АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Види фінансово-правових зобов’язань. Можна виділити наступні види фінансового зобов’язання:

Можна виділити наступні види фінансового зобов’язання:

1. Зобов’язання щодо використання коштів бюджетів;

2. Податкові зобов’язання;

3. Зобов’язання у сфері грошового регулювання;

4. Зобов’язання у сфері валютного контролю та регулювання;

5. Зобов’язання у сфері обов’язкового загальнодержавного особистого страхування.

Всі вони мають свої особливості, специфіку та види.

Зокрема, Х.О. Пешкова, досліджуючи окремі особливості бюджетних правовідносин, прийшла до висновку, що відносини з приводу використання публічно-територіальними утвореннями бюджетних коштів відносяться до зобов’язальних відносин. Хоча ще у 1946 році російський дослідник В.П. Дяченко писав: «Витрати на виконання державних фінансових зобов’язань складають особливу групу державних видатків. Сюди відносяться виплати за державними кредитними операціями (проценти, виграші, погашення позик). Але довільна, одностороння, умисно слабка юридична основа зобов’язань держави у сфері фінансів в рамках попередньої економічної формації не дозволили визнати зобов’язання повноправною категорією фінансового права. Інерція мислення, яке так важко привикає до думки про юридичну рівність держави та юридичної чи фізичної особи, тому у сфері регулювання майнових відносин продовжується наділення держави особливими можливостями, здібностями як у сфері формування доходів бюджету, так і у сфері їх видатків.

Оскільки, як вірно зазначає Х.О. Пешкова, видатки бюджету пов’язанні з переміщенням майна у формі бюджетних (грошових) засобів з бюджету до отримувача цих коштів. Крім того за правовою природою це є відносини активного виду, що підтверджує механізм реалізації обов’язків суб’єктів бюджетних відносин. Крім того, згідно аналізу механізму відносин здійснення бюджетних видатків випливає, що отримувачу бюджетних коштів протиставляється чітко визначений зобов’язаний суб’єкт – суспільно-територіальне утворення, що здійснює регулювання видатків. Такі відносини називаються відносними. Звідси випливає ще одна ознака бюджетних зобов’язальних відносин - їх відносний характер.

Крім розглянутих існують і інші ознаки зобов’язальних відносин. Так, І.Б. Новицький серед ознак зобов’язань називає від платність, а Б.Н. Мезрін вказує на існування безвідплатних зобов’язань: наприклад, річ, що передається може слугувати задоволенню культурних, соціальних потреб, при цьому сторони в зобов’язанні можуть бути і не пов’язанні грошовими інтересами. Зобовязання в сфері використання бюджетних коштів можуть бути як відплатними так і безвідплатними. Наприклад, від платність прослідковується у відносинах у відносинах щодо надання бюджетного кредиту, але більшість зобов’язань у сфері використання коштів бюджету є безвідплатними, що відповідає природі фінансів.

Досліджуючи можливість застосування даної категорії до податкового права, необхідно зазначити, що загально відомий принцип однобічного запровадження податків та примусового їх стяг­нення, не суперечить трактуванню фіскальних правовідносин як системи специфічних зобов'я­зань, що складаються між державою, з одного боку, та індивідуальними і колективними суб'єк­тами оподаткування, з іншого, адже з точки зору цивільно-правової доктрини, про яку уже згаду­валось, за ознакою підстав виникнення розрізняє договірні та позадоговірні зобов'язання. Останні, як відомо, виникають з різних юридичних фактів позадоговірного характеру - адміністративних актів, заподіяння шкоди та ін. На нашу дум­ку, до їх числа з достатньою підставою можна віднести і податкові взаємозв'язки громадянина та держави. "Вертикальний" характер цих зобо­в'язань хоча й робить їх досить своєрідними, тим не менше залишає можливість виділення учасни­ків податкових правовідносин (кредитор - держава, боржник - громадянин - платник подат­ку), їх об'єкту та інших елементів, властивих звичайним зобов'язальним правовідносинам.

Так, ще І.Х.Озеров вважав громадян — платників податків солідарними боржниками в покритті бюджету. На його думку, кожен суб'єкт податкових правовідносин наділений невід'єм­ним правом ознайомлюватись з податковими де­клараціями інших платників податків. Забезпе­чує це їх право обов'язок держави оприлюднюва­ти відомості про прибутки і податки платників податків. Це лише один із прикладів юридичного змісту даного правовідношення. З допущення про можливість застосування поняття зобов'язань до податкових правовідносин випли­ває доцільність поширення на сферу оподатку­вання класичних методів та механізмів юридич­ного захисту прав учасників даних зобов'язань, в т.ч. надання боржнику можливості вдаватися до судового захисту. "Податки мають публічний інтерес. Якщо одна особа приховала свій прибу­ток, то так чи інакше це вчиняється за рахунок тре­тіх осіб - державі доводиться збільшувати ставки чи вдаватись до нових видів оподаткування, а тому кожному учаснику податкових правовідносин по­винно бути надано actio popularis, тобто право вчи­няти позов проти приховувача або доводити цей факт до відома податкової комісії чи прокуро­ра" - писав І.Х.Озеров.

Поняття „податкове зобов'язання" нині на­буває самостійного і все більш істотного значен­ня в сучасному російському податковому праві. В ряді робіт останнього часу звертається увага на перспективи закріплення конструкції податково­го зобов'язання в податковому законодавстві, обґрунтовується можливість визначення поняття податкового зобов'язання за зразком юридичної конструкції зобов'язання у цивільному законо­давстві.

Про перспективи становлення податкового зобов'язання як самостійної юридичної констру­кції переконливо свідчить і досвід держав Захід­ної Європи. Зокрема, у німецькому та австрійсь­кому податковому праві конструкція податково­го зобов'язання безпосередньо закріплена в за­коні. У Положенні про податки і збори ФРН 1977 року та австрійському федеральному Положенні про податки і збори і ряд пропозицій, присвяче­них „податковому зобов'язальному праву". Нап­риклад, у Положенні про податки і збори ФРН це параграфи з 33 по 77. В науковій літературі уто­чнюється, що в податковому зобов'язальному відношенні беруть участь, як правило, дві особи, одна з яких - податковий кредитор, а інша особа - податковий боржник - зобов'язана здійснити відповідне надання. При цьому конс­трукція податкового зобов'язання у країнах ні­мецького права (ФРН і Австрія) побудована з врахуванням традиційно чіткого для німецької юридичної науки розподілу в межах проблем зобов'язання (в тому числі цивільно-правового) питань обов'язку та відповідальності.

Особливе значення конструкції „податкове зобов'язання" в зарубіжній науці фінансового права деяких країн переконливо підтверджує і той факт, що інколи центральне для податкового права поняття податку визначається спираючись на вказану юридичну конструкцію. Так, італійсь­кий вчений Г.Фальсітта визначає податок як грошове зобов'язання, що прямо чи опосередко­вано породжується законом. Конс­трукція податкового зобов'язання займає важли­ве місце в податковому праві Швейцарії. Автор французькомовного курсу швейцарського подат­кового права Ж.-М. Рів'є відзначає, що „фіскаль­не зобов'язання є зобов'язання публічного права, у якому публічне утворення (конфедерація, кан­тон, комуна) є кредитором, а платник податку -боржником".

Як зазначає Д.В. Вінницький, з позицій фінансового права податкове зобов’язання – правова форма привласнення публічно-територіальними утвореннями податкових доходів бюджетів. На його думку, якщо спробувати дати точне визначення податкового зобов’язального відношення, то можна прийти до висновку, що це врегульований нормами податкового права правовий зв'язок, в силу якого публічно-територіальне утворення (податковий кредитор) правомочне вимагати від суб’єкта приватного права (податкового боржника) грошове віддавання, а суб’єкт приватного права зобов’язаний реалізовувати це віддавання.

Структурі податкового зобов’язання властиві класичні елементи: учасники зобов’язання – податковий кредитор та податковий боржник; об’єкт зобов’язання – явище матеріального світу, з приводу якого це зобов’язання виникає (грошові кошти); зміст зобов’язання – право податкового кредитора вимагати грошового надання та обов’язок його надати, що покладається норма об’єктивного права на податкового боржника.

Слід також враховувати, що податкове зобов’язання – це податкове правовідношення для якого характерні всі типові властивості останнього: воно виступає як основний канал реалізації норм податкового права; закріплює модель поведінки учасників податкових відносин; являє собою універсальну юридичну конструкцію.

Податкове зобов’язання – правовідношення з конкретизованою законом метою. Мета податкового зобов’язання – безумовна і безвідплатна передача певних грошових коштів від податкового боржника податковому кредитору для формування публічної власності, основне призначення якої покриття публічних потреб.

Податкове зобов’язання включає наступні особливості та види. Так, податкові зобов’язальні відносини не зводяться виключно до відносин між платником податку та державою. В залежності від суб’єктного складу можна виділити три основні структурних типи подібних відносин: 1. зобов’язання «платник податку чи збору – публічно-територіальне утворення»; 2. зобов’язання «платник податку – податковий агент – публічно-територіальне утворення»; 3. зобов’язання «банк здійснює перерахування податку та збору) – публічно-територіальне утворення».

Більш складними є зобов’язальні відносини за участю податкових агентів. У межах цих відносин платник податку (податковий боржник) зобов’язаний сплатити встановлену в законодавчому порядку суму податку в бюджет, податковий агент (боржник-посередник) уповноважений її утримати та перерахувати, а публічно-територіальне утворення (податковий кредитор) уповноважений вимагати суму податку від платника податку (податкового боржника) при її не утриманні або з податкового агента (боржника-посередника) при її утриманні та неперерахуванні в бюджет. Дане зобов’язання можна подати у вигляді ланцюга двох взаємопов’язаних більш простих зобов’язальних відносин. Але про системну єдність цієї складної юридичної конструкції свідчить той факт, що зобов’язання податкового агента перед публічно-територіальним утворенням повністю обумовлене існуванням зобов’язання платника податку.

Податкові зобов’язання за участю банків, що здійснюють перерахування сум податків та зборів в бюджет, володіють іншою структурою. Банки, на відміну від податкових агентів, не виконують функцію посередника у складному правовідношенні. В момент, коли платник податку або податковий агент віддають розпорядження банку про перерахування грошових коштів в рахунок сплати податку, їх податкове зобов’язання перед публічно-територіальним утворенням, по загальному правилу, припиняється виконанням. (це цивільно-правові відносини банка з конкретною особою – договір банківського рахунку). Але одночасно указані дії породжують і самостійне податкове зобов’язання між даною кредитною організацією та публічно-територіальним утворенням. Це нове зобов’язання юридично незалежне від податкового зобов’язання платника податку, податкового агента, належне виконання якого його (це нове зобов’язання) і породило.

Слід також підкреслити, що як правило, будь-яке податкове зобов’язання, до якого би структурного типу вони невідносились, є складним відношенням,що складається з системи елементарних зобов’язань.

Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 487 | Нарушение авторских прав