АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Принципи лікування хворих із хірургічною інфекцією

Лікування хворих із хірургічною інфекцією повинно бути своєчасним, цілеспрямованим і складатись з місцевих і загальних заходів у кожного конк­ретного хворого.

Основними елементами місцевого лікування є:

1. Зупинка запального процесу. У фазі інфільтрації призначають антибіо­тики широкого спектра дії (цефалоспорини, фторхінолони, макроліди тощо). При невеликих розмірах запального вогнища можлива його новокаїнова бло­када 0,25-0,5 % р-ном новокаїну з антибіотиком однієї з вищевказаних груп. Добрий ефект дає застосування пов'язок з 20-30% р-ном димексиду та 1,0-2,0 г антибіотика цефалоспоринового ряду (на 150,0-200,0 мл 20-30 % розчину ди­мексиду 1-2 г антибіотика). Окрім цього, можна застосовувати фізіотерапев­тичні процедури: УВЧ, кварцове опромінення.

2. Своєчасне розкриття гнійника. Ця операція повинна виконуватися в ур­гентному порядку, оскільки гнійник може стати причиною загальної інфекції -сепсису, лікування якого може бути надзвичайно важким. Розкриття гнійника здійснюється під загальною анестезією на всю його глибину та ширину в умо­вах хірургічного стаціонару або при невеликих гнійниках (фурункулі, абсцесі) - в умовах поліклініки. При невеликих гнійниках підшкірно жирової клітковини, молочної залози здійснюють їх висікання у межах здорових тканин.

3. Адекватне дренування гнійника. Найпоширенішими дренажами є хлор­вінілові трубки діаметром від 0,5 до 1,0 см з 3-4 бічними отворами на кінці трубки. Через ці дренажі здійснюється пасивний відтік гною та видалення змер­твілих некротичних тканин. Через них можна промивати порожнини гнійника, вводити антисептики, антибіотики, протеолітичні ферменти. На сьогодні ме­дична промисловість випускає силіконові та хлорвінілові трубки-дренажі, як одно-, так і двопросвітні, які є термолабільними, не спадаються і не закупорю­ються гноєм. При необхідності використовують активне (проточно-промив­не, див. рис. 1.7.3), або проточно-аспіраційне дренування (рис. 2.4.3).

Рис. 2.4.3. Проточно-аспіраційне

дренування гнійної порожнини

4. Надання функціонально вигідного положення ураженій кінцівці чи ділянці організму та її іммобілізація. Невиконання цього правила може бути причиною поширення процесу і розвитку тяжкого ускладнення. Для іммобілізації частіше вико­ристовують гіпсові лонгети.

5. Лікування гнійної рани. Воно здійснюєть­ся залежно від фази ранового процесу. У перші дні (фаза запалення), при кожній перев'язці рану промивають антисептичним розчином (0,5 % розчином хлоргексидину або 3 % розчином пероксиду водню, 20 % розчином димексиду і т. ін.). Для очищення рани застосовують проте­олітичні ферменти (трипсин, хемотрипсин, ронідазу і т. ін.). Після очищення рани та появи гра­нуляцій їх необхідно оберігати від пошкоджен­ня і використовувати мазеві пов'язки (левомеколь, нітацид, йодопіронова мазь, коланхое, солкосерил, вульносан і т. ін.).

Загальне лікування. Його проводять усім хворим незалежно від виду хірургічної інфекції. Основними елементами загального лікування є: 1) зупинка розвитку, поширення інфекції та її ліквідація; 2) зниження й ліквідація інтоксикації організму; 3) ак­тивація захисних та імунних сил організму; 4) корекція порушень функцій органів і систем; 5) пришвидшення процесу загоєння гнійної рани.

Таким хворим повинен бути забезпечений фізичний та психічний спокій. Необхідно призначити болезаспокійливі та снодійні препарати, збалансоване в якісному та кількісному відношеннях харчування, виконання всіх медичних призначень.

Важливе значення в лікуванні гнійно-запальних захворювань має профілактика сепсису. Тому при інфекціях, що спричиняються стафілококами, киш­ковою, синьогнійною паличкою, бактероїдами, лікування необхідно розпочи­нати з антибіотиків. Обов'язковою умовою їх призначення є визначення антибіотикограми. Лікування розпочинають, як правило, з антибіотиків широкого спектра дії в поєднанні з метронідазолом (при бактероїдозі). Серед антибіо­тиків найуживанішими є напівсинтетичні пеніциліни (ампіцилін), цефамізин, гентаміцин, канаміцин, мефоксин. При тяжких станах призначають іміпінем, тіенам, абактал. Для лікування гнійних процесів у більшості випадків анти­біотики вводять внутрішньом'язово або внутрішньовенно, внутрішньоартеріально. Для створення високої концентрації антибіотика в організмі його вво­дять ендолімфатично (в судини або вузли). Для регіонарного створення висо­кої концентрації антибіотика (гнійники пальців і кисті) його водять внутрішньовенно під джгутом. Потрібно зазначити, що багато видів патоген­них мікробів на сьогодні є стійкими до сучасних антибіотиків.

Досить часто при гнійно-септичних захворюваннях необхідно проводити інфузійну терапію, яка в першу чергу повинна включати в себе препарати дезінтоксикаційної дії: полівінілпіролідон, неогемодез, сорбілак, лактасіль і т. ін. У тяжких випадках у хворих із гнійно-септичними станами застосовують штуч­ний гемодіаліз, лімфосорбцію, ультрафіолетове та лазерне опромінення крові. В окремих лікувальних закладах для проведення детоксикації використову­ють свинячу селезінку, печінку, електрохімічне окислення крові за допомогою апаратів (ЕДО-1, ЕДО-3), які відтворюють гіпохлорит натрію, який при внут­рішньовенному введенні виділяє активний кисень, що з'єднується з токсина­ми, і в розчинному виді виводиться нирками.

Важливе значення у лікуванні хворих із хірургічною інфекцією мають за­ходи, спрямовані на підвищення реактивності організму, підвищення імуніте­ту. З цією метою призначають імуностимулятори та імунокоректори (Т-акти-вин, тималин, тимоген, левамізол і т. ін.). Загальностимулювальну дію мають склоподібне тіло, препарати алое, нерабол, ретаболіл, антистафілококовий гаммаглобулін, лейкоцитарна маса і т. ін. Слід зазначити, що з часом будуть з'являтись нові препарати і методики лікування, але принципи місцевого та загального лікування хірургічної інфекції, залишаться незмінними.

Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 563 | Нарушение авторских прав