АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Б. Газоподібні наркотичні засоби.

Закис азоту (Nitrogenium oxydulatum) - звеселяючий газ, без запаху, не вибухає, але в поєднанні з ефіром і киснем підтримує горіння. Газ зберіга­ють у сірих металевих балонах у рідкому стані під тиском 50 атм. Закис азоту — інертний газ, в організмі не вступає у хімічні реакції і виділяється легенями у незміненому стані. Для наркозу використовують у поєднанні з киснем у співвідношенні 1:1; 2:1; 3:1; 4:1 - 70-80% закису азоту і 20-30% кисню). Без кисню закис азоту токсичний. Зменшення об'єму кисню в суміші менше 20% недопустиме.

Циклопропан (Сусlopropanum) - вогненебезпечний газ. Може вибуха­ти. Застосовують з киснем і в комбінаціях із закисом азоту, ефіром. Наркоз­на дія настає швидко. Не має токсичного впливу на печінку, нирки, серцево-судинну систему. Бажано застосовувати при травматичному шоці у зв'язку з позитивним впливом на гемодинаміку.

Основною метою інгаляційного наркозу є забезпечення не тільки на­дійної анестезії, виключення свідомості, а й оптимальне розслаблення муску­латури (релаксація). Розслаблення мускулатури здійснюється за допомо­гою м'язових релаксантів (міорелаксантів).

М'язовими релаксантами на­зивають препарати, що мають здатність блокувати передачу збудження в нервово-м'язових синапсах скелетної і дихальної мускулатури. За типом дії їх поділяють на:

a) недеполяризаційні (d-тубокурарин, ардуан, павулон, тракріум і ін.). Ці препарати є антагоністами ацетилхоліну, вони паралізують нервово-м'язову передачу і відносяться до справжніх курареподібних речовин.

Тубокурарин-хлорид (Тubocurarini chloridum) - релаксант тривалої дії. Дія розпочинається через 2-3 хв і триває 30-45 хв. Вводять внутрішньовен­но з розрахунку 0,075—0,15 мг/кг маси тіла. Антидотом є прозерин.

Ардуан (Аrduranum) - білий кристалічний порошок в ампулах по 4 мг -використовують при різних хірургічних втручаннях із розрахунку 0,04-0,06 мг/кг, в цих дозах препарат викликає через 2-3 хв повну релаксацію тривалістю до 50 хв. Залишкова дія ардуану знімається прозерином.

б) деполяризаційні препарати - викликають розслаблення мускулату­ри за рахунок деполяризації, подібно до дії надлишкової кількості ацетилхо­ліну, що призводить до порушення проведення збудження з нерва на м'яз. Препарати цієї групи швидко розкладаються і викликають короткочасний ефект. Найпоширенішим препаратом є дитилін.

Дитилін (Dithilinum) використовують у 1-2% розчині з розрахунку 1-
2 мг/кг. Через 10-15 с після введення дитиліну настають фібрилярні посми­кування м'язів обличчя, шиї, кінцівок, які тривають 10-15 сек, а потім настає повне розслаблення мускулатури і апное.

в) змішані препарати — можуть викликати антидеполяризаційну і деполяризаційну дію. Найбільш широко застосовуюсь імбретил.

Імбретил (Іmberthil) випускають в ампулах по 2 мл 0,2 % розчину. Після внутрішньовенного введення 0,04-0,07 мг/кг настає повне розслаб­лення скелетної мускулатури, що триває 30-40 хв. Препарат погано виво­диться з організму, тому повторні дози слід значно зменшувати.

Розрізняють короткочасну, періодичну, часткову і тотальну м'язову ре­лаксацію. Короткочасну релаксацію використовують у період інтубації, ендоскопії, при вправлянні вивихів і переломів.

Періодичної релаксації досягають введенням в основному міорелаксантів з коротким періодом дії, коли потрібно досягнути найбільшого роз­слаблення мускулатури під час операції.

Часткову релаксацію використовують тоді, коли потрібно розслабити мускулатуру, не виключаючи дихання. З цією метою використовують малі дози тубокурарину-хлориду або диплацину.

Тотальна релаксація характеризується тривалим і повним розслаб­ленням скелетної і дихальної мускулатури. Вона здійснюється за допомо­гою недеполяризаційних релаксантів тривалої дії і використовується при великих операціях на органах грудної і черевної порожнини.

На сьогодні під інгаляційним наркозом виконують усі складні операції.

Протипоказання до інгаляційного наркозу поділяють на абсолютні і відносні.

Абсолютними протипоказаннями вважають ті, від яких може настати смерть:

1) захворювання серцево-судинної системи в стадії декомпенсації, гіпертонічна хвороба, що не піддається медикаментозній корекції, гіпотонія, пов'яза­на з анемією, інтоксикацією;

2) захворювання органів дихання з вираженою легеневою недостатністю — наприклад гостра пневмонія;

3) захворювання печінки з вираженою її функціональною недостатністю;

4) захворювання ни­рок з порушенням функції;

5) тяжкий ступінь анемії;

6) захворювання з вираженим підвищеним внутрішньочерепним тиском (пухлина, кісти та ін.).

Відносними протипоказаннями є вищеперераховані захворювання, але з менш вираженими функціональними порушеннями.

Підготовка хворого до наркозу

співпадає з загальною підготовкою до операції.

Перед операцією кожному хворому необхідно перевірити стан ротової порожнини, наявні в ній вставні протези видаляють; виміряти температуру; оглянути очі — визначити їх форму, розміри зіниць, реакцію їх на світло; перевірити прохідність дихальних шляхів (носових ходів); виявити рухомість нижньої щелепи, шиї; визначити частоту пульсу і показники артеріального тиску вагу тіла; зібрати анамнез (алергологічний, гемотрансфузійний); виз­начити групу крові, резус-фактор; промити шлунок; вставити катетер у сечовий міхур і випустити сечу.

Після цього проводять премедикацію, суть якої полягає у введенні за ЗО хв. до оперативного втручання 0,1% розчину атропіну сульфату, нарко­тичного аналгетика (1% розчину промедолу, або 1% розчину омнопону та ін.) і антигістамінних препаратів (димедролу, супрастину, діазоліну та ін.).

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 521 | Нарушение авторских прав