АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Крововтрата до маси тіла

С к л ад інфузійної терапії

0,6%—0,8% (400—600 мл)

100% кристалоїди (Рінгер—Лока, фізрозчини NaCI)

0,8%—1% (600—750 мл)

1/3 — колоїди: свіжозаморожена плазма, кріопреципітат, похідні гідроксиетилкрохмалю (рефортан, стабізол), желатини, декстрани 2/3 — кристалоїди

1%—2% (750—1500 мл)

еритроцитарна маса 1/2 — колоїди: свіжозаморожена плазма, кріопреципітат, похідні гідроксиетилкрохмалю (рефортан, стабізол), желатини, декстрани 1 /4 — кристалоїди

2% (1500мл) і більше

1/3—еритроцитарна маса

2/3 — колоїди: свіжозаморожена плазма, кріопреципітат, похідні гідроксиетилкрохмалю (рефортан, стабізол), желатини, декстрани

1 /3 — кристалоїди

При компенсованій крововтраті без проявів централізації кровообігу (тобто при крововтраті до 15—20% ОКЦ) показана інфузія колоїдних крово­замінників (рефортан, стабізол, поліглюкін, желатиноль, плазма крові) в поєднанні з кристалоїдами (розчин Рінгера, лактасоль, квартасоль) у співвідношенні 1:2.

У стадії централізації кровообігу (І стадія ГШ) використовують крово­замінники, які мають реологічну дію (реополіглюкін з альбуміном, лактосолом у різноманітних поєднаннях), гідроксиетильований крохмаль (6% розчин рефортану та стабізолу) в дозі 20 мл/кг маси тіла.

Препарат декстрану — реополіглюкін — не рекомендований для введен­ня при кровотечах, тому що внаслідок антиагрегантної дії на тромбоцити він може посилювати кровотечі.

При супутньому синдромі ДВЗ, а також з метою його профілактики рекомендоване раннє застосування свіжозамороженої плазми (до 600— 800 мл/добу), кріопреципітату.

Незважаючи на те що першочерговим завданням профілактики гемо­рагічного шоку і його наслідків є відновлення системної гемодинаміки, в по­дальшому суттєве значення має ступінь насичення крові киснем. На жаль, зараз у широкій практиці забезпечити кисневопереносну функцію крові можна лише гемотрансфузією. У зв'язку з цим при крововтраті, яка перевищує '1 0% від маси тіла (вмісті гемоглобіну нижче 80% та гематокриту меншому за 25%) після введення кровозамісних препаратів слід приступити до перели­вання препаратів крові.

Переливання необстеженої донорської крові (так зване "пряме") згідно з Законом України "Про запобігання захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення", розділ II, ст. 10, про­водиться у виняткових випадках, "коли існує реальна загроза життю пацієнтки і єдиним засобом порятунку хворої є екстренне переливання крові, а перевіреної донорської крові в запасі немає, дозволяється "пряме" перели­вання неперевіреної на ВІЛ-інфекцію крові за згодою пацієнтки або її закон­ного представника. При цьому хвора або її законний представник повинні бути попереджені про можливий ризик зараження. Якщо пацієнтка без свідомості, рішення про переливання неперевіреної на ВІЛ-інфекцію до­норської крові приймається консиліумом лікарів, що повинно бути письмово засвідчене в історії хвороби" (Наказ № 5.09.05/671 МОЗ України від 26.11.98). Зразок перелитої необстеженої крові слід негайно відіслати для відповідного лабораторного обстеження.

Субкомпенсація кровообігу (ГШ II стадія) настійливо диктує необхідність активної терапії, і на першому місці тут — переливання свіжозаготовленої донорської крові та призначення колоїдних та кристалоїдних розчинів у співвідношенні 1:1.

Розпочинати ІТТ слід з кровозамінників на основі крохмалю (рефортан, стабізол), ефективними колоїдами є альбумін, рондекс, реополіглюкін, полівісолін. Желатиноль завдяки відносно меншій протишоковій активності може бути лише додатком інфузії після стабілізації гемодинаміки на безпеч­ному рівні. Не слід захоплюватися вливаннями великих об'ємів крово­замінників з метою швидкої "нормалізації" AT.

Якщо внутрішньовенне введення 800—1000 мл будь-якого крово­замінника зі швидкістю 50—100 мл/хв не призводить до зміни (підвищення) AT, значить має місце виражене патологічне депонування і подальше збільшення об'ємної швидкості інфузії недоцільне. В цьому ви­падку, не припиняючи вливань кровозамінників, застосовують вазопресо-ри (реместип — від 0,2 до 1,0 мг; допамін до 5 мкг/кг/хв або глюкокорти-коїди (гідрокортизон до 1,5—2 г/доб. та інші)). Як і на попередніх стадіях патогенетично виправдані повторні вливання СЗП (до 400—600 мл 2—4 рази на добу).

У стадії оборотної декомпенсації (ГШ III стадії) тривають усі вищезазна­чені заходи. Переливання еритроцитарної маси доцільне лише після стабілізації гемодинаміки та периферичного кровообігу. В протилежному переносу випадку еритроцити не можуть виконати своєї головної функції — кисню і вливання буде в кращому випадку даремне.

З антифібрінолітичною метою вводять інгібітори протеаз і транексам (транексамонова кислота) — 500—700 мг на фізіологічному розчині.

Після закінчення операції (екстирпації матки) і до зникнення кризи мікроциркуляції, відновлення адекватних функцій дихальної, серцево-судинної та видільної систем проводять подовжену ШВЛ. Необхідні також профілактика та лікування респіраторного дистрес-синдрому.

Недоцільно використовувати для відновлення ОЦК при крововтраті роз­чини глюкози. Остання швидко пересувається до внутрішньоклітинного сек­тора, істотно не збільшуючи ОКЦ. В той же час негативну роль відіграє кліткова гіпергідратація, що розвивається внаслідок введення великих кількостей глюкози.

У всіх стадіях ГШ для одночасної багатокомпонентної терапії слід вико­ристовувати 2—4 вени одномоментно (одну чи дві з них — центральні).

При декомпенсації кровообігу відновлення центральної гемодинаміки не можна досягти лише об'ємним заміщенням і зазвичай потрібна енергійна комплексна терапія, яка містить антиагреганти (трентал, нікотинову кислоту та ін.), кардіотоніки (корглікон, строфантин та ін.), антигіпоксанти (сукцинат і глутамінат натрію, цитохром С та ін.), судинно-активні засоби, корекцію метаболічного ацидозу (4% розчином гідрокарбонату натрію в дозі 2 мл/кг маси тіла).

Інфузійно-трансфузійну терапію слід проводити під контролем пульсу, AT, ЦВТ, погодинного діурезу, гемоглобіну, гематокриту, КЛС.

Контрольні запитання

1. Що таке позаматкова вагітність?

2. Які форми її ви знаєте?

3. Частота та причини виникнення позаматкової вагітності.

4. Класифікація позаматкової вагітності.

5. Клініка перебігу прогресуючої позаматкової вагітності.

6. Клініка перебігу порушеної позаматкової вагітності.

7. Сучасні методи діагностики прогресуючої та порушеної позаматкової вагітності (УЗД, лапароскопія, пункція через заднє вагінальне скле­піння, патанатомічне дослідження слизової оболонки матки, одержа­ної під час вишкрібання порожнини матки).

8. Диференційна діагностика позаматкової вагітності і захворювань ор­ганів черевної порожнини (гострий апендицит, розрив пухлини яєчників, перекручення „ніжки" пухлини яєчників тощо).

9. Методи лікування позаматкової вагітності.

10. Медична реабілітація хворих, що перенесли операцію з приводу позаматкової вагітності.

11. Групи ризику виникнення позаматкової вагітності та заходи щодо профілактики.

12. Кровопостачання внутрішніх статевих органів жінки.

13. Нормальне розміщення і прикріплення плаценти.

14. Етіологічні фактори передлежання плаценти.

15. Ступені передлежання плаценти.

16. Перебіг вагітності при передлежанні плаценти.

17. Методи діагностики передлежання плаценти.

18. Тактика лікаря у пологах при центральному передлежанні плаценти.

19. Тактика лікаря у пологах при неповному передлежанні плаценти.

20. Методи профілактики передлежання плаценти.

21. Причини передчасного відшарування нормально розміщеної плаценти.

22. Клінічна картина передчасного відшарування плаценти.

23. Діагностика передчасного відшарування плаценти.

24. Тактика лікаря при передчасному відшаруванні розміщеної плаценти при вагітності та у пологах.

25. Методи профілактики передчасного відшарування нормально розміщеної плаценти.

26. Кровопостачання внутрішніх статевих органів.

27. Опишіть механізми відділення і виділення плаценти в III періоді пологів та фактори, які сприяють гемостазу.

28. Механізми регуляції гемодинаміки.

29. Назвіть причини, які викликають відділення плаценти від стінок матки та виникнення кровотечі в III періоді пологів.

30. Тактика лікаря в III-му періоді пологів при наявності ознак відділення плаценти та крововтраті до 400 мл та більше 400 мл.

31. Тактика лікаря при крововтраті до 400 мл та більше за 400 мл в III-му періоді за відсутності ознак відділення плаценти.

32. Причини кровотечі у послідовому періоді.

33. Щільне прикріплення та прирощення плаценти, причини.

34. Ознаки відділення посліду.

35. Методи виділення посліду, що відділився.

36. Тривалість ІІІ-го періоду пологів.

37. Поняття гіпо- та атонії матки.

38. Назвіть причини, які призводять до гіпотонії матки та маткових кровотеч.

39. Опишіть патогенез гіпотонічних маткових кровотеч.

40. Симптоми, характерні для гіпотонічних кровотеч.

41. Визначіть обсяг та послідовність заходів при гіпотонічних маткових кровотечах.

42. Індивідуальне визначення об’єму крововтрати.

43. Об’єм інфузійної терапії в залежності від крововтрати.

44. Основні правила трансфузіології при масивних кровотечах.

45. Алгоритм лікувальних заходів при матковій кровотечі в послідовому періоді.

46. Техніка ручного відділення плаценти та масаж матки на кулаці.

47. Заходи щодо рефлекторно-механічної та інструментальної дії на матку при кровотечах у ранньому післяпологовому періоді.

48. Перелічіть лікарські засоби, які вживаються для зупинки маткових кровотеч в післяпологовому періоді, випишіть рецепти на них.

49. Визначіть показання до хірургічного лікування та обсяг оперативного втручання при гіпотонічній кровотечі в післяпологовому періоді.

50. Перелічіть групи ризику вагітних щодо виникнення маткових кровотеч під час вагітності, пологів, в III та ранньому післяпологовому періодах та засоби з їх профілактики.

51. Основні принципи лікування акушерських кровотеч.

52. Поняття про компенсовану і декомпенсовану крововтрату.

53. Профілактика кровотеч в послідовому і ранньому післяпологовому періодах.

54. Що таке геморагічний шок?

55. Назвіть ступені гіповолемічного шоку та діагностичні критерії кожної стадії шоку.

56. Причини коагулопатичних маткових кровотеч.

57. Опишіть патогенез коагулопатичних маткових кровотеч.

58. Стадії ДВЗ-синдрому.

59. Визначіть клінічні ознаки коагулопатичних кровотеч.

60. Складіть план реанімаційних заходів при масивних крововтратах у післяпологовому періоді.

61. Перелічіть інфузійно-трансфузійні засоби, які вживають для лікування гіповолемії та гіпоксії при патологічних крововтратах в по­логах та післяпологовому періоді.

62. Назвіть можливі ускладнення, які пов'язані з масивною крововтратою, та засоби щодо їх попередження.

63. Методи діагностики ДВЗ-синдрому.

64. Методи лікування ДВЗ-синдрому.

Дата добавления: 2015-10-11 | Просмотры: 650 | Нарушение авторских прав