АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Хронічний гломерулонефрит

Хронічний гломерулонефрит - запальне захворювання нирок автоімун­ного генезу з первинним і переважним ураженням ниркових клубочків та вторинним залученням до патологічного процесу інших елементів нирко­вої тканини, характеризується прогресуючим перебігом з розвитком хроніч­ної ниркової недостатності.

Первинно-хронічний гломерулонефрит виникає самостійно, без зв'яз­ку з гострим гломерулонефритом, становить 55-95% усіх випадків хроніч­ного гломерулонефриту. Вторинно-хронічний гломерулонефрит - наслідок гострого гломерулонефриту.

Хронічний гломерулонефрит становить 3,5-8,8 випадків на 10000 насе­лення. Порівняно з гострим гломерулонефритом зустрічається у 2-4 рази частіше і складає 1-2 % всіх терапевтичних хворих. Частіше зустрічається у чоловіків, середній вік - 20-50 років.

ЧИННИКИ:

- невилікуваний або своєчасно не діагностований гострий гломеруло­
нефрит (стрептококова інфекція, повторні переохолодження, травми, зло­
вживання алкоголем, незадовільні умови праці та побуту);

- бактеріальні;

- паразитарні (малярія, шистосомоз);

- віруси (кору, краснухи, простого герпесу, гепатиту);

- паранеопластичні процеси (антигени пухлин, частіше раку легені, нирок);

- порушення імунної системи;

- медикаментозний (О-пеніциламіну, препаратів золота, літію, вакцин,
сироваток);

- контакт з органічними розчинниками, ртуттю, укуси комах.
Розвиток хронічного гломерулонефриту зумовлений автоімунними

механізмами. Із неімунних чинників великого значення надають гіперкоа-гуляції, підвищенню внутрішньосудинного згортання крові, випадінню фібрину в клубочкових капілярах, а також підвищенню в крові концент­рації кінінів, серотоніну, гістаміну, реніну і простагландинів.

КЛІНІКА

Захворювання характеризується великою кількістю симптомів, клінічних форм, варіантів перебігу, станом функцій нирок. У період ремісії симптоматика хронічного гломерулонефриту залежить від клінічних форм захворювання. Розрізняють: нефротичну, гіпертонічну, змішану, латент­ну, гематуричну форми захворювання.

Латентна та гематурична форми відрізняються доброякісним поступо­вим перебігом, хронічна ниркова недостатність не розвивається багато років

- 10-20 років і більше. Характеризується незначною протеїнурією, еритро-
цитурією і циліндрурією. Набряки відсутні, інколи пастозність під очима,
артеріальний тиск тривалий час в межах норми.

Змішана форма відзначається найбільш тяжким перебігом і швидким прогресуванням, ознаки хронічної ниркової недостатності з'являються че­рез 5-7 років від початку захворювання. Характеризується поєднанням нефротичного і гіпертонічного синдромів (масивна протеїнурія, гіпо- і дис-протеїнемія, підвищення артеріального тиску, зміни очного дна, гіпертро­фія лівого шлуночка).

Нефротична форма супроводжується різким зниженням опірності організму до інфекцій внаслідок зниження рівня гамма-глобулінів. Погано лікуються часті інтеркурентні захворювання (фурункульоз, пневмонія, бе­шиха), вони сприяють прогресуванню нефротичного синдрому і нерідко бу­вають безпосередньою причиною летального наслідку. Ознаки хронічної ниркової недостатності з'являються через 5-7 років від початку захворю­вання. Характеризується ознаками масивної протеїнурії (понад 3,0-3,5 г/л на добу), гіпо- диспротеїнемією, гіперхолестеринемією і набряками.

При гіпертонічній формі прогресування захворювання визначається ви-раженістю гіпертензії і наявністю церебральних та кардіальних ускладнень

- стенокардії, порушень ритму, інфарктів міокарда, серцево-судинної недо­
статності. Іноді відбувається відшарування сітківки або тромбоз централь­
ної артерії сітківки, можливий розвиток гіпертонічної нейроретинопатії.

Можлива трансформація однієї клінічної форми в іншу, особливо на фоні впливу небажаних чинників - переохолодження, інфекції, інсоляції.

На фоні активної терапії інколи спостерігається розвиток повної клініко-лабораторної ремісії нефротичного синдрому тривалістю від кількох місяців до 4-8 років. Але незалежно від клінічної форми захворювання виникає ос­тання стадія захворювання, яка характеризується хронічною нирковою недостатністю. Найбільш рання ознака того, що розвивається хронічна ниркова недостатність, - зниження клубочкової фільтрації до 60 мл/хв і менше. Далі розвивається зниження концентраційної функції нирок з ізо-або гіпоізостенурією. На останньому етапі знижується азотовидільна фун­кція нирок, підвищується вміст у сироватці крові, креатиніну, сечовини, залишкового азоту. Тривалість життя хворих на хронічний гломерулонеф­рит із моменту виникнення хронічної ниркової недостатності із азотемією становить 4-6 років.

ОЦІНКА СТАНУ ХВОРОГО

Проводять на основі клінічних та лабораторних даних. Формулюють наявні та потенційні проблеми і розробляють план сестринського догляду залежно від переважання клінічних синдромів. Аналізують план лікарсь­ких призначень і виконують необхідні втручання.

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ

1. Лікування проводиться в стаціонарі.

2. Хворим призначають дієту №7а, основним принципом якої є обмежен­
ня солі, рідини, їжа має бути калорійною та вітамінізованою. Добова кількість
солі 0,2 -2,0 г. До безнатрієвої дієти належать: рис, фрукти, картопля. Кількість
рідини до 500 мл. Розвантажувальні яблучно-картопляні дні (1-2 рази на тиж­
день). Сечогінну дію мають кавуни, дині, виноград, гарбузи.

3. Медикаментозна терапія:

- глюкокортикоїди (показані при нефротичній формі, але протипока­
зані при гіпертонічній і змішаній формах, а також при хронічній нирковій
недостатності);

- цитостатики (застосовують при нефротичній формі при резистент­
ності до глюкокортикоїдів);

- антикоагулянти, дезагреганти (при нефротичнфй формі, резистентній
до глюкокортикоїдів та цитостатиків);

- нестероїдні протизапальні (при латентній та нефротичній формах);

- амінохінолінові з'єднання (при наявності ізольованого сечового синдрому);

- симптоматична терапія: при набряковому синдромі призначають се­
чогінні препарати (гіпотіазид, фуросемід, урегід, манітол, верошпірон,
тріамтерен), при гіпертензивному синдромі (анаприлін, тразикор, віскен).

4. Санаторно-курортне лікування (сухий і гарячий клімат викликає
посилене потовиділення і сприяє виведенню з організму хлоридів, азотис­
тих шлаків, полегшує роботу нирок), рекомендуються санаторії Південно­
го берегу Криму.

5. На стадії хронічної ниркової недостатності - сорбційний гемодіаліз
(„штучна нирка"), пересадка нирки.

ПРОФІЛАКТИКА

Включає своєчасне лікування гострих і хронічних вогнищ інфекції (ка­ріозні зуби, хронічний тонзиліт, гайморит), загострень. Обов'язковим є дос­лідження сечі після перенесених ангін, гострих респіраторних захворювань, вакцинацій. Хворим слід уникати фізичних перевантажень, переохолоджен­ня, вологих приміщень. Протягом 3 років після перенесеного гострого гло­мерулонефриту жінкам не рекомендується вагітніти. Одним із методів профі­лактики є загартування організму, здоровий спосіб життя, відсутність шкідливих звичок.

ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМ

Завдання медичної сестри полягає в тому, щоб запобігти розвитку ус­кладнень і переходу захворювання в хронічний процес. У таких пацієнтів шкіра суха, з утворенням тріщин, що легко інфікуються, швидко виника­ють пролежні.

Для зменшення тиску на тканини використовують поролонові матра­ци або мішечки з лляним насінням, полірована поверхня якого сприяє плас­тичному зміщенню, через що легко облягає тіло. Промисловістю випус­кається протипролежневий матрац з прогумованої тканини з компресор­ним автоматичним пристроєм. Матрац розділений на секції, в які періодично нагнітають повітря, при цьому воно водночас витісняється з інших секцій під дією маси тіла хворого.

Постільна білизна повинна бути без швів, дбайливо випрасувана і аку­ратно розправлена. Хворому допомагають 8-9 разів протягом доби зміни­ти положення тіла, щоб тиску піддавалися різні ділянки тіла. Використову­ють надувне гумове коло, на яке надягають наволочку і підкладають на 1-2 год хворому під поперек таким чином, щоб місце можливого утворення пролежня знаходилося над отвором кола. Частіше використовують неве­ликі кола з поролону, обшиті тканиною, які кладуть під п'яти, лікті.

Вирішальне значення для профілактики пролежнів має ретельний дог­ляд за шкірою, що забезпечує її чистоту, а також регулярний огляд місць можливого їх утворення. Місця почервоніння шкіри змащують камфорним спиртом, опромінюють кварцовою лампою. При розвитку пролежнів ділян­ку ураження обробляють міцним розчином калію перманганату і прикри­вають її поверхню асептичною пов'язкою. Для стимуляції утворення гра­нуляцій використовують мазеві пов'язки (каротолін, солкосерил, іруксол), загальностимулюючу терапію (переливання компонентів крові), іноді пла­стику шкіри.

ПЛАН СЕСТРИНСЬКОГО ДОГЛЯДУ

Проблема. Набряки під очима вранці.

Причина. Ураження нирок.

Дата добавления: 2015-07-23 | Просмотры: 593 | Нарушение авторских прав