АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология
|
Культурна рослинність міста
***
Два сонечка
Два сонечка мені світять,
Два сонечка милі:
Одне в небі, у блакиті,
А друге на хвилі.
Промінці його яскраві
Грають-вигравають,
Наче рибки золотаві
У хвилі пірнають.
Тільки хвиля невеличка
Даремно хлюпоче,—
Друге сонечко із річки
Виплеснути хоче.
Ранок
Сміється поле, річка, ліс,
Сміються гілочки беріз,
Птахи сміються і луги,
Сміються квіти навкруги.
Ставок, що цілу ніч мовчав,
І той сміятися почав.
Лататтям легко лопотить
І каченяток веселить.
Я швидко скочив до вікна
Поглянуть, що за дивина?
Аж бачу у віконце —
Надворі сходить сонце.
***
Садок вишневий коло хати
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Сем'я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.
Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх;
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.
Садочок
Гарно в нашому садочку:
І дерева, і квітки –
Чорнобривці та барвінок,
Рута, м'ята, нагідки!
Яснокрилі робітниці –
Бджілки навкруги гудуть,
Мед солодкий та пахучий
Нам у вулики несуть.
Я по стежці походжаю,
Любо на усе дивлюсь
І у книжечку маленьку
Заглядаю, бо вже вчусь.
Легенди
ЛЕГЕНДА ПРО НЕЗАБУДКУ
Кажуть люди, що було це в одному селі: жила собі дівчина, скромна, тиха. Гарненька своєю молодістю, юною незайманістю. Красунею ніхто б її не назвав, та кожному приємно було зупинити очі на свіжому дівочому личку. А особливо привабливі були яскраво-блакитні глибокі очі. І покохала дівчина такого собі звичайного хлопця, що нічим не вирізнявся з-поміж своїх товаришів. Любили одне одного вірно і палко. Як зустрінуться, то не можуть відірвати очі від очей. Ні від кого не ховали свого почуття, бо було воно чисте і прозоре, як весняна блакить... І були б вони щасливі звичайним людським щастям, коли б не було на світі страшного лиха – війни. Затрубили труби, почали збиратися хлопці в похід. Всі плакали-тужили. А двоє закоханих не плакали, тільки нічого не могли робити: все дивились, дивились одне на одного. Коли відходили новобранці із села, хлопець із дівчиною довго стояли, злившись у німому риданні. Тільки стиха чулося: Не забудь! Не забудь! І мов шелест у відповідь: – Не забуду! Не забуду! Пролетіла вогневим вихором війна, повернулися хлопці в село. Та коханого дівчини з блакитними очима серед них не було: – «Загинув смертю хоробрих!» – сказали їй. Не плакала – тільки мовчки нудила світом. Сохла, марніла. Знаходилися і женихи, але вона мовчки заперечливо хитала головою, а в очах все важчав смуток, ходила, мов тінь, тільки очі були живі, яскраві і такі блакитні, що боляче було глянути в них... Одного разу, коли розквітла весна, коли кожна пташка, комашка, кожна травинка наповнена весняною жагою, пішла дівчина ген за село, лугом... Довго блукала поміж трав, збирала квіти... У співі пташок, у шелесті трав, у пустотливих поривах весняного вітру їй вчувалися слова коханого «Не забудь... Не забудь...» І вуста мимоволі вимовляли: «Не забуду... Не забуду...» Та нараз безсило впала на землю, вперше заридавши вголос. Огорнули її ніжні шовкові трави, пестливо схилився зеленими стрілами очерет. І не стало її... Тільки поміж травою зблиснули яскравою блакиттю маленькі скромні квіточки, такі, як очі дівчини...
І назвали їх люди незабудками. Кажуть, що вони чарівні. Якщо подарувати ту квітку милому, то в його серці ніколи не погасне дивний вогник кохання…
Дата добавления: 2015-07-17 | Просмотры: 305 | Нарушение авторских прав
|