АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Профілактика переродження в рак передракових захворювань гортані

Прочитайте:
  1. Анафілактичний тип алергії: алергени, періоди і механізм розвитку, клінічні прояви, профілактика.
  2. АУСКУЛЬТАЦІЯ ЛЕГЕНЬ У ДІТЕЙ. СЕМІОТИКА ЗАХВОРЮВАНЬ ОРГАНІВ ДИХАННЯ.
  3. Високий ризик онкозахворювань
  4. Гонококи. Біологічні властивості, патогенез і мікробіологічна діагностика захворювань. Профілактика і специфічна терапія гонореї та бленореї.
  5. ДИФТЕРІЯ ГОРТАНІ (СПРАВЖНІЙ КРУП)
  6. ДІАГНОСТИКА ЗАХВОРЮВАНЬ ЕНДОКРИННИХ ОРГАНІВ
  7. Діагностика і лікування аутоімунних захворювань
  8. Для дифтерії гортані характерним є
  9. Додаткові методи дослідження хірургічних захворювань стравоходу та середостіння
  10. Ендоваскулярні втручання у лікуванні облітеруючих захворювань артерій нижніх кінцівок.

1. Диспансерне спостереження осіб з передраковими станами.

2. Контроль за динамікою процесу з використанням сучасних методів діагностики.

3. За показаннями –відповідне хірургічне лікування.

4. Видалення гіперплазованого епітелію під контролем операційного мікроскопа при хронічному гіпертрофічному ларингіті є профілактикою раку гортані.

 

 

Практичні навички

 

ВВЕДЕННЯ НОСО-СТРАВОХІДНОГО ЗОНДА

Бувають ситуації, коли хворий після проведеної трахеотомії з приводу стенозу гортані не може самостійно харчуватись (зде­більшого при пухлинах гортані). У таких випадках його годують через спеціальну трубку – носо-стравохідний зонд. Останній вводять у верхню третину стравоходу на глибину 25 см від носо­вого отвору (рис. 3.12). Необхідно переконатись, чи зонд не потрапив у гортань. Для цього через лійку, введену в зонд, вливають 2-3 столові ложки стерильної рідини. Якщо не з’явиться кашель і рідина проходить вільно, то зонд введено правильно. Харчування через зонд не є фізіологічним, оскільки їжа потрапляє в шлунок, проминувши порожнину рота і глотки. Тому від правильного харчування таких хворих залежать ефективність лікування та тривалість післяопераційного періоду. Треба слідкувати, щоб їжа, яка вводить­ся через зонд, була добре подрібнена, підігріта до температури тіла, містила всі основні компоненти (білки, жири, вуглеводи та вітаміни). Харчування повинно бути регулярним (кожні 3-4 год) і в невеликій кількості (300-400 мл на прийом). Після харчування зав’язують зонд і закріплюють його на голові хворого бинтом.

При введенні носостравохідного зонда треба слідкувати, щоб його кінець не спустився в шлунок, оскільки це може викликати печію, відрижку, нудоту тощо.

 

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 379 | Нарушение авторских прав


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |

При использовании материала ссылка на сайт medlec.org обязательна! (0.003 сек.)