АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Диференційоване гальмування

виникає при підкріпленні одного умовного подразника і непідкріпленні іншого, близького за значен­ням (якістю). Це дозволяє синтезувати більш адекватні (тонкі) та від­повідні реакції. Цей вид галь­мування дозволяє розрізняти близькі за якостями подразники і синте­зувати адекватні тонко пристосовні реакції організму.

Умовне гальмо

виробляється втому разі, коли позитивне подразнення у поєднанні з додатковим не підкріплю­ється, а застосований окремо умовний сиг­нал завжди підкріплюється.

Таке гальмування забез­печує тонке орієнтування з урахуванням не тільки основного діючого подразника, а й всіх побічних та обумовлених факторів.(дозволяє визначити межі дозволеного)

Запізнювальне гальмування

у разі утвореного умовного рефлексу подовження часу подання безумовного подразника від дії умовного спричинить поступове запізнювання даного умовного рефлексу.

Біологічне значення запізнювального галь­мування полягає в тому, що умовнореф­лекторна реакція починається в потрібний момент від початку дії умовного сигналу.

Так досягається доцільність біологічних реакцій. Таке гальмування розрізняє момент часу, коли слід відповідати на сигнал, і забезпечує формування реакцій у найбільш фізіологічний момент.(дозволяє визначити по черговість дій)

Слідове гальмування

є окремим різновидом запізнювального. У цьому разі виключення умовного подразника є сигналом до запус­ку умовного рефлексу. Можливий запуск і на слідові явища в корі головного мозку.

Фізіологічні основи свідомості

Після пробудження у людини відновлюється також і свідомість. Підґрунтям свідомості людини є здатність оцінювати навколишній світ, своє "я" не тільки шляхом безпосередніх відчуттів, але й за допомогою складніших форм, у тому числі й абстрактного мислення.

Свідомість є ви­щою формою відображення дійсності, являє собою суб'єктивні пережи­вання даної особи, які розвиваються на тлі її досвіду і усвідомлюються як певна суб'єктивна реальність. Свідомість забезпечує її цілеспрямовану по­ведінку людини.

Для свідомості характерне формування ставлення людини до самої себе, а також до усього, що її оточує.

Основними ознаками свідомості є здатність до абстрактного мислення та членороздільної мови як способу мислен­ня, до прогнозування у будь-яких видах поведінки, наявність ідеалів, моральних та естетичних цінностей тощо.

Критеріями свідомості є:

1) увага - здатність зосереджуватися на різних явищах навколишнього
оточення, сприймати їх;

2) здатність формувати абстрактні думки й оперувати ними, а також виражати їх словами або яким-небудь іншим способом;

3) можливість оцінити майбутній вчинок, тобто здатність до очікування і прогнозування;

4) усвідомлення власного "я" і визнання інших індивідуумів.
Структурною основою свідомості є кора і підкіркові структури, під

час взаємодії яких вона і формується. Найголовнішу роль у формуванні свідомості відіграють асоціативні зони кори.

Свідомість включає усі форми психічної діяльності людини:

- відчуття,

- сприйняття,

- уявлення,

- мислення,

- увагу,

- почуття,

- волю.

Первісною формою свідомості вважають самовідчуття, тобто знання пропорцій власного тіла, відокремлення власної тілес­ної оболонки від зовнішнього світу.

Самосвідомість. Вищою формою свідо­мості є самосвідомість, тобто здатність усвідомлювати свої відчуття й думки як власні, здатність виділяти себе з навко­лишнього середовища. Виникнення само­свідомості, тобто оцінка власного "Я" — це результат порівняння того, що кожний спостерігає у собі, з тим, що він бачить в інших людях, і з тим, що (як йому видаєть­ся) інші люди бачать у ньому.

Дата добавления: 2015-07-17 | Просмотры: 953 | Нарушение авторских прав