АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ПОТЕНЦІАЛ ДІЇ

Збудливість притаманна тканинам, які здатні реагувати на подразнення процесом збудження, поширення якого по збудливих тканинах призводить до прояву специфічної реакції.К таким тканинам відносяться нервова, м’язова та секреторна. Збудливість залежить від ряду факторів, а саме:

1) приналежності тканини (нервова – м'язова – залозиста);

2) у межах однієї тканини – від її розташування, наприклад залозиста тканина – шлункові – підшлункова – кишкові залози;

3) від ступеня диференціювання тканини;

4) від температури тіла;

5) від фізіологічного стану організму;

6) від застосування хімічних речовин – малі дози підвищують збудливість, великі – знижують.

Збудження тканин в живому організмі виникає під впливом нервової системи. Нервовоа система, в свою чергу, отримують імпульси збудження від чутливих специфічних закінчень – рецепторів.

В експерименті можна отримати відповідь на будь-яке подразнення, але бажано, щоб це був електричний подразник певної сили.

Під подразником розуміють фактор зовнішнього або внутрішнього середовища, який спроможний впливати на живу тканину. Подразники можна класифікувати за різними ознаками:

1. За місцем дії – зовнішні, внутрішні (нервові імпульси, гормони, продукти обміну речовин).

2. За біологічною дією на тканину – адекватні, неадекватні.

3. За природою подразників (це, в основному, стосується зовнішніх подразників) механічні, термічні, хімічні, біологічні і електричні.

4. За силою подразники поділяться на:

а) підпорогові;

б) порогові;

в) надпорогові:

¨ оптимальні;

¨ надмаксимальні (позамежові, песимальні).

Під дією подразника в клітині змінюється швидкість обміну речовин, споживання кисню, виділення вуглекислого газу, зміна температури тощо. На мембрані клітини знижується потенціал, який відновлюється після закінчення дії подразника.

Це відноситься до всіх клітин, але збудливі тканини відповідають на подразнення дещо інакше. В них за певних умов виникає процес збудження – перехід тканини в діяльний стан і відповідь на подразнення специфічною відповідною реакцією. Такими специфічними реакціями є: для нервової тканини – проведення нервового імпульсу, для м'язової тканини (непосмугованої і посмугованої) – скорочення, для епітеліальної залозистої тканини – виділення секрету.

Збудження виникає тільки за таких умов:

1. За певної сили подразника.

2. За певної швидкості нанесення подразнення.

3. За певної тривалості дії подразника.

Відповідь клітини на подразнення різної сили неоднакова.

До підпорогових подразників відносяться подразники такої сили, які викликають тільки локальний потенціал, але не викликають збудження. Особливостями локального потенціалу є те що він залежить від сили подразнення і зростає досить повільно, зникає після того, як припиняється подразнення. Він здатний до сумації, але нездатний до незатухаючого розповсюдження.

Всі надпорогові подразники завжди викликають відповідну реакцію, яка може бути різною, в залежності від сили подразника. Оптимальні за силою подразники викликають максимальне збудження, надмаксимальні – песимальну відповідь.

Крім визначеної сили подразника для розвитку збудження важлива і швидкість нанесення подразнення або, краще сказати, градієнт подразнення. Градієнт подразнення – це швидкість зростання сили подразника.

Якщо збільшення сили подразника відбувається повільно, збудження може і не виникнути. Так, під час повільного здавлювання нерва відбувається його подразнення, але збудження не виникає. Під час повільного нагрівання м'яза або нерва, в тканині може статися денатурація білків, але збудження не відбувається. Пристосування збудливої тканини до повільно наростаючої сили подразника називають акомодацією. Різні тканини, клітини та їхні структурні елементи (рецептори тощо) мають різну акомодацію. За максимально швидкого наростання сили подразника, поріг збудження знижується. Тривалість дії подразника має певну залежність від сили подразника.

Для виміру збудливості можна користуватися декількома показниками, один із яких – гранична сила подразника. Показник граничної сили дії подразника характеризує фізіологічний стан збудливої тканини. Чим збудливість тканини вище, тим нижче гранична сила для розвитку процесу збудження, і навпаки. Мінімальна сила подразника, яка спроможна викликати збудження, називається реобазою. Якщо побудувати графік, у якому на осі ординат буде відкладена сила подразника, а на осі абсцис – мінімальний час її дії, тоді одержимо криву сили – часу. Найменший період часу, протягом якого має діяти струм силою в одну реобазу, щоб викликати потенціал дії, називається корисним часом.

Є певна залежність між силою і тривалістю дії подразника. Чим сильніше подразник, тим більш короткий час його дії, який потрібен для виникнення збудження. Проте за сили подразника в одну реобазу, навіть на дуже чутливих приладах, важко визначити корисний час, оскільки незначним змінам сили подразнення будуть відповідати великі зміни в часі.

Піддавши математичному аналізу криву сили – тривалості, Л. Лапік (1908) прийшов до висновку, що для характеристики збудливості за часом дії подразника потрібно взяти час дії подвоєної граничної сили цього подразника. Тоді точка, що відповідає часу дії подвоєної граничної сили, буде знаходитися у місці перегину (крутого вигину кривої; у цьому випадку тривалість подразнення визначається точно). Отже, більш точно збудливість буде характеризуватися показником, що називається хронаксією (мал 2.3).

Мал.2.3. Залежність між силою і тривалістю подразнення збудливої тканини:

Дата добавления: 2015-11-02 | Просмотры: 852 | Нарушение авторских прав