АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Особливості фармакодинаміки

Дія лікарських препаратів у фармакодинамічній фазі на специфічні рецептори й ферменти, на клітинні мембрани та безпосередньо на речовини клітин створює певний фар­макологічний ефект. Він багато в чому визначається здат­ністю різних рівнів організму (молекулярного, клітинного, тканинного, органного й організмового) відповідати певним чином на фармакологічний вплив. З урахуванням вікових морфологічних та функціональних змін в організмі геріатричних хворих розроблено такі положення лікар­ської терапії:

1. Зміни в чутливості старіючого організму до дії різних речовин не однорідні, тому не існує єдиного узагаль­нюючого показника ступеня й характеру цих змін.

2. Вікові зміни чутливості різних тканин організму до дії одних і тих же речовин неоднозначні.

3. У старості може мати місце якісна зміна чутливості тканин до ряду речовин.

4. У глибокій старості підвищення чутливості тканин до ряду речовин може змінитися її зниженням.

Пов'язані зі старінням процеси зміни структури й чут­ливості периферичних рецепторів та зниження реактивної спроможності клітин, що ведуть до зменшення адаптивних можливостей організму, відіграють важливу роль у генезі неадекватних реакцій на введення лікарських засобів особам похилого і старечого віку.

Зменшення активної протоплазматичної маси тіла (в середньому на 25—ЗО %), що починається з пубертат­ного віку і триває до старечого періоду, позначається на фармакодинаміці лікарських засобів. Тому з метою досяг­нення відповідності дозування лікарського препарату функціональним можливостям організму вже з 50 років дозу ЛР знижують із розрахунку 1 % за кожний рік по­над 50.

Фармакодинаміка лікарського препарату багато в чому залежить від характеру його взаємодії з клітинними мембранами та капілярною стінкою. Різноманітністю меха-.нізмів цієї взаємодії пояснюється неоднозначний характер Зміни фармакологічних ефектів багатьох лікарських пре­паратів у старості.

Перелічені вікові особливості старіючого організму спричиняються до того, що дія лікарських препаратів проявляється своєрідно, нерідко супроводячись неадекват­ними реакціями, індивідуальною непереносністю, схильністю до кумуляції, розвитком лікарської інтоксикації. З урахуванням відзначеного вище наведемо головні показання, протипоказання, найуживаніші дозування пре­паратів основних фармакологічних груп, застосовуваних для лікування хворих похилого і старечого віку.

Серцеві глікозиди

Основним показанням до призначення серцевих гліко­зидів є серцева недостатність. Нині більшість клініцистів і дослідників рекомендують призначати серцеві глікозиди особам старших вікових груп на ранніх стадіях недостат­ності кровообігу. Показаннями є також деякі види пору­шень серцевого ритму (тахіаритмії). Загальний принцип призначення серцевих глікозидів у геріатрії — принцип по­вільної дигіталізації. Початкові і підтримуючі їх дози мають бути на третину або на половину менші від загаль­ноприйнятих для осіб зрілого віку. Загальними протипока­заннями до застосування серцевих глікозидів є виражена брадикардія, атріовентрикулярна блокада, приступи Морганьї — Адамса — Стокса, стенокардія без ознак серцевої недостатності, з обережністю необхідно застосовувати їх при інфаркті міокарда.

Дозування найпоширеніших препаратів: Дигітоксин по 0,0001 двічі на день до їди 1—2 тижні, потім, по 0,0001 (1 табл.) один раз на день протягом того ж часу, підтримуюча до­за— по 1 табл. через 1—2 дні Дигоксин. по 0,00025 (1 табл.) двічі на день перед їдою протягом 5—7 днів, потім 2—3 тижні по половині таблетки двічі на день, потім тривало по половині таблетки 1—2 рази на день; 0,025 % розчин дигоксину призначає­ться по 0,5—1 мл в/в на фізіологічному розчині повільно протягом 3—5 днів з пе­реходом на підтримуючі дози в таблетках

Корглікон вводиться по 0,5—1 мл в/в повільно 5—7 (0,06 % раз день (до появи ефекту

Строфантин по 0,3—0,5 мл двічі на добу в/в повільно (0,05 % раз - три дні з подальшим зниженням дози)

Сечогінні препарати

Призначаються для лікування гострої і хронічної не­достатності кровообігу, набряку легень, мозку, гіпертонічної хвороби, глаукоми, портальної гіпертензії, нефритів. Діуретики протипоказані при тяжкій нирковій недостат­ності, виражених ураженнях печінки, тяжких формах діа­бету й подагри, особливо салуретики, також протипоказа­ні салуретики при гіпокаліємії, вираженій гіпотонії. При призначенні сечогінних особам похилого й старечого віку слід орієнтуватися на сечогінний ефект, який досягає­ться (і відміняти їх при настанні рефрактерності), а не на загальноприйняті дозування. Кращий ефект відзначає­ться при призначенні малих доз діуретиків і повільно-діючих препаратів (гігротон). Салуретики слід поєднувати з препаратами калію або калійзберігаючими діуретиками (верошпірон). Обережності вимагає призначення сечогін­них старим зі свіжими тромбозами, гострою гіпохлоре-мією та гіпокаліємією.

Гіпотіазид призначають найчастіше по 0,025 (1 табл.) двічі в першій половині дня після їди про­тягом 3—4 днів з перервами такої ж три­валості

Оксодолін по 0,1 г (таблетки по 0,05) натщесерце вранці, з перервами у 2—3 дні

Лазикс у таблетках по 0,04 г 1 раз уранці по 1 таблетці натще протягом 2—3 днів з пе­рервою у 2—3 дні, 1 % розчин вводиться в/м вранці по 1 мл курсами, аналогічними для таблетованого препарату

Буфенокс у таблетках по 0,001 г протягом 2—3 днів натще по 1 табл. двічі на день, а потім по 1 табл. через 2 дні, 0,025 % розчин засто­совується по 1—2 мл аналогічно лазиксові

Урегіт по 0,05 г (1 табл.) 1 раз уранці після їди 2—3 дні з такою самою перервою

Діакарб у таблетках по 0,25 г призначається аналогічно урегінові

Верошпірон по 0,25 г в таблетках застосовують по 2 таблетки двічі на день після їди ввечері протягом 5 і більше днів у комбінації з іншими діуретиками

Антиангінальні препарати

Застосовуються для лікування та запобігання нападам стенокардії, інфаркту міокарда, деякі з них використовую­ться як гіпотензивні, спазмолітичні та антиаритмічні за­соби. Показання і протипоказання до застосування антиангінальних препаратів для осіб похилого і старечого віку не відрізняються істотним чином від таких в інших віко­вих групах, β-адреноблокатори протипоказані при цукро­вому діабеті, схильності до бронхоспазму, тяжкій серце­вій недостатності, протипоказане в/в введення нітроглі­церину старим, бо він може спричинити симптом «обкра­дання». Антагоністи кальцію протипоказані (так само, як і β-блокатори) при атріовентрикулярних блокадах, а та­кож при гіпокальціємії. Інші антиангінальні препарати (нонахлазин, оксифедрин, курантил, інтенкордин, міотопні спазмолітики), за даними більшості авторів, мало­ефективні при лікуванні стенокардії. Призначаючи анти­ангінальні препарати хворим на ХІХС старечого віку, необхідно керуватися такими принципами:

1. Індивідуальний підбір препарату. 2. Мінімальні до-зові навантаження. 3. Обгрунтовані комбінації. 4. Запобі­гання феноменові відміни й толерантності. 5. Урахування можливих побічних явищ. 6. Призначення геріатричних засобів, препаратів калію, вітамінів та анаболічних стерої­дів. 7. Систематичність приймання і врахування добової динаміки болів.

Дозування основних препаратів:

Нітрогліцерин по 0,0005 г під язик у вигляді таблеток і капсул або 3—4 крапель 1 % спиртового розчину

Сустак-форте по '/2 табл. (6,4 мг) тричі на день після їди протягом 4 тижнів

Нітронг у таблетках по 2,6 мг по 1 табл. тричі на день після їди

Нітросорбід призначається аналогічно (таблетки по 0,005; 0,01; 0,02 г)

Ериніт (таблетки по 0,01 г) протягом 4 тижнів

Нітромазь 2 % призначається на ніч для втирання у шкіру передсерцевої області

Анаприлін у таблетках по 0,01 г (0,04 г) по 2 табл. ('/г табл.) тричі на день після їди тривало

Кордарон у таблетках по 0,2 r по 1 табл. двічі на день після їди протягом 4 міс. з поступовим зменшенням дози до кінця курсу

Коринфар у таблетках по 0,01 г по 1 табл. тричі на день протягом місяця

Нестероїдні протизапальні препарати Показані для лікування ревматизму, обмінно-дистро­фічних артритів, ревматоїдного артриту, захворювань сполучної тканини, як анальгетики при болях запального і незапального генезу, для купірування пропасних станів. Загальними протипоказаннями до призначення цієї групи препаратів є виразкова хвороба шлунка та дванадцяти­палої кишки, захворювання кровотворних органів, лейко­пенія, тяжкі порушення функції печінки й нирок, недостат­ність кровообігу II Б — III ступ., індивідуальна непереносність (алергія, аспіринова астма), тяжкі ураження зо­рового нерва. Призначаються ці препарати геріатричним хворим у трохи зменшених дозуваннях з урахуванням функціонального стану печінки й нирок, а також проти­показань, систематично контролюючи картину крові та стану ШК.Т, обов'язково після їди.

Амідопірин у таблетках по 0,25 г 3—4 рази на день

Анальгін у таблетках по 0,5 г 3—4 рази на день, в ампулах по 1—2 мл 25 і 50 % розчинів по 1—2 мл в/м або в/в 2—3 рази на день

Ацетилсаліцилова кислота по 1—2 табл. (0,5 г) 3—4 рази на день

Бутадіон по 1 табл. (0,15 г) 3—4 рази на день

Реопірин у таблетках призначають аналогічно, в ампулах по 5 мл в/м

ібупрофен у вигляді таблеток по 0,2 г 3—4 рази на день

Вольтарен у вигляді таблеток по 0,025 г по 1—2 табл. тричі на день

Індометацин в таблетках по 0,025 г аналогічно вольтаренові

Антибіотики

Показані для лікування всіх гнійно-запальних і септич­них захворювань різних локалізацій, інфекційних захворю­вань, для лікування й профілактики ревматизму. Загаль­ними протипоказаннями до призначення антибіотиків є алергічні реакції на їх уведення, тяжкий кандидамікоз, дисбактеріоз. Аміноглікозиди та поліміксин не призна­чаються хворим з тяжкими ураженнями нирок і слухо­вого нерва, левоміцетин — при гіпо - та апластичних анеміях, лейкоцитопенії, тетрацикліни — при тяжких ураженнях нирок і печінки, макроліди та рифампіцин — при цирозах печінки і печінковій недостатності, ристомі-цин — при пригніченні кровотворення. Призначаючи антибіотики літнім і старим, необхідно враховувати сповільнення їх біотрансформації та виведення у геріа­тричних хворих, що сприяє розвиткові токсичних реакцій і алергії. Тому антибіотики призначають переважно в середніх терапевтичних дозуваннях. Прихована недо­статність вітамінів може проявлятися при антибіотикотерапії, відзначається частішання кандидозу в порівнянні з іншими віковими групами. Згідно з відзначеним вище, при призначенні антибіотиків геріатричним хворим керую­ться такими загальними принципами:

1. Призначення за строгими показаннями.

2. Прове­дення шкірних алергічних проб перед уведенням препа­рату.

3. Паралельне призначення вітамінів та ністатину.

4. Недопустимість перевищення курсових доз.

Необхідно враховувати той факт, що з віком звужує­ться інтервал терапевтичної дії лікарських препаратів. Таким чином, при призначенні декількох лікарських препа­ратів кінцевий підсумок їхньої взаємодії залежить від такої великої кількості факторів, що прогнозувати його вельми важко.

Прикладом антагоністичних відносин між різними пре­паратами може бути факт сповільненого всмоктування ліків кислотної структури (саліцилатів, антикоагулянтів, барбітуратів та ін.) при одночасному призначенні анта­цидних засобів, які знижують кислотність шлункового соку. Нейролептики та антидепресанти, часто призначувані геріатричним хворим протягом тривалого періоду, зни­жують тонус м'язової стінки кишечника за рахунок вира­женої холінолітичної дії. Це створює умови для збільше­ного всмоктування ЛР із травного тракту й розвитку лікар­ської інтоксикації. Особливо часто побічні реакції в літніх людей виникають у зв'язку із взаємодією лікарських ре­човин на стадії розподілення. З особливою обережністю слід підходити до призначення препаратів, конкуруючих за зв'язок з білками плазми і здатних витісняти один одного з білково-лікарських комплексів. Цю особливість взаємодії ЛР лікареві, котрий працює з геріатричними хворими, необхідно враховувати ще й тому, що в процесі старіння відбувається зниження кількості альбумінів у плазмі та зростання вільної фракції ЛР.

Таким чином, видно, що передозування й токсичний ефект можуть проявитися при призначенні двох, а тим більше декількох препаратів у їхніх звичайних дозуваннях. Подібні явища можуть спостерігатися при одночасному призначенні дигіталісу й кальцію, що руйнує білково-лікарські комплекси серцевого глікозиду.

Також можливе ослаблення ефекту однієї ЛР за раху­нок інгібування іншою речовиною її активного транспорту. Так, при одночасному призначенні трициклічних анти­депресантів і β-адреноблокаторів гіпотензивний ефект останніх знижується за рахунок включення даного меха­нізму взаємодії. У молодому організмі при одночасному призначенні, наприклад, препаратів дигіталісу і препаратів-індукторів активності ферментативних систем печінки (снотворних, седативних, протисудорожних, транквіліза­торів, нейролептиків, нестероїдних протизапальних засобів) відбувається прискорений метаболізм даних серцевих глікозидів та зниження їхньої активності. У старечому віці це не відбувається, оскільки здатність ферментів до індукції знижується. У результаті виникає небезпека роз­витку побічних ефектів. Побічні ефекти можуть розвину­тися і при призначенні лікарських препаратів спільно з інгібіторами ферментних систем печінки (морфіну, анти­депресантів та ін.). При фармакотерапії, що включає ці препарати, сповільнюються процеси біотрансформації, і в крові підвищується концентрація лікарських речовин. Вивчення особливостей взаємодії ЛР у старіючому ор­ганізмі на стадії екскреції важливе тому, що до 80 років на ЗО % знижується кількість функціонально повноцінних клубочків, зменшується нирковий кровотік, знижуються показники клубочкової фільтрації та канальцевої секреції, сповільнюється ниркова екскреція. Усе це призводить до затримання лікарських речовин та їхніх метаболітів в організмі.

При одночасному призначенні декількох лікарських препаратів може спостерігатися порушення виведення од­ного з них та підвищення концентранції його в крові. Так, пеніциліни затримуватимуться в організмі при блокаді їхніх екскреторних транспортних систем нестероїдними протизапальними засобами. Таким самим чином на ви­ведення серцевих глікозидів впливає верошпірон, на ви­ведення індометацину — фуросемід.

При виведенні з організму слабких кислот та основ проявляється їхня конкуренція за активний канальцевий транспорт.

Вікові зміни органів накладають свій відбиток і на фармакодинамічну взаємодію ЛР. Так, на фоні зниженого вмісту калію в міокарді та крові в літніх осіб і осіб старечо­го віку часто застосовувана в геріатричній практиці комбінація діуретиків, що спричиняють гіпокаліємію, і сер­цевих глікозидів посилює токсичність останніх.

У літніх осіб відзначається посилення активності гі­потензивних засобів, застосовуваних у поєднанні зі спаз­молітичними препаратами (похідними папаверину та ін.). Різкий спад тиску може спричинити в літніх осіб серйозні ускладнення, аж до ішемічного інсульту. Лікареві завжди слід пам'ятати про таку особливість старечого організму, як змінена чутливість периферичних рецепторів. Наслід­ком цього є знижена або парадоксальна реакція організму на Лікарські препарати.

Побічні ефекти

На особливу увагу заслуговують побічні ефекти, що ви­никають у процесі лікування в літніх та старих людей і являють собою в ряді випадків серйозну небезпеку для них. У старечому організмі підвищується ймовірність ток­сичних проявів кумуляції, небажаної біологічної дії, взає­модії та підвищеної чутливості організму. У людей, стар­ших за 60 років, розвиток побічних негативних реакцій спостерігається в 1,5—2 рази частіше, ніж у молодих лю­дей. На вікову групу 80—90 років припадає найбільша кількість смертей, спричинених ускладненнями лікарської терапії. Різні групи препаратів, застосовувані хворими похилого й старечого віку, спричиняють певні побічні явища.

Снотворні слід призначати тільки протягом короткого проміжку часу. Барбітурати при тривалому застосуванні спричиняють збудження, що змінюється депресією, атак­сію, запаморочення, головний біль, плутаність свідомості, порушення мовлення, нудоту, блювання, понос або за­пори (як правило, в осіб із вираженим атеросклерозом), пригнічення дихання й розвиток дихання Чейн-Стокса, зниження AT аж до колапсу. Можливе виникнення генералізованих еритродермій, супроводжуваних пропасницею та артралгіями, а також виразкового кератиту. Часто уражується печінка.

Транквілізатори мають меншу токсичність, ніж барбі­турати, і, крім того, не пригнічують психічної активності. Тим не менше, вони можуть спричиняти дискінезії, паркін­сонізм, справляють токсичний вплив на серце, спричиня­ють аритмії, сприяють виникненню бронхопневмонії та катаракти. Геріатричним пацієнтам ці препарати призна­чаються на короткий термін.

Ненаркотичні анальгетики можуть спричиняти усклад­нення у вигляді загальних проявів (шум у вухах) і у вигля­ді ускладнень з боку НІКТ (загострення виразкової хворо­би, болі в області живота, нудота, блювання, варикозне розширення вен стравоходу); можливі симптоми саліцилізму — запаморочення, плутаність свідомості, зниження слуху. При призначенні комбінації фенацетину та амідо­пірину може знижуватися фільтраційна функція нирок і розвиватися метгемоглобінемія. Найраціональнішим є застосування парацетамолу (до 4 г на добу) і бруфену. Відзначено, що бутадіон, сприяючи затриманню натрію та води в організмі, спричиняє набряки, можливий роз­виток агранулоцитозу.

Морфін призначають у зменшених дозах і в поєднанні з камфорою, кордіаміном та коразолом, бо він спричиняє пригнічення дихального та збудження блювотного центру. Крім того, можливе затримання сечі.

Антибіотики й сульфаніламіди призначають з ураху­ванням можливих ототоксичних, гепатотоксичних, нефротоксичних і гематотоксичних ефектів. З віком збільшується нефротоксичність антибіотиків групи аміноглікозидів.

Серцеві глюкозиди доводиться застосовувати на фоні зниженої толерантності до цих препаратів хворих після 60 років. У геріатричній практиці вдаються до повільної дигіталізації (насичення глікозидами за 5—7 днів). Після того, як буде досягнуто оптимального терапевтичного ефекту, призначають тривале лікування зниженими доза­ми. Порушення ритму серцевих скорочень при дигіталісній інтоксикації в літніх і старих людей з'являються раніше, ніж у молодих.

Діуретичні засоби можуть спричиняти гіпокаліємію. З урахуванням цього доцільно призначати слабкі сечогінні препарати, їх призначення починати з невеликих доз у комплексі з препаратами калію. Крім того, можливий гострий дефіцит натрію із загальною слабкістю, симпто­мами летаргії, підвищенням вмісту залишкового азоту та сечовини у крові. Найбільш виправдане застосування тіазидних діуретиків.

Гіпотензивні засоби застосовуються з обережністю, оскільки в літніх і старих людей через небезпеку колапсу не можна різко знижувати артеріальний тиск. Гангліобло-катори можуть стати причиною розвитку ортостатичного колапсу, а також затримання сечі, запору й метеоризму,, тому їх застосування має бути обмеженим.

Кортикостероїди сприяють великим втратам азоту, кальцію, калію, затриманню натрію і води, виникненню гіперглікемії, прогресуванню серцевої недостатності та загостренню інфекційного процесу.

Холінолітичні та спазмолітичні засоби протипоказані при глаукомі, оскільки сприяють підвищенню внутріочного тиску. Латентна форма глаукоми, яка нерідко має місце в геріатричних хворих, унаслідок приймання цих препара­тів може перейти у виражену клінічну форму. Крім того, можливе затримання сечі.

Адреноміметичні засоби можуть спричиняти спазм судин головного мозку й нирок, тому для хворих після

60 років до застосування рекомендуються препарати м'якої дії (мезатон, ефедрин, ізадрин) у зменшених дозах. При вираженій гіпертонічній хворобі й атеросклерозі пре­парати цієї групи призначають тільки за життєвими пока­заннями.

Гіпоглікемізуючі препарати, сульфаніламідні протидіабетичні засоби у 8—9 % літніх людей спричиняють побічні реакції: гіпоглікемію, порушення функції печінки й нирок, тромбоз коронарних та церебральних судин, еути-реоїдний зоб, порушення мозкового кровотворення. Часто застосовувані в геріатричній практиці бігуаніди (глібутид, метформін) можуть спричиняти кетоз і ацидоз.

Особливості фармакотерапії в похилому й старечому віці

Підсумовуючи дані про особливості фармакокінетики, фармакодинаміки, взаємодії лікарських препаратів різних груп та уявлення про механізми розвитку побічних ефектів, що спостерігаються при лікуванні осіб похилого й старе­чого віку, можна виділити такі принципи геріатричної фармакотерапії:

1. В осіб, старших за 60 років, імовірність розвитку побічних ефектів істотно більша, ніж у молодих.

2. На фоні зниження компенсаторних можливостей щодо ушкоджуючих факторів в осіб похилого й ста­речого віку навіть незначний ступінь лікарської інтоксикації може спричинити серйозні зміни в орга­нізмі.

3. Серед людей похилого віку, крім хворих, трапляю­ться й практично здорові люди, що мають схильність до самолікування, отримання консультацій, які часто й систематично застосовують ліки з «профі­лактичною» метою. Тому для запобігання лікар­ським ускладненням лікуючий медик, який призна­чає свій курс лікування, мусить з'ясувати лікарський анамнез геріатричного хворого та скоординувати свою терапію з раніше проваджуваною.

4. Лікарське лікування осіб похилого і старечого віку вимагає строгого обгрунтування.

5. Медикаментозна терапія у старих мусить бути спря­мована на лікування захворювання, що визначає тяжкість стану хворого. Це дасть змогу виклю­чити неприпустиму в цих вікових групах поліпрагмазію.

6. Медикаментозна терапія добирається індивідуально для кожного хворого; дозування препарату — з урахуванням вікових змін чутливості та реактив­ності органів, систем і цілісного організму, особли­востей всмоктування, руйнування та виведення препарату у даного хворого з конкретними захво­рюваннями. Лікар зобов'язаний призначати пре­парати тільки з добре відомими йому лікувальними та побічними ефектами.

7. У лікуванні літніх і старих необхідно користуватися правилом малих доз. При цьому на початку лікуван­ня призначають половину або третину загально­прийнятої дози і, поступово збільшуючи початкову дозу, з'ясовують ступінь толерантності хворого до препарату і його оптимальну кількість, необхідну для досягнення лікувального ефекту. При його до­сягненні встановлюється підтримуюча доза три­валої терапії. Особливо строго це правило необ­хідно виконувати при лікуванні препаратами з вузьким терапевтичним діапазоном.

8. З урахуванням складніших патогенетичних меха­нізмів багатьох хвороб у старих мірою підвищення ефективності лікування геріатричних хворих є при­значення лікарських комплексів з однотипним кінце­вим фармакотерапевтичним ефектом компонентів, але різним механізмом їхньої дії.

9. Якщо призначаються відразу декілька лікарських препаратів, слід ураховувати ймовірність, характер та наслідки їхньої взаємодії в організмі літньої людини.

10. При тривалому прийманні ліків, пов'язаному з хро­нічним перебігом багатьох хвороб в осіб старших вікових груп, до них може розвинутися звикання, яке вимагає збільшення дозувань, що підвищує ризик розвитку лікарської інтоксикації. При ліку­ванні хронічного захворювання медикаментозна терапія мусить бути відкоригована з урахуванням його динаміки, чертування ремісій та загострень. Лікар повинен уміти оцінити необхідність та своєчасність зниження дозувань і зменшення кількості одночасно призначуваних препаратів, заміни одних препаратів іншими зі схожими тера­певтичними ефектами, переходу на підтримуючі дози профілактичного лікування та перерви в лі­куванні.

11. Швидкому досягненню лікувального ефекту та зменшенню вираженості побічних реакцій сприяє використання в комплексній терапії літніх людей стимулюючих засобів — геріатричних препаратів.

12. Строгий контроль над харчовим, водним і сольовим раціонами людей старших вікових груп та контроль над діурезом є засобами профілактики розвитку лікарської інтоксикації. Важливим принципом геродієтетики є максимальне щадіння смаків і зви­чок пацієнтів похилого віку. Слід пам'ятати, що недостатнє споживання рідини старими людьми сприяє збезводненню та підвищує ризик розвитку лікарської інтоксикації.

13. Ефективність лікування літних хворих підвищує­ться при раціональній організації рухового режиму та здійсненні загальних гігієнічних заходів.

14. Призначення лікарської терапії мусить провади­тися с урахуванням нервово-психічного статусу старої людини, соціальних умов, у яких вона пере­буває; можливостей самообслуговування й догляду з боку родичів або інших осіб Необхідно спро­стити приймання лікарських препаратів і забез­печити хворого необхідними письмовими рекомен­даціями.

15. Для вчасного проведення корекції лікування необ­хідно, щоб персонал, обслуговуючий старого, роди­чі, які доглядають пацієнта, знали основні ознаки передозування та непереносності лікарського пре­парату, що його приймає їхній підопічний. Це важ­ливо тому, що сам хворий часто не може адекватно оцінити зміни у своєму самопочутті та пов'язати їх із проваджуваним лікуванням.

З урахуванням усього переліченого вище, доцільно приділяти увагу геріатричним препаратам (геропротекторам). Старіння супроводиться неухильним зниженням рівня метаболізму: інтенсивності тканинного дихання, ресинтезу АТФ та креатину, що виражається у зміні енер­гетичного обміну. Старіння призводить до дестабілізації вуглеводного й ліпідного обмінів, кількісних і якісних змін білків, зниження їхньої функціональної активності. По­ліпшити компенсаторно-пристосувальні реакції старіючого організму й підвищити його стійкість до ушкоджуючих факторів можна шляхом застосування лікарських препа­ратів, що впливають на обмінні процеси в організмі (геріатричних засобів). До них належать біологічно активні речовини неспецифічної загальностимулюючої дії: вітамі­ни, мікроелементи, новокаїн, гормони, тканинна терапія, АЦС, апілакотерапія, адаптогени та інші препарати зі схожою дією. Ці медикаментозні засоби застосовуються як для профілактики старіння, так і для лікування пов'яза­них із ним хвороб. Доведено, що базисне лікування геропротекторами, проведене перед призначенням специфічної медикаментозної терапії, підвищує ефективність ліків, робить їх застосування безпечним, нормалізує реактив­ність організму щодо ліків.

Застосування вітамінів сприятливо позначається на діяльності органів та систем, на підвищенні реактивності організму за рахунок активізації перебігу фізіологічних і біохімічних процесів. Деякі представники вітамінів (токо­феролу ацетат, біофлавоноїди, аскорбінова кислота) є природними антиоксидантами. Курсова вітамінотерапія з використанням лікувальних доз препаратів дає добрий терапевтичний ефект і в подальшому дає змогу знизити дозування вітамінів до рівня фізіологічної потреби орга­нізму в геріатричного хворого. Призначення великих доз вітамінів недоцільне. Ефективне застосування комплекс­них вітамінних препаратів «Декамевіт», «Неодекамевіт», «Ундевіт» по 2 табл. 1—2 рази в день протягом 20 днів з перервами між курсами 2—3 міс. З успіхом застосо­вуються препарати, що містять амінокислоти, вітаміни, мікроелементи («Амневіт»), солі калію та глютамінову кислоту («Каглютам»), комплекс мікроелементів («Оркомін»).

Біодози мікроелементів (міді, цинку, кобальту, марган­цю, калію) включаються до препаратів, призначуваних з метою нормалізації обмінних процесів.

Новокаїнотерапія застосовується при вікових змінах фізіологічного характеру. Нині використовується така схе­ма: 12 внутрішньо м'язових ін'єкцій по 5 мл 2 % розчину через день, перерва між першими трьома циклами — 10 днів, між подальшими — від 1 до 3 міс. (6—8 циклів на рік). Пробна підшкірна ін'єкція — 0,5 мл 2 % розчину під контролем частоти пульсу та ЕКГ.

Гормони в геріатричній практиці слід застосовувати з особливою обережністю. Анаболічні стероїди можуть призначатися за такою схемою:

неробол (всередину)

2,5 мг двічі на день — 10 днів,

2,5 мг 1 раз на день— 10 днів,

1,0 мг 1 раз на день— 5 днів;

на курс лікування йде 80 мг. Курси лікування провадяться 1—2 рази на рік + харчовий кальцій та білок (молоко, м'який сир) + комплекс вітамінів та ліпотропних речовин.

Тканинні біогенні стимулятори, одержувані з пережи­ваючих тканин, ефективно застосовуються в геріатричній практиці для підвищення неспецифічної опірності, активі­зації процесів адаптації. Провадяться три підшкірні ін'єк­ції зависі плаценти по 1 мл з інтервалами в 10 днів між кожною. Протягом року провадяться 2 курси лікування. Застосовується також АЦС Богомольця.

Апілакотерапія дає добрий ефект в осіб похилого віку. Апілак (маточне молочко бджіл) призначається по 0,01 г на день під язик протягом 20 днів.

Адаптогени — біологічно активні речовини, що сприя­ють розвиткові адаптаційних процесів та підвищують неспецифічну опірність організму. їх призначають людям похилого і старечого віку, що в ряді випадків дає обнадій­ливий ефект. До адаптогенів відносяться препарати жень­шеня, елеутерокока, дибазол (у дозуванні не більш як 10 мг на добу) та ін. Препарати плодів лимонника, коренів заманихи близькі за дією до препаратів женьшеня. їх не слід застосовувати при спазмах судин головного мозку та черевної порожнини, гіпертонічній хворобі, стенокардії.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 421 | Нарушение авторских прав