 |
|
АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология |
ДЕОНТОЛОГIЯ ПОВIДОМЛЕННЯ ДIАГНОЗУ
Якщо для хворого вилiкування або продовження життя є реальними, то лiкар з метою створення найкращих умов лiкування зобов’язаний тактично i квалiфiковано повiдомити хворому дiагноз. Виняток робиться для хворих злоякiсними пухлинами, котрим повiдомляють якийсь iнший дiагноз, наприклад, «виразка шлунка» замiсть «рак шлунка». Питання про те, чи треба хворому говорити правду, з усiєю гостротою виникає у випадку, коли хворий вiдмовляється вiд операцiї або знаходиться в дуже тяжкому станi. В хiрургiчнiй практицi нерiдко виникають ситуацiї, коли i хворого i родичiв доводиться правдиво iнформувати i пропонувати термiнову операцiю, наприклад, з приводу гангренозного апендициту, перфоративної виразки шлунка або непрохiдностi кишечника: близьким хворого роз’яснюють, що запiзнення навiть на декiлька годин загро жує смертю. Це завдання важке, якщо операцiю пропонують хворому з дiагнозом раку. Мотиви для вiдмови у бiльшостi однаковi: вони почу вають себе добре, покладають надiї на лiки i помилково вважають, що з операцiєю вони нiколи не запiзняться. У випадках, якщо необхiдно переконати хворого злоякiсною пух линою повiрити в обов’язковiсть операцiї, немає потреби повiдомляти iстинний дiагноз. Потрiбно намагатися знаходити iншi достатньо сильнi слова i аргументи. У неквапливiй i задушевнiй бесiдi, в доступному для розумiння хворого викладеннi досягнень сучасної ме дицини, в запевненнi, що його будуть лiкувати кращi спецiалiсти, як правило, вдається одержати згоду хворого. Лiкарям усiх спецiаль ностей необхiдно дотримуватися єдиної тактики: якщо в онкологiчному вiддiленнi хворому пропонують операцiю, то iншi лiкарi, до яких хворий звертається, повиннi роз’яснити i запевнити в її не обхiдностi i невiдкладностi. У випадках, якщо виявленi незворотнi патологiчнi змiни, хворо му не потрiбно говорити правду. Навiть коли хворого неможливо вря тувати, не можна вiднiмати у нього надiї. I на останнiй стадiї хво роби людина продовжує вiрити в порятунок: вона шукає не правду, а надiю. Хворий у всякому випадку не повинен почувати себе прирече ним. Лiкар повинен терпляче вислухати скарги, призначити лiкарськi препарати i втiшати - вдумливо i професiйно. Лiкар зобов’язаний у кожному випадку вирiшувати, «що» говорити хворому, i «як» говорити. Розмова лiкаря з хворим є мистецтвом. Медична деонтологiя вимагає, щоб лiкуючий лiкар пiдтримував моральний стан пацiєнта якоюсь до речною реплiкою, пiдкреслюванням позитивного змiсту навiть незнач ної змiни стану здоров’я. В той же час необережне слово лiкаря, йо го байдужiсть або безвiдповiдальне ставлення до хворого може вия витися етіологiчним чинником ятрогенного захворювання. Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 422 | Нарушение авторских прав |