АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Зміст заняття Введення в хірургію

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

ПРИ ПІДГОТОВЦІ ДО ПРАКТИЧНОГО (СЕМІНАРСЬКОГО) ЗАНЯТТЯ

Київ 2011

4. Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен засвоїти студент при підготовці до заняття:

Зміст заняття Введення в хірургію

Перші відомості про хірургічні маніпуляції з’являються ще в далекій давнині.

За 2-4 тис. років до нашої ери різні хірургічні втручання виконувалися вДревньому Єгипті, Індії, Вавилоні, Древній Греції й Римі, Візантії й Китаєві. Злікарів цього періоду можна відзначити Гіппократа, Галена, Цельса, Авіценна, що поклали початок наукової хірургії. З лікарів середньовіччя можна відзначити Парацельса, Амбру аза Паре, Везалія й інших. Бурхливий розвиток хірургія набуває в 19 столітті після відкриття Луі Пастером збудників хірургічної інфекції й ЛІстером методу її запобігання, що стало основою антисептики.

Розвиток хірургії пов’язаний з такими іменами, як Петро І, Ломоносов М.В., Скліфосовский, Д’яконів, Пірогов М.І. На Україні першим медичним навчальнимзакладом була Києво-Могилянська академія, яку заснував у 1671 р. Петро Могила. У другій половині XIX століття хірургічні клініки м.Харкова та Києва стають справжніми осередками хірургічної науки і практики в Україні. Викладання хірургії тут проводиться такими відомими вченими як В.О.Караваєв, М.М.Волкович, Ю.Шимановський. Багато видатних хірургів вийшло з навчальних закладів України, деякі з них очолювали хірургічні кафедри університетів, з іменами таких видатних хірургів як Волкович М.М., Кримов О., Вишневський О.О., Петровський В.В., Іщенко І., Коломійченко М., пов’язана організація нових хірургічних школ на Україні.

У 1957 році видатним хірургом Амосовим М.М. було створено у Києві вперше відділення серцевої хірургії, а у 1983 р. — організовано НДІ серцево-судинноїхірургії.

У 50-х роках минулого століття починається формування анестезіологічноїслужби в Україні. При провідних хірургічних клініках організовуютьсяанестезіологічні центри. У 1957 р. кафедру торакальної хірургії було перетворено на кафедру торакальної хірургії Київського інституту вдосконалення лікарів, яку очолив професор А.І.Трещинський.

Велику роль в удосконаленні діагностики та оперативних втручань призахворюваннях органів черевної порожнини відіграв НДІ клінічної таекспериментальної хірургії, який створив та очолював Академік О.О.Шалімов.

Організація хірургічної допомоги в Україні

Хірургічна допомога — одна з найбільш масових форм медичної допомоги.

Основу сучасної системи організації хірургічної допомоги складає система успадкована від колишнього СРСР. Ця допомога організована за територіальним принципом та етапністю її надання населенню країни з підпорядкуванням нижчого етапу вищому.

Організація передбачає максимальне наближення до місця проживанняхворого медичної допомоги і забезпечується відповідними насампередтериторіальними медичними установами.

Організація хірургічної допомоги включає, по висхідній, первинну медичну допомогу, кваліфіковану та спеціалізовану хірургічну допомогу.

Хірургічна допомога поділяється на швидку чи невідкладну, яку потребують хворі з гострими захворюваннями та пошкодженнями, та планову, яка здійснюється хворим з хронічними недугами. Первинна невідкладна медична допомога хворим з гострими хірургічними хворобами та травмами здійснюється бригадами швидкої допомоги, фельдшерсько-акушерськими пунктами та лікарями травмопунктів.

Кваліфікована невідкладна та планова хірургічна допомога надається взагальнохірургічних відділеннях, центральних районних міських та обласнихлікарнях.

Розвиток хірургії привів до виділення в самостійні дисципліни травматології,ортопедії, онкології, урології, дитячої хірургії та інш., тому спеціалізована допомога надається у таких відділеннях. Велику роль у забезпеченні кваліфікованої та спеціалізованої допомоги населенню відіграють хірургічні клініки медичних університетів, які діють на базах загальнохірургічних відділень міських та обласних лікарень.

Хірургічна етика й деонтологія

Лікарська етика - це сукупність норм поводження й моралі медичнихпрацівників. На початку 19 століття англійський філософ Бентам терміном«деонтологія» визначив науку про поводження людини будь-якої професії. Длякожної професії є свої деонтологічні норми. Деонтологія походить від двох грецьких корінь: сіеоп — належне, 1о§оз — навчання. Таким чином, хірургічна деонтологія — це навчання про належне, це правила поведінки лікарів і медичного персоналу, це борг медичних працівників перед хворими. Уперше основний деонтологічний принцип сформулював Гіппократ: «Необхідно звертати увагу, щоб усе, що застосовується, приносило користь¹¹.

Основні деонтологічні принципи сформульовані в клятві Гіппократа. Робота в хірургічному відділенні або в стаціонарі повинна підкорятися суворій дисципліні, повинна дотримуватися субординація, тобто службове підпорядкування молодшого за посадою старшому. Медичний працівник у відношенні до хворих повинен бути коректним, уважним, не допускати панібратства. Лікар повинен бути фахівцем високої кваліфікації, всебічно грамотним. Зараз хворі читають медичну літературу, особливо по своїй хворобі. ЛІкар повинен у такій ситуації професійно й делікатно спілкуватися із хворим. Неправильні дії лікарів або медичного персоналу, необережно сказане слово, аналізи або історії хвороби, що стали доступними хворому, можуть привести до фобії, тобто страху того або іншого захворювання, наприклад: канцерофобія — страх захворювання раком.

До деонтології відноситься збереження лікарської таємниці. У ряді випадківдоводиться приховувати від хворого його діагноз, наприклад — рак. Збереження лікарської таємниці ставиться не тільки до лікарів, але й медперсоналу, студентам, тобто всім тим, хто контактує із хворими. Є правило: «Слово лікує, але слово може й калічити». Лікарська таємниця не поширюється на родичів хворого. Лікар повинен повідомити родичам діагноз, стан хворого й прогноз.

З медичною деонтологією тісно пов’язана ятрогенія — це хворобливий стан,зумовлений діяльністю медичного працівника. Якщо людина недовірлива,психологічно нестійка, то йому можна легко впевнити, що в нього є будь якезахворювання, і ця людина починає знаходити в себе різні ознаки неіснуючогозахворювання. Багато хто з вас напевно випробували це навіть на собі. Будучи студентами, ми знаходили багато симптомів тих хвороб, які вивчали, тому лікарповинен переконати хворого у відсутності неіснуючих хвороб. До ятрогеніївідносять захворювання й ушкодження, що виникли в результаті неправильних дій медичного персоналу або лікування хворого. Так, до ятрогенних захворювань можна віднести гепатит, який розвився після інфузії зараженої крові або плазми. До ятрогенних ушкоджень відносять травми внутрішніх органів при порожнинних операціях — ушкодження селезінки при резекції шлунка, перетинання холедоха при холецистектомії й інші.

До деонтології також належить і відношення з колегами. Не можна критикувати або давати оцінку діям колеги в присутності хворого. Зауваження колегам при необхідності треба робити віч-на-віч, не підриваючи авторитет лікаря. Хірург у своїй роботі не повинен замикатися в собі. Хірургія більш ніж інша галузь медицини є колегіальною. Хірург не повинен гребувати будь-якою порадою, як від старшого так і від молодшого. При постановці діагнозу, визначенні показань і протипоказань, виборі методу операції хірург повинен радитися. Не випадково всі майбутні операції обговорюються колегіально. Те ж відноситься до вибору тактики під час операції. Якщо під час операції хірург зустрічає непередбачену ситуацію, технічні складності, аномалію розвитку, він повинен радитися, викликати старшого колегу, при необхідності попросити його прийняти участь в ході операції.

Структура хірургічної клініки стаціонари

Лікувальні заклади, в яких надається хірургічна допомога пацієнтамподіляється на 2 види: амбулаторний і стаціонарний. До амбулаторних відноситься -поліклініки, в яких існують хірургічні кабінети та відділення; а також станції швидкої та невідкладної допомоги. До стаціонарів відносять багатопрофільні і спеціалізовані клініки.

Стаціонари можуть бути призначені для надання екстреної допомоги і для надання допомоги в плановому порядку.

В основі організації хірургічного стаціонару лежить принцип дотримання правил асептики та антисептики. Це необхідно для профілакти раньової інфекції, створення умов для виконання операцій, обстеження і догляду за післяопераційними хворими. Основними структурними підрозділами хірургічного стаціонару є: приймальне відділення, лікувально-діагностичне відділення і операційний блок.

Схема устрою приймального відділення.

Відділ реєстрації хворих:

- вестибюль

- гардероб

- реєстратура з довідкою.
Відділ лікарського огляду

- оглядові кімнати.
Відділ маніпуляцій:

- мала операційна

- перев’язочна.
Відділ санобробок

- санпропускник

- роздягальня

- ванна

- душова

- одягальня

- туалет.

Тактичний алгоритм: „Обробка хворого з педикульозом в приймальному

відділенні»

Голова

Стрижка волосся ножицями

Покриття волосся мильною піною

Гоління машинкою або бритвою

Обмивання теплою водою.

Висушування, обробка спиртом.

Змивають теплою водою з милом.

Волосся збирають і спалюють.

Обробка нітіфором

Тіло

Обробка одежі дустом.

Направлення одежі в дезінфекційну камеру.

Протирають 50 % мильно-сольвентною пастою, або 20 % емульсією (на

протязі 15 хвилин), або сабодиловим оцтом.

Лобок

Гоління волосся.

Миття водою з милом.

Втирання сулемового оцту 1:30.

Повторне миття водою

Втирання сірортутної мазі.

Використання мила або присипки ДЦТ.

Санітарно-протиепідемічний режим приймального відділення лікарні

Приймальне відділення лікарні є частиною стаціонару, в якій проводять прийом і реєстрацію хворих, огляд, об’єктивне обстеження та первинну діагностику, санітарну обробку, транспортування хворих у лікувальне відділення, здійснюють довідково-інформаційну роботу. Крім того, в разі необхідності в приймальному відділенні надають невідкладну медичну допомогу.

Від грамотності та організованості дій медичного персоналу приймальноговідділення часто залежить успіх та результати лікування.

При централізованій системі планування лікарень практично всі лікувальні тадіагностичні відділення, в тому числі й приймальне відділення, знаходяться в одному корпусі. При децентралізованій (павільйонній) системі приймальне відділення розміщується в окремому корпусі або в одному з лікувальних корпусів, де знаходиться відділення реанімації, терапевтичне або хірургічне відділення. В деяких лікарнях центрального приймального відділення немає, а кожне лікувальне відділення здійснює прийом хворих самостійно.

Приймальне відділення має бути розмішене недалеко від в’їзду на територіюлікарні і бути зручним для транспортування хворих — мати під’їзні асфальтовані доріжки, широкі сходи і двері для проходу з носилками.

Приймальне відділення складається із зали для чекання, реєстратури,процедурного кабінету, кількох оглядових та діагностичних кабінетів, ізолятора, санпропускника, кабінету чергового лікаря, санвузла.

У приймальному відділенні великих лікарень або недалеко від нього розміщують перев’язочну, а іноді й малу операційну, рентгенкабінет і лабораторію. Неподалік повинен знаходитися склад для зберігання одягу хворих.

Зал чекання призначений для ходячих хворих, їхніх родичів і супроводжуючихосіб. У ньому має бути достатня кількість стільців, на стінах — інформація про режим роботи відділень, дні і години відвідувань, перелік продуктів, дозволених для передач хворим.

Поряд із залом для чекання розміщують реєстратуру. Тут медична сестраприймального відділення оформляє документацію на хворих, які поступають устаціонар.

В оглядовому кабінеті хворого оглядає черговий лікар, тут проводятьтермометрію, а іноді й інші обстеження, (наприклад, електрокардіографію).Хворих із невстановленим діагнозом тимчасово, до встановлення діагнозу,залишають у діагностичних палатах, а хворих з підозрою на інфекційне захворювання — в ізоляторі.

При необхідності в процедурному кабінеті хворим надають невідкладнудопомогу.

Санітарну обробку хворих, які поступають у лікарню, проводять усанпропускнику.

Поступлення хвориху стаціонар та їх реєстрація

У приймальне відділення — лікарні хворі поступають: 1) за направленнямдільничного лікаря у разі неефективності амбулаторного лікування, так звана планова госпіталізація; 2) машиною «швидкої допомоги» при нещасних випадках, травмах, гострих захворюваннях чи загостреннях хронічних захворювань; 3) самостійно, без направлення, якщо хворому на вулиці стало погано і він сам звернувся в приймальне відділення; 4) у разі переведення з інших лікувально-профілактичних закладів.

Залежно від стану хворих їх або госпіталізують, або надають першу допомогу і направляють лікуватися за місцем проживання. Хворі, які потребують допомоги у відділенні реанімації, наприклад, хворі з інфарктом міокарда, поступають у відповідне відділення, обминаючи приймальне відділення.

Хворих, які поступають у стаціонар, у приймальному відділенні оглядає черговий лікар на наявність інфекційних захворювань та педикульозу. Оглядають шкірні покриви, волосисті ділянки тіла, зів, вимірюють температуру тіла. Металеві шпателі після огляду зіва кип’ятять протягом 15 хв. Термометри дезинфікують у 1 % розчині хлораміну, або 0,1 % розчині дезоксону протягом 15 хв, або занурюють у 3 % розчин перекису водню на 80 хв.

Клейонку кушетки, на якій оглядали хворого, двічі, з інтервалом 15 хв,протирають 1 % розчином хлораміну або 0,5 % розчином хлорного вапна,прополіскують водою і висушують.

Після вирішення лікарем питання про госпіталізацію, спосіб санітарної обробки ітранспортування хворого медична сестра в реєстратурі приймального відділення оформляє відповідну медичну документацію: титульну сторінку історії хвороби (ф. 003-у), «Журнал реєстрації поступаючих хворих» (ф. 001-у), в якому зазначає прізвище, ім’я, по-батькові хворого, рік народження, домашню адресу, телефон (домашній, службовий), прізвище, ім’я, по-батькові та домашню адресу родичів хворого, місце роботи, професію, посаду, ким хворий направлений, діагноз при направленні, діагноз приймального відділення, куди (в яке відділення) направлений хворий, дату і годину поступлення. Всі дані про хворого медична сестра одержує від хворого, осіб, які його супроводжують, або медичного персоналу «швидкої допомоги».Медична сестра заповнює також «Статистичну карту вибулого зі стаціонару» (ф.066-у), яку вкладає в історію хвороби. Дані про хворого (прізвище, ім’я, по-батькові, дату поступлення, назву відділення, в яке поступив хворий) медична сестра заносить в алфавітну книгу, яка є документом для довідкової служби.

Якщо у хворого є документи або цінні речі, медична сестра приймає їх у ньогоабо у персоналу «швидкої допомоги», описує в супровідному листку і зберігає в сейфі.

Якщо хворий без свідомості і без документів, після його огляду лікарем, надання екстреної медичної допомоги і заповнення необхідної медичної документації медична сестра зобов’язана дати телефонограму у відділення міліції, описати прикмети особи (стать, приблизний вік, зріст, будову тіла, особливі прикмети), а також її одяг. У всіх документах до встановлення особи хворий проходить як «невідомий».

Санітарна обробка

При госпіталізації хворого у стаціонар у санпропускнику приймальноговідділення йому проводять санітарну обробку, яка включає такі процедури: огляд тіла для виявлення інфекційних захворювань, корости, трихофітії; огляд волосистої частини голови та білизни хворого для виявлення педикульозу; при необхідності — стрижку нігтів, волосся, гоління; проведення гігієнічної ванни, душу або обтирання, що залежить від стану хворого; переодягання хворого в чистий лікарняний одяг. Питання про необхідність санітарної обробки та її об’єм вирішує лікар.

Санпропускник має бути оснащений усім необхідним для проведення санітарно-гігієнічної обробки хворого: кушетками, шафами для чистої білизни і бачками для бруднбї білизни, мочалками для миття хворих, милом, машинками для стрижки волосся, бритвами для гоління, ножицями, повітряними та водними термометрами, мочалками і щітками для обробки ванни, спеціально виділеним промаркірованим інвентарем (відра, швабри) для прибирання та дезинфекції приміщення санпропускника, гідропультом та достатньою кількістю дезинфікуючих розчинів.

При огляді хворого на наявність педикульозу слід пам’ятати, що воші — цепереносники важких інфекційних захворювань — висипного та поворотного тифу, тому в разі їх виявлення необхідно негайно провести дезинфекцію. Скупчуються воші в потиличній та скроневій ділянках голови (головні воші), в ділянці лобка (лобкові) та в складках білизни (платяні), а їхні яйця (гниди) — сірувато-білого кольору, видимі неозброєним оком, ніби приклеєні до волосяного стержня, ближче до коренів волосся.

При проведенні обробки хворих з педикульозом керуються наказом № 410. Усанпропускнику є спеціальна укладка, в яку входять такі предмети: лупа, настільна лампа, бритва, ножиці, машинка для стрижки волосся, густий гребінь, розфасований карбофос, літрова банка для приготування розчину карбофосу,10% оцтова кислота, клейонка для вичісування волосся та відро для його спалювання, косинка матер’яна і клейончата, мішок для одягу, окуляри, дві маски, халат і косинка для персоналу.

Перед проведенням санітарної обробки хворого з педикульозом медична сестразав’язує маску, надягає рукавиці, додатковий халат і косинку. Хворого садять на кушетку, застелену клейонкою, і обробляють волосся голови 0,15 % водно-емульсійним розчином карбофосу. Для приготування розчину необхідної концентрації розводять розфасований карбофос (3 мл 50 % розчину або 5 мл ЗО % розчину) в 1 л теплої води. Цей розчин можна використовувати не довше як 8 год. Покривають волосся матер’яною, а зверху — клейончатою косинкою і залишають на ЗО хв. Після цього промивають волосся теплою водою, споліскують 10 % оцтовою кислотою і вичісують над клейонкою густим гребінцем протягом 10—15 хв. Вагітним жінкам, дітям до 5 років та особам з пошкодженнями шкіри голови застосування карбофосу протипоказане. В цих випадках користуються 5 % борною маззю, 0,25 % емульсією дикрезилу, 0,5 % розчином метилацетофосу в однакових кількостях з оцтовою кислотою та мильно-порошковою емульсією. Для знищення гнид при обробці волосся цими розчинами необхідно додатково змочити волосся ЗО % оцтовим розчином,підігрітим до температури 27 °С, покрити косинкою на 20 хв, після чого промити теплою водою і вичесати густим гребінцем.

Чоловіків із завошивленим волоссям на голові коротко стрижуть. Машинку длястрижки волосся дезинфікують у розібраному вигляді, зануривши в 70 % етиловий спирт на 15 хв. Якщо є запалення шкіри на голові, волосся стрижуть ножицями. Перед операцією або при завошивленості бритвою виголюють волосся на лобку і в пахвинних ділянках. Бритву дезинфікують протягом 45 хв у потрійному розчині потім споліскують водою і висушують. Перед голінням ділянку волосяного покриву змочують теплою мильною піною, залишки якої після гоління видаляють серветкою, а шкіру протирають спиртом. Садна і подряпини припікають 5 % розчином йоду спиртовим.

Приміщення і предмети, з якими стикався хворий, обробляють цими ждезинфікуючими розчинами за допомогою гідропульта. Халат, косинку, маску та одяг хворого складають у мішок і відправляють у дезинфекційну камеру. На титульній сторінці історії хвороби роблять позначку «Р», а хворого через 10 днів повторно оглядають’ у лікувальному відділенні. Про кожний випадок педикульозу надсилають «Екстрене повідомлення про інфекційне, захворювання» (ф.058-у) в санітарно-епідеміологічну станцію (СЕС) за місцем проживання хворого.

Якщо необхідно, хворому обстригають нігті. Потім медична сестра допомагаєхворому роздягнутися. Одяг складають у спеціальний мішок або на окремі плічка, заповнюючи при цьому квитанцію в двох примірниках з точним описанням назви і кількості речей. Один примірник квитанції кладуть у мішок з одягом, другий вклеюють в історію хвороби. Мішок з одягом зберігають на спеціальному складі.

Залежно від стану хворого та призначеного лікарем приймального відділенняспособу санітарної обробки хворому проводять гігієнічну ванну, душ або обтирання.

Для миття хворому видають індивідуальну, прокип’ячену протягом 15 хв мочалку та мило. Чисті мочалки зберігають у каструлі з кришкою з написом «чисті», а використані — у каструлі з написом «брудні». Перед заповненням ванни її добре миють спеціальною мочалкою або щіткою з- милом, споліскують 0,5 % розчином хлорного вапна або 2 % розчином хлораміну, а потім кілька разів гарячою водою. Закривши корком отвір, заповнюють ванну до половини з таким розрахунком, щоб після занурення хворого вода доходила йому до рівня сосків. Спочатку у ванну наливають холодну воду, а потім гарячу, щоб «уникнути накопичення пари в приміщенні. Після заповнення ванни воду перемішують і вимірюють температуру спеціальним водяним термометром у дерев’яній оправі. За показниками термометра стежать, не виймаючи його з води, інакше він буде показувати температуру повітря. Температура води у ванні має бути 35—40 ⁶С.

Ослаблених хворих чи таких, які тривалий час перебували в ліжку і в яких може запаморочитися голова, необхідно супроводжувати у ванну кімнату і підтримувати під пахви при сіданні у ванну і виході з неї. Якщо хворий не може митися сам, його миють медична сестра та санітарка. Спочатку миють голову, потім тулуб, руки і нарешті ноги. Особливо ретельно треба мити стопи, міжпальцьової складки, волосисті ділянки тощо. Тривалість процедури — 20—25 хв. Після миття шкіру витирають сухим рушником. Під час миття необхідно постійно стежити за станом хворого. У разі погіршення самопочуття хворого (запаморочення, серцебиття, біль у ділянці серця, блідість) миття припиняють. Хворому допомагають вийти з ванни, укладають на кушетку з трохи піднятим ніжним кінцем, накривають простиралом, підносять до носа хворого тампон, змочений нашатирним спиртом, розтирають виски і груди, до головиприкладають рушник, змочений холодною водою, і викликають лікаря.

Якщо є можливість, то краще хворих мити під душем, при цьому хворі стоятьабо сидять на табуретці.

Якщо ванна та душ протипоказані, хворих обтирають теплою водою з милом.При цьому залежно від стану хворого оголюють все тіло або окремі його частини. Рушник або губку змочують водою і швидко обтирають тіло, починаючи з обличчя, шиї і закінчуючи кінцівками. У деяких хворих обтирають почергово різні ділянки тіла, прикриваючи простиралом уже обтерті. Спершу обтирають спину і поперек, обсушують рушником, потім хворого перевертають на спину і обтирають груди, обсушують та накривають ковдрою. Після цього обтирають живіт, ноги та руки. Кожного разу оголюють тільки ту частину тіла, яку обтирають, а після обсушення її накривають ковдрою. При неможливості провести і таке обтирання, проводять обтирання тіла губкою, жмутком вати чи м’якою чистою ганчіркою, змоченими одеколоном або горілкою, розведеними наполовину водою.

Після санітарної обробки хворий надягає чисту лікарняну білизну і.тапочки.

На титульній сторінці історії хвороби медична сестра робить відмітку пропроведену санітарну обробку.

Приміщення приймального відділення прибирають не рідше двох разів на деньвологим методом із застосуванням дезинфікуючих розчинів (1% розчин хлораміну, 0,5 % розчин хлорного вапна). Спеціально виділений і промаркірований для прибирання інвентар (відро, швабра, щітка, ганчірка) після використання кип’ятять протягом 15 хв або замочують на 1 годину в 1 % розчині хлораміну або 0,5 % розчині хлорного вапна. Швабру двічі протирають дезинфікуючим розчином.

З приймального відділення хворого транспортують у відповідне відділеннялікарні.

До складу лікувального відділення лікарні входять палати для хворих,процедурні кабінети — для виконання ін’єкцій, маніпуляційна — для постановки клізм та виконання деяких інших маніпуляцій, буфетна, ординаторська (кабінет для лікарів), кабінет старшої медичної сестри, кімната для зберігання чистої білизни.

На кожні 25—30 ліжок лікарні загального профілю виділяється сестринськийпост. Його слід розміщувати недалеко від обслуговуваних палат. Пост медичної сестри має бути оснащений столом, шафою для зберігання медикаментів, медичного інструментарію, сейфом для зберігання лікарських препаратів (списки А та Б), пересувним столиком для роздачі лікарських препаратів, столиком для підготовки до різних маніпуляцій, холодильником для зберігання засобів, що швидко псуються. Пост медичної сестри оснащують щитком сигналізації з палат, телефоном, настільною лампою і вмивальником. Якщо у відділенні не виділено окремого процедурного кабінету для виконання ін’єкцій, то на посту мають бути бікси зі стерильним матеріалом і набором шприців.

Робота сестринського поста організовується залежно від лікарняного режиму.Звичайно о 7 год ранку сестра вмикає світло в палатах, вимірює температуру тіла хворих і фіксує дані у температурному листку, проводить санітарну обробку хворих, провітрює палати, відправляє матеріал на дослідження в лабораторію. Протягом робочого дня сестра виконує призначення лікаря, готує хворих до різних досліджень і супроводжує їх у діагностичні кабінети, роздає ліки, робить необхідні ін’єкції, допомагає годувати важкохворих. З 17 до 19 год повторно проводиться термометрія, потім сестра роздає ліки, робить ін’єкції, допомагає годувати пацієнтів. З 20 год до 21 год ЗО хв ставить банки, роздає ліки, робить ін’єкції, проводить вечірній туалет важкохворим і о 22 год вимикає світло в палатах. З 22 до 7 год вона щогодини робить обхід відділення, звертаючи особливу увагу на важкохворих.

Важливим моментом діяльності медичної сестри є прийом та здача чергування.Медична сестра не має права покинути пост, поки не прийде її чергова зміна. Медична сестра, яка прийняла зміну, разом з сестрою, що закінчила роботу, обходять палати, перевіряють санітарний стан відділення, особливу увагу приділяють важкохворим. Сестра, яка здає чергування, повідомляє про зміни в стані цих хворих за період чергування, розповідає про об’єм виконаних призначень, наголошуючи на тих призначеннях, які ще необхідно виконати на наступному чергуванні. Сестра, яка приймає чергування, перевіряє наявність термометрів, шприців, ліків, одержує ключі від сейфа, де зберігаються сильнодіючі препарати та наркотичні засоби, розписується в «Журналі прийому чергувань», де зазначає загальну кількість хворих з підвищеноютемпературою та важкохворих, термінові призначення, кількість і технічний станінструментарію та предметів догляду. Медична сестра, що здає чергування, передає сестрі, що його приймає, «Журнал обліку сильнодіючих препаратів», «Журнал призначень», в якому виписані з історій хвороб призначені маніпуляції, ін’єкції, лабораторні та. інструментальні дослідження, «Журнал обліку та використання наркотичних засобів», де обидві медичні сестри після попередньої перевірки розписуються про здачу і прийом наркотичних препаратів. Наприкінці нічної зміни медсестра складає загальне зведення про наявність хворих у відділенні. Здача нічного чергування проводиться на ранковій нараді медичних сестер відділення в присутності старшої сестри і завідуючого відділенням.

Спостереження та догляд за хворими після операцій на органах травної системи. Травна система має важливе значення у підтриманні гомеостазу, а захворювання органів цієї системи та оперативні втручання на них призводять до істотної зміни основних його показників, чим і зумовлені особливості догляду за цією категорією хворих.

Догляд такої категорії хворих включає в першу чергу догляд за ротовоюпорожниною. В післяопераційному періоді догляд за ротовою порожниною полягає в її протиранні, промиванні або зрошенні. Зуби протирають з обох боків за допомогою ватного тампона, змоченого 0,5% розчином питної води або 5% розчином бури. Промивають ротову порожнину за допомогою гумового балона 0,5% розчином питної соди, 2,5% розчином бури, 0,5% розчином перекису водню. 5.2. Догляд за хворими після операцій на стравоході.

Догляд за цією категорією хворих включає перш за все догляд за гастростомою та в методах годування через останню (через лійку, та за допомогою шприца Жане). Годування через гастростому рідкою харчовою сумішшю можна почати через 3-4 години після операції. У перші 10-12 днів після операції для харчування через гастростому використовується лише рідка їжа: молоко, бульйон, сирі яйця, кисіль, чай, соки та ін. У перші 3 доби за день годування вводиться 1 склянка харчової суміші, з 4-го дня — 2 склянки, а згодом — по 500 мл.

Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 523 | Нарушение авторских прав