АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

діагностика, профілактика, досвід подолання»

Підготувала Сенькова-Базилевич О.Л.,

викладач філологічних дисциплін, методист

Про синдром емоційного вигорання (СЕВ) (англ. Burnout) вперше заговорили у 1974 році. Американський психіатр Фрейденберг запропонував цей термін для характеристики психологічного стану здорових людей, що знаходяться в інтенсивному і тісному спілкуванні в емоційно навантаженій атмосфері при наданні професійної допомоги.. Раніше емоційне вигорання вважали звичайною перевтомою. При бажанні можна знайти чимало історичних та літературних прикладів СЕВ у різні часи. Риторичне питання Тараса Шевченка «Які з нас люди?» у вірші «Доля» можна вважати національною ознакою СЕВ для українців.

У ХХІ столітті явище емоційного або професійного вигорання набуло масового поширення. Праця, успішна професійна діяльність – це норма нашої сучасності. Часто у гонитві за успіхом ми не помічаємо як виснажуємось. У зоні ризику знаходяться не лише представники професій, що тісно співпрацюють з іншими на емоційному рівні, зокрема педагоги та медики. Програмісти, працівники сфери обслуговування і навіть молоді матері часто скаржаться на постійне роздратування, спустошення, відсутність позитивних емоцій.

Вважається, що СЕВ виникає як наслідок довготривалого стресу, а постійний стрес – інша ознака сучасності. Ми звикли до нього і сприймаємо це як норму, часто навіть пишаємось своєю завантаженістю. На нас дивляться діти, які жартома бавляться у занадто зайнятих і роздратованих дорослих. Підлітки сприймають нас критично – вряд чи подібний сценарій поведінки може бути зразком для наслідування. Виникає конфлікт поколінь, новий привід для роздратування і стресу, біг по колу…

Основною причиною виникнення СЕВ є порушення стану рівноваги, коли вимоги (внутрішні та зовнішні) протягом тривалого часу домінують над ресурсами особистості (внутрішніми та зовнішніми). Психологи стверджують, що до емоційного вигорання швидше за все приводить такі хибні переконання:

· Мені не можна помилятися.

· Я повинен бути стриманим.

· Я не маю права бути упередженим.

· Я зобов'язаний бути у всьому прикладом для наслідування.

Сендром емоційного вигорання має 3 стадії розвиту:

1. Стенічна (зменшення емоційності) - “Тяжко, але справляюсь”.

2. Астенічна (емоційна відстороненість) –

“ Більше не можу, але справляюсь через силу”

3. Деформаційна (порушення стосунків) “ Дайте мені спокій!”

Головними причинами професійного вигорання педагогів є:

· стрес, спричинений великою кількістю вимог;

· неспокійна обстановка на роботі, що потребує постійної уваги і напруги;

· не завжди розумна організація праці;

· неувага до свого здоров’я.

Експериментально досліджувався СЕВ в педагогів середньої школи, які можна інтерпретувати на всіх педагогічних працівників. Найбільш високі показники емоційного вигорання мають педагоги зі стажем від 10 до 15 років. Вважається, що це пов’язано із кризою середнього віку, коли людина озирається назад, замислюється над тим, чого досягла, оцінює свої професійні досягнення. Якщо результат суттєво відрізняється від сподівань, людина підсвідомо відчуває емоційний дискомфорт, напругу, незадоволення працею, перевтому.

У педагогів зі стажем до 5 років причиною емоційного вигорання вважають невідповідність очікувань та реальної дійсності.

У педагогів зі стажем роботи понад 20 років вигорання пов’язують з віковими особливостями. Адже саме на цьому віковому етапі перед педагогом постає питання: «А навіщо я працюю?» У віці 50 – 55 років можливе нове піднесення творчих сил.

Найстійкішою до синдрому емоційного вигорання виявилася група педагогів зі стажем 15 – 20 років. Свої діти дорослішають, і з’являється можливість більше уваги та часу приділяти саме особистому та професійному життю, що дозволяє відчути повноту життя.

Існує також думка, що згорають кращі, тобто синдром емоційного вигорання небезпечний саме для старанних, сумлінних працівників, що звикли повністю віддаватись роботі, жити нею. Проте, жити треба життям, сприймаючи роботу як складову цього життя, хоча і доволі важливу і вагому складову.

Синдром емоційного вигорання характеризується поєднанням симптомів порушення у психічній, соматичній і соціальній сферах життя. Дослідники називають п’ять ключових груп симптомів, характерних для синдрому емоційного вигорання.

1. Фізичні симптоми (фізична втома, виснаження; зміна ваги; безсоння; поганий загальний стан здоров'я, неритмічне дихання, нудота, запаморочення тощо; підвищення артеріального тиску; виразки й запальні захворювання шкіри; хвороби серцево-судинної системи).

2. Емоційні симптоми (брак емоцій; песимізм, цинізм і черствість у роботі й особистому житті; байдужність; відчуття безпорадності і безнадії; агресивність, дратівливість; тривожність, посилення ірраціонального занепокоєння, нездатність зосередитися; депресія, почуття провини; істерія; втрата ідеалів, професійних перспектив; збільшення деперсоналізації; почуття самотності).

3. Поведінкові симптоми: під час навчання з'являється втома; байдужність до харчування; мале фізичне навантаження; виправдання вживання тютюну, алкоголю, ліків; нещасні випадки - падіння, травми, аварії тощо; імпульсивна емоційна поведінка.

4. Інтелектуальні симптоми (зниження інтересу до нових теорій та ідей у навчанні, до альтернативних підходів у вирішенні проблем; нудьга, туга, апатія, втрата інтересу до життя; більша схильність до шаблону, ніж до творчого підходу; байдужність до нововведень; мала участь чи відмова від участі в розвиваючих експериментах; формальне виконання роботи).

5. Соціальні симптоми (низька соціальна активність; зниження інтересу до дозвілля, захоплень; обмеження соціальних контактів; відчуття ізоляції, нерозуміння інших; відчуття браку підтримки з боку родини, друзів, колег.

Що ж робити, якщо питання емоційного або професійного вигорання перейшло з категорії теоретичного до практичного, тобто якщо Ви виявили певні ознаки СЕВ у себе?

Кожна людина може виробити свої індивідуальні стратегії для боротьби із синдромом емоційного вигорання але є декілька універсальних правил:

Правило позитиву.

Важливо навчитись звертати увагу на позитивні моменти життя і вміти бути вдячними за них. Негативне запитання «За що?» бажано перетворювати на позитивне «Для чого?». Для чого у моєму житті з'явилась та чи інша неприємна ситуація? Чого я маю в цій ситуації навчитись?

Гарних речей навколо вистачає, просто часто ми їх банально не помічаємо. Кожен новий день починається з дивовижного світанку – зустріньте його! Варто радіти навіть дрібничкам, радіти, а не оцінювати. Кожному з нас є за що дякувати Богу, Долі, людям навколо… Будьмо вдячними!

Правило розподілу.

Необхідно чітко розділяти професійну діяльність і особисте життя: не брати роботу додому, мати хобі, яке не стосується роботи, спілкуватися з друзями, які не є колегами по роботі.

Часто професійні сценарії поведінки ми переносимо на родину, друзів, оточення. Але не варто бути вчителем 24 години на добу! Не треба оцінювати або виховувати оточуючих, не треба контролювати ситуацію. Спробуйте насолодитись тим, що Ви просто жінка, мама, дружина, дочка, сестра… Просто побудьте пасажиром, клієнтом, перехожим. Дозвольте собі бути різними.

Правило зміни діяльності.

СЕВ означає перевантаження, невміння відпочивати та розслаблятись. Для багатьох ентузіастів своєї справи саме слово «відпочинок» звучить як загроза і лякає своєю незрозумілістю. Треба визнати – відпочивати ми не вміємо. І це зрозуміло – нас цьому ніхто не вчив, а самі ми вчитись не хотіли. Отже, настав час розширити список своїх професійних навичок і сформувати навичку відпочинку.

Для початку – спробуємо змінити вид діяльності. Правило просте – розумова діяльність замінюється на фізичну і навпаки.

Оскільки педагогічні працівники на роботі працюють розумово, то перегляд телебачення, читання газет або фахової літератури, спілкування у соцмережах не є формою відпочинку.

Варто навантажити м’язи і розвантажити голову. Для цього підійдуть прогулянки на свіжому повітрі, спорт, дихальні вправи. Якщо Ваше сумління не схвалює такого неробства і марнування часу, займіться фізичною роботою, що приносить задоволення та помітний результат. Робота в саду чи в городі, прибирання оселі – чудова альтернатива! Відомо, що саме завдяки виконанню таких простих справ можна справді добре переключитись та відновити сили.

Знов згадайте про свої захоплення, приділіть їм трохи часу та уваги. Це може бути творчість, рукоділля, подорожі… У світі багато цікавого, і щось з того – точно для Вас!

Правило часу.

Страх не встигнути, запізнитися, відсутність структури можна подолати за допомогою тайм-менеджменту, який дозволяє враховувати індивідуальні ритми людини, що зводить до мінімуму хронічні перевтоми. Варто планувати справи заздалегідь письмово, а також фіксувати виконану протягом дня роботу. Обов’язковим у переліку справ має бути і запланований відпочинок!

Ще один секрет – спробуйте не нарікати на брак часу. Фрази «не встигаю», «не маю часу» працюють буквально. Отже, відмовтесь від них, замініть на нейтральніше «ледь встигаю», «зайнята, але незабаром звільнюсь». Пам’ятайте, часу у нас всіх достатньо – рівно стільки, аби вистачило!

Правило перезавантаження.

Багато справ одночасно робити неможливо, потрібна системність та послідовність. Щоб легше сконцентруватись на головному, необхідно відкинути другорядне. Відкинути буквально і фігурально. Наш робочий та життєвий простір часто засмічений непотрібними речами та зайвою інформацією. Надзвичайно важливо позбутись цього. «Викиньте мотлох з життя», - закликає японська письменниця Марі Кондо, книга якої нещодавно вийшла в українському перекладі. Наводячи лад у своєму просторі, ми впорядковуємо і свої думки, звільняємо місце для нових ідей.

Право на помилку.

Необхідно навчитися спокійно ставитися до своїх помилок і помилок інших. На помилках, яких часом не уникнути, вчаться, стають більш компетентним і впевненими.

Ми звикли прагнути до досконалості. Це синдром відмінника, що звик бути кращим завжди і в усьому. Проте перфекціонізм –це прямий шлях до неврозу. Дозвольте собі та оточуючим бути такими, як є – різними. Кожен має право на помилку та на її власне виправлення. так з’являється досвід. Саме досвід – найцінніше, що є у житті.

Необхідно адекватно оцінювати свої можливості. Не треба брати на себе занадто багато. Не можна шукати у роботі щастя або порятунку. Вона — не притулок, а діяльність, яка є доброю сама по собі.

Необхідно припинити жити життям інших. Не замість людей, а разом з ними. У кожного своє власне життя, власні цілі. Чудово, коли вдається знайти порозуміння, коли замість конкуренції виникає співпраця. У колективі, де колеги партнери, а не конкуренти, небезпека вигорання значно менша а ефективність вища.

Необхідно ясно і чітко уявляти свої цілі і завдання, бачити не лише кінцеву ціль, але й проміжні етапи її досягнення. Доцільно подумки декілька раз програти можливі ситуації. Безсистемність може призводити до вигорання.

Варто об’єктивно сприймати світ таким, який він є. Сучасну людину багато що не влаштовує. Ми нарікаємо на погоду, на здоров’я, на ціни… Часто ці речі змінити важко або неможливо. Отож треба визнати, що вони просто існують. Єдине, що ми справді можемо змінити – своє відношення.

Якщо Ви виявили у себе ознаки СЕВ – не лякайтесь. Нарешті можна заспокоїтись щодо своєї професійної компетентності – СЕВ виникає лише у справжніх фахівців! Варто себе привітати: визнання проблеми як такої, що існує, - це перший крок до її вирішення. До речі, англійською a problem – це не лише складна ситуація, а й завдання, задача. А з будь-яким завданням завжди можна впоратись, завжди існує спосіб вирішення, і не один. У переліку можливих варіантів всі відповіді правильні. Сміливо обирайте свій і дійте!

1. Синдром вигорання – це процес поступової втрати емоційної, розумової та фізичної енергії, що проявляється у симптомах емоційного, розумового виснаження,

2. Вигорання - кінцевий стан, який з'являться внаслідок тривалого створення чогось без переживання в аспекті наповненості та сенсу.

3. До появи синдрому емоційного вигорання може спричинити не тільки професійна робота в галузі «людина-людина», але й будь-який сильний зовнішній влив, при якому людина не встигає відновити рівень емоційної, розумової та фізичної енергії.

4. Таким чином, синдром емоційного вигорання характеризується поєднанням симптомів порушення у психічній, соматичній і соціальній сферах життя

5. Найбільш високі показники емоційного вигорання мають педагоги зі стажем від 10 до 15 років.

6. Найбільш високі шанси емоційно вигоріти мають найбільш сумлінні і старанні працівники, які не вміють відмовляти.

7. Організаційні методи боротьби із синдромом емоційного вигорання включають правильна організацію роботи та виробничого процесу, розроблення системи заохочень та подяк, наповнення сенсом роботи працівника, усунення непотрібної конкуренції, правильний розподіл ролей в колективі.

8. Індивідуальні методи боротьби із синдромом емоційного вигорання включають отримання позитивних емоцій від життя, правильний розподіл навантаження та релаксації, розумні фізичні навантаження, правильна оцінка себе, як спеціаліста, відсутність боязні помилятися, правильний погляд на речі та буття, формування правильних цінностей життя та сенсу.

Дата добавления: 2016-06-05 | Просмотры: 313 | Нарушение авторских прав