 |
|
АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология |
Міжпредметна інтеграція.
Тривалість заняття – 2 години. Зміст теми: ЛФК у хірургічній практиці використовують як органічну складову комплексного лікування, а не як доповнення до симптоматичних засобів лікування в умовах зниження рухової активності хворих і спричинених цим післяопераційних ускладнень у легенях, атонії шлунка, кишок. Оперативні втручання, здійснені з приводу хірургічних захворювань органів черевної та грудної порожнин, істотно змінюють діяльність багатьох органів і систем, спотворюють різні фізіологічні та патофізіологічні реакції, а нерідко супроводжуються значними зрушеннями і післяопераційними ускладненнями. Оперативне втручання та наркоз можуть спричинити порушення важливих функцій серцево-судинної, дихальної та інших систем. Типові післяопераційні ускладнення та захворювання, що найчастіше бувають після внутрішньочеревних і торакальних операцій, - шок, захворювання бронхів, легень, плеври, травного тракту, нагноєння операційної рани. Наявність і характер післяопераційних ускладнень пов’язані з характером хірургічної патології, видом оперативного втручання, методом знеболювання, віком, загальним станом хворого, особливостями його фізичного розвитку і стану здоров’я, важкістю і кількістю супутніх захворювань, а також якістю передопераційної підготовки та ретельністю ведення післяопераційного періоду з урахуванням індивідуальних особливостей хворого. У комплексному лікуванні хворих як перед оперативним втручанням, так і після нього широко застосовують засоби ЛФК: раціональний руховий режим, фізичні вправи, природні чинники та масаж. Провідну роль в організації лікувального процесу, особливо після складних операцій у важких хворих похилого віку, відіграє раціональна організація рухового режиму з індивідуальним призначенням необхідних засобів ЛФК. Лікувальна дія фізичних вправ та інших засобів після операцій на органах черевної порожнини та торакальних операцій виявляється у вигляді тонізуючого, нормалізуючого, трофічного та компенсаційного впливу. Головними фізіологічними механізмами дії фізичних вправ є нервовий та нейрогуморальний. Виконання фізичних вправ ставить хворого в умови активної та свідомої участі у лікувальному процесі, що в свою чергу має великий вплив на його психічний стан і підвищує впевненість у своїх силах і близькому одужанні. Головний чинник – підвищення м’язового тонусу – зумовлює зміну вегетативних функцій. За теорією моторно-вісцеральних рефлексів моторний апарат є провідним стимулятором нервової і гуморальної регуляції дихання, кровообігу та інших систем. Помірне фізичне навантаження після хірургічних втручань здійснює нормалізуючий вплив на серцево-судинну систему, посилює енерготропний і трофотропний вплив на міокард, сприяє мобілізації допоміжних чинників кровообігу, завдяки чому поліпшується функція серцево-судинної системи. Збільшення дихальних екскурсій грудної клітки і діафрагми посилює кровообіг і зменшує застійні явища у паренхіматозних органах і порожнистих венах. Скорочення м’язів під час фізичних вправ сприяє посиленню кровообігу у венозній системі, а розслаблення м’язів полегшує надходження крові з капілярів у вени. Поліпшення венозної гемодинаміки під час м’язевої роботи позитивно впливає на судинний тонус артерій і серця, що посилює кровообіг, усуває порушення периферичного кровообігу, запобігає розвитку венозного застою, тромбоемболій. Зміни гемодинаміки тісно пов’язані зі змінами у системі дихання, діяльність якої в свою чергу підвладна вольовій регуляції людини. Під час занять фізичними вправами є можливість змінювати ритм, темп та амплітуду дихальних рухів, посилювати легеневу вентиляцію за рахунок реберно-грудного або черевно-діафрагмального компонента дихання. Внаслідок виконання таких вправ виникає рефлекторне посилення дихання, зумовлене подразненням працюючих м’язів. Збільшення глибини дихання підвищує дихальний і хвилинний об’єми дихання, що сприяє поліпшенню бронхіальної прохідності, ліквідує застійні явища в легенях, прискорює видалення мокротиння. Під час виконання ЛГ зростає споживання кисню і виділення вуглекислоти, яка у свою чергу поглиблює дихання, що сприяє запобіганню розвитку застійних процесів у легенях. Відновлення повноцінного механізму дихання і посилення функції дихання сприятливо позначається на перебігу післяопераційного періоду після різних операцій на черевній порожнині, а тим більше після торакальних операцій. Дихальні рухи грудної клітки та діафрагми, скорочення і розслаблення м’язів черевної стінки активізують кровообіг органів черевної порожнини, рефлекторно підвищують секреторну і моторну функції травного тракту. Фізичні вправи сприяють усуненню рефлекторної затримки сечовипускання після операцій на черевній порожнині. ЛГ поліпшує перебіг обмінних і окислювально-відновних процесів, прискорює регенерацію, запобігає розвиткові різних ускладнень, сприяє прискоренню клінічного та функціонального відновлення. Заняття ЛФК в хірургічному стаціонарі поділяються на три періоди: 1. Передопераційний період 2. Ранній післяопераційний період 3. Пізній післяопераційний період 4. Віддалений післяопераційний період До операції хворим, які поступають до хірургічного стаціонару для негайних оперативних втручань, звичайно призначають суворий чи розширений ліжковий режими. Особам, які поступають для планових операцій, частіше призначають палатний та вільний режими. Якщо немає протипоказань, основними завданнями лікувальної фізкультури до операції є психофункціональна підготовка хворих до хірургічного втручання та освоєння вправ, які застосовуватимуться в найближчий час після операції. Після операції хворим послідовно призначають наступні рухові режими зі зростаючим фізичним навантаженням. Перший суворий ліжковий режим створює оперованому хворому умови для фізичного та психічного спокою, втілює та підтримує впевненість у сприятливому наслідку операції; полегшує діяльність серцево-судинної та дихальної систем, знижує ступінь проявів супутніх захворювань та вікових органічних і функціональних зрушень, поліпшує загальний та місцевий крово- і лімфообіг, поновлює порушений механізм дихання (навчити правильно використовувати грудне та діафрагмальне дихання, вміти видалити мокротиння), запобігти розвитку застійних явищ і рефлекторних спазмів у легенях, малому тазі, тромбозів, емболій, внутрішньочеревних зрощень, атонії кишок, труднощам сечовипускання, надмірному рефлекторно-больовому щадінню операційної рани. Хворийпостійно перебуває у ліжку, лежачи на спині, на боці або напівсидячи. Зміну положення хворого, повертання тулуба, туалет та годування проводять за допомогою обслуговуючого персоналу. У разі важкого стану хворих використовують в основному статичні та динамічні дихальні вправи середньої глибини. Їх слід виконувати в повільному темпі під наглядом лікаря, інструктора ЛФК, самостійно за індивідуальними завданнями кожні 15-20 хв. Важливо навчити хворих правильно дихати під час виконання вправ ЛГ, безболісно видаляти мокротиння, ефективно використовувати діафрагмальне дихання з метою поліпшення кровообігу у нижньобокових відділах легень та черевній порожнині, усунути застійні явища в печінці, посилити моторну функцію шлунка та кишок, стимулювати відходження газів, сечовиділення лежачи. Хворому у стані середньої важкості призначають дихальні вправи статичного і динамічного характеру, активні рухи для дрібних та середніх м’язів верхніх і нижніх кінцівок, які поступово доповнюють рухами у великих суглобах кінцівок. Темп рухів повільний. Загальнозміцнювальні вправи поєднують з дихальними у співвідношенні 1:1. Розширений ліжковий режимзабезпечує відносний фізичний і психічний спокій, створює умови для поліпшення діяльності серцево-судинної та дихальної систем; підвищує нервово-м’язевий та емоційний тонус організму, мобілізує цілеспрямованість хворого на одужання; знижує негативний вплив вимушеного спокою; сприяє швидкій мобілізації регулюючої функції центральної нервової системи, поновлює умовнорефлекторні зв’язки між руховим апаратом, вегетативними центрами та внутрішніми органами, підвищує функціональний стан серцево-судинної, дихальної, травної систем, сечових органів, стимулює обмін речовин. Запобігає розвиткові вторинних ускладнень (бронхітів, запалень легень, атонії кишок, метеоризму, розходження швів, пролежнів, атрофії м’язів, дистрофії міокарда); поліпшує венозний кровообіг і запобігає розвиткові тромбозів та емболій; стимулює діяльність травного тракту, сприяючи усуненню явищ парезу шлунка та кишок, запобігає внутрішньочеревним зрощенням, прискорює регенеративні процеси та відволікає хворих від болісних відчуттів, пов’язаних з операцією; відновлює навички самообслуговування. Підготувати хворого до наступних більш активних рухових режимів. Положення хворого під час цього режиму: лежачи, напівсидячи, сидячи. У перші години після операції, проведеної під місцевим знеболюванням, дозволяються активні рухи кінцівками з неповним розмахом у повільному темпі. Через 2-3 год після операції можливі повороти тулуба у бік операційної рани, а на 2-гу – 3-тю добу за умови відповідних показників дозволяється 3-4 рази на день по 5-10 хв перебування у положенні сидячі. У разі загального задовільного стану і сприятливого перебігу післяопераційного періоду дозволяється підніматись з ліжка у 1-шу добу, зокрема коли є труднощі із сечовиділенням лежачи. Перший перехід у сидяче положення відбувається найчастіше під наглядом або за допомогою обслуговуючого персоналу. Перехід у положення сидячи полегшується після повороту у бік операційної рани за допомогою ліктя опорної руки. У ранній післяопераційний період необхідно навчити хворих безболісно видаляти мокротиння. Для цього хворий повинен зробити глибокий вдих через ніс і, підтримуючи передню черевну стінку руками, виконати посилений поштовхоподібний видих. Індивідуалізовану і самостійну ЛГ призначають через 1 - 2 год після операції, виконаної під місцевою анестезією, або через 2 - 3 год після операції під наркозом. Післяопераційну ЛГ повторюють 3-4 рази на добу по 5-7 хв. Вправи ЛГ виконують у повільному темпі з частим використання дихальних вправ. Співвідношення загальнозміцнювальних і дихальних вправ змінюється з поліпшенням стану хворих (1:1, 2:1, 3:1). З метою запобігти застійним явищам у черевній порожнині, стимулювати відходження газів та не допустити рефлекторної затримки сечі корисно призначати вправи для напруження та послаблення м’язів промежини за індивідуальним завданням у положенні лежачи на спині або на боці з приведеними до живота ногами. Третій режим напівліжковий (палатний) сприяє підвищенню нервово-м’язевого та емоційного тонусу у хворого, розвитку або швидкому відновленню адаптації серцево-судинної, дихальної систем і всього організму хворого до помірного фізичного навантаження; сприяє швидкому відновленню життєвоважливих функцій (кровообігу, дихання, травлення, обміну речовин); стимулює загальний та місцевий обмін речовин, сприяє поліпшенню окислювально-відновних процесів, усуненню післяопераційного ацидозу, посиленню процесів регенерації у зоні оперативного втручання; сприяє зміцненню м’язів передньої черевної стінки, відновленню або поліпшенню функції органів травлення, усуненню застійних явищ у легенях, органах черевної порожнини, малого тазу; Сприяє швидкому клінічному і функціональному одужанню хворого після операції. Хворі перебувають у положенні сидячи до 50 % денного часу, самостійно ходять по палаті, коридорі та до їдальні. Індивідуальні та групові процедури ЛГ проводять інструктор або методист ЛФК, самостійні заняття – за індивідуальними комплексами ЛГ. Тривалість процедур 7-12 хв 2-3 рази на день. Темп рухів помірний та середній. Дозована ходьба (прогулянка коридором, влітку – на свіжому повітрі, 100-150 м пройти за 4-5 хв). Вільний режим у післяопераційному періоді сприяє нормалізації фізіологічних процесів організму, підвищує нервово-м’язовий, емоційний тонус і реактивність організму, поліпшує функціональний стан серцево-судинної, травної, дихальної та інших систем до помірно зростаючого фізичного навантаження побутового характеру з метою зміцнення організму та швидкого відновлення працездатності. Хворі перебувають у положенні сидячи чи стоячи понад 50% денного часу. Гігієнічна гімнастика проводиться індивідуальним і груповим методами. Тривалість 10-15 хв. Процедури ЛГ індивідуальні та групові у палаті, кабінеті ЛФК, на свіжому повітрі. Вправи ЛГ виконуються у різних в.п. (лежачи, сидячи чи стоячи) у помірному і середньому темпах. Тривалість процедур 15-20 хв 2-3 рази на добу. У разі розвитку атонії кишок використовують масаж живота (включаючи ділянку оперативного втручання), хворих навчають самомасажу живота руками, тенісним м’ячем. Ходьба у повільному і середньому темпі у межах 2-3 поверхів, тривалістю 20-30 хв, 2-3 рази на добу. Після операцій на органах черевної порожнини протипоказанням до занять лікувальної фізкультури є загальний важкий стан хворих у зв’язку з кровотечею, шоком, ускладненнями під час операції та наркозу (зупинка серця, дихання, гострий тромбоз, емболія), наявністю недренованих абсцесів у черевній порожнині поширеного перитоніту, післяопераційного панкреонекрозу, больового панкреатиту, гострої печінкової та ниркової недостатності, а також у слабких хворих з важкими захворюваннями та ускладненнями: кровотечею, септичним станом, гострою серцево-судинною недостатністю, підозрою на інфаркт легень, серця. Після операцій на органах грудної порожнини протипоказанням до занять лікувальної фізкультури є значне зміщення середостіння та порушення ритму серцевої діяльності, коронарного чи мозкового кровообігу; гострий період розвитку післяопераційної пневмонії та тромбоемболічних ускладнень; внутрішньогрудинні кровотечі, спонтанний пневмоторакс, наростаюча підшкірна емфізема, накладення трахеостоми, післяопераційний гіпоксичний психоз, емпієми плеври, загострення туберкульозу легень, кровохаркання.
Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 468 | Нарушение авторских прав |