АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Евтаназія

І коли в потойбіччі я несамовито благала рятунку, моє тіло в реанімаційній агонізувало. Під'єднана до багатьох апаратів, я все-одно помирала. Нирки і легені не працювали, тож, на думку лікарів, не було жодного сенсу в подальшій реанімації. Лікарі вже розмовляли з моїми рідними, готуючи їх до думки, що врятувати мене не вдасться. "Але не вам вирішувати, жити їй чи ні, - не поступалася своїм колегам моя сестра і не давала згоди на від'єднання мого тіла від апарату штучного дихання. - її долю може вирішити тільки Бог!".

Тут треба сказати, що за життя я була послідовною прихильницею евтаназії, так званого права на "гідну смерть", але моя сестра чомусь не брала до уваги мої переконання. Як з'ясувалося пізніше, вона відчула не лише благання моєї душі про порятунок, але й присутність наших батьків. Подумала, що батьки прийшли по мене, тож з розпачу закричала: "Ні! Не забирайте її з собою, адже у неї малі діти! Ні, не забирайте мою сестру Глорію! Залиште її!".

Лікарі змушені були вивести мою сестру з реанімаційної, бо були переконані, що вона в шоці. Щойно переживши смерть свого сина - мого племінника, тіло якого повинна була забрати з крематорію, вона три доби не спала, тож не дивно, що колеги вважали її стан шоковим.

Дата добавления: 2015-07-23 | Просмотры: 487 | Нарушение авторских прав