АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Фізичні властивості

Іонізуюче випромінювання та радіонукліди мають певні якісні та кількісні характеристики.

Як якісні характеристики радіонуклідів використовують:

· вид ядерного перетворення (a-розпад, електронний b-розпад, позитронний g-розпад, К-захват, самовільне ділення ядер, термоядерна реакція);

· період напіврозпаду – тобто час, за який розпадається половина всіх радіонуклідів певного типу. (Наприклад: Уран-238 – 4,47 млрд. років, Радій-226 – 1600 років, Свинець-214 – 26,8 хв.).

Як кількісну характеристику радіонуклідів використовують:

· активність, що характеризується числом ядерних перетворень за одиницю часу. Одиницями активності є Бекерель (Бк) та Кюрі (Кі). Проте, більш зручним кількісним критерієм радіонукліда для g–випромінювання слід вважати так званий g–еквівалент, який вимірюється в міліграм–еквівалент радію.

До якісних характеристик іонізуючого випромінювання відноситься:

· енергія випромінювання, що вимірюється у Джоулях (Дж) та електрон-вольтах (еВ);

· проникаюча здатність, яка характеризується довжиною пробігу частинок або g-квантів у речовині і виражається в одиницях довжини (м, см, мм);

· іонізуюча здатність, що характеризується повною іонізацією (загальна кількість пар іонів, утворених частинками або g-квантами в речовині) та лінійною щільністю іонізації (кількість пар іонів, що припадає на одиницю довжини пробігу).

До кількісних характеристик іонізуючого випромінювання відносять:

· поглинута доза, одиницями вимірювання якої є Грей (Гр) та Рад;

· еквівалентна доза, одиницями вимірювання якої є Зіверт (Зв) та Бер;

· ефективна доза, одиницями вимірювання якої є Зіверт (Зв) та Бер;

· експозиційна доза (для b– та g–випромінювання), одиницями якої є кількість кулон/к г (Кл/кг) та Рентген (Р);

· щільність потоку частинок (для корпускулярних випромінювань), одиницями вимірювання якої є кількість частинок на 1 см³.

Доза опромінення являє собою енергію випромінювання, яка поглинута в одиниці об’єму або маси речовини за певний час. Слід підкреслити, що, як зазначено вище, існують такі види доз: поглинута, еквівалентна, ефективна та експозиційна.

Поглинена доза (D) – це кількість енергії іонізуючого випромінювання, що поглинута опроміненим тілом (тканинами організму), у перерахунку на одиницю маси. Одиниця поглиненої дози – джоуль на кілограм (Дж/кг) або Грей (Гр, Gу). 1 Гр = 1 Дж/кг. Позасистемна одиниця – Рад (від англ. radiation absorber dose (rad) – поглинута доза радіації). 1 Гр = 100 рад.

Еквівалентна доза (H) — це величина поглиненої дози, яка помножена на коефіцієнт якості випромінювання (k), що враховує здатність певного виду випромінювання пошкоджувати тканини організму (H = D × k).

Коефіцієнт якості випромінювання (k) – це коефіцієнт, що введений для урахування біологічної ефективності різних видів іонізуючого випромінювання

2. Всі джерела іонізуючих випромінювань поділяються на закриті та відкриті. Відкриті джерела іонізуючого випромінювання – це рідкі, газоподібні або у вигляді порошків чи суспензій радіоактивні речовини при використанні яких можливе забруднення оточуючого середовища, потрапляння на одежу хворих та персоналу, на шкіру та в організм. Закриті джерела випромінювання влаштовані так, що це виключає забруднення оточуючого середовища. До них слід відносити: рентгенівські установки, радіоактивні препарати у вигляді бус, трубок, ігл, гамма-терапевтичні апарати, лінійні та циклічні прискорювачі, де радіоактивний препарат знаходиться у металічній герметичній трубці.

Вимоги по забезпеченню радіаційної безпеки персоналу установ та населення, а також по охороні навколишнього середовища від забруднення радіоактивними речовинами представлені в основних санітарних правилах роботи з радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючого випромінювання ОСП-72/87.

Радіонукліди як потенційні джерела внутрішнього опромінення розподіляються за ступенем радіаційної безпеки на п’ять груп:

Група А – радіонукліди особливо високо радіотоксичні. Їх безпечна активність на робочому місті не має перевищувати 3,7 МБк (0,1 мкКи): ²¹⁰Ро, ²²⁶Ra, ²³²Th, ²³⁹Pu та інші;

Група Б – радіонукліди з високою радіотоксичністью. Їх безпечна активність на робочому місті не має перевищувати 37 МБк (1 мкКи): ⁹⁰Sr, ¹⁰⁶Ru, ¹²⁴Sb, ^{125, 126, 129, 131}I, ²¹⁰Bi та інші;

Група В – радіонукліди середньої радіотоксичності. Їх безпечна активність на робочому місті не має перевищувати 370 МБк (10 мкКи): ^{22, 24}Na, ³²P, ³⁴S, ⁴²K, ^{45, 47}Ca, ^{57, 58}Co та інші;

Група Г – радіонукліди малої радіотоксичності. Їх безпечна активність на робочому місті не має перевищувати 3,7 ГБк (100 мкКи): ¹⁴C, ¹⁸F, ³⁸Cl, ⁵⁵Fe та інші;

Група Д – найменш радіотоксичний тритій ³H з безпечною активністю на робочому місті 37ГБк (1000 мкКи).

В залежності від групи радіотоксичності ізотопів та та допустимої активності на робочому місті, роботи з відкритими ізотопами поділяються на три класи

Біологічна дія іонізуючого випромінювання. Сучасні уявлення про її механізми та основні фактори, від яких вона залежить. Основні види променевих ушкоджень організму (соматичні, соматико-стохастичні, генетичні) та умови їх виникнення.

Радіаційна загроза при роботі з джерелами іонізуючих випромінювань полягає в тому, що зовнішнє та внутрішнє опромінення організму справляє як прямий, так і опосередкований вплив на внутрішньоклітинні структури, особливостями якого є невідчутність для людини, наявність певного латентного періоду прояву біологічного ефекту та ефекту сумування поглинутих доз.

Під час дії іонізуючого випромінювання на організм молекули іонізуються і, хоча тривалість існування таких іонів становить лише 10^-10 с, протягом цього часу утворюються вільні радикали – хімічні сполуки, які реагують з тканинами, в результаті чого знижується концентрація важливих метаболітів, порушується обмін речовин, утворюються радіотоксини. Таке ставлення призводить до відповідних соматичних уражень або навіть до загибелі організму. Внаслідок пошкодження в результаті впливу іонізуючого випромінювання ядерних структур виникають генетичні ураження. Велике значення мають також віддалені наслідки опромінення, які можуть виникнути через 5 – 20 років після опромінення.

Отже, до основних видів променевих уражень відносять:

· соматичні ураження (гостра та хронічна променева хвороба, локальні променеві ураження (опіки, катаракта) тощо);

· сомато-стохастичні ураження (скорочення тривалості життя, онкогенез, тератогенний вплив тощо);

· генетичні ураження (домінантні або рецесивні генні мутації, хромосомні та хроматидні аберації тощо).

До умов, які визначають ступінь променевого ураження відносять наступні характеристики радіонуклідів: вид іонізуючого випромінювання та радіаційної дії, величина поглинутої дози (таблиця 3), розподіл поглинутої енергії випромінювання у часі та в організмі, радіочутливість різних органів і систем, радіотоксичність ізотопу тощо.

Основні засоби застосування радіонуклідів та інших джерел іонізуючого випромінювання з діагностичною і лікувальною метою. Правила роботи з відкритими та закритими джерелами іонізуючих випромінювань.

Правила роботи з закритими радіонуклідними джерелами і пристроями, що генерують іонізуюче випромінювання:

– повинен здійснюватись контроль герметичності джерел в об’ємі і з періодичністю, встановленою регламентуючими документами;

– забороняється використовувати закриті джерела у випадку порушення їх герметичності або при закінчення терміна експлуатації;

– у неробочому положенні всі радіонуклідні джерела повинні знаходитись в захисних пристроях, а пристрої, що генерують іонізуюче випромінювання знеструмлені;

– пристрій в якому зберігається радіонуклідне джерело має бути стійкий до механічних, хімічних, фізичних та інших дій;

– для взяття радіонуклідного джерела з контейнера необхідно користуватись дистанційним інструментом або спеціальними пристроями;

– забороняється доторкатись до радіонуклідного джерела руками;

– при роботі з радіонуклідними джерелами, які вийняті з захисного контейнеру необхідно користуватись відповідними захисними екранами і маніпуляторами;

– радіонуклідні джерела, непридатні для подальшого використання розглядаються, як радіоактивні покидьки, своєчасно описуються і здаються на зберігання.

Правила роботи з відкритими радіонуклідними джерелами:

– комплекс заходів при роботі з відкритими джерелами іонізуючого випромінювання має забезпечувати захист людини від зовнішнього та внутрішнього опромінення, попереджувати забруднення повітря та поверхонь робочих приміщень, шкіри та одягу персоналу, оточуючого середовища;

– кількість радіоактивної речовини на робочому місті має бути мінімальне необхідне для роботи;

– для роботи використовувати розчини, а не порошки радіоактивних речовин;

– кількість операцій при яких можливі втрати радіоактивної речовини (пересипання порошків, возгонка тощо) необхідно зводити до мінімуму;

– роботи слід проводити на лотках і піддонах зроблених з слабосорбуючих матеріалів;

– необхідно користуватись разовими підсобними матеріалами (пластиковими плівками, фільтрувальним папером тощо) для обмеження забруднення робочих поверхонь, обладнання та приміщень;

– у фасувальній та процедурній де поводиться робота з високоактивними препаратами, зверху спец одягу персонал одягає пластикові полухалати, гумові рукавички, бахили та маски;

– працюють з радіоактивними препаратами на кюветах покритих фільтрованим папером або в захисних боксах;

– до роботи з радіоактивними препаратами допускаються особи старші 18 років, які не мають протипоказань.

Поняття про протирадіаційний захист та радіаційний контроль. Нормування радіаційної безпеки та гігієнічні принципи радіаційного захисту. Особливості організації протирадіаційного захисту персоналу і радіаційна безпека пацієнтів при проведенні рентгенологічних досліджень.

Радіаційна безпека являє собою комплекс заходів, що спрямовані на обмеження опромінення населення та запобігання виникнення як ранніх, так і віддалених наслідків опромінення.

Головними методами протирадіаційного захисту є:

· захист кількістю – розрахунок допустимої активності джерела випромінювання;

· захист відстанню – розрахунок допустимої відстані до джерела випромінювання;

· захист часом – розрахунок допустимого часу роботи із джерелом іонізуючого випромінювання;

· захист за допомогою екранування – розрахунок необхідної товщини захисного екрану;

· хімічні методи захисту – використання спеціальних фармацевтичних препаратів і сполук: радіопротекторів та радіоінгібіторів;

· захист культурою праці – дотримування правил техніки безпеки та особистої гігієни.

Протирадіаційний захист являє собою комплекс законодавчих, огранізаційних, санітарно—гігієнічних, та медичних заходів, що забезпечують безпечні умови праці при роботі с джерелами іонізуючого випромінювання.

До основних принципів протирадіаційного захисту відносять:

· гігієнічне нормування;

· попереджувальний та поточний санітарний нагляд;

· виробниче навчання;

· санітарну освіту;

· радіаційний контроль;

· медичний контроль.

Радіаційний контроль — це контроль за забезпеченням радіаційної безпеки, виконанням вимог щодо санітарних норм праці з радіонуклідами, а також отримання інформації, про опромінення медичного персоналу та населення.

Розрізняють 4 види радіаційного контролю:

· дозиметричний;

· радіометричний;

· індивідуально-дозиметричний;

· спектрометричний.

Відповідно до класифікації основних видів радіаційного контролю, апаратуру, що використовують для його проведення, поділяють на наступні групи:

1. Дозиметричні прилади, що визначають потужність дози (рівень радіації).

2. Радіометричні прилади, які визначають рівень забруднення поверхонь різних предметів.

3. Індивідуальні та мініатюрні портативні прилади, що призначені для проведення індивідуального контролю дози опромінення за певний проміжок часу.

4. Спектрометричні установки, які – встановлюють спектр (склад) радіонуклідів у будь-якому забрудненому об’єкті.

Класифікація засобів індивідуального захисту (за С.М.Городинським)

1.Ізолюючі костюми:

а) шлангові;

б) з автономним джерелом повітряного підживлення.

2.Засоби захисту органів дихання:

а) фільтруючі (респіратори, протигази);

б) ізолюючі (пневмошлеми, пневмокаски).

3.Спецодяг:

а) повсякденного призначення;

б) короткочасного використовування (рукавиці, одежа з плівки).

4.Спецвзуття:

а) основне (черевики, чоботи);

б) додаткове (бахіли, напівгалоші).

5.Допоміжні захисні засоби захисту:

а) окуляри;

б) ручні захвати;

в) щітки.

Дата добавления: 2016-03-26 | Просмотры: 356 | Нарушение авторских прав