АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Цивільно-правова відповідальність за невиконання зобов'язань

В межах загальної категорії цивільно-правової відповідальності за невиконання і неналежне виконання договірних зобов'язань можна розрізняти кілька її видів.

1. Залежно від виду порушення договору відповідальність можна поділити на:

- відповідальність за невиконання (протиправна бездіяльність);

- відповідальність за неналежне виконання зобов'язань (протиправна дія, яка виражається у недотриманні умов належного виконання договору).

Як свідчить вивчення практики вирішення спорів про неналежне виконання договорів за участю громадян, часто неналежне виконання договору пов'язане з недотриманням вимог про предмет договору і про строк його виконання. Крім того, в низці випадків має місце виконання зобов'язання неналежною особою.

Однак найчастіше відповідальність за неналежне виконання зобов'язань пов'язана з простроченням виконання договору. Боржник, який прострочив виконання, відповідає перед кредитором за збитки, заподіяні простроченням, і за випадкову неможливість виконання, що настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Боржник не вважається таким, що прострочив, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора. У свою чергу кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства або випливають з суті зобов'язання чи звичаїв ділового обігу, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у разі його відмови повернути борговий документ або видати розписку боржникові (ч. 4 ст. 545 ЦК).

Прострочення кредитора дає боржнику право на відшкодування заподіяних простроченням збитків, якщо кредитор не доведе, що прострочення не викликане умислом або необережністю його самого або тих осіб, на яких в силу закону або доручення кредитора було покладене прийняття виконання. Після закінчення прострочення кредитора боржник відповідає на загальних підставах. За грошовим зобов'язанням боржник не зобов'язаний платити проценти за час прострочення кредитора.

2. Залежно від розподілу відповідальності між кількома боржниками в зобов'язаннях з множиною осіб, розрізняють часткову, солідарну та субсидіарну відповідальність.

1) Дольовою або частковою у цивільному праві визнається відповідальність, яка покладається на двох чи більше осіб, кожна з яких відповідає перед кредитором в рівних частках, якщо інше не встановлене законом або договором.

Часткова відповідальність є у цивільному праві загальним правилом, що випливає зі ст.541 ЦК, яка передбачає, що солідарні обов'язки (а отже, й солідарна відповідальність) виникають, якщо вони передбачені договором або встановлені законом, зокрема, при неподільності предмета зобов'язання.

Таким чином, солідарна відповідальність, тобто така, де кредитор має право вимагати від будь-якого з боржників виконання обов'язку у повному обсязі, так само як і санкції до кожного з бор жників можуть бути застосовані у повному обсязі, має бути прямо передбачена законом або договором. При цьому в договорі вона має бути виражена у ясній формі.

2) Солідарна відповідальність характеризується тим, що на вимогу кредитора на будь-якого боржника може бути покладена відповідальність в повному обсязі. Солідарна відповідальність настає лише у випадках, прямо передбачених законом чи дого­вором. Так в ст. 1190 ЦК прямо зазначено, що особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солі­дарну відповідальність перед потерпілим.

3) Субсидіарна (додаткова) відповідальність має місце тоді, коли у зобов'язанні беруть участь два боржника, один з яких є основ­ним, а другий — додатковим. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або не дав відповіді на пред'явлену вимогу в розумний строк, кредитор має право пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність. Суть субсидіарної відповідальності полягає в тому, що умовою притягнення до відповідальності додаткового боржника є неможливість пов­ністю або частково отримати задоволення від основного.

Водночас для більш повного захисту інтересів кредитора іноді встановлюється субсидіарна відповідальність, яка характеризується тим, що вона:

- настає лише у випадках, прямо передбачених законом або договором;

- є покладанням додаткової відповідальності, що передбачає наявність основної відповідальності, яку несе основна відповідальна особа;

- покладається на осіб, які не несуть безпосередньо основної відповідальності перед кредитором;

- не може перевищувати обсягу основної відповідальності — субсидіарно відповідальна особа, яка задовольнила вимогу кредитора, в передбачених законом випадках має право регресної вимоги до основної відповідальної особи;

- може бути обмежена законом (або відповідно до нього договором) у часі або пов’язана законом з наявністю певних умов.

3. Наступним поділом є розмежування повної і обмеженої відповідальності.

При цьому загальним правилом є відповідальність боржника в повному обсязі. Однак за окремими видами зобов'язань законодавством може бути встановлена обмежена відповідальність за невиконання або за неналежне виконання зобов'язань.

Обмеження відповідальності можливе як законом, так і угодою сторін, але з дотриманням певних вимог.

У юридичній літературі як випадок обмеження відповідальність боржника називають зменшення обсягу відповідальності останнього, якщо невиконання або неналежне виконання зобов'язання сталося не тільки з його вини, а й з вини кредитора (вже згадувана змішана вина). Однак видається, що ст. 616 ЦК, на яку посилаються прихильники цієї точки зору, все-таки правильніше тлумачити не як таку, що встановлює обмежену відповідальність, а як таку, що визначає принцип змішаної відповідальності сторін як результат їх обопільної вини.

4. Крім зазначених вище, можуть бути виділені такі види відповідальності, як відповідальність за свої дії та відповідальність за дії інших осіб.