АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ЗА ШІСТЬ МІСЯЦІВ СЕРЙОЗНУ РЕФОРМУ НЕ ЗДІЙСНИТИ. СТАРШИЙ ВІЦЕ-ПРЕЗИДЕНТ Economist Intelligence Unit ДЕНІЕЛ ТОРНІЛІ ПРО ДОСЯГНЕННЯ Й ПЕРСПЕКТИВИ

preload('img_email_8222', '/img/convert1.gif', '/img/convert2.gif'); Оксана ПРИХОДЬКО

preload('img_email_8856', '/img/convert1.gif', '/img/convert2.gif');

Юрій СКОЛОТЯНИЙ

Скориставшись правом інформаційного партнера організованого The Economist Group Business заходу, «ДТ» попросило старшого віце-президента Economist Intelligence Unit Деніела Торнілі розповісти про те, який вигляд, на думку іноземних експертів, мають макроекономічний і діловий клімат у нашій країні, перспективи реформ в Україні та її майбутнє на світовій арені.

— Існування великих очікувань стосовно України ви, виступаючи організаторами форуму, озвучуєте як одну з основних тез. Як ці очікування змінилися за цей рік, і яка, на вашу думку, основна причина того, що вони наразі не втілилися в життя?

— На Заході, серед західних компаній справді виникли дуже високі очікування стосовно України, бо раніше вашої країни не було на екрані радара міжнародного бізнесу. Сприятливі можливості ховалися під темними водами. Потім відбулася помаранчева революція, і дуже харизматичний президент Віктор Ющенко й харизматична та фотогенічна Юлія Тимошенко зайняли перші сторінки газет, стали головними героями випусків новин.

Плюс іще — затишшя різдвяного періоду, Нового року. Усе було начебто спеціально підігнано під успішну PR-кампанію. І тоді в багатьох штаб-квартирах транснаціональних західноєвропейських і американських компаній залунали голоси: «Гей! Там же 52 мільйони жителів! Новий ринок! Величезні можливості! Великі інвестиції! Великі доходи! Бум!»

Однак у реальному житті бажані зміни не відбуваються так стрімко, як цього часом хочеться. Тому необхідно було дещо приборкати запал.

Особливо великі очікування виникли в самій Україні: зміна режиму, ейфорія від перемоги. Неминуче — я вважаю, це було неминуче — вони виявилися невиправданими. Узагалі-то очікування часто не справджуються, це частина життя. Проте були і специфічні моменти, на них необхідно зупинитися окремо.

Позаяк внутрішня політика втратила свою запеклість, економіка з рівня, який втримати неможливо, — з 12% приросту ВВП на рік — почала стрімко сповільнюватися. Наслідки перегріву поглибило й те, що попередній режим спробував купити своїх виборців. Усі уряди купують своїх виборців — такий один із зворотних боків демократії. Величезні витрати спричинили дефіцит бюджету, тому новому уряду довелося шукати додаткові джерела його наповнення. Оскільки чимало з них було погано зважено та продумано, це призвело до дуже серйозних додаткових негативних наслідків для економічного розвитку.

У цьому сенсі в Україні не сталося нічого дивовижного. Учасники конференції згадували про те, як за Мечіара в Словаччині був економічний бум. Потім прийшов новий, більш чистий уряд — і мильна бульбашка буму луснула.

В Україні до перелічених вище негативних чинників необхідно додати ще зниження світових цін на сталь. До того ж серед представників нової влади розпочалося протистояння з приводу ідеї ренаціоналізації й боротьби з олігархами. Звісно, повторний продаж вашого знаменитого сталеливарного заводу багато важить для розв’язання проблеми дефіциту бюджету, коли врахувати, що не так давно його продали за мільйони доларів, а нині — за мільярди. Це справді вельми корисно.

Частина уряду відчувала: треба бути агресивнішими стосовно олігархів. І гадаю, із моральної точки зору з ними складно не погодитися. Особливо врахувавши, які високі були ставки — украдені в народу мільярди доларів. Нині, звісно, влада вирішила підвести під цим рису.

На мою думку, реакція українського бізнесу виявилася надто гострою. Можливо, у цьому є й вина уряду. Він мав чітко заявити, приміром: «Ми розслідуємо ці 23 (34 чи 42) випадки до 1 січня (1 лютого чи 1 березня). Усі інші з приводу реприватизації можуть не тривожитися».

Нині це видається досить очевидним. Проте я не думаю, що тоді навіть такий альтернативний шлях зміг би запобігти надмірній реакції. Занадто вже багато політики в цьому питанні.

— А як ви гадаєте, яким узагалі може бути сталий темп зростання української економіки — шість, вісім, десять відсотків на рік?

— Шість відсотків зараз були б дуже хорошим показником. Але питання в тому, чи вдасться їх утримати. Думаю, нині розвиток найбільше гальмується недостатніми інвестиціями. Споживання перебуває на непоганому рівні, інфляція має знизитися, і, коли вдасться залучити в Україну інвестиції, справи підуть добре. Мені здається, реальний показник темпів зростання на найближчі два-три роки перебуває в діапазоні 4,8—6,2% на рік. Чи, можливо, 5—7%. Звісно, краще було б досягти 6—7,5%, проте такі темпи, вважаю, можна забезпечити лише за наявності позитивних зовнішніх чинників, передусім цін на сталеливарну продукцію.

— Виступаючи на форумі, президент Ющенко заявив про намір наступного року розпочати цілу низку справді дуже важливих і амбіційних реформ. Чи вважаєте ви, що всі вони можуть бути успішно реалізовані одночасно? За яких умов?

— Реформи вкрай необхідні — і на макро-, і на мікрорівні. Тут напрошується аналогія з Росією. Енергетичний сектор, телекомунікації, залізничний транспорт, вугільна промисловість — усі сфери потребують реформування. Плюс до цього ще й кардинальна реструктуризація оподаткування — мікрокосмосу для бізнесу.

Чи можна сподіватися на швидкий прогрес за всіма напрямами? Відповідь — ні. Вам пощастить, коли вдасться реалізувати 30—40—50% проектів. Найкраще, на що можна розраховувати, — це три кроки вперед, один — назад. Крім того, ці великі реформи також можуть знову створити проблему завищених сподівань. На реалізацію кожного з таких масштабних проектів знадобиться від трьох до семи років. Ані в Україні, ані в Росії неможливо реформувати енергетичний сектор за шість місяців. До того ж в Україні, на жаль, як і в Росії, немає потужного лобі, котре захищає інвестиції. Президент у цьому зв’язку казав про проблеми як бюрократії, так і корупції.

Яким повинен бути modus operandi стосовно олігархів? У Росії з ними уклали мирну угоду. Протягом кількох років тривало перемир’я, потім був ЮКОС, а тепер там відбувається реструктуризація енергетичного сектора. Вони вирішили: зроблене в 1990-х є помилкою.

Що може статися в Україні, коли вона обере такий шлях? Давайте уявімо: мине кілька років, прийде інший уряд і оголосить усе, зроблене до нього, помилкою. І поверне все навспак. Або навіть не все, а за двома-трьома напрямами. Однаково це виллється в багатомільярдні збитки. Це в тому разі, якщо ви оберете російську модель розвитку.

І навпаки, коли в Україні буде сильний президент, сильний (не коаліційний, а заснований на сильній проурядовій більшості в парламенті) уряд, то спільно вони зможуть змінити правила гри.

— Як видно з програми форуму, однією з тем закритої для мас-медіа доповіді й наступних дискусій було те, до кого Україна буде ближчою в майбутньому — до Росії чи до Європи? А ваша відповідь на це запитання?

— Я вважаю, сучасна тенденція цілком точно вказує на Євросоюз. Хоча при цьому вам необхідно чітко усвідомити для себе, що в найближчому майбутньому Україна не стане його членом. Це факт, такі нинішні реалії.

Втім, це зовсім не заперечує необхідності укладання Україною торговельних угод, угоди про асоціацію, якихось інших угод із Євросоюзом. Тому дуже важливо робити сьогодні правильні кроки в цьому напрямку.

Проте всі ми чудово знаємо, що Україна й Росія нерозривно пов’язані політично, економічно, історично, культурно. І 44 чи 40% виборців не голосували за президента Ющенка. Отож, поділ на Захід і Схід справді існує. Але при цьому немає реальної загрози розколу, украй небезпечного й антиконституційного процесу. Зате існує безліч транскордонних зв’язків між Україною та Росією — торговельних, родинних, особистих, інвестиційних і, найголовніше, енергетичних.

Росія виробляє енергоносії і транспортує їх в Україну та через Україну. Хоча, звісно, нині вона шукає й інші шляхи транзиту. Цінове питання є дуже болючим для України, хоча вона має пам’ятати: у разі підвищення ціни на енергоносії можна підвищувати ціну транзиту. Отож, певний дуалізм тут неминучий, і навіть проголосивши офіційний курс «на Захід», Україна й Росія завжди будуть разом.

— Як ви гадаєте, чи потрібно взагалі Україні вступати до Євросоюзу?

— Перше, куди необхідно вступити зараз Україні, — це до СОТ. Саме членство в цій організації нині принесе Україні найбільшу користь. Особливо коли врахувати, що й Росія туди прагне. До речі, для західного бізнесу також дуже важливий факт вступу України до СОТ.

Давайте подивимося, які комерційні можливості й конкурентні переваги може запропонувати Україна? Практично все це можна знайти й у Росії. Більше того, її внутрішній ринок набагато більший від українського, плюс іще величезні запаси нафти й газу. Але, вступивши раніше, Україна може отримати одну, але дуже велику перевагу. Так що вступ України до СОТ зараз — це дуже хороша ідея.

Замислюючись над тим, чи вкладати гроші в Україну, інвестори починають підраховувати, що мали зробити та що зробили реально. Але ви також не повинні забувати: Великобританія, США й Південна Корея не підтримували вільну торгівлю в процесі становлення своїх економік. Вони спиралися на протекціонізм.

А в напрямку Євросоюзу перед Україною ще надто довгий шлях — дискусії, асоціації, узгодження. Чи дасть це Україні певні переваги? Безумовно. Але вступ до ЄС станеться, повторюю, ще дуже нескоро.

— Одним із питань, обговорюваних на конференції, була амністія капіталу. Президент виступив за таку амністію й пообіцяв здійснити її. Але стосовно капіталу, отриманого некримінальним шляхом. Як правильно, на вашу думку, провести межу між кримінальним капіталом і умовно кримінальним, між тим, якому можна вибачити, і тим, якому вибачати не можна?

— Це дуже складне запитання навіть для юристів. Очевидно, коли гроші отримано в результаті злочину, такий капітал є кримінальним. Якщо компанія купує щось за заниженими цінами, а потім продає набагато дорожче, криміналу в цьому начебто немає. Наскільки я знаю, і українські суди не визнають такий капітал кримінальним. Іншими словами, визначити, чи є капітал кримінальним, можна лише через суд.

При цьому не потрібно забувати, існують справжні таланти, здатні «відмивати» «брудний» капітал. Багато західних банків протягом кількох років підтримували російський кримінальний капітал, український, африканський, із будь-яких точок земної кулі. При цьому вони постійно прокручували цей капітал, і з кожним «обертом» він ставав дедалі чистішим. Навіть «найчорніший» капітал циклів за 20 можна перетворити на цілком «білий». Коли, природно, володіти всім набором необхідних трюків. Отож, попри те, що таке розмежування — річ дуже потрібна, здійснити його на практиці буде непросто.

— Що спільного й у чому основні відмінності між першим і другим круглим столом, який Economist Conferences проводить в Україні? Чи можна всерйоз говорити про те, що наша країна за цей час якісно змінилася на краще?

— Перший круглий стіл, присвячений Україні, Economist Conferences провів у Києві чотири роки тому. Нинішній президент Віктор Ющенко був тоді прем’єр-міністром. Різниця дуже велика. Можливо, найголовніше — це, коли можна так сказати, процес соціалізації, який пройшла Україна. Хоча вам ще багато чого належить зробити, аби позбутися найгіршого зі спадщини режиму Кучми.

Якщо раніше система працювала цілком непрозоро, то ситуація може повністю змінитися лише через чотири-п’ять років після зміни влади. А нині змінилося сприйняття України іншими країнами, у тому числі Євросоюзом і США. Розвивається бізнес. Якщо чотири-п’ять років тому 90% моїх клієнтів відчували сильне незадоволення як дохідністю бізнесу в Україні, так і самим бізнес-середовищем, де панували корупція, бюрократія, то нині 60, 70, а можливо, і всі 80% висловлюють своє задоволення дохідністю, а 20—30% задоволені й бізнес-середовищем.

Звісно, чимало ще потрібно зробити й у сфері законодавства, і в сфері оподаткування, боротьби з корупцією та бюрократією. Наразі ситуація в Україні гірша, значно гірша, ніж у Росії. Проте процес іде, і якщо він ітиме й далі, без форсування, поступово, то через два-п’ять-сім років кількість тих, хто задоволений бізнес-середовищем, досягне 90%.

— Як ви оцінюєте результативність проведеної вами конференції? Чи почули бізнесмени, котрі брали в ній участь, щось нове, важливе настільки, що могло б спонукати їх кардинально збільшити інвестиційні вкладення в їхній бізнес в Україні?

— Не думаю, що хтось із учасників очікував від представників влади якихось мегаоголошень про майбутні зміни. Для бізнесу важливіша послідовність. Мені здається, головне в тому, що представники влади підтвердили свій намір рухатися далі наміченим раніше шляхом реформ. Мені здається, перші особи держави зуміли зміцнити точку зору, що вони є чесними, порядними лідерами, здатними ці реформи здійснювати.

Приміром, ваш президент укотре заговорив про необхідність і намір боротися з корупцією. Комусь це може видатися докучливим і нудним: скільки можна говорити про одне й те саме? Але таке сприйняття помилкове. Очевидно, він збирається говорити про це знову, знову і знову. Завжди, як про місію, що він її має виконати як глава держави. І це добре, бо такі явища, як корупція, не зникають самі по собі після однієї чи навіть кількох виголошених промов. Ця проблема потребує постійної уваги, пошуку шляхів боротьби з негативними явищами. Багато делегатів повірили та сподіваються, що реальні кроки в цьому напрямі робитимуться.

Головний виклик для нинішнього уряду, поза сумнівом, — майбутні вибори. Це тема, на якій зараз зосереджено основну увагу громадськості й зусилля політичних лідерів. І ця обставина, звісно ж, не може серйозно не обмежувати можливості й ефективність діяльності сьогоднішнього Кабінету міністрів. Лобістські групи, олігархи, сам уряд, його прибічники та противники знають і розуміють, що він не прийшов надовго.

Мені здається, найкращою політикою за цих умов була б спроба чітко визначитися зі стратегією розвитку держави та її інститутів, пропрацювати необхідні законодавчі зміни, розпочати їхню пропаганду й, таким чином, спробувати задати тон на майбутнє.

І в цьому сенсі важливо згадати про один із ключових месиджів, який доводилося чути від учасників конференції. Вони все-таки сподіваються, що реформістську коаліцію буде сформовано й вона отримає більшість у парламенті. Найкращий і чи не єдиний спосіб для цього — возз’єднання в тому чи іншому вигляді таких двох лідерів нації, як Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко.

— Наш президент закликав іноземних бізнесменів та інвесторів стати партнерами України. За яких умов це можливо? Що влада має для цього зробити?

— Це питання й було головною темою конференції. Ми виділили кілька ключових сфер. Передусім — боротьба з корупцією, і президент згадував про це. Далі — робота над удосконаленням податкової політики, управління бюджетним дефіцитом.

Під реприватизацією підведено рису — здається, ми почули це цілком чітко. Хтось може погоджуватися з цим чи ні, але отримано чіткий сигнал, і це хороша новина.

Є й багато чого іншого. Звісно, поліпшення фінансового сектора, податкової сфери — це хороші речі, про які приємно говорити. Але їхня практична реалізація — величезний виклик. І цей процес, як я вже казав, не буде швидким, а триватиме в кращому разі два роки, а скоріше — п’ять-сім. Головна проблема тут — в існуванні багатоступінчастого бюрократичного апарату, і вона притаманна не лише Україні. У нинішньому уряді чи майбутньому реформістському можуть бути чудові люди на першому й навіть другому рівнях. Але є ще третій, четвертий і так далі рівні кадрів — і це сфера ключового виклику. Уряд це усвідомлює і має намір розв’язувати цю проблему в майбутньому.

Тут дуже важливо управляти своїми очікуваннями. Я точно можу сказати: попри те, що успіхи цього року нерідко змінювали невдачі, ми знаємо — влада намагалася йти в правильному напрямку. Помилки траплялися, без них, як відомо, не обходиться. Але були і правильні дії, і їхній позитивний вплив, позитивні зміни в роботі західних компаній ми можемо бачити вже зараз.

Звісно, багато компаній скаржаться, що величезна кількість пасток у законах і нормативних актах, придуманих начебто для обмеження діяльності поганих компаній, насправді більше заважають нормально працювати хорошим. Але скрізь у світі таке трапляється в бізнесі, і такі перешкоди є його частиною. Ми сподіваємося, процес поліпшень триватиме і 2006-го, і 2007-го, і в подальшому майбутньому. Це «дорожня карта» на багато років.

Румунія і Болгарія пройшли процес схожих перетворень дуже швидко. Але там додатковою рушійною силою була реальна можливість вступу до ЄС. Їм дали чіткий сигнал: якщо ви перетворитеся на «хороших хлопців» до січня 2007 року, ви приєднаєтеся до ЄС. Якби Україна отримала таку умову, скажімо, стосовно січня 2010 року, позитивні зміни могли б прискоритися й у вас. Але, на жаль, цього не станеться, і в цьому велика відмінність.

Один із головних позитивних висновків за результатами організованого Economist Group Business міжнародного форуму — інтерес до Україні як об’єкта іноземних інвестицій поки що не згаснув. Більше того, після таких знакових придбань, як «Криворіжсталь» і банк «Аваль», він, здається, помітно зріс. У переліку українських і міжнародних компаній, урядових і приватних організацій, котрі брали участь в організованому під брендом The Economist круглому столі, за нашими підрахунками, значилася майже сотня назв. Що потішило, а що розчарувало під час міжнародного форуму — думка журналістів «ДТ» і його учасників.

Як заведено, основним коником заходу була обіцяна присутність на ньому ясновельможних осіб: президента, прем’єра, глав МЗС, Мінфіну, Мінекономіки й Національного банку. Утім, за винятком раундів за участі Віктора Ющенка й Юрія Єханурова, всі інші слухання були закритими для мас-медіа. Ця, прямо скажемо, не вельми приємна та зрозуміла обставина не могла не викликати збентеження журналістів.

Найімовірніше, організатори обмежили доступ ЗМІ на частину заходів форуму, захищаючи їх від «чинника об’єктивів і диктофонів», аби зробити дискусії максимально розкутими, діловими й результативними. Відповідно, заінтриговане нечастою можливістю вряди-годи почути справді предметну й серйозну розмову між чиновниками та бізнесменами, «ДТ» спробувало скористатися правами інформаційного партнера заходу, аби отримати можливість присутності на закритій його частині. Але, попри всі наші прохання та клятвені обіцянки не публікувати жодної інформації про почуте, дозволу побувати на «секретних» раундах ми так і не домоглися.

Що можна сказати про наші враження від відкритої частини форуму? Відчувалося, президент, котрий там виступав, намагався виглядати максимально лаконічним, конкретним і діловим. У результаті, за нашим суб’єктивним сприйняттям, його вступній промові трохи бракувало «вогню». А от сама вона традиційно затяглася на добрі три чверті години. Деякі бізнесмени — певне, лише з дороги — почали позіхати...

Президент, узагалі-то, не сказав нічого нового. Як і раніше, серед пріоритетів державної політики було названо захист капіталу та прав власності, для чого необхідно спочатку здійснити їхню легалізацію. Непокоїть тільки оприлюднений підбадьорливий, але водночас і сумнівний термін — три місяці. Як завжди, на порядку денному були присутні боротьба з корупцією, ре- та просто приватизація, реформування судової, податкової систем і ще багато чого доброго, світлого, вічного.

Не обійшлося, звісно, і без характерних для виступів лідера нації пафосних слів. Віктор Ющенко закликав бізнесменів підставити плече і бути разом з українською владою, попросив допомогти в починаннях, повірити в Україну та стати її партнерами. І навіть запросив жити в Україні й женитися на українських дівчатах.

Ні, сюрпризи все-таки були. Приміром, оголошення про підготовку до приватизації вугільних шахт. Або анонсовані проекти забудови семи ділянок у Києві (одна з яких — від моста Патона до Корчуватого-2), які, за його словами, лише на першому етапі залучать понад 100 млрд. дол. інвестицій.

Глава держави сказав, що вже триває міжнародний конкурс, переможці якого реалізують на цих масивах — «найунікальніших ділянках землі в центрі Києва» — десятки проектів: побудують там виставкові центри, спортивний комплекс, бізнес-центри, клуби, кінотеатри, VIP-приміщення як службові, так і житлові, а також створять паркову зону. «Це те, що зробить із Києва надзвичайно цікаве, актуальне місто з організації таких проектів у найближчі десять років», — як справжній sales-man інтригував масштабністю та сміливістю планів Віктор Андрійович. Залишилося дочекатися, що він і на ділі зробить усе від нього залежне, аби ця обіцянка не закріпилася в пам’яті городян поруч з іншим, відомим нам із літератури проектом під назвою «Нью-Васюки».

За нашими суб’єктивними відчуттями, анонсованого організаторами повноцінного діалогу з першими особами держави не вийшло. Принаймні на відкритих сесіях. Запитання, які ставили президентові учасники заходу, котрі сиділи поруч із ним, були явно заготовлені заздалегідь. Тому жодне з них не стало для нього незручним сюрпризом. Відповіді були розлогими, у результаті «члени президії» встигли поставити лише чотири запитання.

Прем’єр-міністр узагалі, посилаючись на свій напружений графік, зміг приділити спілкуванню трішки більше як півгодини. Тому уваги і з його боку учасникам явно забракло. Зате схвилювала багатьох певна плутанина в озвучених главами держави й Кабміну планах із повернення й перепродажу, а також підготовки до первинного продажу об’єктів держвласності. Хоча обидва дружно запевнили присутніх, що під реприватизацією підведено рису.

Зрозуміло, заплутатися в назвах нікопольських підприємств, які належать наразі панові Пінчуку, а тим паче в хитросплетіннях пов’язаних із ними юридичних «нюансів», міг би кожен. Але такі очевидні суперечності у виступах двох лідерів з інтервалом понад годину, та ще з однієї трибуни, точно вже не підвищують довіри до влади.

Отож, за підсумками спілкування з панами Ющенком і Єхануровим дехто з учасників круглого столу невдоволено знизував плечима. Схоже, заплативши досить кругленькі суми за право участі в заході, чимало з них очікували на більше.

Утім, після завершення другого дня роботи, після спілкування з представниками міністерств і НБУ, настрій у кулуарах помітно поліпшився.

Оцінюючи результативність форуму, а також актуальність і новизну почутого на ньому від державних лідерів, глава представництва Hewlett Packard в Україні Сергій САВЕНКО заявив «ДТ»: конструктивний діалог із чиновниками в учасників форуму все-таки мав місце — принаймні, коли порівнювати з такими заходами в минулі роки. Цього разу й інтерес до проблем бізнесу, і бажання вникнути в їхню суть були значно більшими. На його думку, для представників бізнесу та прийняття ними рішень про розширення чи згортання бізнесу важливіші не певні повідомлення, навіть коли вони лунають із високих трибун із вуст високих чиновників, а загальний клімат такої події і можливість поспілкуватися з колегами, котрі працюють тут уже багато років. Оскільки питання та проблеми, які їх турбують, безпосередньо стосуються всіх інших компаній.

Пан Савенко також відзначив: вельми важливою обставиною, що вплинула на результативність форуму, була й атмосфера спокою, яку бізнесу дедалі більше вселяє новий уряд, хоча він і не може наразі похвалитися певними значними реальними успіхами. «Коли я телефоную своїй літній матусі й запитую про новини, вона часто відповідає: «Слава Богу, новин немає». І це для мене також завжди хороша новина. Для бізнесу важливіше, аби йому не заважали, ніж допомога з боку чиновників».

Керуючий партнер Ernst & Young в Україні Олексій КРЕДИСОВ також переконаний: відсутність на конференції революційних заяв і гасел є якраз дуже позитивною обставиною. «Основний сенс круглого столу був у продовженні діалогу між бізнесом і чиновниками, під час якого влада певною мірою прозвітувала про те, що вже зроблено». Пан Кредисов вважає, що в нинішньої української влади є й очевидні успіхи. Серед таких він навів хоч і не повноцінне, але істотне поліпшення митної політики, процес спрощення регулювання підприємництва, поліпшення ситуації з поверненням ПДВ, рух у напрямі СОТ і підготовку найважливіших економічних реформ.

Звісно, прислуховуючись до цих думок, треба зважати на те, що бізнесмени можуть і прикрашати події, аби не сваритися з можновладцями. Але навіть той факт, що відсутня жорстка критика, уже сам по собі вселяє надію. Залишилося тільки дочекатися реальних справ і виконання обіцянок.

Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 506 | Нарушение авторских прав