіє до 26% поголів'я симентальської породи і 3-9% чорно-рябої (Калашник І.О.). Таке явище слід вважати пору­шенням функціонального стану (рухової функції) язика.

Клінічну картину вперше у 1857 році описав Віллер під назвою 2ші£е$ріе1е ("гра язиком"). Термін "гіперкінез" запропонував І.І. Магда.

Етіологія. Причини такої вади вивчені недостатньо, тому є кілька точок зору щодо неї: погана звичка та її наслідування іншими твари­нами стада (як у коней кивання головою); нестача мінеральних речої вин (кальцію, фосфору, марганцю, кобальту) та вітамінів (А, Б; гр В); спадковість (від матері потомству). Клінічні ознаки. Тварина періодично піднімає голову, витягує шию, [ розкриває рот і атипово рухає язиком. Залежно від цих рухів виявляють дві форми гіперкінезу язика. У одних випадках хвора тварина розкриває рот і, висовуючи до кута рота язик та згинаючи його до щоки, довго ро­бить ним різкі та різноманітні рухи зі швидкістю до 110 рухів за хвили­ну; в інших — тварина розкриває рот і язиком виконує рухи в ротовій порожнині, загинаючи та притискаючи вільну частину його до твердо­го піднебіння, видаючи при цьому ляскаючі звуки

У всіх випадках у процес включаються м'язи шиї, мімічні та жу­вальні, а також глотка; посилюється салівація, більша частина слини виділяється назовні, що призводить до зменшення кількості фермен­тів шлунково-кишкового тракту і порушення травлення. Спостеріга­ється періодична тимпанія рубця. У тварин знижується продуктив­ність (надої, прирости),

Діагноз ставлять за характерними клінічними ознаками. Лікування не розроблено. Штруб рекомендує вставляти у вузде­чку язика кільце діаметром 3 - 4 мм із м'якого дроту завтовшки 3 мм. Наявність кільця у вуздечці викликає біль. Через 6 місяців тварини поступово відвикають від цієї звички, і кільце знімають. Однак таке лікування малоефективне. Гіперкінез язика може відновлюватися знову. Вважають, що таких тварин слід вибраковувати і не допускати до відтворення. Важливо нормувати раціон.

Параліч язика

Порушення рухової функції язики у зв'язку з паралічем під'язикового нерва переважно спостерігається у коней, рідше у ве­ликої рогатої худоби і тварин інших видів.

Під'язиковий мери (моторний) виходить із під'язикового отвору, простягається латерально від під'язикового м'яза і, входячи в язик (за ходом шилопід'язикового м'яза), поділяється на глибоку та поверх­неву гілки, Розгалужується здебільшого поблизу верхівки язика, фор­муючи петлеподібне з'єднання з язиковим нервом.

Етіологія* Такий стан може бути симптомом чуми собак, сказу, механічних і запальних уражень мозку. При цих захворюваннях пара­ліч переважно буває двостороннім. Ураження під'язикового нерва (правого чи лівого) за межами черепа призводять до одностороннього паралічу язика.

Клінічні ознаки, Односторонній параліч характеризується випа­данням і відведенням язика у здоровий бік. При двосторонньому пара­лічі язик звисає рівномірно, тварина не може приймати і ковтати корм.

Діагноз визначають за клінічними ознаками, враховуючи при цьому симптоми основного захворювання.

Прогноз. При центральному паралічі прогноз несприятливий, при односторонньому - сумнівний (мається на увазі відновлення провід­ності під'язикового нерва із усуненням причини захворювання). Лікування зводиться до вжиття заходів щодо основної хвороби, а також до відновлення провідності нерва. Дають зелений чи запарений корм, сприятливий для жування, бовтанку. Застосовують тканинну терапію, новокаїнотерапію, ін'єкції стрихніну, вератрину, вітамінів групи В. Виконують субокципітальну ін'єкцію суміші В.Г. Бушкова.

Актиномікоз язика

Актиномікозне ураження язика спостерігається переважно у вели­кої рогатої худоби та свиней.

Етіологія. Захворювання виникає внаслідок проникнення проме­нистого грибка - Асііпотусез ьоуів - у тканини язика через травмо­вану слизову оболонку при поїданні грубих колючих кормів, ураже­них цим грибком. Виникненню хвороби сприяють: мікробне забруд

нення корму актинобактеріями та ін. (асоціативний тип розвитку збу­дника; секундарна інфекція); схильність свиней до погризання лам­ких предметів, дерев'яної підлоги тощо, внаслідок чого травмується слизова оболонка; щільність тканин язика (патогенним є анаеробний

тип збудника).

Патогенез. Ураження язика, залежно від перебігу запального процесу та інших факторів, можуть розвиватися у двох формах - ви­разковій та інфільтративній.

При виразковій формі на місці зруйнованої м'язової тканини з'являються дрібні абсцеси із сироподібною масою, а також щільні вогнища (актиномікоми), розміщені у підслизовій оболонці, що спри­чинюють її випинання та утворюють на язиці невеликі горбки. Розви­ток гнійного запалення у глибше розміщених тканинах призводить до утворення нориць, а на поверхні (у слизовій оболонці) - виразок. По­ступово виразки вкриваються грануляційною тканиною, яка згодом рубцюється. Внаслідок цього язик стає твердішим ("дерев'яний язик"), збільшується в розмірах і випадає з ротової порожнини.

При інфільтративній формі внаслідок інтенсивного кровопоста­чання язика гострий запальний процес впродовж кількох днів забез­печує розвиток лише променистого грибка (без секундарної інфекції). Це призводить до рівномірного потовщення язика, збільшення в роз­мірах і випадання з ротової порожнини.

Клінічні ознаки. Збільшений в об'ємі язик випадає назовні, у ре­зультаті чого щелепи не стискаються Спостерігається слино­теча; стає неможливим приймання та пере­жовування корму; тварина худне і гине.

Уражений язик щільний, малорухомий; залежно від форми розвитку - рівномірно потовщений чи з невеличкими горбиками, червоно-жовтими грибоподібними розро­щеннями, з вогнищами розм'якшення, абс­цесами, норицями і виразками.

Прогноз. При своєчасному і правильно­му лікуванні інфільтрати швидко розсмок-туються. У разі розростання великої кількос­ті фіброзної тканини прогноз обережний.

Лікування. Користуються препаратами йоду: змазують язик 5%-ним розчином йо

ду або йодованим риб'ячим жиром, внутрішньовенно - розчин ля (1 мл/кг маси тіла) з інтервалом 3—4 дні (Панько Ї.С.), внутрів| венно - 10%-ний розчин йодиду калію (1 мл/Зкг) через ксх 24 год впродовж 3-х діб. За наявності виразок, потовщення і уЩ нення тканин язика рекомендовано комплексне лікування: бензіі ніцилін з 0,5%-ним розчином новокаїну два рази на день безпосе| ньо в місця ураження чи інтракаротидно (Косих О.П.), введення а> крові з антибіотиками та новокаїном у товщу язика (500 тис. од. | зилпеніциліну, 20 мл 0,5%-ного розчину новокаїну, 50 мл крові, І тої з яремної вени) з інтервалом 4-5 днів (Панько І.С.).

При розростанні фіброзної тканини язик ампутують у межах ур&. ження з наступним накладанням петлеподібного шва та підрізував ням вуздечки язика. ЗЛАКОВА ХВОРОБА Захворювання великої рогатої худоби, овець, інколи коней. Етіологія та патогенез. Хвороба спричинюється потраплянням через шкіру, а переважно через слизову ротової порожнини остюків деяких злакових рослин - ковили, остистої пшениці, ячменю та ін. Ці злаки мають зубцеві колючки, спрямовані в один бік. Проколовши слизову оболонку, завдяки скороченню м'язів стеблини чи остюки можуть переміщуватись тільки вперед, утворюючи в м'яких тканинах канали. Внаслідок їх інфікування утворюються глибокі гнійно-некротичні нориці.

При постійній годівлі тварин кормами із вищезгаданих злакових рослин захворювання може набути значного поширення, особливо серед молодняку.

У місцях залягання частинок злакових рослин з часом формуються |Щ сцеси, які можуть прориватися в ротову порожнину або назовні в міжще-| лепний простір, а у коней - в надочну ямку. При дослідженні гною, що виділяється, виявляють уламки остюків чи інших частин рослин.

У овець остюки проникають також через слизову оболонку, але найчастіше - через шкіру. Однак руно в цьому випадку має захисн функцію, а під час лежання тварин остюки ламаються, тому глибокої тканини вони зазвичай не проникають.

Клінічні ознаки. Хвороба у великої рогатої худоби проявляеТЖ_ насамперед у тому, що вона не може пережовувати корм, спостерігЩ ється слинотеча, внаслідок гниття корму і уражених тканин із ротовії порожнини чути неприємний запах. У хворих підвищується темпера­тура тіла, знижується продуктивність. У ділянці жувальних м'язів, міжщелепного простору чи привушної залози формуються абсцеси, які проривають, утворюючи нориці, що сполучаються з ротовою по­рожниною; з нориць виділяється гнійний ексудат неприємного запаху з домішками корму (рис. 14).

Хвороба триває 15—30 днів, після чого тварина ви­дужує або у неї утворюються хронічні нориці, сліпі чи про­никні в ротову порожнину.

У коней абсцеси виявля­ють також в міжщелепному просторі, у скроневій ділянці, біля надочної ямки і рідше поблизу щелепного суглоба.

Діагноз ставлять за клінічними ознаками. За наявності нориці зов­ні через неї вводять під невеликим тиском на поршень шприца анти­септичний розчин; якщо рідина з'являється в ротовій порожнині, зна­чить, нориця з нею сполучається.

Прогноз найчастіше сприятливий, однак при неоперабельних ураженнях - обережний.

Лікування. На час лікування з раціону виключають злакові рос­лини, що призвели до хвороби. З метою заспокоєння тварині вводять транквілізатори. Механічно видаляють з тканин ротової порожнини частинки рослини, що застряли, потім її промивають антисептичним розчином. У великої рогатої худоби видаляти частинки рослин краще після двосторонньої базальної анестезії нижньощелепного нерва. При виявленні абсцесів їх розтинають, промивають антисептичними роз­чинами і змазують йод-гліцерином (1:3).Зовнішні нориці для механічного вимивання залишків рослий промивають йодованим перекисом водню. У овець в зоні ураження шкіри вистригають вовну, розтинають абсцеси і вузькі нориці з наступним видаленням залишків зернових остюків, лікують як інфіковані рани.

Профілактика. Тваринам не слід згодовувати злакові корми, що можуть призвести до злакової хвороби. Ковилу, ячмінь, остисту пше­ницю необхідно скошувати на сіно до їх колосіння. Сіно, заготовлене після колосіння, перед згодовуванням потрібно пропускати через комбайн. Не можна згодовувати полову цих злакових культур в неза-пареному вигляді, а також добавляти її в сінаж чи комбікорм.

У овець вистригають вовну в ділянці голови, обмежуючи таким чином потрапляння остюків у тканини.

УРАЖЕННЯ ЗУБІВ Аномалії зубного прикусу

Аномалії розвитку зубів і зубного прикусу зустрічаються у свій­ських тварин всіх видів. Внаслідок цих аномалій утруднюється при­ймання та пережовування корму, травмується слизова оболонка рото­вої порожнини. Вони можуть спричинити гайморит та ряд захворю­вань шлунково-кишкового тракту. Найбільш поширені наступні ано­малії розвитку зубів.

Поліодонтія - багатозубість як природжена вада або як наслідок затримки заміни молочних зубів при гіпофункції щитовидної залози (рис. 15). Найчастіше зустрічається збільшення кількості різцевих зубів, рідше - кутніх.

Додаткові корінні зуби бувають аномально великі і мають неправильну форму, оскільки вони формуються із двох чи трьох рудимен­тарних молярів. Найбільш часто вони знаходяться в каудальній ділянці аркади. Поліодонтія виявляється також у вигляді рудиментарних премо-лярів - "вовчих зубів". Ростуть зайві зуби із зовнішнього або внутрі­шнього боку нормальних зубів (у корінних зубів додаткові переважно

розмішуються лінгвально), а "вовчі" - на беззубому краї щелепи. Як­що зуби виступають назовні чи всередину, вони травмують слизову

язика і щоки.

Збереження залишків молочних корінних зубів може спостеріга­тися у коней віком від 2 до 6 років.

Олігодонтія - зменшення кількості зубів. Зуби на протилежній щелепі, що розміщені навпроти відсутніх, не стираються, внаслідок чого утворюються східчасті зуби, які також можуть травмувати сли­зові оболонки.

Ретенція зубів - явище, коли зуб знаходиться не в зубному ряді, а в товщі щелепної кістки.

Конвергенція коренів зуба - зближення коренів корінних зубів. У нормальних кутніх зубів їх корені розходяться вершинами, завдяки чому при жуванні тиск у щелепі розсіюється.

Дивергенція зубів - розходження коронок зубів, внаслідок чого збільшується проміжок між зубами (рідкі зуби). Простір між зубами (діастема) може становити 2-5 мм. Ця аномалія буває природженою або набутою - у разі затримки молочних зубів при заміні їх постій­ними. Молочні зуби слід видаляти, якщо вони затримують появу по­стійних та змінюють їх напрямок.

Прогенія - прикус щучий - спостерігається при природженому вкороченні верхньої щелепи, внаслідок чого різці нижньої не стика­ються з різцями верхньої щелепи Аномалія призводить до неправильного стирання зачіпних зубів та травмування слизових оболонок різ­цями.

Прогнатія - прикус короповий -природжене вкорочення нижньої ще­лепи, внаслідок чого різцеві зуби вер­хньої щелепи виступають вперед і сти­раються неправильно Верхні різці упираються в слизову оболонку нижньої губи і травмують її, різці ж нижньої щелепи травмують слизову верхньої.

При прогенії і прогнати слід постійно стежити за станом стирання різців і своєчасно підпилювати їх загострені краї, запобігати травмам слизової оболонки губ і щелепи.

Лікування. Зуби, що ушкоджують м'які тканини, спилюють
або сколюють.Зверхкомплектні
зуби, якщо вони завдають шкоди
тварині,видаляють спеціальними
щипцями або плоскогубцями. Для
цього тварину фіксують у станку,
транквілізують, розкривають ротову порожнину за допомогою зівника або витягують язик у протилеж_{ну СТО}р_0ну і спилюють зуби рашпілем. Введений рашпіль повинен розміщуватись під кутом до боко­вих країв зубів. Якщо виступаючі гострі краї досягли значних роз­мірів, то необхідно загладжування виконувати повторно через деякі проміжки часу. Для профілактики ускладнень (пошкодження ясен чи м'якого піднебіння) головку рашпіля потрібно розміщувати зав­жди трохи назовні.

Для екстракції (видалення) зубів обов'язково проводять транквілі-зацію та анестезію, відповідно, нижньощелепних або верхньощелеп­них нервів. Екстракція зуба складається із 4-х основних моментів: 1 -підрізування ясен; 2 — накладання зубних щипців; 3 - люксація (роз­хитування) зуба; 4 - власне екстракція. Дотримання техніки екстрак­ції запобігає виникненню рваних ран ясен із наступними ускладнен­нями та переломів зубів.

Неправильне стирання зубів

У тварин спостерігається кілька форм неправильного стирання зубів. Найбільш поширені наступні:

Гострі зуби — нерівномірне стирання жувальної поверхні корін­них зубів, яке характерне для тварин з вузькою нижньою щелепою за недостатності бокових жувальних рухів та при м'яких корінних зу­бах. У тварин на верхній шелепі стирається внутрішній край кутніх зубів, а на нижній — зовнішній; протилежні краї зубів стають довгими, стоншуються і травмують м'які тканини ротової порожнини: верхні зубе - шоку, а нижні - язик. Це призводить до порушення жування, шо спричинює слинотечу; непережований корм застряє між зубами і шоками, у слині з'являється кров; відчутний неприємний запах.

Гострі краї зубів періодично спилюють зубним рашпілем і проми­нають ротову порожнину розчином перманганату калію (0,1 %-ний), роми та вира»ки щік і язика змазують йод-гліцерином (1:3).

Ножицеподібні зуби — верхні і нижні кутні зуби стираються не те­ртьовими* • бічними поверхнями, внаслідок чого корм мнеться, а не розтираються. Причиною утворення таких зубів с перелом щелепи, ншаления щелепного суглоба, параліч трійчастого нериа, тобто, ви* мушепс трипале односторонні* жунамня.

При випаленні їх по можливості усувають причину; поодинокі ножицеподібні зуби видаляють або підпилюють рашпілем, укорочу­ють тубними ножицями чи долотом.

Східчасті зуби - при відсутності деяких зубів, а також різній їх тпердості одні з них стираються швидше, інші - повільніше. Жуваль­ні поверхня зубів набуває східчастого вигляду, що призводить до по­рушення жування, травм та різних ускладнень у ротовій порожнині (рис. 18). Переважно спостерігаються у великої рогатої худоби.

Лікуиакня полягає у спилюванні або сколюванні найдовших зубів і Аркаді.

Пилкоподібні зуби дещо схожі на східчасті. У зубній аркаді чер­гуються підвищення із заглибленнями: кожному довгому зубу верх­ньої щелепи відповідає вкорочений зуб нижньої і навпаки. Гладенькі зуби спостерігаються у старих коней і тварин з низькою щільністю зубів; кутні зуби мають зовсім гладеньку поверхню, вна­слідок чого тварина не спроможна подрібнювати та засвоювати корм, що спричинює виснаження її. Для запобігання виснаженню тварин в їх раціон вводять запарене сіно та подрібнені концентрати.

Переломи та тріщини зубі

Переломи та тріщини зубів бувають у сільськогосподарських тва­рин всіх видів. Розрізняють первинні і спонтанні, поздовжні та попе­речні, косі і роздроблені переломи та тріщини. При спонтанних спо­чатку з'являються тріщини, а потім повні переломи вздовж циліндрів емалі з одночасним розвитком періодонтиту.

Етіологія. Переломи виникають в результаті сильного удару ко­питом, рогом, падіння на твердий ґрунт при взятті перешкод, вогне­пальних поранень тощо. Причиною може бути невміле проведення операцій на зубах - екстракції, вкорочення, підпилювання рашпілем. Можливі спонтанні переломи і внаслідок захворювання зубів (пуль­піт, карієс, періодонтит, флюороз, парадонтоз та ін.).

Патогенез і клінічні ознаки. У тріщину зуба (рис. 20) потрапля­ють кормові частинки, які гниють і спричинюють пульпіт. Процес руйнування може поширитись на дентин, емаль і цемент - розвивається карієс.

При переломі зуба порушується жування, ясна припухають, стають болючими. Болючість гостро виявляється при натисканні на уражений зуб. Улам­ки його можуть бути рухомими, тоді вони вільно витягаються з альвеол. Бувають випадки, коли уламки утримуються в яснах. При пальпації такого зуба встановлюють рухомість окремих його частин та болючість. Гострі уламки травмують язик та щоки.

Поперечний перелом зуба вище рівня ясен часто
залишається непоміченим, тому що не спричинює функціонального розладу.

щодо перелому зуба ставлять при огляді і пальпації його, важче діагностувати тріщину.

Прогноз при переломі коронки сприятливий. Однак слід •щій» що через деякий час відростає зуб-антагоніст над зубною аркадою, що порушуватиме жування. При переломах в альвеолі, а №Ш ускладненнях прогноз обережний.

Лікування. Гострий край частини зуба спилюють рашпілем. У дамки коронки після попереднього знеболювання витягають, відді-щкугь від ясен і видаляють за допомогою корнцанга або щипців. Уламки зуба, що застряли в м'яких тканинах, також видаляють, рото­ву порожнину промивають розчином калію перманганату (1:1000), етакридину лактату (1:500) або нітрофурановими препаратами - фу-рацидіном, фурадоніном, фурагіном та ін. (1:5000), ранову поверхню змазують йод-гдіцерином (1:3).

Карієс зубів

Прогресуюче руйнування субстанції зуба - емалі, дентину, цемен­ту. Зустрічається у свійських тварин всіх видів. Уражуються як ко­рінні, так і різцеві зуби. Достатньо поширений карієс у великої рога­тої худоби та свиней (18-34 %), хоч діагностується не завжди.

Етіологія повністю не з'ясована. Прихильники хімічної теорії стверджують, що карієс розвивається внаслідок дії на зубну тканину молочної, масляної, оцтової та мурашиної кислот, що накопичуються в ротовій порожнині, а також продуктів гниття залишків корму, але вона не має досить переконливих підтверджень. Непереконливою є й інфекційна теорія, оскільки у місцях ураження не знайдено специфіч­ного збудника.

П.В Філіповський вважає причиною карієсу у великої рогатої ху­доба нестачу деяких макро- та мікроелементів (фосфору, кобальту» цинку, міді, молібдену, марганцю, фтору і йоду) у воді і кормах, не­достатнє надходження в організм перетравного протеїну та вітамінів, високу кислотність силосу. А. Ендрюсу вдалось викликати експеріь ментально це захворювання, включивши в раціон свиней на відгодівлі 50% тростинного цукру.

Патогенез. У коней карієс починається з найбільш м'якої субста­нції зуба - цементу — в тих місцях, де він заповнює складки емалі; у решта тварин — з емалі. Розрізняють 4 форми карієсу - поверхневий, що характеризується розпадом цементу; середній, коли процес розпаду поширюється на емаль та дентин і утворюється дупло; глибокий, або проникний, при якому оголяється пульпа, і повний, або тотальний,, коли руйнується вся коронка зуба.

Клінічні ознаки. Захворювання виявляють переважно на стадії глибокого карієсу, який характеризується розладом жування внаслі­док болісності, слинотечею, випаданням корму з ротової порожнини, обережним прийняттям води, одностороннім жуванням корму, а та­кож різким іхорозним запахом з ротової порожнини Поверхня карк-сного зуба нерівна, місця ураження мають чорний та коричневий ко­лір, заповнені кормовими масами (рис. 21),

Перкусія зуба і пальпація щелепи через щоку
дуже болючі, а при зондуванні дупла можна виявити зубну норицю, яка з'єднується з пульпарною чи гайморовою порожнинами, носовою, раковинною або лицевою поверхнями голови залежно від місця розміщення ураженого зуба.

При уважному дослідженні ротової порожнини легко виявити ранні стадії карієсу - білі і непігмен-товані плями на зубах, різні за формою й глиби­ною, з шорсткою поверхнею.

Діагноз с тавлять за клінічними ознаками та рент­генографією - на рентгенограмах діагаостусться Ш і IV ступінь ураження зубів карієсом у вигляді ді~ Рис. 21 Ійцмес зуба лянок розріджування (Сарбаїн Д.В.).

Прогноз при поверхневому карієсі сприятж-вий, при глибокому прогресуючому для ураженого зуба несприятли­вий, тому що переходить у пульпіт, періодонтит, остеопороз міжзуб­них та міжкореневих альвеолярних перетинок і спричинює випаданим окремих корінних зубів.

Лікування. При поверхневому карієсі місця ураження після про­мивання ротової порожнини антисептичними розчинами змазують насиченим розчином нітрату срібла. При глибокому і тотальному -хворий зуб після знеболювання видаляють. Якщо виявлена нориш. що веде в гайморову порожнину, роблять трепанацію останньої, ви­даляють уражений зуб, періодично промивають гайморову порожни­ну антисептичними розчинами.

Пульпіт

Запалення пульпи зустрічається у свійських тварин всіх видів. Перебігає у молодих тварин переважно в гострій, у старих - хроніч­ній формі. При гострому перебігу може бути асептичним, гнійним і гангренозним, при хронічному — грануломатозним.

Етіологія. Найчастіше причиною пульпіту бувають глибокий ка­рієс, перелом зуба, рідше - передчасне стирання коронки, вкорочення довгого зуба, а також зрізування молочних зубів у новонароджених поросят (Власенко В.М.). Оголена пульпа травмується частинками корму і швидко інфікується. У тканині, що міститься в твердому ка­налі зуба, розвивається запалення.

Клінічні ознаки. Асептичний пульпіт характеризується почерво­нінням оголеної пульпи та болючістю зуба внаслідок її набряку. При гнійному пульпіті через різку болючість тварина не може при пере­жовуванні корму користуватись зубами з боку ураження. Постуку­вання по хворому зубі спричинює сильну болючість. При гангреноз­ному пульпіті внаслідок некрозу пульпи порожнина зуба наповню­ється сіро-коричневим ексудатом неприємного іхорозного запаху. Тварина недостатньо пережовує корм внаслідок сильної болючості, зуб набуває синювато-сірого забарвлення.Як ускладнення гангренозного пульпіту розвивається пульпіт грану-ломатозний, тобто розростаються малоболючі грануляції, що кровоточать.

Діагноз. Діагностувати неускладнені пульпіти клінічними мето­дами важко. Слід враховувати не тільки клінічні ознаки, а й дані до­слідження зуба та ясен.

Прогноз у всіх випадках обережний, оскільки пульпіт часто усклад­нюється розвитком альвеолярного періодонтиту та остеомієліту щелепи.

Лікування. При асептичному пульпіті ясна навколо ураженого зуба змазують розчином йоду, йод-гліцерином, 2-4%-ним спиртовим розчином піоктаніну. При гнійному, гангренозному та грануломатоз-ному пульпіті уражений зуб екстрагують.

Альвеолярний періодонтит

Запалення окіст* між коренем зуба та кістковою стінкою альвеоли зустрічається у свійських тварин всіх видів, особливо у великої рога-

тої худоби - 17,7% випадків (Сарбаш Д.В.). Періодонтит може бути одно- і двостороннім, асептичним і гнійним, перебігати в гострій та хронічній формах.

Етіологія. Захворювання можуть спричинити механічне пошко. дження ясен внаслідок розхитування зубів, розміщених поряд з хво­рим, якщо останній вирвали; розхитування при частому спилюванні гострих зубів або зрізанні зубів у новонароджених поросят (Власен-ко В.М.), виразки у ротовій порожнині при ящурі, актиномікозі, а та­кож захворювання зубів, застрявання сторонніх тіл і грубих часточок корму між зубами та яснами.

Патогенез. При асептичному запаленні тканини між зубами і стін-кою альвеоли просякнуті ексудатом, потовщені. Якщо зуб не зрісся із щелепою, він виштовхується з альвеоли, стає рухомим, іноді вільно витягується.

Інфікування сприяє розвитку гнійного періодонтиту, який призво­дить до резорбції кісткової альвеоли, формування абсцесу чи флегмо­ни у прилеглих м'яких тканинах. При флегмонозному запаленні ясен, особливо при застряванні частинок корму між зубами та збільшенні внаслідок цього проміжків між ними, досить часто розвивається гост­рий гнійний періодонтит з ускладненнями. Зокрема, у свиней він пе­реходить у пульпіт або запалення альвеолярних відростків і тіла ще­лепної кістки (остеомієліт).

Клінічні ознаки. При асептичному періодонтиті корм тварина приймає охоче, але пережовує його обережно, одним боком - здоро­вим. Перкусія зуба викликає біль. При гнійному запаленні ясна опу­хають внаслідок скупчення між зубами кормових часточок і їх гниття; з ротової порожнини відчувається неприємний, іхорозний запах. За­пальний процес супроводжується змінами в кістковій тканині - при рентгенологічному дослідженні помітна помірна резорбція кісткової стінки зубної альвеоли і цементу кореня зуба. Збільшується рухомість зуба, його можна вільно вийняти рукою. Така форма періодонтиту називається дифузною.

При осифікуючому періодонтиті спостерігається гіперплазія це­менту кореня зуба і утворення великого екзостозу; біль слабо вира­жений або взагалі відсутній, проте внаслідок великих розмірів екзос­тозу жуйка утруднюється.

Діагноз. Альвеолярний асептичний періодонтит визначають за клінічними ознаками, хоча вони й не зовсім характерні.

Лікування. При асептичному періодонтиті видаляють сторонні Нгіла, що застряли між зубами і яснами, ротову порожнину зрошують ■антисептичним розчином і змазують ясна навколо ураженого туба ■йод-гліцерином (1:3). Застосовують фізіотерапевтичні процедури -

■ УВЧ-терашю в атермічній (мінімальній) дозі; корисна також мікро-

■ хвильова терапія, ультразвук, гелій-неоновий лазер та ін. Щ При гнійному запаленні зуб, розміщений в ураженій альвеолі, ви-

■ даляють, ротову порожнину зрошують антисептичним розчином; і І альвеолу вкладають тампон, оброблений йод-гліцерином, емульсієк І синтоміцину тощо.

Одонтогенний остеомієліт

Зустрічається у тварин як ускладнення гнійних уражень зубів; великої рогатої худоби - при актиномікозних ураженнях нижньош лепної кістки; у новонароджених поросят - як ускладнення пульпіт періодонтиту, особливо гангренозного. У ослаблених молодих тварин процес починається біля кореня зуба. Внаслідок руйнування кістки зуби випадають або легко виймаються. Деструктивні процеси пере­важають над регенеративними, що спричинює значне руйнування кіст­кової тканини і навіть патологічний перелом. З часом утворюються гнійні нориці, які відкриваються в ротову порожнину або назовні.

Інколи гнійний процес поширюється на підшкірну та міжм'язову пухку клітковину, розвивається прищелепна флегмона або абсцес.

Клінічні ознаки. На початковій стадії захворювання нагадує аль­веолярний гнійний періодонтит. Біля зуба або ряду поряд розміщених зубів спостерігається почервоніння ясен, що супроводжується болю­чістю під час приймання і пережовування корму. Часто можна вияви­ ти під яснами невеликі абсцеси. Пізніше, з поширенням запального процесу на нижньощелепну кістку, внаслідок розростання на місці ураженого зуба сполучної тканини, а також сильного подразнення окістя гнійним ексудатом з'являється болюча, щільна припухлість, яка деформує лицеву частину голови і легко виявляється при дослід­женні тварини, 3 часом процес поширюється на м'які тканини ділян­ки голови, де формуються абсцеси, після прориву або розтину яких утворюються нориці, що відкриваються в ротову порожнину або на­зовні. З нориць виділяється гнійний ексудат з іхорозним запахом, присутні частки зруйнованої кістки і зуба (рис. 22). При дослідженні таких нориць зондом виявляють шорстку поверхню зруйнованої кіст

ки. Рентгенологічним дослідженням встановлюють характерні для остео­мієліту ознаки - секвестри, резорбцію кісткової тканини, норицеві ходи.

У місцях розвитку патологічного процесу спостерігається розхитуван­ня і навіть випадання зубів внаслідок деструкції альвеол, тому при збере­женні апетиту тварина не приймає корм або обережно його пережовує, внаслідок чого швидко виснажується.У молодих тварин, особливо по

росят, остеомієліт нижньої щелепи _{ускладнюється} переважно лімфангої-нижньої щелепи,том та навколощелепною флегмоною.

При цьому спостерігається різке погіршення загального стану, під­вищення температури тіла, важке дихання через стискування носових ходів, екзофтальм внаслідок запального набряку ретробульбарної пу­хкої клітковини.

Дифузний, деструктивний остеомієліт тіла нижньої щелепи може спричинити патологічний перелом. При деформації нижньощелепної кістки у тварин порушується прикус.

Діагноз ставлять на підставі симптомів та рентгенологічного до­слідження.

Прогноз найчастіше обережний або несприятливий. Хворі тварини погано їдять, виснажуються, у них нерідко спостерігаються інші хвороби, особливо шлунково-кишкового тракту, які призводять до загибелі.

ЗАХВОРЮВАННЯ СЛИННИХ ЗАЛОЗ

Слинні залози (Оіагкіиіае яаііуаіея) виділяють слину; тщішшш на виутрішньостінкові та лоззеті нкові, ВнутрІшньостінкові - губні, піднебінні, язико-піднебінні, язика і паракарункулярні (у коня і кози)-мають кілька вивідних проток; позастінкові - привушна, підщелепна, під'язикова (парні) - поділені сполучнотканинними протоками на доль* ки різних порядків, Залежно від форми їхніх секреторних відділів поз-різняють альвеолярні, трубчасто-альвеолярні і трубчасті тннпі -залози, а за характером секрету - слизові (залози кореня язика), білкові, щ серозні (привушна залоза) і змішані (підщелепна і під'язикова),

Рани привушної залози і стенонової протоки

Серед слинних залоз за анатомічним розміщенням найбільше ражається привушна залоза та її вивідні протоки. Етіологія. Спричинюють рани випадкові ураження гострими ко~

іючими і ріжучими предметами, укуси тварин, погана прив'язь, вог-епальні поранення, оперативні втручання (розрізування абсцесів, овітроносного мішка). Клінічні ознаки. Рани привушної залози часто супроводжуються, Всильною кровотечею внаслідок порушення цілості великих кровонос-^ Вних судин і паралічем лицевого нерва при його пошкодженні. Харак-^ Втерною ознакою є безперервне виділення через рану слини, що поси-1 Клюється під час поїдання корму. З розвитком у рані запалення і по-[явою набряку тканин виділення слини може припинитися. Нагноєння (спостерігається рідко завдяки наявності у слині лізоциму. Загоєння [відбувається швидко, найчастіше із утворенням слинної нориці, яка [згодом може самостійно закритись.

Рани стенонової протоки характеризуються безперервним виді-Іленням слини, яка витікає цівкою під час приймання корму. Слина може затримуватися під шкірою, утворююча! кишені.

При інфікуванні ран гнійне запалення призводить до утворення нориць, переважно біля судинної вирізки, на лицевій поверхні і в ді­лянці трикутника Виборга.

Діагноз ставлять за характерними клінічними ознаками з ураху-I ванням анамнестичних та анатомо-топографічних даних.

Лікування. Зупиняють кровотечу тампонадою, а при пошко­дженні великих судин рану розширюють та накладають гемостатичні пінцети або лігатуру. Потім виконують хірургічну обробку рани, ра­нову поверхню припудрюють антибіотиками і накладають шви.

Щоб зменшити слиновиділення, під шкіру вводять атропін в до­зах: 0,02-0,06 для великих тварин, 0,002-0,005 для дрібних. Якщо утворилися нориці, для припинення слиновиділення у них вводять припікальні, подразливі та в'яжучі розчини: 10%-ний розчин нітрату срібла (ляпісу), 5%-ний - карболової кислоти (фенолу), 5%-ний - йо­ду, етиловий спирт, молочну кислоту та ін.

Якщо таке лікування не дало ефекту, для атрофії залози вводять через стенонову протоку шприцом під тиском розплавлений парафін знаступним накладанням пов'язки на рану чи лігатури на прот

(Оливков Б.М.).

Якшо хворооа задавнена, у слинну протоку вводять 10-15 щ 15%-ного розчину формальдегіду або 20%-ного розчину нітрату сріб.

ла, а через 7-8 днів змертвілу залозу екстирпують (Медведев ІД,). Для атрофії ураженої привушної залози можна ввести у ранустенонову протоку 25-35 мл етилового спирту.

Дата добавления: 2014-12-11 | Просмотры: 2069 | Нарушение авторских прав