АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ФІЗІОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СТІЙКОГО СТАНУ.

При виконанні вправ постійної аеробної потужності слідом за періодом швидких змін (функцій організму) фізіологічних параметрів - впрацювання - наступає період, який був названий А.Хіллом періодом стійкого стану. Досліджуючи швидкість споживання О₂ при виконанні вправ малої аеробної потужності, він виявив, що швидкість споживання О₂слідом за швидким наростанням на початку вправи дальше встановлюється на певному рівні і практично зберігається незмінним на протязі багатьох десятків хвилин. при виконанні вправ невеликої потужності на протязі періоду стійкого стану присутня кількісна відповідність між потребою організму в О₂ (кисневим запитом) і її задоволенням. Тому такі вправи А.Хілл відніс до вправ з істино стійким станом. Кисневий борг після нетривалого їхбвиконання практично дорівнює лише кисневому дефіциту, що виник на початку роботи.

При більш інтенсивних навантаженнях - середньої, субмаксимальної і біля максимальної потужності - слідом за періодом швидкого збільшення швидкості споживання О₂ (впрацювання) наступає період, на протязі якого вона хоч і дуже мало, але поступово підвищується. Тому другий робочий період в цих вправах можна позначити як умовно стійкий стан. В аеробних вправах великої потужності вже не має повної рівноваги між кисневим запитом і його задовільнення під час самої роботи. Тому після них реєструється кисневий борг, який тим більше, чим більша потужність роботи і її тривалість.

При виконанні вправ максимальної аеробної потужності після короткого періоду впрацювання споживання О₂ досягає рівня МПК (свого максимального рівня) і тому більше збільшуватись не може. Далі воно підтримується на такому рівні, іноді знижується лише ближче до кінця виконання вправи. І цей другий робочий період при виконанні вправ максимальної аеробної потужності називають періодом неправдивого стійкого стану.

При виконанні вправ анаеробного характеру (потужності), взагалі не можливо виділити другий робочий період, так як на протязі всього часу їх виконання швидко зростає швидкість споживання О₂ (і проходить зміна інших фізіологічних функцій). В зв’язку з цим можна сказати, що при виконанні вправ аеробного характеру є тільки період впрацювання.

При виконанні вправ будь-якої потужності аеробного характеру на протязі другого періоду (з істинно, умовно або не справжнього істиного стану, що визначається по швидкості споживання О₂) багато ведучих фізіологічних показників повільно змінюються. Так відносно повільні функціональні зміни одержали назву “дрейфу”. Чим більша потужність вправ, тим вища швидкість “дрейфу” функціональних показників і, навпаки.

Таким чином, у всіх вправах аеробного характеру з рівнем споживання О₂ більше 50% від МПК, так і всіх вправах анаеробного характеру не можна виділити робчий період з істино (справжнім) стійким, незмінним станом функцій по швидкості споживання О₂, ні тим більше по інших показниках. Для вправ такої великої потужності аеробного характеру основний робочий період можна зазначити як псевдо (квазі) стійким станом або як період з повільними функціональними змінами (“дрейфом”). Більшість цих змін відображають складну динаміку адаптації організму до виконання даного навантаження в умовах розвитку на протязі роботи процесу втоми.

В період квазістійкого стану в організмі відбувається поступова перебудова в діяльності серцево-судинної системи, дихальної, нервово-м’язової, ендокринної та ін. систем.На протязі цього періоду повільно зменщується систолічний об’єм, але компенсаторно збільшується ЧСС, тому ХОК залишається практично не змінний. Зменшується і потім поступово, але не повністю відновлюється об’єм циркулюючої крові. Проходить перерозподіл кровотоку із збільшенням шкірного кровотоку, що сприяє посиленню тепловіддачі. Але не дивлячись на ці та інші терморегуляційні перебудови, температура тіла постійно зростає. В період квазістійкого стану постійно зростають також АТ, особливо систолічний.

Дихальний коефіцієнт на протязі періоду квазістійкого стану поступово знижується, що вказує на збільшення долі окислення жирів і відповідно зменшення долі окислення вуглеводів в аеробному забезпеченні енергією працюючих м’язів.

На протязі виконання вправи посилюється діяльність одних залоз внутрішньої секреції і послаблюється діяльність інших. Зокрема, росте активність симпатоадреналової системи, що виражається в підвищенні вмісту в крові адреналіну та норадреналіну.

Відображенням поступового посилення активності систем, що здійснюють регуляцію рухових і вегетативних функцій, і змін в стані цих систем являється суб’єктивне відчуття безперервного підвищення тяжесті навантаження по мірі продовження виконання вправи.

При виконанні вправ в квазістійкому стані характерно наявність кисневого боргу, величина якого росте з підвищенням потужності виконуваних вправ. Для фізіологічної характеристики цих вправ звичайно використовують показники, які реєструються на початку періоду квазістійкого стану (звичайно на 5-10 хв).

Література.

Основна:

Дата добавления: 2015-11-26 | Просмотры: 422 | Нарушение авторских прав