АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Спеціальна анатомія

Зуби

Зуби — це важлива частина жувально-мовного апарату, що є комплек­сом анатомічно й функціонально пов’яза­них органів, які беруть участь у жуванні, голосоутворенні та артикуляції. До цього комплексу належать: 1) тверда опора — лицевий скелет і скронево-нижньощелеп­ний суглоб; 2) жувальні м’язи; 3) органи захоплювання, перемішування та пересу­вання їжі, формування харчової грудки для ковтання, а також забезпечення функ­цій звуко-мовного апарату (губи, щоки, піднебіння, зуби, язик); 4) органи по­дрібнення їжі — зуби; 5) залози, секрет яких розріджує їжу та ферментативно її обробляє.

Зуби є похідним слизової оболонки ротової порожнини зародка. З епітелію слизової оболонки розвиваються емалеві органи, а з мезенхіми, що знаходиться під нею – дентин, пульпа, цемент і навколишні тверді і м’які тканини (пародонт). Розвиток зубів відбувається в три стадії: 1 – формування закладки зубів і їх зачатків; 2- диференціювання тканин зачатків зубів; 3- утворення зубів.

1 стадія: на 6-7-му тижні внутрішньоутробного розвитку плода на майбутній верхній і нижній щелепах ротової порожнини виникають потовщення епітелію – зубні пластинки, які вростають у мезенхіму, що знаходиться під цим епітелієм. На губних і щічних поверхнях пластинок, за рахунок подальшого розростання, формуються колбоподібні потовщення, що потім перетворюються на емалеві органи молочних зубів. В кожній зубній пластині утворюється по 10 таких потовщень, що відповідає кількості молочних зубів. На 10-му тижні ембріонального розвитку в емалеві органи вростає мезенхіма, яка є зачатком зубних сосочків. До кінця 3-го місяця розвитку емалеві органи відокремлюються від зубних пластинок, з’єднуючись з останніми епітеліальними тяжами, що є шийкою емалевого органа. Навколо емалевого органа, за рахунок ущільнення навколишньої мезенхіми, формується зубний мішечок, який в основі зубного зачатка зростається з зубним сосочком.

2 стадія: в цьому періоді розвитку зубів відбувається розподіл однорідних клітин емалевого органа на окремі шари. В центрі цього органа утворюється пульпа, а на периферії - шар внутрішніх емалевих клітин, які дають початок клітинам – амелобластам, що вироблятимуть емаль зуба. Одночасно з перетворенням емалевого органа відбувається диференціювання зубного сосочка. Він збільшується в розмірах і глибше вростає в емалевий орган. До сосочка вростають судини і нерви. Крім того, на поверхні сосочка з клітин мезенхіми формується кілька рядів клітин – одонтобластів, які будуть продукувати дентин зуба.

3 стадія: починається в кінці 4-го місяця внутрішньоутробного розвитку плода, виникають зубні тканини – дентин, емаль і пульпа зуба. Утворення дентину відбувається за рахунок клітин – одонтобластів, які продукують в радіальному напрямку з середини до зовні, до внутрішніх емалевих клітин, тонкі преколагенові волоконця, що в майбутньому перетворюються в зовнішній шар предентину, тобто незвапнений плащевий дентин. В кінці 5-го місяця внутрішньоутробного розвитку плода починається звапнення дентину, але повного завершення ще не настає, у внутрішній частині зуба залишається ще шар незвапненого дентину.

На початку 5-го місяця ембріонального розвитку плода клітини- адамантобласти на вершині зубного сосочка починають утворювати емаль. Цей процес починається в ділянці ріжучого краю або жувальних горбків, звідки емалеутворення поширюється на всі поверхні коронки зуба. Завершення цього процесу відбувається тільки після прорізування зубів. Розвиток коренів зубів завершується після народження дитини.

Розвиток постійних зубів відбувається теж із зубних пластинок. На 5-му місяці розвитку плода позаду зачатків молочних зубів утворюються емалеві органи різців, ікол і малих кутніх зубів. Одночасно зубні пластинки ростуть дозаду, де на їхніх краях закладаються емалеві органи великих корінних зубів. Далі формування постійних зубів відбувається подібно до розвитку молочних, причому зачатки постійних зубів знаходяться в одній кістковій альвеолі з молочними зубами.

Зуби у людини, як і у вищих хребетних, розташовані на межі між присінком і влас­не порожниною рота і закріплені в зуб­них альвеолах альвеолярних відростків щелеп. Вони утворюють верхньощелепнута нижньощелепну зубні дуги. На відміну від інших приматів у людини ряд зубів рівний (ікла не випинають).

Кількість зубів у дорослої людини, звичайно становить 32 (часто зменшується до 28). Вони називаються постійними зубами. Діти мають молочні зуби, максимальна кіль­кість яких 20.

Загальна анатомія зубів. Частини зуба. Зуб складається з та­ких частин: коронки,шийки,кореня. Різні у функціональному відношенні зу­би мають неоднакову кількість коренів (1-3) (рис. 32).

Рис. 32. Великий кутній зуб (вертикальний розпил).

1 - емаль; 2 - дентин; 3- порожнина зуба (місце розташування пульпи); 4 - цемент; 5 - канал кореня зуба; 6 - отвір верхівки кореня зуба; 7 - верхівка кореня зуба; 8 - корінь зуба; 9 - шийка зуба; 10 - коронка зуба.

Основна маса зуба (коронка, корінь) складається з дентину, який визначає фор­му зуба. Дентин коронки вкритий емал­лю, а дентин кореня (коренів) — цемен­том. Місце з’єднання емалі коронки й цементу кореня розташоване в ділянці шийки зуба. Є чотири види з’єднання емалі з цементом: встик (щільно приля­гаючи); наповзання емалі на цемент; пе­рекривання емалі цементом; незакриття ділянки дентину внаслідок того, що емаль не доходить до краю цементу.

Розрізняють анатомічну коронку зуба вкриту емаллю і клінічну коронку — частину зуба, що виступає над яснами. Клінічна коронка внаслідок атрофії тканин з віком збільшується. На коронках усіх зу­бів розрізняють кілька поверхонь: жуваль­ну, або змикальну, тобтоповерхню доторкування верх­нього і нижнього зубних рядів під час їх сходження; присінкову, або щічну (губну); язикову, або піднебінну; контактну, яка має присередню і дисталь­ну поверхні. На жувальній поверхні малих і великих кутніх зубів є горбки зуба.

Всередині зуба міститься невелика по­рожнина, фор­ма якої залежить від форми зуба. Порож­нина коронки тією чи іншою мірою повторює форму коронки. Вона продовжується у вигляді каналу ко­реня зуба, який за­кінчується на верхівці кореня отвором.Просвіти каналів мо­жуть розгалужуватись, роздвоюватись і знову з’єднуватися в один.

Корінь зуба закінчується верхівкою ко­реня зуба, отвором верхівки зуба, через який всередину зуба входять артерії та нерви до пульпи, а ви­ходять вени.

Корінь зуба прикріплюється до зубної альвеоли за допомогою великої кількості пучків сполучнотканинних волокон, що разом з пухкою волокнистою сполучною тканиною та клітинами формують сполуч­нотканинну оболонку зуба між альвеолою і цементом, яка називається кореневою оболонкою, або періодонтом. Таке прикріплення є одним з видів синдесмозу — вклиненням (термін неправильний, адже зуб не вкли­нюється, а виростає зсередини). Сукуп­ність утворів, які оточують корінь зуба (альвеола, відповідна ділянка альвеоляр­ного відростка та ясна, що вкривають його), називають пародонтом.

Під час дослідження і описування зубів користуються такими термінами: присінкова (вестибулярна) норма, жувальна норма, лінгвальна норма тощо. Нормою називають по­ложення зуба, визначене під час досліджен­ня. Наприклад, присінковою нормою нази­вають таке положення, коли зуб повернутий присінковою поверхнею до дослідника.

Коронку і корінь зуба поділяють на третини. Так, поділяючи зуб уздовж вер­тикальної осі, в коронці виділяють змикальну, середню і шийкову третини; у ко­рені — шийкову, середню і верхівкову тре­тини. Уздовж лобової осі коронку по­діляють на присередню, середню й дистальну третини; сагітальної — на присінкову, середню, язикову третини.

Зуби верхніх і нижніх дуг під час зми­кання щелеп перебувають у певному спів­відношенні. Так, горбки малих і великих кутніх зубів однієї щелепи відповідають заглибинам на однойменних зубах іншої. У певному порядку доторкуються проти­лежні різці та ікла. Під час змикання щелеп таке співвідношення зубів у зуб­них дугах називається оклюзією.

Розрізняють чотири види оклюзії: цен­тральну, передню і дві бічні. Центральна оклюзія - наявність під час змикання зубів максимальної кількості контактую­чих точок, причому серединна лінія ли­ця проходить між центральними різця­ми. Передня оклюзія — серединне сход­ження зубних рядів, але із зміщеною допереду нижньою дугою. Бічна оклюзія - зміщення нижньої щелепи праворуч (права оклюзія) чи ліворуч (ліва оклюзія).

Положення зубних дуг у центральній оклюзії називається прикусом. Розрізня­ють фізіологічні (нормальні) і патологічні прикуси. До фізіологічних прикусів на­лежать ортогнатичний, прямий, деякі сту­пені прогнатичного й опістогнатичний; до патологічних — прогнатичний, прогенічний, глибокий, відкритий і перехресний. Усі види прикусів вивчають у курсі орто­педичної стоматології.

Зуби верхніх та нижньої щелеп, які до­торкуються один до одного, називають зубами-антагоністами. Як правило, ко­жен зуб має по два антагоністи — головний і додатковий. Винятком є присередній нижній різець і третій верхній великий кутній зуб, що мають по одному антагоніс­ту. Однойменні зуби правого і лівого боків називаються антимерами.

Єдність зубних дуг морфологічно і функціонально забезпечується міжзубними контактами, альвеолярним відрост­ком і пародонтом. Провідну роль у стій­кості зубних дуг як однієї функціональної системи відіграє порядок розташуван­ня зубів (напрямок їх коренів і коронок). Міжзубні контакти передніх зубів розта­шовані поблизу ріжучого краю, а біч­них — поблизу поверхні змикання (жу­вальної). Під міжзубними контактами міс­титься трикутний простір з основою в бік альвеолярного відростка. Цей простір заповнений ясенним (міжзубним) сосочком, який таким чином захищається від ушкод­ження їжею під час жування. З віком кон­тактні точки внаслідок стирання емалі збіль­шуються і замість них утворюються контактні площини.

Стійкість зубів нижнього зубного ряду збільшується щічною випуклістю зубної дуги, нахилом коронок кутніх зубів присередньо і вперед, а коренів назовні, фор­мою коронок, яка з боку жувальної по­верхні має вигляд трапеції. Тому кон­тактні поверхні нижніх зубів не паралель­ні, а конвергують до язика, внаслідок чого зуби під час жування зазнають стискання. Стійкість зубів верхнього зубного ряду досягається збільшенням кількості коренів.

Під час розжовування їжі розвиваєть­ся такий тиск, який має руйнівну силу, що вклинює зуб у альвеолу. Проте цього не трапляється завдяки морфологічним структурам періодонта, який виконує зв’я­зуючу та амортизаційну функції. Ре­зервні сили його можна збільшувати тре­нуванням жувального апарату.

Приналежність зуба до верхньої чи ниж­ньої щелепи, правого чи лівого боку зуб­ної дуги можна визначити за особливос­тями його будови. Для цього використо­вують ознаки зубів: ознаку кута корон­ки; ознаку кривини емалі коронки; озна­ку положення кореня.

Ознака кута коронки — у присінковій нормі кут, утворений контактною (жуваль­ною) і медіальною поверхнями, гостріший, ніж кут між жувальною та дистальною поверхнями (цей кут дещо заокруглений).

Ознаку кривини емалі коронки наба­гато краще визначати з боку жувальної поверхні за допомогою пальпації. Медіальний край емалі на присінковій поверх­ні коронки опукліший, ніж бічний, внаслідок стовщення емалі в мезіальному на­прямку.

Ознаку положення кореня можна ви­значити тільки на видаленому зубі у присінковій нормі: корені всіх зубів дещо відхилені дистально. Якщо провести поз­довжні осі коронки й кореня, то вісь зуба відхилиться дистально і напрямок відхи­лення поздовжньої осі зуба покаже бік, до якого належить зуб.

Прорізування молочних зубів звичай­но починається в середині першого року життя. Першими на 6-8-му місяці про­різуються присередні, на 7-10-му - бічні різці, на 12-16-му - перші великі кутні, на 16-20-му — ікла, на 20-24-му - другі великі кутні зуби.

Спочатку прорізуються зуби нижньої щелепи, потім верхньої, за винятком пер­ших молочних великих кутніх зубів. Як для молочних, так і для постійних зубів характерною є парність прорізування. Від початку 3-го року до 6-го року функціо­нують тільки молочні зуби. Формування коренів молочних зубів повністю закін­чується для присередніх і бічних латераль­них різців під кінець 2-го року, для вели­ких кутніх зубів - до 4 років, для ікол - до 5 років.

Молочні зуби позначають римськими цифрами. Повна формула зубного ряду молочних зубів верхньої і нижньої щелеп має такий вигляд:

Після розсмоктування коренів і випа­діння молочних зубів починають прорізу­ватись постійні зуби: присередні різці - 7-8 років; бічні різці - 8-9; ікла – 10-13; перші малі кутні - 9-10; другі малі кутні – 11-12; перші великі кут­ні 6-7; другі великі кутні 12-13; треті великі кутні - у 20-25 років і пізніше.

Постійні зуби позначають арабськими цифрами і при написанні клінічної фор­мули слід пам’ятати, що кожен зуб верх­ньої і нижньої щелеп праворуч і ліворуч має свій порядковий номер від середин­ної лінії:

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) для запису постійних зубів за­пропонувала формулу позначення зубів, а також половин щелеп за ходом годинни­кової стрілки:

Під час записування формули зубів цим способом треба ставити не значок відпо­відної половини щелепи, а її порядковий номер. Так, число 2 8 означає третій ве­ликий кутній зуб лівої половини верхньої щелепи.

За формулою ВООЗ запис молочних зубів роблять аналогічно — арабськими порядковими числами, а половин ще­леп — за ходом годинникової стрілки від 5 до 8:

З постійних зубів першими прорізують­ся перші великі нижні кутні, потім присе­редні різці та перші великі верхні кутні зуби, після них - бічні різці. Далі настає черга перших малих кутніх зубів, ікол, других малих кутніх зубів, других вели­ких кутніх і в останню чергу - третіх великих кутніх зубів.

Прорізування всіх молочних чи всіх постійних зубів закінчується утворенням зубних рядів. Верхній ряд постійних зубів має форму напівеліпса, нижній — парабо­ли. Верхній зубний ряд ширший за нижній, тому верхні передні зуби перекривають однойменні нижні, а щічні горбки верхніх кутніх зубів розташовані назовні від од­нойменних нижніх. Таке співвідношення зубних рядів збільшує жувальну екскур­сію нижньої щелепи й розширює площу для подрібнення і розтирання їжі.

Спеціальна анатомія.

Постійних зубів у людини 32: різців - 8; іклів - 4; малих кутніх - 8; великих кутніх - 12. Різці мають по одному ко­реню. Коронка схожа на лопатку, рівний різальний край якої утворює вістря зуба. Ікла звичайно також однокореневі, а різальний край клином зву­жується й утворює верхівку вістря. У малих кутніх зубів один-два, рідко три корені, на поверхні змикання коронки видно горбки, відокремлені один від одного борознами. Нижні великі кутні зуби, звичайно, мають два, рідко три ко­рені, верхні великі кутні зуби, як правило, трикореневі. На поверхні змикання коро­нок різної форми горбки.

Різці -по чотири на кожній щелепі, розташовані спереду, посе­редині зубних дуг, через що їх називають передніми зубами. Розрізняють верхні, нижні, присередні й бічні різці. Ними від­кушують їжу, тому їх коронки розташо­вані майже у лобовій площині, закінчують­ся різальним краєм. Коронки присередніх різців більші, ніж бічних.

Верхні різці. Присередній різець є най­більшим серед різців. Має широку, опук­лу коронку, що звужується до шийки зуба. Емаль коронки утворює в ділянці шийки закруглений виступ у вигляді напливу. Коронка може бути різної форми: прямо­кутної, трапецієподібної, овоїдної. Медіаль­ний і ріжучий краї сходяться під прямим кутом, кут між ріжучим краєм і дисталь­ним найчастіше тупий і трохи заокруглений. На ріжучому краї присередніх різців у молодих людей є три горбки, які продов­жуються у вигляді валиків на присінковій поверхні зубів; між валиками проходять малопомітні борозни.

Корінь верхнього присереднього різця дещо сплющений у мезіо-дистальному на­прямку. Верхівка кореня заокруглена, згин між коронкою і коренем на медіальному краї більший, ніж на дистальному. Озна­ка кривини емалі коронки разом з озна­ками кута коронки і положення кореня дає можливість досить легко визначити належність зуба до правої чи лівої поло­вини зубної дуги.

Язикова поверхня коронки верхнього присереднього різця часто має медіальний і дистальний крайові гребені, спрямовані від основи коронки до її ріжучого краю. Ступінь розвитку крайових гребенів у різних людей неодинаковий: їх може зовсім не бути, якщо вся язикова поверхня рівно­мірно увігнута, а можуть бути настільки розвинені, що язикова поверхня має ви­гляд жолоба (лопаткоподібна). У випад­ках великої жолобуватості крайові гребені сходяться в пришийковій частині на­стільки, що формується шийковий пояс. У шийковій третині коронки добре помітний горбок зуба, форма й ступінь роз­витку якого різні. Поверхня дуже розви­неного горбка спрямована в бік ріжучо­го краю коронки, може бути зубчастою. Найчастіше є два горбки — медіальнии і дистальний, іноді між ними може бути третій - центральний горбок, а ще рідше 4-5 горбків (рис. 33).

Горбки також мають різну довжину: тонкі горбки довгі, добре розвинені - короткі; у рідкісних випадках горбки можуть досягти ріжучого краю.

Рис. 33. Верхній присередній різець (правий).

Поверхні: а – вестибулярна; б – медіальна; в – лінгвальна; г – вестибуло-лінгвальний розпил; д – мезіо-дистальний розпил; е – ріжуча поверхня; 1, 2, 3 – форми поперечних зрізів на рівні коронки, середньої та верхньої третини коронки відповідно.

Коронка верхнього присереднього різця з медіального боку має (на медіальній нормі) клиноподібну форму, присінковий контур її опуклий, язиковий - увігнутий. На присінковій поверхні контур кореня опуклий, на язиковій - прямий, опуклий або увігнутий.

Порожнина коронки верхнього присе­реднього різця подібна до її зовнішньої форми, має щілиноподібну форму вздовж ріжучого краю і сплощену в присінково-язиковому напрямку. Ближче до коре­ня порожнина коронки звужується й пе­реходить без різкої межі в канал кореня. Біля верхівки кореня канал може поділя­тися на кілька канальців, що відкривають­ся самостійними отворами.

Висота коронки верхніх присередніх різців по присінковій поверхні становить 9-12 мм, ширина ріжучого краю - 8-9, довжина кореня - 12-15, мезіо-дистальний діаметр шийки - 6,3-6,9, присінково-язиковий - 7,1-7,5 мм.

Бічний різець подібний до присередньо­го, але менший за нього. Проте є суттєві відмінності між різцями.

Присінкова поверхня коронки бічного верхнього різця найчастіше має форму трапеції або овоїдну. Дистальний кут ко­ронки (між жувальним і дистальним кра­ями) більш заокруглений, ніж у присереднього різця. Ріжучий край також заокруг­лений, іноді його майже не видно, а на верхній частині коронки є загострений горбок, що надає зубу форми кілочка. Горб­ки на ріжучому краю та борозенки між ними майже непомітні. На язиковій по­верхні бічних різців є такі самі гребені й горбки, як і на присередніх різцях, проте зубний горбок бічних різців краще розви­нений і під ним утворюється ямка. Якщо горбок на бічному різці двозубчастий, то бічний зубець більший; багатозубчасті горб­ки трапляються рідко. Двозубчастий гор­бок може продовжуватися до різального краю бічного різця. У таких випадках бічний різець набуває різної форми: боч­коподібної, премоляроподібної, ікс-зуба тощо (рис. 34).

Рис. 34. Верхній бічний різець (правий).

Поверхні: а – вести­булярна; б – медіальна; в – лінгвальна; г – вестибуло-лінгвальний розпил; д – мезіо-дистальний розпил; е – ріжуча поверхня; 1, 2, 3 – форми поперечних зрізів на рівні коронки, середньої та верхньої третини коронки відповідно.

Розміри бічних різців менші, ніж при­середніх: висота коронки – 8-10 мм, ширина - 6-7, довжина кореня - 11,5-14,5, мезіо-дистальний розмір основи коронки - 4,8-5,4, присінково-язиковий - 5,8-6,2 мм.

Природжені аномалії. У дея­ких випадках різці зовсім не розвивають­ся (адентія). Найчастіше (після зубів муд­рості) не прорізуються бічні верхні різці. Трапляється більша кількістьрізців. Між присередніми різцями може розвинутися додатковий, середній, зуб (мезіоденс)най­частіше у вигляді кілочка, що не доходить до ріжучого краю зубів.

З аномалій положення різців трапляєть­ся краудинг— розташування зубів у два ряди. При цьому обидва чи один бічний різець міститься позаду присереднього, ікло зближується з присереднім різцем. Присередні верхні різці у випадках краудингу можуть бути повернуті навколо поздовж­ньої осі бічними кутами вперед чи назад. Може бути також збільшення проміжків (діастема)між різцями - рідше між при­середніми, частіше - між бічним різцем та іклом. Можливі аномалії у вигляді різної форми викривлень кореніврізців.

Нижні різці менші за верхні, коронка у них вужча, корені стовщені в мезіо-дистальному напрямку.

Коронка присереднього різця вузька, роз­ширена в бік ріжучого краю. Кути між ріжучим, мезіальним і дистальним края­ми коронки майже однакові, і ознака кута коронки майже не вирізняється. Ріжучий край коронки має три горбки, добре помітні на нестертих зубах. На присінковій поверхні зуба від горбків ідуть у напрямку до ший­ки зуба три валки. У середній частині ко­ронки валки сплощуються й зникають. Доб­ре помітні мезіальний і дистальний валки. Часто горбків і валків немає, тоді присінко­ва поверхня гладка, рівномірно опукла або сплощена. Межа емалі утворює дугу, вер­хівка якої спрямована до кореня зуба. Оз­нака кривини емалі коронки невиразна (рис. 35).

Рис. 35. Нижній присередній різець (правий).

а – вестибулярна; б – медіальна; в – лінгвальна поверхні; г – вестибуло-лінгвальний розпил; д – мезіо-дистальний розпил; е – ріжуча поверхня; 1, 2, 3 – форми поперечних зрізів на рівні коронки, середньої та верхньої третини коронки відповідно.

На язиковій поверхні нижніх присе­редніх різців є крайові гребені, які менше розвинені, ніж на верхніх різцях. У пришийковій частині коронки є серединний зубний горбок і невиразний валок, множин­них горбків немає. Нижні присередні різці можуть бути лопатоподібними, найчасті­ше коли таку форму мають верхні різці. Язикова поверхня коронки може бути увіг­нутою, плоскою, рідше - опуклою.

Контактні поверхні (мезіальна та дис­тальна) присереднього нижнього різця мають форму клина. Контур присінкової поверхні утворює опуклу дугу, а язико­вої - увігнену. Межа емалі дугоподібна, опуклістю в бік кореня.

Корінь присереднього нижнього різця стиснений у мезіо-дистальному напрямку. Контур прнсінкової поверхні кореня опук­лий або рівний, язикової — опуклий, рівний або навіть увігнений. На мезіальній і дис­тальній поверхнях посередині тягнуться поздовжні борозни, причому на дистальній борозна виразніша, що дає змогу визнача­ти, до якої половини зубної дуги належить зуб. Порожнина зуба повторює його фор­му, канал кореня може роздвоюватися.

Висота коронки присереднього нижньо­го різця становить 7-9,5 мм, ширина – 5-5,5, довжина кореня - 10,5-14, при­сінково-язиковий розмір шийки - 5,5-6, мезіо-дистальний - 3,5-5 мм.

Бічний нижній різець має коронку, фор­ма якої нагадує долото. Ріжучий край її ширший, ніж у присередніх різців. Краї коронки в напрямку до шийки зуба дещо сходяться. Ріжучий край коронки на сти­ку з мезіальним і дистальним краями утво­рює кути, з яких дистальний більш тупий і трохи заокруглений. Отже, в будові бічно­го нижнього різця чітко визначається озна­ка кута коронки. Кривина емалі між дис­тальним краєм коронки і коренем чіткіша, ніж на мезіальному краї, тобто бічний нижній різець має ознаку кривини емалі коронки. На присінковій поверхні нестертих зубів видно горбки й невеликі валки поблизу різального краю, що йдуть від горбків (рис. 36).

Рис. 36. Нижній бічний різець (правий).

а – вестибулярна; б – медіальна; в – лінгвальна поверхні; г – вестибуло-лінгвальний розпил; д – мезіо-дистальний розпил; е – ріжуча поверхня; 1, 2, 3 – форми поперечних зрізів на рівні коронки, середньої та верхньої третини коронки відповідно.

Дистальна поверхня бічних нижніх різців клиноподібна. Корінь зуба сплоще­ний у мезіо-дистальному напрямку й відхи­ляється дистально. Посередині бічних поверхонь кореня проходять поздовжні борозни, з яких найбільш розвинена бо­розна на дистальній поверхні.

Висота коронки становить 8-10,5 мм, ширина – 5-6, довжина кореня - 12,5-15, мезіо-дистальний розмір шийки - 4-4,5, присінково-язиковий – 6-6,5 мм.

Природжені аномалії різців на нижній щелепі трапляються рідше, ніж на верхній. Дуже рідко трапляється при­роджена відсутність присередніх нижніх різців. Частіше спостерігається краудинг нижніх різців, що полягає в нагромадженні їх докупи в різних поєднаннях. Досить рідко можна бачити між присередніми різцями додатковий зуб. Діастемаможе розвинутися переважно між бічними різця­ми та іклами. Набагато рідше трапляють­ся аномалії коренязуба.

Ікла розташовані на зги­нах зубних дуг, тому їх ще називають ку­товими зубами. Це великі зуби з одногорбковою коронкою, одним потужним довгим коренем.

Верхні ікламають коронку, що нагадує наконечник списа. Присінкова поверхня коронки ромбоподібна, ріжучий край складається з двох половин, що утворю­ють зубець, кут якого майже прямий, але може бути тупим або гострим. Мезіальна лінія завжди коротша за дистальну. Середній зу­бець формує головний горбок ікла, розта­шований дещо мезіальніше. Бічна части­на ріжучого краю крутіша за мезіальну. На дистальному куті ріжучого краю іноді може бути проміжний горбок. Кут, утворений мезіальною частиною ріжучо­го краю з мезіальним краєм коронки, відсу­нутий далі від шийки, ніж кут між дис­тальною частиною ріжучого краю і дис­тальним краєм коронки. Дистальний кут найчастіше тупий і закруглений, мезіальний наближається до прямого. Отже, на верхньому іклі ознака кута коронки до­сить виразна (рис. 37).

Рис. 37. Верхнє ікло (праве).

а – вестибулярна; б – медіальна; в – лінгвальна поверхні; г – вестибуло-лінгвальний розпил; д – мезіо-дистальний розпил; е – ріжуча поверхня; 1, 2, 3 – форми поперечних зрізів на рівні коронки, середньої та верхньої третини коронки відповідно.

Від головного горбка до шийки ікла по присінковій поверхні тягнеться широ­кий валок. На дистальному та мезіально­му краях присінкової поверхні ікла вид­но невеликі крайові гребені. Між сере­динним валком і крайовими гребенями проходять дві невеликі борозни, що відпо­відають на мезіальній і дистальній части­нах ріжучого краю неглибоким вирізкам, з яких більше розвинена вирізка між го­ловним горбком і мезіальним кутом ко­ронки. Дистальні краї коронки зближу­ються в напрямку до шийки зуба.

На язиковій поверхні верхнього ікла добре видно крайові гребені, що продов­жуються до кутів коронки (до язикового зубного горбка, звичайно добре розвинено­го). Від нього до головного горбка різаль­ного краю зуба тягнеться досить помітний серединний гребінь. Між ним і дисталь­ним гребенем утворюються заглибини (їх ще називають фасетками), іноді навіть ямки. Дистальна заглибина часто чіткіша, ніж мезіальна. В окремих випадках язиковий зубний горбок перетинає щілина. Трапляється, що дистальна половина язи­кової поверхні коронки має 1-2 трикутні ямки, кут яких найчастіше відкритий у бік ріжучого краю ікла. Контактні поверхні трикутної форми.

На контактній поверхні коронки ікла видно велику товщину основи коронки у присінково-язиковому напрямку. Контур присінкової поверхні опуклий, язикової - дуже увігнутий, але якщо добре розвинений язиковий зубний горбок, може бути трохи опуклим. Контур емалево-цемент­ної межі дугоподібний; при цьому дуга на присінковій і язиковій поверхнях ікла повернена опуклістю в бік кореня, а на присередній і дистальній поверхнях - у бік ріжучо­го краю коронки.

Корінь верхнього ікла довгий, добре розвинений, конусоподібної форми, спло­щений з боків. Присінковий контур коре­ня звичайно опуклий, рідше плоский, язи­ковий - опуклий у шийковій та середній третинах і увігнутий - верхівковій. На бічних поверхнях кореня видно поздовжні борозни, іноді досить чіткі. У рідкісних випадках корінь верхнього ікла може розщеплюватися на два - присінковий і язи­ковий. Верхівка кореня часто дещо зігну­та. Ознаки кута й кривини емалі виразні. Кореням верхніх ікол на альвеолярному відростку відповідає іклове підвищення.

Висота коронки верхнього ікла – 10-12 мм, ширина - 7-8, довжина кореня – 16-18, присінково-язиковий розмір ший­ки зуба – 7-8,5, мезіодистальний – 5-6 мм.

Нижні ікла менші за верхні. Відрізня­ються від них вужчою коронкою та спло­щеним у поперечному напрямку коренем зуба. Менш чіткий, ніж на верхніх іклах, головний горбок краю зуба зміщений мезіально. Кути коронок також різні; мезіальний чіткіший за дистальний, він тупий або прямий, в той час як дистальний завж­ди тупий. Серединний валок і крайові гребені малопомітні. Мезіальний край коронки майже вертикально продовжує­ться в мезіальний контур кореня, дисталь­ний край утворює з контуром кореня ви­гин; корінь зуба відхиляється дистально.

Язикова поверхня коронки зуба дещо ввігнута, язиковий горбок і валок виразні, але менше, ніж на верхньому іклі. Чим більше розвинений серединний валок, тим менше помітні крайові гребені, і навпаки. Контур язикової поверхні ввігнутий і більш прямовисний, ніж на верхніх іклах. Кон­тур присінкової поверхні має меншу опук­лість. Висота коронки з боку присінкової та дистальних поверхонь більша за висо­ту на язиковій і медіальній (рис. 38)

Контури кореня з присінкової та язи­кової поверхонь ледь опуклі або прямі. Корінь сплощений у мезіодистальному напрямку, на дистальних поверхнях має чіткі поздовжні борозни. Часто він роз­двоюється, при цьому обидва корені

Рис. 38. Нижнє ікло (праве).

Поверхні: а - вестибулярна; б – медіальна; в – лінгвальна; г – вестибуло-лінгвальний розпил; д – мезіо-дистальний розпил; е – ріжуча поверхня; 1, 2, 3 – форми аналогічних поперечних зрізів.

однакові можуть мати довжину й товщину, якщо ж вони неоднакові, то присінковий коротший і товщий.

Порожнина нижнього ікла веретенопо­дібної форми, менша за порожнину верх­нього; порожнина коронки безпосередньо переходить у канал кореня. У корені ікла нижньої щелепи іноді трапляються два канали — присінковий і язиковий.

Висота коронки нижніх ікол становить 9-12 мм, ширина – 6-7, довжина коре­ня - 12,5-16,5, мезіо-дистальний діаметр основи коронки – 5-6, присінково-язиковий – 7-8 мм.

Природжені аномалії. Верхні та нижні ікла в зубних рядах є стабільни­ми зубами. Іноді трапляються додаткові ікла(частіше верхні), які прорізуються поза зубною дугою (або залишаються в ще­лепі). Ікла дещо здіймаються над рештою зубів і виступають з рядів у напрямку присінка рота. У випадку краудингуікла мо­жуть мати неправильне положення, найчас­тіше зміщуючись також у цьому напрям­ку. Часто спостерігається діастема між іклами та першими малими кутніми зу­бами, а також між іклами й бічними різ­цями.

Малі кутні зуби, як і великі, належать до бічних зубів. Тому їх контактні поверхні правильніше нази­вати: мезіальна — поверх­ня, розташована ближче до середини зуб­ного ряду, і дистальна. Верхні малі кутні зуби найчастіше мають два корені, нижні — по одному. Коронки кутніх зубів своїми змикальними поверх­нями стикаються із зу­бами протилежного зубного ряду. На цих поверхнях підіймаються жувальні горб­ки - щічні і язикові. Малі кутні зуби, крім розтирання їжі, разом з іклами беруть участь в її роздавлюванні. Тому коронки малих кутніх зубів певною мірою нагаду­ють форму коронок ікол, а змикальна поверхня має лише по два горбки. Верхні малі кутні зуби звичайно більші за нижні. Розрізняють перші й другі верхні малі кутні зуби.

Перший малий кутній зуб з боку присінкової (щічної) поверхні має форму коронки, що нагадує форму корон­ки ікла; язикова поверхня коронки дещо менша за щічну, діаметр коронки більший у щічно-язиковому напрямку. Посередині різального краю коронки міститься голов­ний горбок, нижчий, ніж у ікол. Від голов­ного горбка під тупим кутом розходяться мезіальна й дистальна частини краю. Щіч­на поверхня зуба опукла, виразна ознака кривини емалі коронки, яка в цих зубів може бути зворотною. Від головного горб­ка ріжучого краю до шийки зуба посе­редині щічної поверхні коронки тягнеться широкий опуклий серединний валок. Від дистальних і бічних кутів коронки відхо­дять до шийки зуба вузькі крайові валки, які біля емалевої межі можуть з’єднува­тися з серединним валком. Між крайови­ми та серединним валками утворюються дві неглибокі борозни; серединний валок розвинений краще, ніж крайові. Ознаки кута коронки для верхніх малих кутніх зубів застосувати не можна через закругленості кутів коронки, а також через невизначеність співвідношення мезіального й дистального країв з різальним краєм коронки. Контактні поверхні коронки ут­ворюють з мезіальною і дистальною по­верхнями кореня невеликі кути (рис. 39).

Рис. 39. Перший верхній малий кутній зуб (правий).

Поверхні: а – вестибулярна; б – медіальна; в – лінгвальна; г – вестибуло-лінгвальний розпил; д – мезіо-дистальний розпил; е – ріжуча поверхня; 1, 2, 3 – форми аналогічних поперечних зрізів.

Корені верхніх малих кутніх зубів спло­щені у мезіо-дистальному напрямку. Вер­хівки коренів найчастіше відхиляються дистально, але трапляються й прямі ко­рені або навіть відхилені медіально. Отже, ознаку положення кореня також можна застосувати не завжди. Досить часто на щічній поверхні кореня видно поздовж­ню борозну, а іноді - розщеплення щічно­го кореня на два.

На змикальній поверхні першого верх­нього малого кутнього зуба помітні два жувальних горбки — більший присінковий (щічний) і менший язиковий (іноді вони мають однакові розміри). Між ними лежить міжгорбкова борозна, яка не доходить до країв ко­ронки. По краях змикальної поверхні ко­ронки розташовані крайові гребені — мезіальний і дистальний. Кожен з цих гре­бенів складається з двох частин: присінко­вої, що відходить від присінкового жувального горбка, і язикової, яка йде від язико­вого горбка.

Нахил щічного і язикового горбків, а та­кож крайові гребені неоднакові; гребені, що прилягають до присінкового жуваль­ного горбка, більші. Міжгорбкова бороз­на залежить від розвитку гребенів і може бути глибокою, середньою або мілкою. Важливою відмітною ознакою верхніх малих кутніх зубів є мезіальне зміщення язикового горбка.

Язикова поверхня коронки і кореня перших верхніх малих кутніх зубів гладка. Емалево-цементна межа на щічній і язи­ковій поверхнях проходить дугою, опукліс­тю до кореня. Змикальна поверхня корон­ки опукла. Емалево-цементна межа на контактних поверхнях зубів з одним ко­ренем проходить дугоподібно, опуклістю до змикальної поверхні, з двома кореня­ми - має два вигини, відкриті в бік ко­ренів.

Контур щічної поверхні коронки верх­нього малого кутнього зуба рівномірно опуклий або нахилений у язиковому на­прямку. У ділянці шийки зуба контур коронки на щічній і язиковій поверхнях може підійматися. Контур язикової по­верхні коронки має аналогічні особливос­ті. З бічної поверхні добре помітно спів­відношення щічного та язикового жуваль­ного горбків, яке може бути трьох типів: щічний горбок набагато вищий за язико­вий; щічний горбок трохи більший за язи­ковий; горбки однакові.

Верхні малі кутні зуби можуть мати один, два, а то й три корені. Ступінь диференці­ації кореневої системи різний: слабкий - наявні лише борозни; середній - часткове розщеплення кореня на два; великий - формування двох коренів; дуже великий - утворення трьох коренів (з них язиковий корінь округлий, два щічних сплощені).

Порожнина коронки верхніх малих кут­ніх зубів досить велика, наближається до циліндричної форми й відповідно до горбків має два виступи. Щічний виступ довший за язиковий. Порожнина корон­ки поступово переходить у канали коренів зуба. Якщо корінь один, то його канал стиснений у мезіо-дистальному напрямку.

Висота коронки першого верхнього ма­лого кутнього зуба по щічній поверхні становить 7,5-9 мм, язиковій – 6-8, ширина коронки - 6,5-7, довжина коре­ня - 12-16, мезіо-дистальний розмір ко­ронки - 4,8-5,5, щічно-язиковий - 8,5- 9,5 мм.

Другий малий кутній зуб за формою мало відрізняється від першого, але він трохи менший. Присінкова поверх­ня коронки опукла, має нечіткий поздовжній валок. Контактні поверхні опук­лі (дистальна більше, ніж мезіальна).

Розміри щічної та язикової поверхонь коронки трохи менші, ніж першого мало­го кутнього зуба. На змикальній поверхні розташовані два майже однакові горбки. Зуб має один конусоподібний, дещо спло­щений корінь з неглибокими борознами на бічних поверхнях (дуже рідко корінь розщеплюється на два біля верхівки) (рис. 40).

Висота коронки другого малого кутньо­го зуба по щічній поверхні - 7,5- 8,5 мм, язиковій - 6,5-7,5, ширина коронки – 6-7, довжина кореня - 12,5-16,5, мезіо-дистальний розмір шийки зуба - 4,5-5,5, щічно-язиковий – 8-9,5 мм.

Рис. 40. Другий верхній малий кутній зуб (правий).

Поверхні: а – вестибулярна; б – медіальна; в – лінгвальна; г – вестибуло-лінгвальний розпил; д – мезіо-дистальний розпил; е – ріжуча поверхня; 1, 2, 3 – форми аналогічних поперечних зрізів.

Нижні малі кутні зуби порівняно з вер­хніми мають менші коронки, але довший корінь, переважно один. Перший і другий нижні малі кутні зуби відрізняються один від одного за формою й будовою більше, ніж верхні.

Перший нижній малий кутній зуб мен­ший за перший верхній. Присінкова (щіч­на) поверхня. Може бути високий головний горбок, тоді зуб дуже схожий на ікло. По щічній по­верхні коронки від головного горбка в напрямку шийки тягнеться поздовжній широкий валок, поступово зменшуючись і зникаючи на середній третині коронки. Від кутів коронки ідуть невеликі й короткі кутові гребені. Коронка на горизонтальному перерізі має овальну форму. Кри­вина емалі на щічній поверхні коронки опукла, ще більш опукла на язиковій по­верхні. Іноді перші нижні кутні зуби ма­ють згладжений контур язикової поверхні (рис. 41).

Рис. 41. Перший нижній малий кутній зуб (правий).

На змикальній поверхні є два жувальні горбки, щічний більший за язиковий. Горб­ки розділені невеликою борозною, розта­шованою ближче до язикового горбка. Горбки мезіальної та дистальної поверхонь з’єднані валками. Трапляється варіант розмежування, коли від середини щічного горбка до язикового проходить емалевий валок, утворюючи на змикальній поверхні дві ямки.

Контур коронки з присінкової поверхні (норми) майже прямий і дуже відхиляє­ться в язиковому напрямку, контур з язи­кової поверхні також прямий, його ріжучий край нависає над основою коронки.

Язикова поверхня коронки першого нижнього малого кутнього зуба опукла, її краї рівномірно наближаються до шийки. Посередині різального краю піднімається язиковий горбок. Язикова поверхня коре­ня гладка й округла. Корінь дещо стиснений у мезіо-дистальному напрямку, його контури прямі або трохи опуклі, на мезіальній і дистальній поверхнях проходять невиразні борозни.

Перший нижній малий кутній зуб най­частіше має один корінь, іноді він подвій­ний; повне розщеплення кореня трапляєть­ся рідко. У двокореневому зубі мезіальний корінь зсунений у щічному напрямку, дистальний - у язиковому. Обидва ко­рені сплощені, іноді на них помітні поз­довжні борозни. Часто коронка та корінь зуба розташовані один відносно одного під тупим кутом з нахилом коронки в бік язи­ка. Дуже виразна ознака положення ко­реня.

Порожнина коронки першого нижньо­го малого кутнього зуба округла, має два роги, що відповідають горбкам на зми­кальній поверхні. Канал кореня зуба ши­рокий, іноді роздвоюється.

Висота коронки зуба на щічній поверх­ні - 7,5-11 мм, на язиковій – 5-6, довжина кореня – 13-16, ширина корон­ки – 6-8, щічно-язиковий діаметр шийки зуба - 8,2 8,6, мезіо-дистальний - 5,4-5,8 мм.

Другий малий кутній зуб біль­ший за перший. Його коронка напівкуляста, її щічна поверхня рівна. Серединний валок, що тягнеться від головного горбка різального краю коронки, широкий і по­рівняно плоский.

Язикова поверхня коронки гладка й опукла, контактні поверхні трохи зближу­ються біля шийки зуба. На змикальній поверхні піднімаються два майже одна­кові добре розвинені горбки, між якими проходить глибока борозна. Від борозни часто відходить додаткова борозенка, яка ділить язиковий горбок на два, перетво­рюючи зуб у тригорбковий. Дуже рідко змикальна поверхня може бути чотиригорбковою, а ще рідше - п’ятигорбковою.

Контактні поверхні (мезіальна та дис­тальна) коронки нагадують зрізану півку­лю. На відміну від першого зуба, контури щічної та язикової поверхонь коронки мають форму дуг великого радіуса або можуть бути прямими зі скошенням до змикальної поверхні.

Корінь зуба (найчастіше один конусопо­дібний) більш розвинений і довший, ніж у першого нижнього малого кутнього. По­здовжні борозни на бічних поверхнях кореня трапляються рідко. Порожнина корон­ки стиснена в передньозадньому напрямку. Канал один, має лійкоподібне вічко; рідко його верхівкова частина роздвоєна (рис. 42).

Рис. 42. Другий нижній малий кутній зуб (правий).

а – вестибулярна; б – медіальна; в – лінгвальна поверхні; г – вестибуло-лінгвальний розпил; д – мезіо-дистальний розпил; е – ріжуча поверхня; 1, 2, 3 – форми аналогічних поперечних зрізів.

Висота коронки зуба на щічній поверхні становить 7-9,5 мм, на язиковій - 6,5-9, ширина коронки – 7-8, довжина коре­ня -14-17, щічно-язиковий діаметр ос­нови коронки - 6,5-9, мезіо-дисталь­ний - 4,5-6,5 мм.

Змикання верхніх і нижніх малих кут­ніх зубів відбувається таким чином, що кожен нижній зуб припадає на два сусідніх верхніх.

Природжені аномалії. Трап­ляється відсутність другого верхнього малого кутнього зуба, а також поява третього, який може розвиватися як у ме­жах зубного ряду, так і поза ним.

У ряду нижніх малих кутніх зубів більш варіабельний (як і у верхніх) другий зуб. Трапляються різні перехідні фор­ми його змикальної поверхні до великих кутніх зубів. Може зовсім не бути малого кутнього зуба чи виникає краудинг. Діастеминайчастіше розвиваються між іклом і першим малим кутнім, дуже рідко - між нижніми малими кутніми зубами.

Великі кутні зуби. Людина має 12 великих кутніх зубів: по три верхніх і нижніх на кожній половині зубної дуги. Розрізняють перший, другий і третій (зуб мудрості) великі кутні зуби. їх розміри поступово зменшуються від першого до третього.

Коронки великих кутніх зубів най­більші серед зубних коронок з великою змикальною поверхнею, на якій розташо­вано від трьох до п’яти жувальних горбків. Зуби мають по два (нижні) і три (верхні) корені, рідко більше. Великі кутні зуби розташовані в зубній дузі позаду малих, тому їх ще на­зивають задніми. Під час жування вони зазнають великих навантажень (у серед­ньому на перший зуб - 77 кг, на ікло та ма­лий кутній - від 20 до 40 кг).

Верхні великі кутні зуби відрізняють­ся від нижніх за розмірами (вони більші), кількістю коренів (три у верхніх, два у нижніх) і формою коронки. Коронки верхніх зубів мають форму ромба, а бо­розни між горбками утворюють косо на­писану літеру Н. Коронки нижніх вели­ких кутніх зубів трохи витягнені вздовж зубного ряду, а борозни між горбками пе­рехрещуються чи нагадують літеру Ж. Розміри поверхні змикання коронок і ко­ренів також поступово зменшуються від першого до третього зуба. Ознаками на­лежності великих кутніх зубів до правої чи лівої половини зубної дуги є: кривина емалі присінкової поверхні коронки має форму схилу в мезіо-дистальному напрям­ку; зменшення мезіального кута коронки, який помітно виступає в бік змикальної поверхні; чітке відхилення кореня дис­тально відносно поздовжньої осі зуба.

Перший верхній великий кутній зуб має масивну коронку, яка від шийки зуба розходиться у всіх напрямках до ромбо­подібної змикальної поверхні, найбільший розмір якої від щічного проксимального до язикового дистального країв коронки. Щічна поверхня коронки чотирикутна, з поздовжньою щічною серединною борозною, яка варіює від значної заглибини до глибокої канавки, що ділить коронку на дві частини - мезіальну і дистальну.

Язикова поверхня коронки, так само як і щічна, звичайно ділиться серединною борозною на дві половини. Контактні по­верхні (мезіальна й дистальна) коронки більші за щічну та язикову. На змикальній поверхні підіймаються чотири горбки: щічно-мезіальний (параконус), щічно-ди­стальний (метаконус), язиково-мезіальний (протоконус) і язиково-дистальний (гіпоконус). Найстійкішими і найрозвиненіши­ми є язиково-мезіальний і щічно-мезіаль­ний горбки, відокремлені один від одного борознами. Щічно-мезіальна борозна від­ходить під кутом і відокремлює щічно-мезіальний горбок. У ній розрізняють щічну та мезіальну частини. Друга бороз­на, язиково-дистальна, дугоподібна, від’єд­нує язиково-дистальний горбок; має дис­тальну та язикову частини. Третя бороз­на коротка, коса, з’єднує дві перші бороз­ни, проходить через центр коронки (її ще називають центральною ямкою). Щічні горбки переважно конічні, язикові — за­округлені. Протоконус звичайно має до­датковий горбок, який не досягає змикальної поверхні (рис. 43).

­

Рис. 43. Перший верхній великий кутній зуб (правий).

Поверхні: а – вестибулярна; б – медіальна; в – лінгвальна; г – вестибуло-лінгваль­ний розпил; д – мезіо-дистальний розпил; е – ріжуча поверхня; 1, 2, 3 – форми аналогічних поперечних зрізів.

Зуб має три добре розвинені корені: два щічних (мезіальний і дистальний) і один язиковий. Щічні корені сплощені в мезіо-дистальному напрямку, язиковий (найбіль­ший) округлий.

Порожнина коронки зуба широка і зага­лом повторює форму коронки. До верхівок усіх горбків відходять випини порожнини, з них найбільший - до язиково-мезіального горбка. Дно порожнини коронки в центрі опукле, а в кутках має три лійкоподібні за­глибини, від яких починаються канали ко­ренів. Щічно-мезіальний корінь в 60% ви­падків має два канали. Найширшим є ка­нал язикового кореня (округлий, великий). З віком порожнина зуба зменшується.

Висота коронки на щічній поверхні ста­новить 6-8,5 мм, довжина коренів – 13-16, мезіо-дистальний розмір основи корон­ки - 9-11, щічно-язиковий – 11-13 мм.

Другий верхній великий кутній зуб мен­ший за перший. Коронка дещо стиснена в мезіо-дистальному напрямку, і її форма дуже варіабельна. Розрізняють такі варі­анти коронки: 1) нагадує коронку першо­го великого кутнього зуба, але без додат­кового горбка; 2) ромбоподібна, язиково-мезіальний і щічно-дистальний горбки збли­жені, і борозна між ними майже непомітна; 3) з трьома горбками (один язиковий і два щічних) на змикальній поверхні внаслідок злиття язиково-мезіального та щічно-дис­тального; 4) трикутної форми з трьома горбками (один язиковий і два щічних). Найчастіше трапляються перша й четвер­та форми коронки. У 5% випадків зуб може бути двогорбковим внаслідок редукції щічно-дистального та щічно-мезіального горбків і розвитку мезіальних.

Щічна поверхня другого зуба майже не відрізняється від першого. На ній також видно щічно-мезіальний і щічно-дисталь­ний горбки й серединну борозну коронки, що переходить у міжкореневу борозну. Щічні корені відхилені дистально.

На язиковій поверхні помітне невелике звуження коронки. Язиковий корінь ко­ротший, ніж у першого зуба, відхилений дистально. Особливістю рельєфу контакт­них поверхонь є зміщення на дистальній поверхні коронки серединної борозни внаслідок редукції язиково-дистального горбка в дистальному напрямку.

Розташування коренів може бути різ­ним. Найчастіше зуб має три корені, які йдуть паралельно або сходяться чи роз­ходяться. Іноді щічно-мезіальний і язи­ковий корені зростаються й по лінії зро­щення видно поздовжню борозну.

Порожнина коронки відповідає її зов­нішній формі. За наявності трьох горбків є три роги порожнини. Якщо щічно-мезі­альний і язиковий горбки зрощені, то в зрощеному корені проходять два канали.

Висота коронки другого верхнього ве­ликого кутнього зуба – 6-8 мм, ширина – 9-12, довжина коренів – 12-15, мезіо-дистальний розмір основи коронки – 8-11, щічно-язиковий - 10,5-13 мм (рис. 44).

Рис. 44. Другий верхній великий кутній зуб (правий).

Поверхні: а – вестбулярна; б – медіальна; в – лінгвальна; г – вестибуло-лінгвальний розпил; д – мезіо-дистальний розпил; е – ріжуча поверхня; 1, 2, 3 – форми аналогічних поперечних зрізів

Третій верхній великий кутній зуб (зуб мудрості) найбільш мінливий щодо форми та розмірів. Його коронка може досягати розмірів першого або другого ве­ликого кутнього зуба, а може бути зовсім невеликою, нагадуючи формою штифтовий зуб. Найчастіше вона має три горбки, рід­ше чотири, але трапляється й п’ять-шість горбків.

Розміри і форма коренів зуба також досить варіабельні, а їх кількість коливається від одного до чотирьох-п’яти. Найчастіше їх буває три або два, в остан­ньому випадку зростаються щічні корені. Можливе зрощення всіх трьох коренів з утворенням глибоких поздовжніх борозен (рис 45).

Рис. 45. Третій верхній великий кутній зуб (правий).

Поверхні: а – вестибулярна; б – медіальна я; в – лінгвальна; г – вестибуло-лінгвальний розпил; д – мезіо-дистальний розпил; е – ріжуча поверхня; 1, 2, 3 – форми аналогічних поперечних зрізів.

Порожнина зуба відповідає його формі. У чотиригорбковому зубі порожнина має чотири роги, із зменшенням кількості горб­ків зменшується також кількість рогів - до одного рога в одногорбковому зубі. Незалежно від зрощення корені найчас­тіше мають три канали. У штифтовому зубі, як правило, один канал.

Висота коронки не перевищує 6 мм, ширина коливається в незначних межах, довжина коренів становить 9-10 мм.

Коронка нижніх великих кутніх зубів має кубічну форму. На змикальній по­верхні розташовані чотири горбки, проте їх кількість може варіювати від трьох до шести. Зуби мають два корені — мезіаль­ний і дистальний.

Перший нижній великий кутній зуб. З боку щічної поверхні зуба видно неве­лике звуження коронки в напрямку кореня, три ЇЇ частини, поділені двома борознами.

Язикова поверхня коронки поділена поздовжньою борозною на дві приблизно рівні частини. Щічна поверхня коронки нахилена в язиковому напрямку. Контури щічної та язикової поверхонь опуклі, дуго­подібні. На мезіальній і дистальній поверх­нях коронки поблизу ріжучого краю вид­но короткі неглибокі борозни. Контактна фасетка на мезіальній поверхні розташована на щічно-мезіальному горбку, на дис­тальній - на дистальному. Коронка зуба нахилена в бік порожнини рота.

Змикальна поверхня майже квадратна і найчастіше має чотири горбки: два щічні (мезіальний і дистальний) і два язикові (мезіальний і дистальний), відокремлені один від одного чотирма борознами (мезіальною, щічною, дистальною, язиковою). Усі борозни сходяться, утворюючи центральну ямку. Рідше трапляються п’ять жувальних горбків; у цьому разі на змикальній поверхні розрізняють поздовжню борозну й поперечну, яка починається на щічній поверхні, перетинає змикальну поверхню і закінчується на язиковій. Щічно-дистальна ділянка може мати додаткову борозну; тоді розрізняють три щічних і два язикових горбки.

Зуб має два корені — мезіальний і ди­стальний. Мезіальний (передній) корінь широкий, клиноподібної форми, з країв має виразні гребені, між якими пролягає за­падина. Верхівка звичайно відхилена дис­тально. Дистальний корінь вужчий і ко­ротший за мезіальний, поверхня його плос­ка або рівномірно опукла. Іноді дисталь­ний корінь розщеплений на два - щічний та тонший і коротший - язиковий (рис 46).

Рис. 46. Перший нижній великий кутній зуб (правий).

Поверхні: а – вестибулярна; б – медіальна; в – лінгвальна; г – вестибуло-лінгваль­ний розпил; д – мезіо-дистальний розпил; е – ріжуча поверхня; 1, 2, 3 – форми аналогічних поперечних зрізів.

Порожнина коронки має форму куба з чотирма-шістьма рогами в напрямку жувальних горбків. Найбільш об’ємним рогом є щічно-мезіальний, а найвищими - щічні. Мезіальний корінь, як правило, має два канали, у дистальному корені два ка­нали трапляються в половині випадків.

Висота коронки першого нижнього ве­ликого кутнього зуба – 6-8 мм, мезіо-дистальний розмір – 10-13, щічно-язико­вий – 9-12, довжина коренів – 13-15,5 мм.

Другий нижній великий кутній зуб мен­ший, ніж перший, але має таку саму фор­му. Щічна поверхня коронки поділена на дві випуклі частини виразною вертикаль­ною борозною, що проходить посередині. Додатковий горбок буває рідко.

На язиковій поверхні іноді трапляється мезіо-лінгвальне підвищення, яке розташо­ване на язиково-мезіальному горбку та мо­же досягати великих розмірів і мати влас­ний корінь. Зливаються корені рідко. Добре помітна ознака положення кореня.

Порожнина коронки має форму куба з чотирма рогами, направленими в бік жу­вальних горбків. У мезіальному корені є два канали, у дистальному - звичайно один, дуже рідко два. Висота коронки становить 6-8,5 мм, мезіо-дистальний розмір – 9-12, щічно-язиковий – 8-11, довжина коренів – 13-15,5 мм (рис 47).

Рис. 47. Другий нижній великий кутній зуб (правий).

Поверхні: а – вестибулярна; б – медіальна; в – лінгвальна; г – вестибуло-лінгваль­ний розпил; д – мезіо-дистальний розпил; е – ріжуча поверхня; 1, 2, 3 – форми аналогічних поперечних зрізів.

Третій нижній великий кутній зуб може бути різним як за формою, так і за розмірами. Проте кількість варіантів мен­ша, ніж у такого самого зуба верхньої ще­лепи. Зуб менший за два інші нижні ве­ликі кутні, але більший, ніж верхній третій зуб.

На змикальній поверхні коронки в 50% випадків формується чотири жувальних горбки, в 40% - п’ять, у 10% - від трьох до шести горбків.

Коренів найчастіше два, але вони часто зливаються в один конусоподібний. Трап­ляються зуби з кількома недостатньо роз­виненими коренями.

Порожнина коронки неправильної фор­ми, роги відповідають кількості й розта­шуванню жувальних горбків. Якщо коре­нів два, у мезіальному може проходити два канали, в дистальному, як правило, один.

Природжені аномалії. Верхні великі кутні зуби розташовані в зубній дузі майже на прямих або трохи зігнених роз­біжних лініях, тому кут нахилу зубів збільшується від першого до третього. Ста­більним у верхньому ряду є перший, мінливими - другий і особливо третій великі кутні зуби. Часто трапляються гіподонтія -відсутність третього зуба, ретенція (непрорізування), аномалії розташування, дистальне або щічне відхилення. Рідше розвивається гіперодонтія, коли з’являється четвертий зуб або недо­розвинений і прирослий до третього з ут­воренням дистомолярного горбка.

У нижній зубній дузі великі кутні зуби розташовані по прямій лінії. Стабільним, як і у верхньому зубному ряду, є перший зуб, варіабельним - третій. Можливі різні аномалії розташування, особливо третьо­го великого кутнього зуба, а також його природжена відсутність чи ретенція. Трап­ляються випадки четвертого зуба.

Вертикальні осі коронок верхніх і ниж­ніх великих кутніх зубів нахилені в протилежних напрямках. Під час змикання щелеп ряд верхніх зубів у нормі накла­дається на ряд нижніх, трохи зміщуючись дистально, внаслідок чого кожен зуб сти­кається з двома — відповідним йому і нас­тупним.

Молочні зуби є тим­часовими й функціонують до заміни їх по­стійними (до 13-14 років). Загалом пов­торюють будову постійних, але вони менші, їхня емаль має ледь блакитний відтінок, корені коротші, у різців та ікол — заокруглені, у великих кутніх - дуже сплощені, із загостреними верхівками. Коронка різко відмежована від кореня. Тонкі корені молочних зубів розташовані вертикально й тому не перешкоджають розвитку поза­ду них постійних зубів, а в багатокореневих зубів корені розходяться в боки. До часу випадання молочних зубів їх корені майже повністю розсмоктуються. Через нетривале існування коренів у молочних зубів немає виразних ознак положення кореня. Ознаки кривини емалі коронки й кута коронки досить чіткі, завдяки чому можна визначити, до якої половини зуб­ної дуги належить зуб. Порожнини зубів достатньо великі. Серед молочних зубів на кожній половині щелепи розрізняють два різці, одне ікло і два великих кутніх зуби.

Верхні різці схожі на постійні, проте менші, мають низьку коронку, горбки розвинені слабко або їх зовсім немає. Коронка присереднього різця широка, ди­стального - вузька. Присінкова поверх­ня опукла, дистальний край закруглений. Язиковий горбок зуба добре помітний, але, як правило, не поділений на горбки. Ко­рені зубів тонкі, округлі, у мезіальних різців верхньої щелепи корені стиснені з боків. На бічних поверхнях коренів про­ходять поздовжні борозни. Анатомічні ознаки зубів чіткі.

Нижні різці також схожі на аналогічні постійні, але менші. Бічний різець має ширшу коронку, ніж присередній. Горбки зубів на язиковій поверхні розвинені гірше, ніж у верхніх різців. Ознака кута коронки виразніша на бічному різці. Корені ниж­ніх різців сплощені, на бічних поверхнях мають поздовжні борозни. Верхівки ко­ренів часто відхиляються в бік присінка. Нижні молочні різці можуть зрощуватись як один з одним, так і з сусіднім іклом.

Ікла формою та рельєфом поверхонь дуже схожі на постійні ікла, але відрізня­ються за розмірами. Верхні молочні ікла мають списоподібну коронку й корінь у вигляді конуса. Нижні ікла більше на­гадують різці, кути їхньої коронки заокруг­лені, а контактні поверхні розходяться менше. Корінь нижніх ікол сплощений, з поздовжніми борознами.

Верхні великі кутні зуби відрізняють­ся від аналогічних постійних зубів. Вони мають по три корені (два щічних і один язиковий), як і постійні. Проте корені роз­ходяться в боки більше, оскільки між ними розташовані зачатки постійних малих кут­ніх зубів. Коронка першого великого кутнього зубамає два варіанти будови, які трапляються однаково часто. У першому варіанті вона нагадує коронку першого малого постійного малого кутнього зуба, тобто має на поверхні змикання щічний і язиковий горбки, розмежовані борозною. Щічний горбок має три невеликі виступи, язиковий менший за нього, але помітніше виступає над змикальною поверхнею.

Другий великий кутній зуб верхньої щелепи має коронку, яка за будовою схо­жа з коронкою першого верхнього постій­ного великого кутнього зуба. Над нею підіймаються чотири горбки, додатковий аномальний горбок (Карабеллі) трапля­ється приблизно в 90% випадків.

Нижні великі кутні зуби відрізняють­ся один від одного за формою і будовою. Коронка першого має на змикальній по­верхні чотири горбки. Коронка другого за формою подібна на коронку першого ниж­нього постійного великого кутнього зуба і

Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 1107 | Нарушение авторских прав