АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Музикотерапія як напрям діяльності психологічної служби

Блінов О.А., Криворучко П.П., Марченко В.М. Функції та специфіка роботи практичного психолога. Навчальний посібник. – К.: КиМУ, 2009. – 462 с. (С. 78–89)

Багато разів ми ловили себе на думці, що музика різного жанру по-різному впливає на нас: на наш настрій, стан, на наші думки. Помічаємо, що вона може викликати в нас захоплення, може засмутити, збудити, викликати агресію чи, навіть, навіяти легку депресію. Невже музика має такий великий вплив на особистість? Так. До того ж це є вже науково обґрунтованим і широко застосовується у світі.

Актуальність проблеми визначається необхідністю вивчення й узагальнення підходів до проблеми з подальшим її використанням у професійній діяльності практичного психолога.

Отже, для попередження психічних розладів і зняття стресових станів у людей можна застосовувати музикотерапію – як один з ефективніших і маловивчених у вітчизняній психології методів впливу на свідомість людини, способом включення її до різних видів музичної діяльності.

Людина завжди прагнула бути здоровою, фізично сильною, психічно врівноваженою, творчо активною. Здавна, помітивши багатосторонній вплив мистецтва на життя й здоров'я, людина наполегливо зверталась до нього з надією на допомогу. І мистецтво допомагало, повертало сили й душевну рівновагу. Такі можливості мистецтва не випадкові – вони лежать у самій його природі. Цілком можливо, що мистецтво й було створене для того, щоб не тільки приносити людині естетичну насолоду, але й допомагати їй, захищати від того, що заважає нормально існувати.

На чому ж ґрунтується така сила музики як мистецтва? Окрім загальновідомих властивостей, варто звернути увагу на його здатність створювати особливе психоенергетичне поле, транслюючи позитивну енергетику слухачам і глядачам. Ця енергетика здатна зцілювати людину й повертати до життя, стимулювати її інтелект, надавати психологічну допомогу й створювати впевненість у собі.

У кожного народу склалися особливі форми мистецтва – музика, танці, – спеціально призначені для захисту людини від негативних впливів. З'явились і своєрідні професіонали (чаклуни, маги), що допомагали людям переборювати зовнішні й внутрішні труднощі. Багато століть народна практика музикотерапії ігнорувалась академічною наукою і лише в XIX столітті почав вивчатись народний досвід, робились багаточисленні спроби його вдосконалення. Підвищений інтерес до музикотерапії в багатьох країнах привів до створення дієвих систем, шкіл у результаті чого цей напрямок медицини став її самостійною галуззю. Дослідженню питань музикотерапії присвятили свої праці Корсаков С.С., Бехтерєв В.М. та інші відомі російські вчені. Детальний огляд літератури, присвячений різним аспектам музикотерапії, поданий у роботах Брусиловського Л.С. (1971), Зав'ялова В.Ю. (1995) та ін.

Про благотворний вплив музики на вищу нервову діяльність людини вказували також Люстрицький В.В., Спіртов І.Н. та інші вчені. Вітчизняною наукою проблема музикотерапії майже не досліджувалась. Музична терапія, як потужний інструмент психоемоційного впливу, надає психологу великі додаткові можливості для подолання різноманітних невротичних порушень.

Тому стає очевидною потреба більш глибокого вивчення й дослідження лікувальної дії музики на організм людини. Однак історія виникнення й шляхи розвитку музикотерапії досліджена недостатньо. Лікувальний вплив музики на організм людини відомий з давніх часів, про це свідчать достовірно відомі історичні факти. Ще в Біблії йдеться про хворого від психічної недуги царя Саула й Давида, який полегшував його страждання грою на арфі. Піфагор і Платон вважали, що музика відображає порядок і гармонію у Всесвіті, тому вона здатна відновити порушену гармонію в людському тілі. Аристотель вважав, що музика – не тільки засіб для лікування, а й для очищення душі.

У 1745 році вперше було вказано на справжній механізм терапевтичного впливу музики, що полягає в її дії на афективну сферу людини. Це зрушення було пов'язане з успіхами фізіологічного дослідження життя організму, яке змінило пануючий до цього часу анатомічний підхід.

На початку XIX століття музикотерапія заперечувалася лікарями традиційної медицини, як ненауковий метод лікування. І тільки наприкінці століття російські вчені (І.М. Догель, 1888, 1898, і Г.Р. Тарханов, 1893) опублікували дослідження, що показали дію музики на серцево-судинну й дихальну систему людини. З початку XIX століття цікавість до лікувального значення музики пожвавлюється. З ініціативи В.М. Бехтерева була організована комісія для вивчення впливу музики на організм людини. Появляється безліч досліджень, що показують дію музики на артеріальний тиск, роботу м'язів, динаміку потенціалу головного мозку, психічний стан душевнохворих.

У 20-ті роки ХХ століття з'являється новий термін "арттерапія" (терапія мистецтвом), який увів Адріан Хілл (1938) при відображенні своєї роботи з туберкульозними хворими в санаторіях.

Це словосполучення використовувалося стосовно всіх видів мистецтва, зокрема й музики. Спочатку арттерапія виникла в контексті теоретичних ідей З. Фрейда й К. Юнга, а потім набула ширшу концептуальну базу, включаючи гуманістичні моделі розвитку особистості К. Роджерса й А. Маслоу. З'явились роботи вчених: І.Н. Спіртова В.В. Люстрицького, С.В. Клещева, Г.П. Шипуліна, Л.С. Брусиловського та інших. У результаті досліджень було доведено, що заспокійлива музика сприяє переключенню вегетативної нервової системи в трофотропному напрямку, а музика, що збуджує навпаки має протилежну дію.

З середини XX століття музикотерапія неврозів і психічних розладів здобула широке визнання. Систематичні концерти для хворих влаштовувались в психіатричних лікарнях міста Ленінграда. Учені Павловська Л.С., Шипулін П.П. констатували благотворний вплив музики на душевний стан хворих і на весь побут психіатричної лікарні. Сеанси колективної музикотерапії ввійшли в систему в Ленінградській психоневрологічній лікарні імені академіка Павлова, в психіатричній клиниці Саратовського медичного інституту та в інших лікувальних закладах країни.

Після Другої світової війни визначились дві, незалежних одна від одної, течії: американська й шведська.

Американська музикотерапія має емпірико-клінічну орієнтацію. Це в основному відображення клінічної ефективності впливу музики, різної за формою й змістом, на основі якої складеш "лікувальні" музичні каталоги. Це своєрідна музична фармакологія, у якій виділяють дві сторони лікувальної дії: стимулюючу й седативну.

Прибічники психоаналізу пояснюють дію музики її впливом на сферу потягу. Використовуючи для пояснення ефекту музики поняття "катарсису", вони вкладають у цей термін принципово інше значення. Музика є не тільки засобом, що знижує емоційну напругу, а переважно стає каналом для виходу сексуальної енергії.

Шведська школа, що орієнтована на глибинну психологію, вважає, що в корекційній роботі музикотерапії повинна відводитись основна роль, так як музика завдяки своїм специфічним особливостям може проникати в глибинні шари особистості.

Альтшулер виявила фізіологічні зміни в пацієнтів, адекватні певним типам музичного впливу й обґрунтувала терапевтичний підхід, названий нею ізопринципом музикотерапії. Згідно з цим положенням, при утрудненні мовного контакту з хворим, музика сприяє його встановленню, якщо вона відповідає емоційному тонусу стану пацієнта. Тобто при депресії допомагає тиха, спокійна музика, а при збудженні – гучна, у швидкому темпі. Історія музикотерапії знає безліч прикладів практичного застосування цього принципу.

Отже, як бачимо, шлях розвитку музикотерапії не був рівним і послідовним. Багатовікова історія розвитку музичної психотерапії показує, що неможливо знайти універсальну формулу для її використання. Але разом з тим історія будь-якої галузі науки є своєрідною школою, у якій можна знайти пояснення багатьом явищам. Зокрема історія розвитку музикотерапії дає нам цінний матеріал, який допоможе не повторювати помилок минулого, а розвивати найпрогресивніші ідеї. Численні методики музикотерапії передбачають як цілісне й ізольоване використання музики як основного чинника впливу (слухання музичних творів, індивідуальне й групове музикування), так і доповнення музичним супроводом інших корекційних прийомів для підсилення їхньої дії й підвищення ефективності. Музикотерапія активно використовується в корекції емоційних відхилень, страхів, рухових і мовних розладів, психосоматичних захворювань, відхилень у поведінці.

Правильний підбір музичної програми – ключовий чинник музикотерапії. Для того, щоб музика контактувала з клієнтом, вона повинна відповідати його емоційному стану. Ще в 1916 році В.М. Бехтерєв писав: "Музичний твір, який за своїм станом співпадає з настроєм слухача, справляє сильне враження. Твори, що дисгармонують з настроєм, можуть не лише не подобатись, а дратувати."

Спеціальні фізіологічні дослідження виявили вплив музики на різні системи людини. Вони показали, що сприйняття музики прискорює серцеві скорочення, підвищує темп респірації. Було виявлено підсилену дію музичних подразників на пульс, дихання залежно від висоти, сили звуку й тембру. Частота дихальних рухів і серцебиття змінювалася залежно від темпу й тональності музичного твору. Фізіологічний вплив музики на людину базується на тому, що нервова система, а з нею й мускулатура володіє здатністю засвоєння ритму. Музика, як ритмічний подразник, стимулює фізіологічні процеси організму, які відбуваються ритмічно як у руховій, так і у вегетативній сфері. Ритми окремих органів людини завжди пропорційні. Між ритмом рухів і ритмом внутрішніх органів є певний зв'язок. Ритмічні рухи являють собою єдину функціональну систему, руховий стереотип. Використовуючи музику, як ритмічний подразник, можливо досягти підвищення ритмічних процесів організму в більш точній компактності й економності енергетичних витрат.

Відомо, що ритм маршу, розрахований на супровід загонів військ у довготривалих походах, трохи повільніший, ніж ритм спокійної роботи серця. При такому ритмі музики можна крокувати довго, не відчуваючи втоми. водночас марші, що використовуються під час парадів, більш енергійні. Це підсилює нормальний ритм людського серця. Тому такі марші мають підбадьорюючий і мобілізуючий вплив. Доведено, що ритм вальсу в розмірі три четверті діє заспокійливо на нервову систему людини.

Не меншу, ніж ритм силу дії має музична інтонація. У музиці застосовуються первинні голосові реакції (плач, сміх, крик), механізмом яких є безумовний рефлекс й умовні інтонації, що розвинулись на їхній основі, у яких більше соціальне узагальненого значення. Таке поєднання різних інтонаційних основ забезпечує найбільшу виразність.

Серед музичних інструментів можна виділити лідера з впливу на стан людини – це орган. При підборі музичних творів необхідно враховувати, що мелодійні твори, що мають чіткий ритм, викликають негайну відповідну реакцію майже в усіх слухачів.

Якщо ж музичний твір не має чітко вираженого ритму, якщо він відрізняється складною архітектонікою, то сприймати його можуть лише ті люди, що отримали відповідну музичну підготовку. У зв'язку з цим і реакція на слухання такої музики через брак певної музичної культури виникає уповільнено, приблизно через 1–4хвилини після початку слухання. В цілому найсильнішу емоційну реакцію на музичні твори проявляють люди з середньою музичною культурою. Ці люди достатньо підготовлені, щоб сприйняти навіть складні музичні твори в усій їхній повноті, але ж водночас, звучання окремих нюансів та окремі технічні моменти виконання не відволікають їхню увагу від головного змісту музики.

Серцево-судинна система помітно реагує на музику, яка надає задоволення й створює приємний настрій. У цьому випадку уповільнюється пульс, підсилюються скорочення серця, знижується артеріальний тиск, розширюються кровоносні судини. При дратівливому характері музики серцебиття прискорюється й стає слабкішим. Під дією музики змінюється тонус м'язів, моторна активність. Той, хто слухає музику, не тільки відтворює музичний ритм своїм руховим апаратом, але й беззвучно проспівує мелодію (перцептивна вокалізація). Причому в беззвучних скороченнях зв'язок точно відображується частоту, гучність і тривалість звуків. Музична стимуляція зменшує час рухової реакції, поліпшує пам'ять та орієнтацію в часі, пробуджує умовні рефлекси. Музика впливає на холестериновий обмін: спокійна музика сприяє переключенню вегетативної нервової системи в трофотропному напрямку, збуджуюча музика викликає ерготропну реакцію. Музика здатна встановлювати загальний настрій, причому емоційне забарвлення образів, що виникають під час сприйняття, різне залежно від індивідуальних особливостей музичного сприйняття, музичної підготовки, інтелектуальних здібностей слухача. Вивчення емоційного значення окремих елементів музики, ритму, тональності – показало їхню здатність викликати стан, адекватний характеру подразника: мінорні тональності викликають депресивний ефект, швидкі акцентовані ритми діють збуджуючи й викликають негативні емоції; м'які ритми заспокоюють, дисонанси – збуджують, консонанси – заспокоюють. Позитивні емоції при музичному прослуховуванні, "художня насолода", на думку Л.С. Виготського, не є чиста рецепція, але вимагає високої діяльності психіки. Неприємні афекти при цьому підлягають послабленню, знищенню, перетворенню в протилежне.

Музикотерапія може бути допоміжним засобом установлення контакту між психологом, клієнтом і засобом, що полегшує емоційну реакцію в процесі корекційної роботи. Виділяють чотири основних напрямки корекційного впливу музикотерапії:

1. Емоційна активізація під час вербальної психотерапії.

2. Розвиток навичок міжособистісного спілкування, комунікативних функцій і здібностей.

3. Регулюючий вплив на психовегетативні процеси.

4. Підвищення естетичних потреб.

Головна мета музикотерапії полягає в гармонізації розвитку особистості через розвиток здатності до самовираження й самопізнання. З точки зору представників класичного психоаналізу, основними механізмами корекційного впливу є механізм сублімації. На думку К. Юнга, мистецтвотерапія полегшує процес індивідуалізації розвитку особистості на основі встановленого зрілого балансу між несвідомим і свідомим "Я". Досить важливою технікою арттерапевтичного впливу є техніка активної уяви, яка спрямована на те, щоб зіткнути між собою свідоме й несвідоме і примірити їх завдяки афективної взаємодії. З точки зору представника гуманістичного напрямку, корекційні можливості музикотерапії пов'язані з наданням клієнту майже необмежених можливостей для самовираження й самореалізації в продуктах свого "Я". Створені клієнтом продукти, об'єктивують його афективне ставлення до світу, полегшують процес комунікації. Цікавість до результатів творчості зі сторони оточуючих, прийняття ними продуктів творчості підвищують самооцінку клієнта і ступінь його самосприйняття. Як ще однин корекційний механізм, може бути розглянутий сам процес творчості, як пізнання нових сторін і створення продукту. Як психологічні механізми корекційного впливу, характерного для музикотерапії, вказують катарсис, емоційну розрядку, регулювання емоційного стану, полегшення усвідомлення особистих хвилювань; конфронтацію з життєвими проблемами, підвищення соціальної активності, набуття нових засобів емоційної експресії, полегшення формування нових взаємин. Залежно від активності клієнтів, ступеня їхньої участі в музикотерапевтичному процесі й поставлених завдань музикотерапія може бути представлена в активній формі, коли вони активно виражають себе в музиці, і пасивній (рецептивній), коли клієнтам пропонується лише слухання музики. Активна музикотерапія являє собою кореційно-направлену, активну музичну діяльність: відтворення, імпровізація за допомогою людського голосу й вибраних музичних інструментів. Активна музикотерапія може бути індивідуальною (вокалотерапія) й груповою (вокальний ансамбль, хор, або ж у формі гри на музичних інструментах і музичної творчості.). Активне прослуховування музичних творів можна проводити у вигляді дискусії в групі. Тому необхідно акцентувати увагу клієнта на творі, що звучить. Можна попередньо розповісти про характер і зміст п'єси, про автора, пропонуючи все це запам'ятати з метою спрощення сприйняття музики. Краще використовувати п'єси різні за темпом та ритмом. Заняття можна проводити у формі музичних вікторин, за допомогою яких простіше вдається залучати до співбесіди, фіксуючи увагу на предметі обговорення. Музичні вікторини поєднуються з сеансами концертів за заявками. Клієнтам пропонується назвати ті музичні твори, які б вони хотіли почути. Заявка може бути виконана відразу або ж на наступних зустрічах. Форми активної музикотерапії відповідають завданням організаційного впливу, відволікають від важких переживань, а також тренують деякі психічні функції: пам’ять, увагу тощо.

Рецептивна музикотерапія передбачає сприйняття музики з корекційною метою. У комплексній корекційній дії музикотерапія може використовуватись у різних формах. Розрізняють три форми рецептивної психокорекції: комунікативну, реактивну й регулюючу.

1. Комунікативна – спільне прослуховування музики, спрямоване на підтримання взаємних контактів, взаємопорозуміння й довіри, це найпростіша форма музикотерапії, мета якої встановлення й поліпшення контакту психолога й клієнта.

2. Реактивна, спрямована на досягнення катарсису.

3. Регулятивна сприяє зниженню нервово-психічної напруги.

Рецептивна музикотерапія найчастіше використовується з орієнтацією на комунікативні завдання. Група осіб слухає спеціально підібрані музичні твори, після чого обговорюють власні переживання, думки, асоціації, фантазії, що виникли під час слухання. На одному занятті бажано прослуховувати три твори або уривки творів, кожен по 5–10 хвилин. Програма музичних творів будується на основі поступової зміни настрою, динаміки й темпів зважаючи на різне емоційне навантаження. Перший твір повинен створити відповідну атмосферу, ввести в музичне заняття, підготовувати до подальшого слухання. Це має бути спокійний твір, що розслабляє. Другий твір витримує основне навантаження, тому має динамічний, напружений характер. Його функція полягає в стимулюванні інтенсивних емоцій. Після слухання — обговорення переживань та асоціацій. Третій твір повинен зняти напругу, створити атмосферу спокою. Він може бути спокійний або ж навпаки енергійним, що надасть заряд бадьорості, оптимізму.

У процесі групової психотерапії активність клієнтів можна стимулюватися за допомогою додаткових завдань. Наприклад, клієнту пропонується постаратись зрозуміти, у кого із членів групи емоційний стан відповідає даному музичному твору; із наданої фонотеки підібрати власний музичний портрет, тобто твір, що відображає свій власний емоційний стан.

Під час групової психокорекційної роботи використовуються активний варіант музикотерапії. Він вимагає наявність простих музичних інструментів. Клієнтам пропонується виразити свої почуття за допомогою вибраних музичних інструментів. Таке виконання має чудовий колекційний ефект, що сприяє створенню довірливої теплої атмосфери.

Ще одним варіантом активної музикотерапії можна розглядати хоровий спів. При цьому створюється відповідна емоційна атмосфера, що знижує напругу, скованість і навпаки надає згуртованості, формує взаємопорозуміння, емоційний контакт. Групова вокалотерапія, спів – один із основних методів активної музикотерапії. Перевага цього методу полягає в поєднанні уваги до своєї тілесної сфери (функціям гортані, шийної мускулатури, легень і по суті всього організму) з орієнтацією на групу. Чисельність такої групи 15–20 осіб, тривалість заняття 45 хвилин. Використовуються пісні переважно оптимістичні, життєрадісного характеру, хоча доцільно виконувати й ті, які спонукають до роздумів і глибоких переживань. Розміщення групи — замкнене коло. Керівники групи також включені в коло й співають разом зі всіма. Перевага групової вокалізації в тому, що при ній кожен учасник залучається в процес. Тут має значення момент анонімності, почуття своєї прихованості в загальній масі, яка створює передумову до подолання розладів контакту. Завдяки активізації участі (соліст) клієнти спонукаються до виходу зі стану анонімності. Для керівництва такою роботою потрібен психолог, який працює разом з музикантом і дає йому відповідні роз'яснення й вказівки.

Отже, музична психотерапія, яка проводиться в групі дає великі можливості для подолання психоневрологічних проблем. Крім музичного досвіду, що дає можливість випробувати нові естетичні почуття, тут виникають тісні дружні стосунки які базуються на взаємній підтримці. А це є необхідним для стосунків між людьми.

Отже, нами з’ясовано, що музикотерапія була, є й буде значним підґрунтям у практичній діяльності психолога, допомагатиме людям у розв’язанні складних життєвих проблем, сприятиме відновленню психічного й фізичного здоров’я.

Література

1. Психотерапевтическая энциклопедия / Под ред. Б.Д. Карвасарского. – СПб: Издательство «Питер», 2000. – 1024 с.

2. Ветлугина Н.П. Музыкальное развитие ребенка. – М..: Педагогика, 1968. – 44 с.

3. Петрушин В.Л. Музикальная психотерапия. – М.: Просвещение, 2000. – 483 с.

4. Копытин Л.И. Теория и практика арт-терапии. – СПб: Издательство «Питер», 2000. – 256 с.

5. Дольпроз Ж.Е. Ритм: его воспитательное значение для жизни и искусства. 2-е изд. (Театр и искусство»). – М.: Педагогика, 1992. – 238 с.

7. Петрушин В.Й. Интеграция музыкальной психотерапии с ведущими направлениями в психологии. Музика в школе. № 4, 5. – 2001, № 1. – 2002.

8. Изылькин В.М. Целительная магия музыки. – СПб: «Распекс», 2000. – 219 с.

9. Торонова А.В. Проблема бессознательного в музыкальной педагогике. – М.: Педагогика, 1997. – 344 с.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 551 | Нарушение авторских прав