АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Інтранатальні бактеріальні інфекції

(синдром інфікованого амніона; збудники - стрептокок групи В, стафілококи, ентеро-бактерії), що виникають при контамінаційному висхідному інфкуванні плода, спочатку мають неспецифічні клінічні прояви. У подальшому можлива локалізація запального процесу (пневмонія, менінгіт, остеомієліт, ентероколіт, пієлонефрит) чи сепсис.

Клінічними проявами інтранатального хламідіозу (збудник - хламідія) є гнійний кон’юнктивіт на 5-14-й день життя, риніт, фарингіт, отит. Для хламідійної пневмонії типовими є поступо-вий розвиток, тривалий перебіг, настирливий кашель без інток-сикації та підвищення температури, інфільтративні зміни в ле-генях (на рентгенограмі). Можлива антенатальна пневмонія, що призводить до мертвонародженості та ранньої смерті дитини.

Діагностика. Діагноз визначають з урахуванням факторів ризику ВУІ, клінічних та лабораторних даних. Факторами ризику анте- та інтранатальної інфекції є: ускладнений акушерський анамнез (викидні, мертвонародженість тощо), аномалії перебігу вагітності (загроза переривання, багатоводдя, навколоплідні води з запахом, приростання плаценти), захворювання сечостатевої сфери у матері (ендоцервіцит, кольпіт, пієлонефрит й ін.), інфекційна патологія в матері під час вагітності, гіпертермія перед пологами, під час чи після них, недоношеність, асфіксія при народженні, ЗВУР, дизембріогенетичні стигми, вади розвитку, жовтяниця, синдром млявої дитини, шкірні екзантеми тощо.

Проводять такі ж загально-клінічні дослідження, як при сепсисі. За показниками крові можна виявити анемію, прискоре-ну ШОЕ, лейкоцитоз, лейкопенію, зрушення лейкоцитарної формули вліво, лімфоцитоз, моноцитоз. У сечі можуть бути ознаки пієлонефриту, інтерстиціального нефриту, інфекції сечовивідних шляхів. Біохімічне дослідження крові виявляє зниження білка, зміни в білкових фракціях, наявність С-реактивного білка, підвищення активності ферментів АЛТ, ACT. В більшості випадків проводять рентгенографію органів грудної клітки та черепа (кальцифікати), нейросонографію (кісти, каль-цифікати). Люмбальна пункція та дослідження цереброспінальної рідини дозволяють діагностувати енцефаліт, менінгіт. Дитину обов’язково обстежує окуліст. Проводиться бактеріологічне дослідження крові, сечі, калу. Неспецифічним методом дослідження є визначення рівня імуноглобулінів сироватки пу-повинної крові: характерно збільшення IgM (понад 0,3 г/л), визначається IgA (у здорових новонароджених його немає).

Специфічні методи, що підтверджують діагноз ВУІ, можна поділити на такі, які дозволяють виділити і культивувати віруси, бактерії, інші збудники чи їхні антигени, та методи, що на-дають можливість виявити специфічні антитіла до збудника. Вірусологічні та бактеріологічні методи виділення збудників із крові (бактерії, респіраторні віруси), сечі (цитомегаловірус, мікоплазма, бактерії), змивів носоглотки (вірус краснухи, герпесу, ентеровірус, респіраторні віруси), шлункового вмісту і калу (ентеровірус, респіраторна група), вмісту везикул (вірус герпесу), цереброспінальної рідини (токсоплазма, бактерії) дозволяють отримати результати в деяких випадках через 2-3 тиж. Більш швидкими методами сучасної діагностики є метод полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) та ензимного імуноферментного аналізу антигенів вірусів, хламідій, мікоплазм, бактерій, результати яких обов’язково трактують разом із даними специфічного іму-нологічного дослідження.

Серологічні дослідження у матері та дитини (метод парних сироваток), що проводяться в динаміці (інтервал 10-14 дн), ви-являють специфічні антитіла (IgG) до вірусів, мікоплазм, лістерій, токсоплазм, спірохет. Діагностичне значення має підвищення титру антитіл у 4 рази. Метод ELISA (імуносорбентний ензимний метод) дозволяє виявити специфічні антитіла, що належать до імуноглобулінів класу М. Поява специфічних IgM до того чи іншого збудника на першому тижні життя дитини є незаперечним доказом ВУІ, а після першого місяця життя - наслідком ВУІ чи постнатального інфікування.

Обстеження на наявність токсоплазмозу включає реакцію зв’язування комплементу (РЗК) у матері та дитини; цитомегалії - забарвлений мазок і фазово-контрастну мікроскопію осаду сечі, слини, цереброспінальної рідини, вмісту шлунка, калу; гепатиту В - виявлення маркерів гепатиту. Патоморфологічне дослідження плаценти може виявити плацентит, етіологія якого підтверджується за допомогою імунофлюоресцентних специфічних антисироваток.

Лікування. Специфічну терапію починають тоді, коли є результати імунологічних чи мікробіологічних досліджень. При токсоплазмозі призначають хлоридин (піриметамін) у комплексі з сульфадимезином протягом 4-6 тиж. Хлоридин у перші 2-3 дн застосовують дозою 2 мг/(кгдобу) ентерально, потім - 1 мг/(кг-добу) 1 раз на 2-3 дн. Доза cульфaдимeзину - по 50-100 мг/(кгдобу) протягом 1-1,5 міс. Кортикостероїди (преднізолон) застосовують при доведеному активному процесі (енцефаліт, хоріоретиніт, генералізована інфекція) 1,5-2 мг/(кг-добу). Для запобігання гематологічній токсичності хлоридину і сульфадимезину призначають фолієву кислоту дозою 5 мг ентерально чи парентерально двічі на тиждень. Для лікування природженого токсоплазмозу застосовують також спіраміцин (антибіотик з групи макролідів) - 1-1,5-місячний курс дозою 100 мг/(кгдобу) на 2 прийоми ентерально, який чергують із курсами терапії хлоридином і сульфадимезином.

При герпетичній інфекції та природженій вітряній віспі призначається специфічна системна терапія (ацикловір чи відарабін) та місцева (при ураженні очей). Ацикловір (віралекс, зовіракс) інгібує ДНК-полімеразу вірусів. Уводять внутршньовенно - 30 мг/(кгдобу) на 3 інфузії протягом 2-3 тиж. Препарат показаний також при везикульозному висипі на шкірі (небезпека розвитку енцефаліту). Застосовують протигерпетичний імуноглобулін внутрішньовенно, препарати рекомбінантних інтерферонів (реаферон). Місцева терапія - 3%-й розчин відарабіну у вигляді очних крапель, мазей, герпевір, зовіракс. Ефективним і безпечним методом лікування цитомегалії є антицитомегаловірусний імуноглобулін-цитотект, що вводять внутрішньовенно дозою 2 мл/кг кожні 2 дн чи 4 мл/кг кожні 4 дн до одержання клінічного ефекту. Ганцикловір (5 мг/кг внутрішньовенно протягом 14-21 днi, а потім ентерально - 5 мг/ (кг-добу) у новонароджених застосовують лише при тяжкому перебігу захворювання, що загрожує життю (токсичний, тератогенний, канцерогенний та мутагенний ефекти). Показані препарати з рекомбінантних інтерферонів (реаферон).

Якщо кров матері є HBsAg-позитивною, новонародженому протягом 12 год після пологів вводять внутрішньом’язово спе-цифічний імуноглобулін (НВIg) дозою 0,5 мл. Крім того, в перші 7 дн після пологів та у віці 1 і 6 міс застосовують вакцину гепатиту В дозою 0,5 мл внутрішньом’язово.

При хламідіозі призначають еритроміцин ентерально - 50 мг/ (кг-добу) протягом 14 дн, а при пневмонії - внутршньовенно; застосовують 0,5%-ну еритроміцинову мазь чи 0,5%-й розчин левоміцетину 5-6 разів на добу (місцево при кон’юнктивіті).

Якщо дитина народжена жінкою, у якої діагностовано сифіліс під час вагітності, або у дитини є ознаки природженого сифілісу, то проводять 6 двотижневих курсів пеніциліну по 50 000-100 000 ОД/(кгдобу) з інтервалами по 2 тиж. Добову дозу розподіляють на 4 ін ’єкції.

Комбінацію ампіциліну та гентаміцину застосовують для лікування лістеріозу, еритроміцин - при мікоплазмозі. При бактеріальних інтранатальних інфекціях комплекс терапії такий же, як при сепсисі. Анаеробні збудники чутливі до ванкоміцину та метранідазолу.

Пpoфілaктикa (як попередити внутрішньоутробні інфекції). Вживають неспецифічих заходів, спрямованих на формування нормального біоценозу новонародженої дитини з перших годин життя. Це можливо у разі перебування матері разом із дитиною у пологовому будинку. Своєчасне лікування сечостатевої інфекції у жінки до чи під час вагітності значно знижує частоту ВУІ у новонароджених.

Специфічна профілактика токcoплaзмозу полягає у такому: при первинному інфікуванні в першій половині вагітності призначають спіраміцин дозою 2,0 г/добу протягом 1 міс, що знижує частоту інфікування плода на 50 %; у другій половині вагітності - хлоридин дозою 50 мг/добу у 1-й день, з 2-го дня - 25 мг/добу в комбінації з сульфадимезином (4 г/добу) та фолієву кислоту протягом 3-4 тиж. Лікування припиняють за 3 тиж до пологів. Проте специфічна терапія використовується не завжди (інфікування до вагітності плоду не загрожує). Діагностування хламідіозу та мікоплазмозу у вагітної дає підставу для призначення еритроміцину. Клінічні прояви генітального герпесу чи наявність вірусу або його антигенів у пологових шляхах вагітної є підставою для проведення кесаревого розтину (до вилиття навколоплідних вод). Ефективним є призначення жінкам до вагітності курсу специфічної протигерпетичної вакцини. Усім дівчаткам віком 12-13 років необхідно проводити вакцинацію проти краснухи, якщо вони не хворіли і не вакциновані раніше. За кордоном проти краснухи вакцинують двічі. Специфічної профілактики цитомегалії немає.

Прогноз. При своєчасній діагностиці та лікуванні ВУІ прогноз, як правило, сприятливий, а щодо повного видужання - неясний, про що свідчать ускладнення ВУІ.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 504 | Нарушение авторских прав