АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Ветеринарно-санітарні заходи при інвазійних хворобах

Нозематоз. Хвороба дорослих робочих бджіл, маток і трутнів, викликувана мікроспоридією Nosema apis.

Збудник - одноклітинний паразит епітеліальних клітин середньої кишки бджіл. Спори ноземи мають розміри (4,3 - 5,5)х(2,2 - 3,5) мкм, овальні, сильно заломлюють світло. Оболонка гладка або злегка хвиляста, тришарова, товщиною 0,2 - 0,3 мкм (рис.7). Біля одного полюсу спори вона тонша, утворює мікропіле 0,8 мкм. Усередині спори розрізняють зонтикоподібний пластинчастий поляропласт; полярну трубку довжиною 250 - 280 мкм, згорнуту в 33 - 34 витки, покладену в два шари; спороплазму (зародок) із двома ядрами і задню вакуоль.

З ротової порожнини бджоли спори через 30 хв. потрапляють у середню кишку, де під дією травних соків поляропласт збільшується в розмірах, натискає на стінки і внутрішній вміст спори (рис.8). Прикріплена до переднього полюса спори полярна трубка вивертається і із силою, здатною пробити оболонку декількох клітин, викидається, захоплюючи за собою вміст (спороплазму) спори. Процес викидання полярної трубки й інокуляція через її просвіт у клітини господаря зародка, якого після виходу зі спори називають планонтом (амебулою), відбуваються миттєво, у частки секунди.

У протоплазмі, рідше в ядрі клітини, паразит прохо­дить складний цикл розвитку, що включає стадії мерогонії та спорогонії. Покритий одноша­ровою мембраною планонт збільшується в розмірах та пе­ретворюється в меронт (ши­зонт). Відбувається поділ ядер усередині клітини паразита, утворюється багатоядерний плазмодій, що після поділу цитоплазми розпадається на двохядерні клітини. Цей процес повторюється двічі (шизогонія I і II порядків).

Меронти першого та другого поколінь розрізняються розмірами й інтенсивністю зафарбування ядер і цитоплазми. Після завершення мерогонії в паразитів формуються друга оболонка, та клітина зветься споронт. Кожне ядро споронта поділяється надвоє, потім відбувається поділ цитоплазми клітини, у результаті чого формуються два споробласта, що перетворюються в спори. Повний цикл розвитку паразит закінчує через 48 - 72 год. Зараження бджіл можливе при температурі від 10 до 37°С (оптимум розвитку - 31°С).

Життєздатність спор у зовнішньому середовищі залежить від багатьох факторів. У трупах бджіл у лабораторних умовах вони зберігалися від 4 міс. до 6 років, у ґрунті перед вуликами - від 44 дн. до 2 років, на стільниках і в меду - 1,5 - 2 роки, у воді при температурі 20°С - 90 - 113дн. При нагріванні до темпе­ратури 57 - 65°С спори гинуть через 10 - 15 хв., у текучій парі - через 1 - 5 хв., а в 4%-му формаліні при температурі 25°С - протягом години. Ультрафіолетові промені в залежності від інтенсивності інактивують сухі спори через 5 - 22 год., спори в воді - через 37 - 51 год.

Епізоотичні дані. Хвороба може виникати у всіх зонах розведення медоносних і середньоіндійських бджіл. Частіше реєструється в північних і центральних районах. Захворювання відзначають навесні, рідше - восени. Джерело зараження - хворі бджоли або матка. Спори паразита виділяються з екскрементами, що потрапляють на поверхню тіла бджіл, стільники з пергою і медом. Бджолині сім’ї пасіки заражаються в результаті перестановки старих не продезінфікованих стільників, стільників з кормом або розплодом із хворих сімей у здорові, підсадження хворих нозематозом маток, блуканні бджіл, бджолиних крадіжках, з різними комахами, що мали контакт із зараженим матеріалом.

Факторами, що сприяють прояву захворювання, є тривала зимівля, низька якість зимового корму (наявність паді), висока вологість і занепокоєння бджіл у зимівнику, тривала несприятлива для льоту бджіл погода, ослаблення сім’ї бджіл у результаті отруєнь, захворювань, викликаних збудниками іншої природи; порушення в годівлі (брак білку в минулий сезон року), згодовування великої кількості цукру в зимівлю; комплектування пасіки в північних районах країни південними породами бджіл (кавказька, італійська).

Патогенез. Паразит проникає в найменш захищені епітеліальні клітини задньої частини середньої кишки, де відшаровується перитрофічна мембрана. Пізніше уражаються інші ділянки середньої кишки. З розвитком нозематозного процесу уражені клітини відриваються в просвіт кишечнику. Швидкість їх відторгнення значно перевершує відновлення епітелію. У результаті порушення всмоктування поживних речовин швидко витрачаються білки організму. Порушуються вуглеводний, жировий, мінеральний, водний обміни. Зміна обміну речовин у хворих бджіл призводить до прискореного старіння організму. Гіпофарингеальні залози, відповідальні за вироблення личинкового корму та інверсію цукру, в уражених бджіл швидко атрофуються. Дегенеративним змінам піддається яєчник маток, у результаті, імовірно, знижується виділення маточного феромона, відповідального за єдність сім’ї.

У зв’язку з дефіцитом білку хворі нозематозом бджоли більше споживають перги, яка мало перетравлюється і засвоюється. У кишечнику створюються умови, сприятливі для розвитку мікрофлори. Усе це призводить до отруєння організму продуктами розпаду.

Клінічні ознаки. Розрізняють дві форми прояву нозематозу: типову та приховану. Перша відзначається в зонах з помірним та холодним кліматом, друга - у всіх зонах земної кулі, більш характерна для субтропіків і тропіків. Явну форму спостерігають наприкінці зими та навесні. При зимівлі бджоли турбуються, видають безупинний шум, вилітають з вулика, споживають більше корму. З вулика виходить неприємний запах, стінки та стільники покриті плямами фекалій. Біля льотків, на дні вулика велика кількість загиблих бджіл.

Весняний обліт недружний, бджоли повзають біля вулика. Черевце їх м’яке, розтягнуте, при препаруванні середня кишка збільшена, білого кольору, поперечна смугастість зникає; задня кишка збільшена або нормальна. Бджоли мляві, мало реагують на зовнішні подразники. Їх льотна діяльність знижується на 50 % і більш.

При враженні 60 % бджіл сім’я припиняє працювати на медозборі. Розвиток сім’ї поганий, площа розплоду скорочується. Матка припиняє відкладання яєць, часто відбувається зміна маток. Вирощені в хворій сім’ї матки неповноцінні. Хворі трутні втрачають здатність до запліднення маток. Часто бджоли гинуть наприкінці зими і навесні. При схованій формі хвороби відзначається слабкий прояв зовнішніх ознак захворювання. Нозематоз часто протікає разом з іншими хворобами.

Діагноз. Припущення на нозематоз ґрунтується на наявності плям рідких фекалій на стінках вулика і стільниках, масовій загибелі бджіл, маток наприкінці зими та навесні, поганому розвитку бджолиних сімей в активний період. Для остаточного діагнозу в лабораторію висилають не менш 50 загиблих бджіл (при загибелі сім’ї узимку бджіл беруть із середнього шару підмору з дна вулика).

При діагностиці нозематозу відзначають три ступеня ураження:

ü слабкий – до 100 спор;

ü середній – до 1000 спор;

ü сильний – понад 1000 спор у полі зору мікроскопа.

При слабкому ступені ураження здійснюють такі заходи:

ü проводять раннє виставлення бджіл із зимівника;

ü бджіл переганяють у продезінфіковані вулики, гнізда скорочують і утеплюють;

ü видаляють забруднені фекаліями бджіл стільники;

ü заміняють недоброякісний корм (кормові рамки беруть із резерву або від здорових бджолосімей), згодовують цукровий сироп або білкову пасту;

ü забороняють підгодівлю медом або пергою з уражених нозематозом гнізд;

ü уживають заходів для нарощування сили сімей і проводять заміну бджолиних маток.

При встановленні середнього і сильного ступенів ураження бджіл спорами ноземи пасіку оголошують неблагополучною, встановлюють обмеження і проводять основні ветеринарно-санітарні заходи.

При лікуванні нозематозу використовують спеціальні препарати відповід­но до настанов щодо їх застосування (фумагілін ДЦГ і сульфадимезин та ін.).

Диференційний діагноз. Нозематоз необхідно відрізняти від сальмонельозу, колібактеріозу, гафніозу, падьового токсикозу, незаразного проносу бджіл.

Профілактика. Для попередження нозематозу, необхідно, щоб бджолині сім’ї у період своєї активної діяльності постійно мали в достатній кількості білковий корм. У зимівлю залишають сильні сім’ї з великою кількістю молодих бджіл на доброякісному квітковому меду. Слабкі бджолині сім’ї, що не встигли розвитися влітку, саджають в один вулик по 2 - 3 сім’ї і добре утеплюють. Для зимівлі використовують сухі, добре вентильовані приміщення з температурою не вище +2°С и відносною вологістю 80%. Частину зимових кормових запасів заміняють цукром (5 - 8 кг), при виявленні паді в меду його відкачують повністю, а бджолиним сім’ям дають цукровий сироп, який згодовують у теплий час до настання холодів з урахуванням наступного виходу молодих бджіл, що не брали участі у переробці цукру.

Основний спосіб профілактики нозематозу - систематична щорічна дезинфекція стільників. Стільники дезинфікують у парах оцтової кислоти (200 г 80%-ої крижаної оцтової кислоти на 12-рамковий вулик протягом 5 діб при температурі 16 - 18°С або 7 діб при більш низькій температурі). Можна зберігати порожні стільники та стільники з кормом у парах 33%-ої оцтової кислоти (есенції) протягом усієї зими. Після обробки стільники провітрюють до зникнення запаху протягом 1 - 2 діб.

Заходи боротьби. У випадку захворювання узимку проводять ранню виставку сімей бджіл із зимівника для очисного обльоту. З гнізд видаляють стільники, забруднені фекаліями. Бджіл пересаджують у чисті вулики. Зі старих гнізд переносять тільки стільники з розплодом, попередньо очистивши рамки. Бджолині сім’ї утеплюють, згодовують їм цукровий сироп.

Вулики та відбудовані стільники після механічного очищення дерева піддають дезинфекції шляхом нанесення з гідропульта 4%-ого розчину формаліну. Зволожені стільники встановлюють у вулик, який щільно закривають, щілини замазують, тримають протягом 4 год. при температурі 20°С. Для дезинфекції також використовують пари формаліну. У чайник наливають 300 мл води та 100 мл формаліну і нагрівають до кипіння. Пара по гумовій трубці надходить у вулик зі стільниками, що знаходяться в ньому. Температура усередині вулика повинна бути 50-55°С. Дезинфікують не менш 30 хв. При цьому методі необхідно охороняти стільники від прямого потрапляння пари (розплавляться). Запах формаліну видаляють промиванням водою, з наступним обприскуванням 1%-м розчином нашатирного спирту. Для дезинфекції стінок і дна вулика використовують також обпалювання їх вогнем паяльної лампи. Одяг, лицьові сітки, полотнинки з вуликів, дрібний інвентар кип’ятять 20 - 30 хв. Інвентар та устаткування (крім стільників з пергою і медом) дезинфікують також газами. Спори втрачають життєздатність при обробці окисом етилену (1000 мг/л, експозиція 48 год. при температурі 43°С) або сумішшю окису етилену та бромистого метилу (ОКЕБМ) у співвідношенні 1:25 (1500 - 2000 г/м³, експозиція 72 год., температура 10 - 28 °С і відносна вологість 36 - 89%). Знезаражування газами проводять під плівкою ПК-4 поза приміщенням на спеціально обладнаній площадці. Необхідні ретельна герметизація і дотримання спеціальних правил роботи з цими газами.

Лікування. З лікувальних засобів при нозематозі застосовують нозестат і фумагілін. Вміст флакону розчиняють у невеликій кількості теплої води, а потім доливають до 25 л цукрового сиропу (тобто один флакон препарату на 25 л сиропу). Теплий лікувальний сироп дають у чистих годівницях або стільниках по 0,25 л на одну сім’ю щодня протягом 21 дня. Усього на сім’ю витрачають близько 5 л такого сиропу. Препарат можна також давати за 15 - 20 дн. до виставлення бджіл із зимівника в суміші зі спеціально приготовленою цукровою пастою (канді), яку кладуть на рамки вулика над клубом.

Препарат не стерилізує організм бджоли від збудника, - він діє на паразита тільки при наявності його в кишковому тракті господаря. Стійкості ноземи до фумагіліну не встановлено. Сильно уражені бджолині сім’ї (50 % і більше бджіл) важче піддаються лікуванню.

Вароатоз (варооз) - важке захворювання личинок, лялечок та дорослих бджіл. Збудник - кліщ Varroa destructor (рис.9). Самка коричне­вого кольору, злегка опукла зі спинної сторони, розміром (1 - 1,2)х(1,5 - 1,9) мм. Тіло покрите щетинками, має колючо-сисний апарат і добре розвинуті 4 пари кінцівок. Самець молочно-бі­лий, розміром (0,8 - 0,9)х(0,7 - 0,9) мм, не харчується.

Оптимальні умови для розвитку кліща: температура 34 - 36°С та відносна вологість повітря 60 - 80%. З яйцевої оболонки приблизно через 24 год. виходить рухлива протонімфа, що перетворюється послідовно в дейтонімфу, а потім у дорослого кліща. У кожній рухливій фазі розвитку перед линянням кліщ харчується гемолімфою господаря.

Повний цикл розвитку самця триває 5,5 - 6 діб, самки - 6,5 - 7 діб.Яйця, відкладені самкою на 15 - 16-й день у бджолиному та на 18 - 19-й день у трутневому розплоді, не встигають розвитися до дорослих форм. Самець запліднює тільки молодих самок, які після розкриття комірки разом із самкою-фундаторкою потомства залишають її. Самець гине. Самка в середньому через 4 дні знову проникає в комірку для відкладання нової партії яєць. Протягом свого життя (навесні - восени 2,5 - 4 мес.) вона здатна відкласти 25 яєць, для чого їй потрібно до 4 - 6 комірок розплоду.

У розплоді в активний період життєдіяльності гнізда може утримуватися до 70 - 90 % кліщів. У період травня - липня зимова генерація самок паразита заміняється на нову. Темпи розмноження кліща залежать від багатьох факторів, та насамперед від температури і вологи. На приріст кліщів впливають кліматичні та природні умови, порода бджіл, сила сім’ї, співвідношення бджолиного та трутневого розплоду протягом сезону і т.д.

Самки кліщів зимують на бджолах, глибоко проникаючи між черевними сегментами, і харчуються гемолімфою. Харчування постійне, ритмічне, з чергуванням періодів активного споживання гемолімфи з більш тривалим станом спокою. Протягом зимівлі (150 дн) для збереження життєздатності самці кліща потрібно 5,5 мкл гемолімфи при наявності її в організмі зимуючої бджоли в середньому 4,3 мкл.

Стійкість кліща в зовнішньому середовищі залежить від температури та вологості. У голодному стані в оптимальних для життєдіяльності умовах паразит зберігається до 7 діб, у запечатаному розплоді при температурі 20°С - до 30 - 40 діб. Втрата 5 - 10 % води в організмі призводить до порушення харчування та розмноження в 50 % самок. Гинуть вони після втрати 10 - 20 % води.

Епізоотичні дані. Джерело зараження - інвазійні бджолині сім’ї. Кліщ поширюється блукаючими бджолами, бджолами-злодійками, трутнями, при підсилюванні сімей зараженим розплодом, з роями, при кочівлях пасік, купівлі і продажу бджіл і маток. Основне місце зосередження кліща в активний період - печатний розплід і вуликові бджоли. Трутневий розплід вражається в 7 - 15 разів більше, ніж розплід робочих бджіл (рис. 9-10).

Патогенез. В результаті хвороби бджоли слабшають, потомство народжується із зниженою життєздатністю, тіло бджоли перевантажується паразитом, знижується стійкість до зараження різними збудниками. Кліщ здатний зберігати у своєму тілі й активно переносити патогенні для бджіл віруси і бактерії.

Клінічні ознаки. Паразитування кліща на лялечці бджоли викликає різні порушення в її організмі. Уражені бджоли, що вийшли з комірок, значно дрібніші та легші. У їхньому тілі менше міститься білку та жиру, різко падає кількість лізоциму, відповідального за стійкість бджіл проти хвороботворних мікроорганізмів. У робочих бджіл та трутнів часто зменшене черевце, відсутні крила.

Кількість калічних бджіл у сім’ї пропорційне ступеню враження (рис.12). У зовні нормальних уражених бджіл у 1,5 - 2 рази скорочується тривалість життя. У них гірше розвинуті гіпофарінгеальні залози, через що знижується здатність до інвертування сахарози, вигодовування розплоду. Маса обніжжя і, ймовірно, місткість медового зобику в уражених бджіл менші, ніж у здорових. Скорочуються термін життя маток і їхня плодючість. Зменшується кількість трутнів у сім’ях, втрачається їх здатність до запліднення маток.

Зовнішні ознаки хвороби з’являються звичайно на 2 - 3-й рік після проникнення кліщів у сім’ю при враженні більше 20% бджіл. При сильному враженні, особливо восени, розплід строкатий, загиблі личинки і лялечки знаходяться на різних ступенях розкладання, гнилісна маса легко видаляється з комірки, частина кришечок над печатним розплодом провалена, деякі отвори в кришечках неправильної форми, часто з білим кантом (сліди випорожнень кліщів). Іноді в результаті сильного подразнення деякі личинки виходять з комірок, і їх знаходять на дні вулика та передльотковій площадці. Бджолина сім’я не забезпечує себе кормом, різко слабшає і гине, особливо після осіннього поповнення кормових запасів цукром.

У зимових бджіл погано розвинуте жирове тіло, вони неспокійні, погано формують клуб, звільняються від калу всередині вулика. Уражені вароатозом бджоли гинуть у період зимівлі або швидко слабшають, велика кількість загиблих бджіл накопичується на дні вулика.

Вароатоз часто протікає разом з іншими захворюваннями бджіл.

Діагноз. Наявність кліща в гніздах бджіл встановлюють по виявленню його на лялечках трутневого, бджолиного розплоду, на дорослих бджолах чи у смітті на дні вулика. Діагноз на захворювання або загибель бджолиних сімей від вароатозу може бути поставлений тільки при обліку ступеню враження бджіл та наявних ознак хвороби.

При захворюванні бджолині сім’ї на вароатоз оцінюють ступень враження:

ü слабкий – до двох;

ü середній – до чотирьох;

ü сильний – понад чотири кліщі на 100 бджіл чи в 100 комірках трутневого або бджолиного розплоду із середини гнізда.

Господарства, які мають сім’ї бджіл із першими двома ступенями ураження, вважають умовно благополучними й у ветеринарній звітності показують як благополучні.

При масовому відході сімей бджіл діагноз на вароатоз ставлять комісійно, попередньо встановивши шляхом лабораторного дослідження, що немає інших хвороб і отруєнь, а також порушень у годівлі й утриманні. Паразитів необхідно диференціювати від інших гамазових кліщів, які зустрічаються у вулику.

Незалежно від ступеня ураження бджолиних сімей щорічно планують і проводять акарицидні обробки, реєструючи виконану роботу у ветеринарно-санітарному паспорті пасіки і зазначаючи у ветеринарній звітності.

Керівники господарств і власники пасік зобов’язані здійснювати комплекс ветеринарно-санітарних, лікувальних, а також зоотехнічних і організаційно-господарських заходів, що спрямовані на зменшення інтенсивності інвазії вароозу, а саме:

ü обов’язково виконувати діючі ветеринарно-санітарні вимоги, які описані на початку;

ü проводити протиройові заходи, спрямовані на недопущення зльоту роїв.

При третьому ступені ураження бджолосімей кліщем на пасіці вводять обмеження щодо кочівлі бджолиних сімей, перестановки стільників із розплодом з однієї сім’ї в іншу, забезпечують послаблення міжгосподарських зв’язків і недопущення зльоту роїв.

Диференційний діагноз. При виявленні загниваючих личинок диференціюють захворювання від європейського гнильцю; при виявленні каліцтв лялечок і дорослих бджіл виключають враження бджіл єгипетським вірусом, споріднене розведення, порушення температурного режиму гнізда.

Профілактика. Можлива на ізольованих територіях за відсутності завезення уражених бджіл.

Лікування вароатозу. Для обробки бджіл при вароозі застосовують зареєстровані в Україні препарати і способи, керуючись настановами щодо їх застосування (фольбекс ВА, апістан, апісан, байварол, акпін (неорон), варостоп,вароацид, таблетки апіваролю, санвар, піхтова, соснова, кропова олія, КАС-81, біпін, тактик, тепловий спосіб та ін.).

Перед обробкою хімічними засобами кожну партію препарату випробовують на трьох бджолиних сім’ях, різних за силою (слаба, середня, сильна). Якщо в сім’ях не спостерігається негативних явищ (велика загибель бджіл, ураження розплоду, зліт бджіл), то можна приступити до масової обробки бджіл. Якщо з’являється велика кількість загиблих бджіл, то використання препарату припиняється.

Чисельність кліщів знижують шляхом:

ü систематичного видалення печатного трутневого розплоду за допомогою будівельної рамки (0,4 - 0,8 повної рамки);

ü вилучення печатного розплоду із сімей у відводки або в сім’ї-інкубатори із наступною обробкою їх одним із рекомендованих засобів після виходу всіх бджіл з комірок;

ü застосування сітчастих підрамників (кліщовловлювачів).

Для підвищення ефективності боротьби з вароозом на пасіках необхідно виконувати комплекс лікувально-діагностичних обробок протягом активного сезону (з урахуванням природно-кліматичних особливостей різних регіонів і технологій утримання бджіл) за такою схемою:

а) літні обробки (з 25.07 до 05.08) проводять відразу після відкачки товарного меду, коли в сім’ях ще мінімальна кількість печатного розплоду. Обробки проводять 2 - 3 рази одним із затверджених препаратів (термічними смужками вароациду, акпіну (неорону), фольбексу ВА, апіваролу, апістану, байваролу, апісану).

Препарати використовують відповідно до настанов щодо їх застосування до початку підгодівлі бджіл на зиму. Одночасно з обробками проводять контроль її ефективності і визначають ступінь ураження бджіл кліщем, для чого в 2 - 3 вулики закладають на дно листи паперу чи картону або поліетиленову плівку, змазані вазеліном або олією. Після першої обробки через добу листи виймають і закладають нові. Цей контроль дозволяє установити інтенсивність інвазії і, відповідно, необхідну кількість обробок та ефективність препаратів.

Використання органічних кислот (щавлева, мурашина, молочна) проти вароозу рекомендоване після відкачки товарного меду і до початку підгодівлі бджіл на зиму, коли у вулику мало рамок із незапечатаним медом, тому що він сильно накопичує залишки органічних кислот після обробок;

б) осінні (завершальні) обробки (з 15.10 до 01.11) проводять відразу після повного виходу розплоду (при відсутності печатного розплоду в бджолосім’ях). Обробки рекомендовано проводити водними аерозолями препаратів тактику або біпіну (обробки проводять при температурі повітря не нижче 0 ⁰C), затвердженими термічними препаратами (обробки проводять при температурі повітря +8 - 10 ⁰C), які застосовують відповідно до настанов;

в) навесні після обльоту бджіл і встановлення температури повітря не нижче плюс 10 - 12 ⁰C рекомендується проведення діагностичних обробок 1 -5 бджолосімей будь-яким затвердженим препаратом (крім водних розчинів біпіну або тактику). Ці обробки дозволяють установити ефективність завершальних обробок і намітити план заходів боротьби з вароозом у новому сезоні.

Для того, щоб виключити появу стійкої популяції кліщів вароа на пасіках, необхідно кожні 3 - 4 року змінювати препарати однієї хімічної групи на іншу.

При використанні синтетичних піретроїдів (апістан, байварол,варостоп та ін.) необхідно проводити заміну стільників у гніздах бджіл через кожні 2 - 3 роки.

Для підвищення життєдіяльності бджолиних сімей використовують білкові, мінеральні і вуглеводні кормові добавки (паста “Мікостат”, біоспон, серпін, апітонус, ендонуклеаза бактеріальна) відповідно до настанов щодо їх застосування.

Окрім застосування хімічних препаратів, для зниження чисельності кліщів використовують також термічний спосіб обробки бджіл. Для цього бджіл витрушують через спеціальну лійку в сітчасту касету. Останню поміщають у камеру з температурою 45°С на 30 хв. Касету періодично струшують, обертають. У камеру повинно надходити повітря не менш 0,5 м³ у хвилину. Після обробки бджіл поміщають у вулик. Обробляють бджіл не більш одного разу в сезон. Не можна термічно обробляти бджіл у період інтенсивного медозбору або годівлі цукровим сиропом.

При комплексній боротьбі з вароатозом важливе значення має дезинфекційна обробки. Щорічна дезинфекція всього інвентарю й устаткування, а також стільників, вкрай необхідна для попередження появи змішаних інфекцій.

Акарапідоз. Хвороба дорослих робочих бджіл, маток і трутнів, обумовлена паразитуванням у їхній трахейній системі кліщів. Збудник - кліщ Acarapis woodi (рис.13). Самки розміром (100 - 200)х(70 - 100) мкм, самці (100 - 170)х(60 - 100) мкм. Тіло овальне, сплюснуте, білу­ватого кольору. У самки на остан­ньому членику задньої пари ніг по 2 короткі і 2 довгі щетинки, на спин­ній стороні тіла 5 щитків. Спинна сторона тіла самця складається з 3 щитків, останній членик задньої пари ніг озброєний коротким шипом і довгою щетинкою.

Запліднені самки кліща, що вийшли на поверхню тіла, пересуваються по краю волоска бджоли і при контакті з іншою бджолою переходять на останню.

Самка кліща знаходить отвір трахеї, проникає в неї і починає відкладати яйця. Спочатку уражається перша пара грудних трахей, надалі кліщі розселяються вглиб її, проникають у черевні та головні повітроносні мішки. В одній бджолі виявляють від одиничних особин до 150 кліщів. У період зимівлі самки, що вийшли з трахей, харчуються біля основи крил.

Поза бджолою кліщі швидко гинуть. У загиблих бджолах зберігаються від 12 год. до 6 діб.

Епізоотичні дані. Основне джерело зараження - хворі бджоли. Уражаються головним чином молоді робочі бджоли та матки до 7 - 10 дн., рідко до 18 дн. Усередині сім’ї бджоли перезаражаються поступово, до захворювання 50 % бджіл гнізда проходить 3 - 5 років. Поширенню збудника сприяють безконтрольне перевезення пасік, об’єднання слабких сімей, підсадження заражених маток, бджолине злодійство, блукання бджіл. Паразит більш інтенсивно розмножується на пасіках, розташованих у низьких сирих місцях.

Патогенез. При хворобі відзначають втрату гемолімфи та білку організму, кисневе голодування тканин бджоли внаслідок порушення стану стінок трахей; збільшення мікрофлори в просвіті ураженої трахеї, можлива інокуляція деяких збудників у гемолімфу бджіл. Не виключена також можливість виділення кліщем токсичних речовин. У результаті цього скорочується термін життя уражених бджіл, знижується їх стійкість до зараження іншими збудниками, виникають септичні захворювання.

Клінічні ознаки. Перебіг хвороби хронічний. З моменту зараження протягом декількох років вона протікає приховано (часто її важко помітити). Явні ознаки відзначають при враженні однієї третини або половини бджіл у сім’ї.

Основний симптом захворювання - повзаючі бджоли, нездатні до польоту, яких особливо багато можна спостерігати навесні в перший день виставки сімей із зимівника або влітку після тривалої нелітної погоди. У ряду комах відзначають неправильне положення крил (розкрилиця). Черевце в хворих бджіл, що вийшли з зимівлі, звичайно збільшене. Трахеї в залежності від тривалості враження мають на початку жовтий, потім коричневий і, нарешті, чорний колір. На таких пасіках бджоли гинуть узимку або навесні.

Діагноз. Встановлюють на підставі виявлення кліщів у змінених трахеях бджіл при їх мікроскопії (рис.14). Кліщів варто відрізняти від акарапісів, що паразитують на поверхні тіла бджіл. Для лабораторного дослідження висилають не менше 50 бджіл від кожних 3 - 5 сімей з ознаками враження, або свіжих трупів бджіл.

Диференційний діагноз. Необхідно виключити вірусний параліч.

Профілактика. Не до­пускають завезення хворих акарапідозом сімей у бла­гополучну місцевість. У зо­нах, де раніше спостерігали це захворювання, щорічно навесні відбирають бджіл з декількох сімей для дослі­дження на акарапідоз. Пасіки розташовують у сухих місцях на підвищенні.

Заходи боротьби. При виявленні хоча б однієї хворої сім’ї карантин накладають на всю пасіку і навколишні господарства в зоні 5 км і знімають лише після повної ліквідації хвороби. Забороняються ввіз та вивіз бджіл з неблагополучної місцевості. У залежності від епізоотичної обстановки хворі бджолині сім’ї можуть бути знищені шляхом закурювання сірчистим газом.

Лікування. Застосовують фольбекс або фольбекс ВА. Обидва препарати (у вигляді смужок) спалюють і димом обробляють бджіл. Перед цим за 24 год. видаляються з вуликів 1 - 2 стільникові рамки, бджолам дають рідкий цукровий сироп. Увечері вільну від стільника рамку з прикріпленою до неї тліючою смужкою вносять у середину гнізда. Вулик герметизують, льоток закривають на 1 год. Фольбекс застосовують 8 разів, а фольбекс ВА - 6 разів через 7 дн. (щотижня). Обробка фольбексом весною або восени може викликати загибель маток в окремих сім’ях. Для лікування акарапідозу застосовують також концентровану мурашину кислоту (див. вароатоз).

Браульоз. Хвороба маток та робочих бджіл, що викликається паразитуванням браул. Збудник - сліпа браула (Braula coeca), браула шмітца (В. smitzi), східна браула (В. orientalis) (рис.15). Браули - безкрилі комахи розміром (1,3 - 1,6)х(0,8 - 1,1) мм, червоно-бурого кольору. Тіло покрите темними щетинками.

Голова велика, плоска, трикутна, має очі, світлі вусики, ротовий апарат спрямований вниз та складається з верхньої губи, щелепних щупиків, покритих волосками, і слабко розвинутої нижньої губи. Груди короткі. Черевце злегка овальне, у самців більш витягнуте. Цикл розвитку браул тісно пов’язаний з біологією бджоли.

Сліпа браула звичайно зустрічається в західних і південних регіонах (у центральних і північних не виживає). Комахи спаровуються навесні на стільнику чи на хазяїні, цей процес триває від 8 хв. до однієї години.

Відкладання яєць самкою починається через 2 дні після запліднення. Вона кладе в добу одне, рідше – кілька яєць (в сезон – біля 200), які поміщає на внутрішню сторону кришечки комірки з медом до моменту її повного запечатування, рідко розташовує яйця на дні і стінках порожніх комірок. Яйця еліпсовидні, білуваті, розміром (0,7–0,8)х(0,36–0,39) мм.

Через 5–7 дн з яйця виходить біла, довжиною 0,8 мм, личинка. Вона харчується воском і наявними в ньому зернами пилку. Личинки прокладають характерні звиті, довжиною від 2 до 10 см тунелі на внутрішній стороні кришечок комірок (рис. 16). Діаметр ходу личинки дорівнює спочатку 0,3–0,5 мм, потім у міру досягнення личинкою розміру 2 мм розширюється до 0,75–0,78 мм, Личинки рухаються тільки в одному напрямку. Наприкінці ходу личинки обляльковуються. Розвиваються личинки протягом 44–52 днів. Лялечки білі, потім стають жовтуватими, форма тіла грушоподібна, довжина 1,4–1,6 мм; розвиваються вони 14–15 дн. Дорослі браули, що вийшли з кокона, білого кольору, через 6 год. у них темнішає голова, а через 12–24 год – все тіло. Повний цикл триває 63–74 дні.

Паразити звичайно розташовуються зверху грудей матки або робочих бджіл, рідше зустрічаються на нижній стороні грудей трутнів (рис. 17). Харчуються вони кормом маток та бджіл. Для цього браули задніми кінцівками обхоплюють голову бджоли, а передніми збуджують верхню губу доти, доки не з’явиться на язичку крапелька корму, яку вони відразу ж з’їдають. Браули швидко пересуваються від однієї бджоли до інший і протягом однієї хвилини можуть узяти корм у 7 - 8 бджіл. Часто паразит відбирає корм при його передачі від однієї бджоли до іншої або годівлі робочими бджолами матки та трутнів.

Зимують дорослі браули лише поточного року народження. Звичайно вони розташовуються в центрі зимуючого клубу на матці та бджолах, що знаходяться поруч з нею. Кількість браул в осінньо-зимовий період на матці може досягати двохсот особин і більше. З другої половини весни та влітку браули розташовуються поблизу розплоду на бджолах-годувальницях. У цей період на матках знаходять від 1 до 10 особин браул і 1 - 3 на робочих бджолах та трутнях. Без харчування браули гинуть на 2 - 4-й день.

Епізоотичні дані. Джерело збудника - уражені браулами бджоли. З однієї сім’ї в іншу вони передаються при підсадженні хворих маток, перестановці стільників з розплодом та кормом, перельоті трутнів і бджіл, розміщенні на пасіці роїв невідомого походження. Дорослі браули здатні прикріплюватися до предметів, що рухаються. Їх знаходили на джмелях, жуках-бронзівках. Однак роль цих комах у поширенні захворювання, імовірно, обмежена. Інтенсивному розвитку браул у сім’ї сприяють м’яка і коротка зима, старі стільники.

Патогенез. Браули перевантажують тіло маток та робочих бджіл, ослаблюють їх через недостатнє харчування.

Клінічні ознаки. Уражені бджоли неспокійні, прагнуть видалити зі свого тіла паразита. При сильному враженні навесні бджолині сім’ї слабо розвиваються, бджоли-годувальниці через брак корму виховують менше розплоду, матки скорочують або припиняють яйцекладку. Скорочується льотна здатність бджіл. Узимку клуб бджіл буває рихлим, через занепокоєння бджоли споживають більше корму, звільняються від калу усередині вулика, підвищується загибель робочих бджіл, часто гинуть матки.

Діагноз. Встановлюють на підставі виявлення браул на тілі маток і бджіл. Для підтвердження діагнозу виявлених браул висилають у ветеринарну лабораторію. При постановці діагнозу варто враховувати епізоотичні дані, клінічні симптоми, кількість паразитів на матці.

Профілактика. Попереджають занос браул з неблагополучних пасік.

Заходи боротьби. На неблагополучній пасіці встановлюють карантин. Навесні через кожні 10 - 14 днів дно вуликів очищають, із запечатаного меду знімають воскові кришечки ножем або вилкою та перетоплюють.

Лікування. Застосовують фенотіазін, фольбекс (див. вароатоз). Опалих браул збирають та спалюють.

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 931 | Нарушение авторских прав