АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Лікувальний масаж застосовують на всіх етапах реабілітації хворих.

Лікувальна дія його проявляється трьома основними механізмами, серед яких основним є нервово-рефлекторний.
Основні задачі лікувального масажу при виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки:
1) зменшення збудливості центральної нервової системи;
2) поліпшення функції вегетативної нервової системи;
3) нормалізація моторної та секреторної діяльності шлунка та інших відділів щлунково-кишкового тракту;
4) зміцнення мязів живота;
5) загальне зміцнення організму.
Масаж врівноважує основні нервові процеси в центральній нервовій системі, поліпшує нервово-гуморальну регуляцію травних процесів, покращує і нормалізує порушену хворобою функцію вегетативної нервової системи, діє знеболююче, заспокійливо, позитивно відбивається на нервово-психічному стані хворого. Він рефлекторно впливає на секреторну функцію органів травлення, змінює тонус м'язів порожнистих органів. Залежно від застосованих прийомів масаж може підсилювати або послаблювати перистальтику шлунку та кишок, діяти спазмолітично або стимулююче і таким чином сприяти нормалізації видільної, рухової та евакуаторної функцій. Масаж активізує крово- і лімфо обіг у черевній порожнині, покращує мікроциркуляцію, обмінні і трофічні процеси в стінці шлунку і кишок, що зменшує запалення і позитивно впливає на процес загоєння виразок. Він ліквідує застійні явища у печінці і черевній порожнині, поліпшує приплив крові до серця, що забезпечує ефективну його діяльність.
При виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки застосовують сегментарно-рефлекторний і класичний масаж. Діють на паравертебральні зони середньо-грудний D9 – D5, нижньо- та середньо-шийні С7 – С3 спинномозкові сегменти. При цьому хворих на виразкову хворобу шлунку масажують названі зони тільки зліва, а дванадцятипалої кишки – з обох боків. Масажують ділянку комірцевої зони D2 – С4 та живіт. Роблять поверхневі поглажування справа на ліво навколо пупка, ніжні розтирання підреберної ділянки, розминання черевної стінки. Використовують ніжні стрясання малої амплітуди ділянки шлунка, вібраційні поглажування її і товстої кишки, яку масажують по ходу годинникової стрілки: спочатку висхідну її частину, далі горизонтальну і потім низхідну, і т.д. закінчується масаж живота коловими поглажуваннями.
Масаж рекомендується проводити в період загасання загострення й у період неповної ремісії I – III стадії. Він сприяє якнайшвидшому рубцюванню виразок, поліпшенню кровообігу й моторної й секреторної функцій.
Протипоказання до проведення масажу:
1. Загострення хвороби.
2. Кровотеча.
3. Гострий холецистит.
4. Запальні процеси в статевих органах у жінок.
5. Туберкульоз.
6. Вагітність і післяпологовий період, період після аборту (протягом 2-х місяців).
7. Загальні протипоказання.
Перед проведенням масажу при виразковій хворобі шлунку й дванадцятипалої кишки пацієнт повинен зайняти положення лежачи на животі, ноги зігнуті в колінах, м'язи живота повністю розслаблені.
Масаж проводять у такій послідовності: спочатку масажують всю поверхню спини, виконуючи наступні прийоми:
- поглажування;
- розтирання (кругове пиляння по спіралі);
- разминання (поздовжнє й поперекове з накочуванням);
- вібрація.
Масаж спини необхідно проводити вкрай обережно, особливо при впливі на зону підосних м'язів лопатки й між лопатками: з лівої сторони – при розвитку виразкової хвороби шлунку та з правої – при виразковій хворобі дванадцятипалої кишки.
Не рекомендується включати в курс подібного масажу прийоми, що вимагають різких і сильних рухів.
Для масажу використають наступні прийоми:
- поглажування;
- розтирання.
Далі масажують надчеревну область, виконуючи зазначені нижче прийоми:
- поглажування;
- розтирання.
Після цього виконують масаж живота. При цьому використають наступні прийоми:
- кругове поглажування зони навколо пупка з напрямком рухів по годинній стрілці;
- легке розтирання.
Закінчують сеанс масажу живота при виразковій хворобі шлунку й дванадцятипалої кишки наступними прийомами:
- поглажування області проекції товстої кишки;
- струс грудної клітки (рухи спрямовані ліворуч праворуч і знизу нагору).
Після завершення останніх прийомів масажу пацієнтові рекомендують виконати дихальні вправи.
Як правило, повний курс масажу при виразковій хворобі шлунку й дванадцятипалої кишки становить 12 сеансів. Їх потрібно проводити з інтервалом в 1 день.
Тривалість кожного сеансу не повинна перевищувати 15 – 20 хв.

Фізіотерапія при виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки
Завдання фізіотерапії:
· підтримання діяльності центральної та вегетативної нервової системи;
· підвищення неспецифічної опірності і загального зміцнення організму;
· стимуляція обмінних та трофічних процесів;
· нормалізація секреторної та моторної функції травної системи;
· попередження супутніх запальних процесів та загострень виразкової хвороби;
· подовження фази ремісії.
Фізіотерапевтичні методи нормалізують функціональний стан центральної нервової системи, вирівнюють діяльність вегетативної нервової системи і травлення; діють протизапально, знеболююче, антиспазматично і підвищують неспецифічну резистентність та імунологічні властивості організму.
Фізіотерапевтичні процедури, то викликають активну гіперемію та пов'язані з нею активізацію мікроциркуляції, обмінних і трофічних процесів в органах травної системи, сприяють загасанню загострення захворювання, загоєнню виразки, скорішому одужанню і подовженню ремісії.
Фізичні лікувальні чинники позитивно діють на секреторну, моторно-ева-куаторну і всмоктувальну функції шлунка, перистальтику шлунково-кишкового тракту.
Фізіотерапевтичне лікування протипоказане при ускладненнях виразкової хвороби й підозрі на малігнізацію виразки.
Серед фізіотерапевтичних процедур, що застосовують при лікуванні виразкової хвороби шлунку й дванадцятипалої кишки найбільше часто використовуються наступні:
Стадія ремісії:
1. Індуктотермія на область шлунку й дванадцятипалої кишки, частота магнітного поля 13,56 Мгц, тривалість процедур, проведених через день, 1-20 хв; на курс лікування 12-15 процедур.
Збільшує кровообіг, інтенсивність обмінних процесів, синтез глюкокортикоїдів і звільнення їх з пов'язаного з білками стану, розсмоктуються запальні вогнища, знижується тонус поперечної смугастої і гладкої мускулатури, у тому числі судинних стінок, знижується артеріальний тиск, проявляє загальну седативну дію, знижується збудливість центральної і периферичної нервової систем, має болезаспокійливу дію.
2. Аплікація озокериту в область епігастрію й сегментарно; температура 45-50 С, тривалість 10-20 хв; на курс 8-12 процедур. Сприяють поліпшенню крово- і лимфообігу, процесів репарації, моторики.
3. Пелоідотерапія на область епігастрію, температура бруду 38-39 С, тривалість процедур проведених через день, від 10 до 15 хв; на курс лікування 6-10 процедур.
Поліпшує крово- і лімфообіг, процесів репарації, моторики.
4. Бальнеотерапія. Радонові ванни з концентрацією радону 20-40 нки/л, температура води 36-37С, тривалість ванни від 5 до 10-12 хв, на курс лікування 8-10 ванн, проведених через день.
Для поліпшення функціонального стану нервової, серцево-судинної систем, обміну речовин, поліпшення кровопостачання шлунку, інших органів черевної порожнини, зменшення спастичних явищ, дискінезії, підвищення загальної иммунобологічної резистентності.
5. Повітряно-радонові ванни, при концентрації 15-0,35кбк/л, температура води 36-37С, тривалість ванни від 5 до 10-12 хв, через день; курс лікування включає 10-15 процедур.
Для поліпшення функціонального стану нервових, серцево-судинної систем, обміну речовин, поліпшення кровопостачання шлунку
Хлоридно – натрієві ванни, концентрація 20 мл, температура води 36-37С, тривалість ванни від 5 до 10-12 хв, на курс лікування 8-10 ванн, проведених через день.
6. Вживання мінеральні води (вуглекислий гідрокарбонатний, сульфатний, гідрокарбонатно-сульфатні). Воду температурою 38С приймають за 60-90 хв до їжі 3 рази в день по 3/4 склянки в день протягом 21-24 днів.
Прийом усередину мінеральних вод є одним з головних компонентів лікувального комплексу. Мінеральна вода поліпшує загальний обмін речовин, зменшує запальні явища слизової шлунку, нормалізує моторну-секреторно-моторну функцію. Хворим призначають прийом слабомінералізованих вод, підігрітих до 38—45° С. Гаряча мінеральна вода діє антиспастично.
Лікування мінеральною водою починають із малих доз 100-150 мілілітрів три рази на день за 1-1,5 години до прийому їжі. Такий проміжок часу достатній для того, щоб випита вода пішла зі шлунка до моменту прийому їжі. Це виключить її стимулюючу дію на шлункову секрецію й підсилить гальмуючу.
Якщо хворий добре переносить пиття мінеральної води, то дозу її поступово підвищують до 200-250 міллілітрів.
При функціональній недостатності шлунку й виникненні застою їжі на тлі стенозу воротаря прийом мінеральної води хворому призначають па ніч (за годину до сну). Мінеральну воду не можна пити як прісну, коли і як заманеться, без призначення лікаря. На мінеральну воду варто дивитися як на ліки, що призначається тільки лікарем.
Прийом мінеральної води виконує антацидну дію, поліпшує функціональний стан шлунку, зменшує запальний процес у зоні виразкового дефекту, підсилює процеси регенерації, рубцювання виразки.
Протипоказання для призначення фізичних факторів:
- різке загострення виразкової хвороби;
- рухова недостатність шлунку, викликана стенозом вихідної частини шлунка;
- пенетрація виразки в інші органи;
- схильність до кровотечі з виразки (однократна кровотеча по закінченні року й більше не є протипоказанням до фізіотерапії);
- підозра на злоякісне переродження виразки шлунку;
- загальні протипоказання, що виключають застосування фізичних факторів.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Післялікарняний період реабілітації проводять в поліклініці або в санаторії. Застосовують лікувальну фізичну культуру, лікувальний масаж, фізіотерапію, дієтотерапію та працетерапію.
2. При виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки на поліклінічному етапі реабілітації доцільно застосовувати такі форми лікувальної фізичної культури: лікувальну і ранкову гігієнічну гімнастику, самостійні заняття, вправи на тренажерах, теренкур, прогулянки на свіжому повітрі, плавання, катання на велосипеді, ковзанах, прогулянки на лижах, спортивні ігри.
3. Найбільш важливим і головним у питаннях застосування лікувальної фізичної культури при виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки є визначення рухового режиму, інтенсивності і тривалості фізичних навантажень.
4. З метою вирішення лікувальних задач у заняття лікувальної гімнастики крім загальнорозвиваючих вправ, що впливають на весь організм, включають спеціальні вправи для м'язів черевного преса й тазового дна, дихальні вправи й вправи в розслабленні м'язів, ходьбу. Вправи для м'язів черевного преса призначають із урахуванням фази захворювання.
5. Отримані нами дані рекомендується для використання у практичній роботі фахівців з фізичної реабілітації в лікувальних установах і у навчальному процесі для студентів вузів фізичної культури з дисципліни „Фізична реабілітація у клініці внутрішніх хвороб ”.

ВИСНОВКИ

1. У загальній структурі захворювань органів травлення провідне місце займає патологія шлунку й дванадцятипалої кишки. Виразкова хвороба шлунку й дванадцятипалої кишки вражає людей у найбільш працездатному віці – від 20 до 50 років і є не тільки медичною, але й соціальною проблемою.
2. На підставі вивчення й аналізу джерел літератури, установлено, що основними причинами виразкової хвороби шлунку та дванадцятипалої кишки являються: наявність хронічного гастриту, дуоденіту, функціональних порушень шлунку та дванадцятипалої кишки гіперстенічного типу (передвиразковий стан), нервово-психічні перевантаження й фізичне перенапруження, наявність Helicobacter pylori, спадкоємна схильність, прийом деяких лікарських препаратів, погрішності в харчуванні).
3. Виразкову хворобу лікують комплексно: призначають медикаменти, дієтотерапію, пиття мінеральної води, засоби фізичної реабілітації. У зв'язку з рецидивуючим характером захворювання в системі лікувально-профілактичних заходів велике значення має профілактика рецидивів. Важливими факторами профілактики виразкової хвороби є не тільки дотримання гігієнічних норм праці, побуту й харчування, утримання від паління й уживання алкоголю, але й застосування різних засобів фізичної реабілітації.
4. В комплексній фізичній реабілітації хворим на виразкову хворобою шлунку й дванадцятипалої кишки, можна використовувати, залежно від умов, обставин і етапів реабілітації такі засоби: фізичні вправи, природні фактори, рухові режими, лікувальний масаж, дієтотерапію, а також трудотерапію й механотерапію.
5. Лікувальний масаж застосовують на всіх етапах реабілітації хворих. Лікувальна дія його проявляється трьома основними механізмами, серед яких основним є нервово-рефлекторний. Масаж активізує крово- і лімфо обіг у черевній порожнині, покращує мікроциркуляцію, обмінні і трофічні процеси в стінці шлунку і кишок, що зменшує запалення і позитивно впливає на процес загоєння виразок.
6. Серед засобів фізичної реабілітації при виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки важливе місце в лікуванні займають фізіотерапевтичні методи. Такі методи нормалізують функціональний стан центральної нервової системи, вирівнюють діяльність вегетативної нервової системи і травлення; діють протизапально, знеболююче, антиспазматично і підвищують неспецифічну резистентність та імунологічні властивості організму.
7. Ефективність призначення процедур лікувальної фізичної культури визначається на підставі даних функціонального стану шлунку і кишок, реакції серцево-судинної системи за геодинамічними показниками і реакцією зовнішнього дихання на фізичне навантаження.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Барановский А.Ю. Реабилитация гастроэнтерологических больных в работе терапевта и семейного врача / А.Ю. Барановский. – СПб: Фолиант, 2001. – 416 с.
2. Белая Н.А. Руководство по лечебному массажу / Н.А. Белая. – М.: медицина, 1983.
3. Беюл Е.А. Дисбактериозы кишечника и их клиническое значение / Е.А. Беюл, И.Б. Куваева. – Клин. мед. 1986. – С. 37–44.
4. Бирюков А.А. Массаж / А.А. Бирюков. – М.: ФиС, 1988.
5. Вайнер Э.Н. Валеология: [учеб. для вузов] / Э.Н. Вайнер. – М.: Флинта: Наука, 2001. – 416 с.
6. Василенко В.Х. Язвенная болезнь / В.Х. Василенко, А.Л. Гребенева, А.А. Шептулин. – М.: Медицина, 1987. – 288 с.
7. Васичкин В.И. Сегментарный массаж / В.И. Васичкин. – Санкт-Петербург: Лань, 1997. – С 141 – 144.
8. Винокуров Д.А. Частные методики лечебной физической культуры / Д.А. Винокуров. – М.: Медицина, 1970. – С. 92 – 94.
9. Внутренние болезни / под ред. А.С. Сметнева и В.Г. Кукеса. – М.: Медицина, 1982. – С. 26 – 36.
10. Внутренние болезни: [учебник для ВУЗов в 2-х томах] / под ред. А.И. Мартынова, Н.А. Мухина, В.С. Моисеева. – М.: ГЭОТАР Медицина, 2002.
11. Войтаник С.А. Справочник по физиотерапии / С.А. Войтаник. – М.: Медицина, 1992.
12. Гончарик И.И. Клиническая гастроэнтерология / И.И. Гончарик. – Минск, 2002. – С. 116 – 149.
13. Дегтярева И.И.Язвенная болезнь (современные аспекты диагностики и лечения) / И.И. Дегтярева, Н.В. Харченко. – К.: Здоровья, 1995. – 333 с.
14. Дубровский В. И. Лечебная физическая культура / В.И. Дубровский. – М.: Владос, 2004. – С. 263 – 267.
15. Дубровский В.И. Лечебная физическая культура и врачебный контроль: [учебник для студентов мед. Вузов] / В.И. Дубровский. – М.: ООО «Медицинское информационное агентство», 2006. – С. 223 – 228.
16. Епифанов В.А. Лечебная физическая культура: [учебное пособие для вузов] / В.А. Епифанов. – М.: Издат. дом, «ГЭОТАР-МЕД», 2002. – С. 128 – 139.
17. Завьялов В.И. Учебник нормальной физиологии / В.И. Завьялов. – К.: Здоровье, 1995.– 368 с.
18. Ибрагимова В.С. Точечный массаж / В.С. Ибрагимова. – М.: Медицина, 1983. – С. 24 – 31.
19. Исаев И.А. Сегментарно-рефлекторный и точечный массаж / И.А. Исаев. К.: Здоровье, 1993.
20. Казин Э.М. Основы индивидуального здоровья человека: Введение в общую и прикладную валеологию: [учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений] / Э.М. Казин, Н.Г. Блинова, Н.А. Литвинова. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. – 192с.
21. Калюжнова И.А. Лечебная физкультура / И.А. Калюжнова, О.В. Перепелова. – Ростов н/Д: Феникс, 2008. – С. 5-31; 158-161.
22. Корж Ю.М. Практикум з теорії і методики лікувальної фізичної культури / Ю.М. Корж. – Суми.: сумДПУ, 2007. – С. 25 – 27.
23. Коршунов В.М. Дисбактериозы кишечника / В.М. Коршунов, В.В. Володин, Б.А. Ефимов //Детская больница. 2000. – С. 66–74.
24. Козырева О.В. Лечебная физкультура при заболеваниях органов пищеварения / О.В. Козырева. – М., 1993. – С.9 – 12.
25. Лечебная физическая культура / под ред. проф. В.Е. Васильевой. – М.: ФиС, 1978.
26. Лечебная физическая культура / под ред. Добровольского В.К. – М: Медгиз, 2000.
27. Лікувальна фізична культура / за ред. В.С. Соколовский. – Одеса.: Одес. мед. ун-т, 2005. – 234 с.
28. Лікувальна фізкультура та спортивна медицина / за ред. проф. В.В. Клапчука і проф. Г.В. Дзяка. – Київ. Здоров’я, 1995. – С. 114 – 125.
29. Лечебная физическая культура в системе лечебной реабилитации / под ред. проф. Л.Ф. Каптелина, к.м.н. И.П. Лебедевой. – М.: Медицина, 1995. – С. 138 – 170.
30. Лечебная физическая культура / под ред. проф. С. Н. Попова. – М.: Академия, 2004. – С. 86 –

Дата добавления: 2015-11-28 | Просмотры: 615 | Нарушение авторских прав