АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Способи зупинення кровотечі

Зупинення кровотечі може бути тимчасовим й остаточним. Самостійне зупинення кровотечі можливе при пораненні дрібних судин із невеликим діаметром просвіту й капілярів. Вона настає внаслідок утворення тромбу й закриття ним зяячого отвору в судині. У механізмі виникнення згустку крові істотну роль відіграють: спазм судин і зменшення їх діаметра, закриття просвіту інтимою, зниження артеріального тиску й розвиток реакції зсідання крові, внаслідок чого утворюється згусток (тромб), який закриває просвіт ушкодженої судини. Тромбоутворенню сприяє тромбокіназа, що виділяється з ушкоджених тканин і клітин крові, та інші ферментивні реакції, під впливом яких з участю тромбокінази і в присутності іонів кальцію неактивний тромбін переходить в активний, перетворюючи фібриноген у згусток фібрину. Тимчасові способи зупинення кровотечі:

1. пальцеве притискування великих судин до кістки;
2. підвищене положення кінцівки;

1. максимальне згинання кінцівки в суглобі;
2. накладання стискуючої пов'язки;
3. притискування судини в рані;
4. накладання джгута.

При кровотечах із крупних артерій для термінового їх зупинення можна користуватися методом пальцевого притискання артерій в анатомічно вигідних для цієї маніпуляції місцях - там, де артерія проходить близько кістки й доступна для стискання (мал. 61, 62). Так, при ушкодженнях сонної артерії або крупних її відгалужень вона може бути притиснута по внутрішньому краю грудинно-ключично-соскоподібного м'яза до поперечних відростків шийних хребців на рівні шостого шийного хребця. Черевна аорта може бути притиснута кулаком до хребтового стовпа, пахвова артерія - до головки плечової кістки по передній границі волосся пахвової ямки при відведеній руці, підключична - до І ребра в надключичній ділянці зовні від прикріплення грудинно-ключично-соскоподібного м'яза; стегнова - до горизонтальної гілки лобкової кістки під пахвинною зв'язкою на середині її довжини; плечову артерію притискують до плечової кістки по внутрішньому боці двоголового м'яза.

Мал. 61. Точки притискання артерій.

· скронева лицева сонна підключична

· підпахвова плечова

· черевної аорти

· променева

· ліктьова

· стегнова підколінна

· тильної поверхні стопи

· задньої великогомілкової

· скроневої

Спинення артеріальної кровотечі шляхом пальцевого притиснення артерії променевої, підколінної, тильної поверхні задньої стопи великогомілкової артерії.

Мал. 62. Пальцеве притискання артерій.

Мал. 63. Підвищене положення кінцівки, яке сприяє зменшенню кровотечі.

Підвищене положення кінцівки веде до зменшення кровонаповнення в ній, що сприяє зменшенню кровотечі (мал. 63). Воно зазвичай поєднується з накладанням пов'язки.

Максимальне згинання кінцівки в суглобах, розміщених поблизу ушкоджених судин, може дати тимчасовий ефект, поки хворий не буде доставлений у лікувальний заклад. Цей метод зупинення кровотечі можна застосувати при пораненні підколінної, стегнової, плечової і підключичної артерій. Відповідно проводиться згинання кінцівки в колінному, кульшовому, ліктьовому суглобах. Кінцівки в зігнутому положенні прибинтовуються. При пораненні підключичної артерії обидва лікті із зігнутими передпліччями відводяться назад і фіксуються пов'язкою (мал. 64).

Стискаюча пов 'язка накладається при венозних і капілярних кровотечах.Дрібні судини притискуються до м'яких тканин і швидко тромбуються. На місце, яке кровоточить, накладають кілька шарів стерильної марлі з ватою або пропрасованого полотна. Потім цю пов'язку туго закріплюють бинтом (мал. 65). При кровотечі з глибокої рани для тимчасового її зупинення можна зробити тампонаду рани марлею, яка також утримується тугою пов'язкою.

Мал. 64. Максимальне згинання кінцівок при пораненні артерій артерія \ валик.

Підпахової, підколінної, стегнової

Серед усіх способів тимчасової зупинки кровотечі з великих артеріальних судин кінцівок найбільш надійним є накладання джгута і джгута-закрутки. Джгут накладають в основному при артеріальних та венозних кровотечах із великих судин кінцівок. Найбільшого поширення набули еластичний гумовий джгут Есмарха і матер'яний джгут-закрутка. Джгут Есмарха - нетовста гумова стрічка завдовжки 125 см, завширшки 2,5 см і завтовшки 3-4 мм. На кінцях джгута для його закріплення є пластмасові кнопки і спеціальні пази. Джгут накладають на плече і стегно (мал. 65). Не рекомендується його застосовувати на верхню третину плеча, де можна ушкодити променевий нерв, і нижню третину стегна, де стискання стегнової артерії призводить до ушкодження нервових сплетень. Не доцільно накладати джгут на нижню третину передпліччя і гомілку, тому що в цих місцях м'язи відсутні й під джгутом може статися змертвіння шкіри. Крім того, у цьому місці не завжди можна стиснути артерії, оскільки вони розміщені між кістками.

Техніка накладання:

- надати ушкодженій кінцівці підвищеного положення (при відсутності переломів, вивиху)
для венозного відтоку крові;

- на оголену частину кінцівки вище рани покласти марлеву серветку, зробити декілька
обертів бинта або використати іншу прокладку (одяг потерпілого, хустку);

• взяти джгут однією рукою за кінець, другою трохи далі або обома руками посередині, розтягнути його й накласти на кінцівку вище місця поранення на прокладку, перших 1-2 оберти джгута зробити з натягом, а на
  ступні - щільно без натягу;
• кінці джгута закріплюють за допомогою кнопок за спеціальні пази;

стерильна серветка - стискаючий об'єкт

Мал. 65. Стискаюча пов'язка.

Мал. 66. Стандартний гумовий джгут: а - схема накладання; б – підготовка до накладання, в - початок накладання;

г — фіксація першого оберту; д — кінцевий вигляд після накладання.

Мал. 67. Схема накладання джгута-закрутки.

• покласти під джгут записку або написати кульковою ручкою на шкірі потерпілого
  дату і час накладання;
• на рану покласти асептичну пов'язку так, щоб вона не закривала джгут, при можливості потерпілому вводять знеболювальні препарати;
• провести іммобілізацію ушкодженої кінцівки, руку підвісити на косинку або бинти, а ногу фіксувати транспортною шиною;

• взимку закутати кінцівку одягом;

· обов'язково перевірити правильність накладання джгута (спиняється кровотеча в
рані, пульсу на периферичних артеріях не має, відсутній біль у кінцівці, шкіра кінцівки
різко набуває блідого кольору);

- транспортувати потерпілих на носилках, у першу чергу, в супроводі того, хто надає допомогу. При відсутності стандартного джгута Есмарха можна використати джгут-закрутку (мал. 67, 68). Методика його накладання така ж, як і звичайного кровозупинного. Для закрутки використовують хустку, косинку, пасок, краватку, тасьму тощо. Закрутку накладають вище місця поранення, її кінець зав'язують вузлом з петлею, у петлю вставляють паличку, за допомогою якої закрутку затягують до зупинення кровотечі й закріплюють бинтом.

Мал. 68. Накладання джгута-закрутки, бинтом, використовуючи використовуючи пасок або косинку. замість шини плече.

При кровотечі із судинного пучка на шиї для притиснення сонної артерії джгут накладають за допомогою шини (фанерної або Крамера) способом Микуліча мал. 69. Шину накладають зі здорового боку, впираючись до голови і плеча. Вона є каркасом, на якому джгут натягається навколо шиї, здавлюючи при цьому судинний пучок тільки з одного боку. При відсутності шини можна використати руку потерпілого (мал. 70). Для цього її кладуть на голову й фіксують джгут у ділянці судинного пучка обов'язково слід підкласти ватно-марлевий валик.

Мал. 69. Накладання джгута за способом Микуліча при пораненні сонної артерії.

При кровотечі з верхньої третини плечової чи стегнової артерії рекомендується закріплювати джгут восьмиподібними ходами через плече або таз на протилежному боці.

Симптоми, що свідчать про правильне накладання джгута: спиняється кровотеча в рані; зникає пульс нижче поранення; кінцівка холодна на дотик; шкіра бліда; біль на кінцівці відсутній. Джгут накладають літом до 2 год, зимою - до 1 години. При накладанні джгута можливі такі помилки: джгут накладають без показань(при відсутності артеріальної кровотечі), без матер'яної підкладки; слабо затягнутий джгут не зупиняє артеріальної, а посилює венозну кровотечу, й шкіра кінцівки синіє; надзвичайно сильне здавлювання кінцівки джгутом сприяє травматизації нервових стовбурів, що призводить до паралічу; не вказано час накладання джгута; не проведена транспортна іммобілізація кінцівки.

Мал. 70. Накладання джгут а-закрутки, використовуючи пасок або косинку.

Зупинення кровотечі у дітей. Кровотеча у дітей більш ніж у 95 % випадків зупиняється після накладання здавлювальної пов'язки. Дитячий організм має здатність самостійно зупиняти кровотечу, що залежить від віку дитини. Дітям до трьох років для зупинення артеріальної кровотечі накладають здавлювальну пов'язку. Після трьох років - спеціальні дитячі джгути, більш еластичні порівняно з джгутами для дорослих. Правила накладання такого джгута дітям такі ж, як і дорослим. Лише вони накладаються при ушкодженнях великих артеріальних стовбурів без особливого зусилля. Час накладання джгута літом до 1 год, зимою - до ЗО хвилин. Слід пам'ятати, що накладання джгута дітям також спричиняє парези й параліч кінцівок.

Кровотеча з носа. При забої носа, пошкодженні його слизової оболонки, інфекційних захворюваннях, підвищеному артеріальному тискові, недокрів'ї та інших хворобах нерідко бувають кровотечі з носа. Через те, що в цій ділянці є велика кількість судин та підвищений тиск, кровотеча може бути значна. Кров витікає через носові ходи на зовні або затікає в носоглотку, і хворий заковтує її. Проковтнута кров може викликати блювання з домішками крові. Внаслідок великої кровотечі втрачається багато крові (запаморочення, відчуття спраги, блідість шкіри, прискорення пульсу, непритомність).

Мал. 71. Схема закріплення джгута восьмиподібними ходами через плече або таз на протилежному боці.

Перша допомога. Такі способи, як промивання носа, сякання, відкашлювання крові, яка потрапляє в носоглотку, тільки посилюють кровотечу. Хворого потрібно посадити або покласти з трохи відхиленою головою назад, звільнити йому шию і груди від одягу, забезпечити доступ свіжого повітря. Дихати треба відкритим ротом. Більшість носових кровотеч при спокійному положенні потерпілого припиняється. Ще краще, якщо є змога прикласти холодний компрес (пузир чи поліетиленовий мішечок з льодом, холодні примочки) на ділянку перенісся, потилицю. Припиненню кровотечі здебільшого сприяє стиснення носа на 15-20 хв (мал. 72), особливо після введення в ніздрю марлевої кульки (можна змочити її розчином перекису водню). Якщо кровотеча не припиниться, хворого необхідно направити до лікарні.

Остаточне зупинення кровотечі здійснюють лікарі-хірурги, використовуючи такі методи:

механічні - перев'язка судин у рані, накладання судинного шва, застосування протезу на дефект стінки судини, тампонада рани (при паренхіматозних кровотечах в операційних ранах, маткових кровотечах тощо);

Фізичні - використання електроножів, місцеве охолодження тканин;

хімічні — застосування препаратів, здатних підвищувати зсідання крові (застосування судинозвужувальних препаратів);

біологічні - використання біологічних препаратів (тромбіну, фібринної плівки, гемостатичної губки; вікасольної плазми, переливання крові в дозах до 100 мл ранніх термінів зберігання або пряме переливання крові).

Мал. 72. Стиснення ніздрів для зупинення носової кровотечі.

ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА ПРИ ЗУПИНЦІ ДИХАННЯ ТА КРОВООБІГУ

Основні симптоми передагонального стану: загальмованість, запаморочення, блідість шкірних покривів, синюшність обличчя, рогівковий рефлекс збережений, дихання ослаблене, пульс на периферичних артеріях відсутній, але на сонних можна промацати (ниткоподібний), артеріальний тиск не визначається. Після передагонального стану виникає термінальна пауза, яка найбільш чітко виражена при вмиранні від кровотечі. Остання характеризується відсутністю рефлексів, короткочасним припиненням дихання, серцевої діяльності й біоелектричної активності головного мозку. В такому стані хворий може мати вигляд трупа. Тривалість паузи коливається від 5-10 с до 3-4 хв. Характерною особливістю є глибоке гальмування кори головного мозку, в потерпілого зникає реакція зіниць на світло, вони розширюються. Починається агонія (боротьба) - останній спалах боротьби організму за життя, яка триває від кількох хвилин до півгодини й більше (інколи годинами й навіть протягом кількох діб). В агональному періоді наступає виключення вищих функцій відділів головного мозку, свідомість втрачається і може відновлюватися лише на короткий термін. Одночасно відзначається активність центрів довгастого мозку, що супроводжується короткочасним посиленням функції дихання і кровообігу.

Ознакою агонії після термінальної паузи є поява першого вдиху. Агональне дихання різко відрізняється від звичайного - в акті вдиху бере участь уся дихальна, у тому числі й допоміжна мускулатура (м'язи шиї і рота). Серцебиття в період агонії дещо прискорюється, рівень артеріального тиску може підвищуватися до 30-40 мм рт. ст, що природно не забезпечує нормальної життєдіяльності головного мозку. Відбуваються своєрідні зміни у кровообігу: розширюються артерії серця й артерії, які несуть кров до головного мозку, а периферійні судини й судини внутрішніх органів різко звужуються. Отже, згасаючі сили серця спрямовуються в основному на підтримку життєдіяльності самого серця. Звичайно в кінці агонії першим припиняється дихання, а серцева діяльність деякий час триває. Первинна зупинка серця спостерігається рідше. Із припиненням серцевих скорочень і дихання настає стан так званої клінічної смерті, яка є своєрідним перехідним станом між життям і смертю. На цьому етапі організм як ціле уже не живе, але життєдіяльність окремих органів і тканин зберігається, незворотні зміни в них ще не відбуваються. Тому, якщо відразу людині, яка перебуває в стані клінічної смерті, надати медичну допомогу, інколи вдається повернути її до життя. Період клінічної смерті характеризується найглибшим пригніченням центральної нервової системи, яке поширюється і на довгастий мозок, зупинкою кровообігу та дихання і збереженням на мінімальному рівні обмінних процесів у тканинах організму. Тривалість клінічної смерті визначається часом виживання кори головного мозку за відсутності кровообігу й дихання. У середньому цей час становить 5-6 хвилин. Він збільшується, якщо смерть настає при низькій температурі у молодих, фізично здорових людей. На тривалість клінічної смерті впливає багато факторів: період умирання, наявність тяжкої виснажливої хвороби, вік тощо.

Основні симптоми клінічної смерті такі: відсутність дихання, серцебиття, пульсу на сонних артеріях, зіниці розширені й не реагують на світло.

Визначити факт смерті в перші моменти, хвилини, а інколи й години нерідко складно навіть і лікарю. У деяких випадках життєві процеси, зокрема дихання і кровообіг, можуть відбуватись у настільки незначних межах, що за допомогою наших органів чуттів важко визначити, дихає людина чи ні, є серцеві скорочення чи вони відсутні. Таке глибоке згасання дихання і кровообігу відбувається при захворюваннях та деяких видах зовнішньої дії, наприклад при ураженні електричним струмом, сонячному й тепловому ударах, утопленні, отруєнні наркотиками і снодійними препаратами, при захворюваннях центральної нервової системи (епілепсії, енцефалітах), у недоношених немовлят. Це явище отримало назву уявної, гаданої смерті. Уявна смерть - це стан людини, коли головні функції організму виражені настільки слабко, що не помітні для спостерігача, тому жива людина справляє враження мертвої. Лише ретельний огляд дає змогу встановити ознаки життя. При найменшій підозрі на уявну смерть слід негайно вжити заходів щодо надання першої медичної допомоги й у разі необхідності направити до найближчої лікарні. З метою уникнення помилкової констатації смерті тіла осіб, які померли в лікарні, відправляють у патологоанатомічне відділення не раніше, ніж через дві години після констатації смерті, тобто після появи ранніх трупних змін.

Якщо дихання і серцева діяльність відсутні 5-6 хв, то спочатку в клітинах кори, а потім і в менш чутливих до кисневого голодування відділах мозку і клітинах інших органів починаються процеси розпаду протоплазми ядер клітин, що призводить до незворотних явищ, тобто біологічної смерті - кінцевої стадії індивідуального існування будь-якої живої системи. У різних тканинах й органах незворотні зміни розвиваються неодночасно. Найчастіше вони настають у корі головного мозку. Цей момент, коли порушується інтегруюча діяльність центральної нервової системи, і слід вважати початком біологічної смерті. Життєдіяльність інших органів, тканин, у тому числі й стовбурової частини головного мозку, ще може бути відновлена.

Враховуючи викладене, можна зробити висновок, що з моменту, коли не вдається встановити серцебиття, до появи хоча б однієї з абсолютних ознак смерті людина може перебувати у стані різкого пригнічення життєвих функцій. Виключити можливість такого стану в подібних випадках неможливо, а тому в цей період, який називається уявною, відносною чи клінічною смертю (правильніше було б сказати - мінімальним життям), незалежно від його тривалості, обов'язково повинні бути вжиті заходи для повернення даному організму життєвих функцій. Для констатації смерті використовуються так звані орієнтовні (ймовірні) й достовірні (абсолютні) ознаки смерті. До орієнтовних ознак належать такі: нерухоме, пасивне положення тіла, блідість шкірних покривів, відсутність свідомості, дихання, пульсу і серцебиття, відсутність чутливості на больові, термічні подразнення, відсутність рогівкового рефлексу, реакції зіниць на світло. Розпізнати дійсну смерть за ймовірними ознаками, якщо після смерті пройшло небагато часу, не завжди легко. Тому в сумнівних випадках за наявності лише орієнтовних ознак смерті (нерухоме, пасивне положення тіла, блідість шкірних покривів, відсутність свідомості, дихання, пульсу на сонних артеріях і серцебиття, відсутність чутливості на больові, термічні подразнення, відсутність рогівкового рефлексу, реакції зіниць на світло) і відсутності явно не сумісних із життям ушкоджень треба надавати першу медичну допомогу (штучну вентиляцію легенів, непрямий масаж серця, введення серцевих препаратів та ін.) до того часу, поки не пересвідчитися в настанні ранніх трупних змін. Тільки після появи трупних плям спроби оживлення можуть бути припинені й констатована смерть.

Дата добавления: 2016-06-06 | Просмотры: 1006 | Нарушение авторских прав