АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Споруди на системі горизонтального дренажу

Для нормальної роботи горизонтальних дрен на них передбачають гідротехнічні споруди у вигляді колодязів і гирлових споруд.

Оглядові колодязі влаштовують на початку і кінці дрени (якщо вона не впадає у відкритий канал), на кутах поворотів в плані, в місцях переходу від одного діаметра до іншого, а також через кожні 200-400 м по довжині.

За конструкцією вони можуть бути відкритими або закритими.

Відкриті колодязі (рис. 19.12, а)влаштовують так, щоб вех його перевищував поверхню землі в межах 0,4-1,2 м.

Потайний колодязь влаштовують таким чином щоб його верх був на глибині не менше 0,7 м від поверхні землі (рис. 19.12, б).

Оглядові колодязі проектують із стінових збірних залізобетонних кілець діаметром 1,0, 1,5 і 2,0 м типу КС (без отворів під труби), КС-А (з отворами під труби) і типу КСД (з отворами під труби і днищем).

Рис. 19.12. Відкритий (а) і потайний (б) оглядові колодязі на дренажно-колекторній мережі: 1 – залізобетонне кільце; 2 – днище; 3 – кришка люка; 4 – ходові скоби; 5 – вхідна та вихідна частини дрени або колектора; 6 – бітумна обмазка; 7 – проклейка стиків; 8 - замонолічення щілин.

Діаметр колодязів встановлюють в залежності від діаметра примикаючих до колодязя колекторів або дрен. Для труб діаметром до 300 мм включно необхідно застосовувати колодязі діаметром 1,0 м, при діаметрах труб 400-500 мм діаметр колодязя повинен бути 1,5 м, а при діаметрах 600 мм і більше – 2,0 м. Висота залізобетонного кільця 50 і 100 см.

Верх оглядових колодязів перекривають плитами перекриття типу ПП-10, 15 або 20, в залежності від діаметра колодязя, з отворами під люки обладнані кришками.

Глибина колодязя регламентується глибиною закладання дрени або колектора. Колодязі обладнуються ходовими скобами і при необхідності водомірними пристроями. Дно колодязя повинне бути на 10-30 см нижче труби, що виходить із колодязя.

Вхідну і вихідну частини дрени влаштовують із азбестоцементної або залізобетонної труби довжиною 1-2 м, положену на дощату прокладку довжиною не менше 5 м.

Відстійні колодязі призначені для осадження зважених частинок, що знаходяться у дренажній воді. По відношенню до поверхні землі вони можуть бути такі ж як і оглядові (відриті або потайні). Їх влаштовують через 150-200 м на ділянках, де передбачається значний винос з водою твердих частинок із ґрунту в дрени. Колодязь має відстійник, глибина якого повинна бути не менше 55 см від верху труб діаметром до 300 мм і 90 см діаметром більше 300 мм.

Колодязі-перепади – ті ж колодязі, тільки зі значною відстанню між вхідною і вихідною дреною. Їх влаштовують на ділянках з великими похилами поверхні ґрунту для переводу дрени із одного горизонту в інший. Перепади дозволяють зменшити похил дрени, який не повинен перевищувати певну допустиму величину.

Водоприймальні колодязі влаштовують для прийому води із каналів, кюветів, низин і передачі її в підземні водопровідні лінії (дренаж). Водоприймальні колодязі відрізняються від оглядових і відстійних не тільки своїм призначенням, але і конструкцією: в них відсутні вхідні дрени, але є водоприймальні решітчасті пристрої (рис. 19.12).

Ці колодязі приймають воду або через верхній, або через боковий водоприймальний отвір розміром 0,4×0,5 м і більше. Водоприймальні отвори зазвичай закриті металевою решіткою з відстанню між суміжними стержнями 1 см.

Рис. 19.12. Водоприймальні колодязі з верхнім (а) і боковим (б) водоприймальним отвором: 1 – сміттєзатримуюча решітка; 2 – підвідний канал.

Для швидкого відводу поверхневих вод на слабководопроникних ґрунтах до водоприймальних колодязів підводять спеціальні тимчасові (на період паводка) або постійні невеликі канали, борозни або улоговини, які збирають поверхневу воду.

Водоприймальні колодязі будують із тих же елементів, що і оглядові. Верхню частину їх розташовують на рівні поверхні ґрунту або вище неї. Влаштовують колодязі в дні і відкосах каналу.

Деякі водоприймальні колодязі мають шар каміння, зложеного на дно. Такий шар попереджає розмив дна падаючою водою, затримує відкладення і зменшує різницю температури повітря в колодязі і в дрені.

Поглиначі, як і водоприймальні колодязі, влаштовують для переводу поверхневого стоку в дренажний. Для швидкого відводу поверхневих вод до них можуть підходити тимчасові або постійні канави, спеціальні або роз’ємні борозни і улоговини. На відміну від водоприймальних колодязів поглиначі приймають не тільки поверхневі, але і ґрунтові води (рис. 19.13).

Рис. 19.13. Поглиначі, влаштовані в кінці тупикового каналу (а),на дні каналу (б), у відкосі каналу (в) і на понижених ділянках місцевості (г).

Головна частина поглинача – водоприймальна призма, що укладається над дреною. Цю призму влаштовують на мінеральних ґрунтах із каміння (розміром від 2 до 20 см в поперечнику), щебеня гравію, шлаку або битої цегли. При цьому велике каміння укладають біля дрен, дрібне по краях, як у зворотних фільтрах.

Гирлові споруди призначені для спряження закритих дрен і колекторів з відкритими колекторами. Зазвичай гирлові споруди влаштовують у вигляді кінцевої труби, кінець якої при виході на відкіс кріпиться камінням, залізобетонними плитами або блоками. Відстань від осі дренажної труби до дна колектора повинне бути не менше 50 см.

Більшість конструкцій гирлових споруд в Україні розроблені інститутом Укрводпроект. На Краснознам’янській зрошувальній системі гирлові споруди мають таку конструкцію: азбестоцементна неперфорована труба довжиною 4 м проложена на шар утрамбованого суглинку товщиною 15 см і виходить в гасник прямокутного перерізу із збірного залізобетону, встановлений на шарі щебеня товщиною 20 см (рис. 19.14).

Рос. 19.14. Гирлові споруди, що застосовуються на Краснозна­м’ян­ській (а) і Інгулецькій (б) зрошувальних системах: 1 – азбестоцементна труба без перфорації; 2 – залізобетонний блок-гас­ник; 3 – залізобетонна плита; 4 – підготовка із щебеня; 5 – водозлив; 6 – залізобетонне кільце-гасник.

Із гасника вода відводиться азбестоцементною трубою довжиною 0,6 м у відкритий колектор. Дно і відкоси колектора біля гирлової споруди кріплять залізобетонними плитами і монолітним бетоном.

На Інгулецькій зрошувальній системі застосована конструкція споруди аналогічно описаній з дещо зміненим гасником, який представляє собою залізобетонне кільце діаметром 1,5 м, встановлене на щебеневу підготовку товщиною 10 см. В якості гасника передбачений трикутний водозлив. При всіх варіантах конструкцій гирлових споруд дно і відкоси колектора у споруді кріпляться монолітним бетоном або залізобетонними плитами.

Гирлові споруди є самими відповідальними і вразливими спорудами на дренажній мережі.

Основні причини розмиву ґрунту біля гирла – руйнування гончарних дренажних трубок в місцях їх спряження з залізобетонними гирловими трубами або руйнування вузлів цих споруд. При розмиві ґрунту на ділянці розташування гирла утворюється промоїна, яка оголює і розладнує дренажну лінію, в результаті чого гончарні труби руйнуються. Утворена біля гирла зона розмиву переноситься від гирлової труби на дренажну лінію і пересувається вверх по дрені зі швидкістю іноді до 10 м на рік. З найбільшою швидкістю руйнуються дрени в період пропуску паводкових і зливових вод.

Велика кількість гирлових споруд, побудованих в понижених ділянках місцевості, розмиваються потоком поверхневих вод. Процес такого розмиву усилюється, якщо над гирлом утворюється улоговина, внаслідок осадки траншейної засипки.

Для запобігання таких руйнацій траншеї необхідно засипати з запасом висоти ущільнення насипного ґрунту. Крім того, необхідно уникати розташування гирл в місцях, де в період сніготанення або після злив створюється потік поверхневих вод, а якщо це неминуче – захищати гирло від розмиву влаштуванням насипу або відводити поверхневий потік від гирла.

До інших причин розмиву ґрунту біля гирла відносять: погану якість укладки і круті повороти дренажної лінії (у вертикальній або горизонтальній площині) на підходах до гирла, незадовільне спряження дрен з гирловою трубою.

Дренажні насосні станції. При проектуванні дренажної системи необхідно прагнути до максимально можливого відводу дренажного стоку самопливом, уникаючи будівництва перекачуючих дренажних насосних станцій. Влаштування таких станцій (рис. 19.15) повинно бути обґрунтоване відповідними техніко-економічними розрахунками за приведеними затратами шляхом порівняння з варіантом самопливного відводу. При цьому для затвердження самопливного варіанта допускається деяка (в межах 10-20 %) зміна розрахункових параметрів дренажу в бік зменшення глибини закладання дрен, з одночасним зменшенням міждренних відстаней, а також використання мінімально допустимих похилів колекторно-дренажної мережі і перепадів при спряженнях.

Рис. 19.15. Дренажна насосна станція наземного типу: 1 - водоприймальний колодязь; 2 – споруда насосної станції; 3 – насос; 4 – напірний трубопровід; 5 – відвідний колектор; 6 – закритий трубчастий колектор.

У випадках необхідності влаштування дренажних насосних станцій для підбору силового обладнання необхідно застосовувати дренажний модуль, рівний 0,1 л/с×га.

Насоси рекомендується застосовувати горизонтальні відцентрові консольного типу. У будівлі насосної станції встановлюють один або два насоса, продуктивність яких може бути від 30 до 130 л/с.

Для забезпечення нормальної роботи насосно-силового обладнання дренажних насосних станцій необхідно передбачати ємкості (накопичувач), що забезпечує прийом води без її відкачки протягом 10-15 годин. Зазвичай така ємкість забезпечується ділянкою труби діаметром 1000 мм, розташована в кінцевій частині підвідного колектора.

Останнім часом застосовують невеликі дренажні станції колодязного типу. В такій станції накопичувальний резервуар і все обладнання розташовують всередині колодязя збільшеного діаметра (2-3 м). Така насосна станція представлена на рис. 19.16.

Рис. 19.16. Дренажна насосна станція колодязного топу: 1 – насос типу «Иртиш»; 2 – донний приєднувальний пристрій; 3 – підвідний колектор; 5 – вентиляційні труби; 6 – шафа управління насосною станцією; 7 – ручна таль; 8 – решітка-засувка; 9 – кришка із листової сталі.

Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 780 | Нарушение авторских прав