 |
|
АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология |
Кругова зв'язка зубаАнатомія зубів
Зуби утворені досить твердими і міцними тканинами, які дозволяють їм повноцінно виконувати свою функцію. Основну масу зуба становить дентин, у ділянці коронки він зовні вкритий емаллю, на корені — цементом. Ці тверді тканини зуба значно відрізняються одна від одної за будовою і хімічним складом. Кожний зуб має всередині порожнину, що заповнена м’якоттю зуба — пульпою. Порожнина зуба поступово переходить у канал кореня зуба, який закінчується верхівковим (апікальним) отвором. Через нього у пульпу проникають кровоносні судини і нерви. Корінь зуба за допомогою особливої зв’язки — періодонта — прикріплюється до кісткової стінки зубної комірки (альвеоли) щелепної кістки. У ділянці шийки зуба його щільно охоплюють ясна, які поступово переходять на комірковий (альвеолярний) відросток щелепи. ЕМАЛЬ Емаль — це найбільш мінералізована тканина організму, що містить до 96—97 % мінеральних солей. Вона вкриває коронку зуба зовні, утворюючи міцний і стійкий покрив. Товщина емалі варіює залежно від форми зуба та її локалізації на коронці. Найбільшої товщини — до 2—2,5 мм — вона досягає на ріжучих краях фронтальних зубів і горбках великих і малих кутніх зубів. У ділянках ямок і фісур товщина емалі значно менша і не перевищує 0,5—0,62 мм. Поступово стоншуючись на схилах коронки, емаль досягає мінімальної товщини (менше ніж 100 мк) у ділянці шийок зубів. Звичайно емаль напівпрозора, що легко виявляється на ріжучих краях різців. Там, де вона вкриває дентин, її колір варіює від жовто-білого до сірого. Інтенсивність кольору емалі збільшується у напрямку до шийки зуба, де вона найтонша. Емаль є найтвердішою тканиною організму людини. За даними С.М. Ремізова (1965), твердість емалі досягає 397,6 кг на 1 мм2 зразка емалі. Найбільшу твердість мають поверхневі шари емалі, у напрямку до емалево-дентинного з’єднання її твердість знижується. Одночасно емаль є досить крихкою структурою. Крихкість емалі компенсується пружними властивостями розміщеного під нею дентину, що дозволяє зубові витримувати великий жувальний тиск. Твердість емалі зумовлена високим (до 96—97 %) вмістом у ній мінеральних солей. Органічних речовин в емалі дуже мало, за даними різних авторів,— від 1 до 3 %. Загалом хімічний склад емалі такий: вода — 3,8 % (близько 1 % вільної води); органічні речовини — 1,2 %; неорганічні речовини — 95 %, з них кальцію — 37 %, фосфору — 17 %. Мінеральні компоненти емалі. Серед мінеральних солей в емалі найбільша кількість фосфорнокислого (фосфат) кальцію (до 90 %), менше — вуглекислого (карбонат) кальцію (близько 4 %), фториду кальцію і фосфату магнію. У значно менших кількостях, часто у вигляді мікродомішок, в емалі виявлено до 20 різних мікроелементів. Найголовніші серед них фтор, олово, цинк, залізо тощо. Мінеральні солі нерівномірно розподіляються в товщі емалі: на поверхні їх концентрація найбільша, у напрямку до емалево-ден- тинного з’єднання (межі) вона поступово зменшується. Відповідно у глибших шарах емалі збільшується концентрація органічних речовин. Мінеральні речовини в емалі наявні у вигляді кристалів апатитів, яких утворюється декілька видів. Основним компонентом емалі є гідроксоапатит, що становить 75,4% усіх її апатитів. Зустрічаються також карбонатапатит — 12,06 %, хлор- апатит — 4,4 %, фторапатит — 0,66 %, а також карбонат кальцію — 1,33 % і карбонат магнію — 1,62 %. Гідроксоапатит рівномірніше розподілений по товщі емалі, ніж інші апатити, у зовнішніх її шарах у відносно більшій кількості зустрічається фторапатит, а в глибоких — карбонатапатит. Мінеральну основу емалі становлять кристали апатитів. Вважають, що під час мінералізації емалі з аморфного кальцію фосфату утворюються гідроксоапатити, які формують кристали. Унаслідок приєднання нових молекул кристали ростуть у товщину і ширину, нагадуючи за формою довгі стрічки. Єг.ІМ. Оепкіш (1978, 1988) вказує, що кристали можуть мати довжину від 30 до 1000 нм і ширину 40—120 нм. Кристали емалі найдовші серед мінеральних тканин і майже в 10 разів більші, ніж кристали дентину і кістки. На поверхні кристалів гідроксоапатиту є досить великий гідратний шар зв’язаних іонів ОН-, який має певну обмінну активність, що дозволяє відбуватися в кристалах гетерогенному іонному обміну.. Кристали апатитів (в основному гідроксоапатиту) в емалі певним чином орієнтовані і впорядковані у вигляді емалевих призм. Емалеві призми є структурами, з яких і формується емаль зуба. Вони складаються з тисяч і мільйонів кристалів. Основну їх масу становлять типові паличкоподібні кристали, хоча вони можуть бути голкоподібної, кубічної, прямокутної, ромбоподібної та іншої форми. Серед кристалів зустрічається невелика кількість аморфної речовини. Кристали в емалі розміщені впорядковано і компактно, між ними можуть бути невеликі (2—3 нм) мікропроміжки. У центрі призми кристали мають в основному прямолінійний напрямок, який збігається з їх поздовжньою віссю. По периферії вони розміщуються під невеликим кутом до поверхні призми, виходячи на поверхню призми своїми закінченнями. Через ці периферійні кристали можуть здійснюватися переходи кристалів між призмами і їх зв’язок один з одним (мал).
Емалеві призми зуба. Електронна мікрофотограма 1 - поперечні зрізи емалевих призм; 2 - подовжні зрізи емалевих призм; 3 - щільно розташовані кристали в емалевих призмах
Емалеві призми є структурними одиницями емалі, які утворені з упорядковано розміщених кристалів апатитів. Вони являють собою швидше палички, що мають на поздовжньому розрізі гексагональну, полігональну форму. Призми починаються від емалево-дентинного з’єднання (межі) і проходять через усю товщину емалі до її поверхні. Вони найвужчі біля емалево-дентинного з’єднання і поступово розширюються у міру наближення до поверхні емалі, середня ширина призм — близько 4—10 мк. На своєму шляху до поверхні призми утворюють декілька спіралеподібних вигинів, проте до поверхні вони розміщені перпендикулярно (мал.) Звичайно емалеві призми зібрані в пучки, що йдуть радіально від емалево-дентинного з’єднання, одночасно спіралеподібно закручуючись (мал.).
Органічні компоненти емалі. Окрім мінеральних в емалі міститься деяка кількість і органічних речовин. У дозрілій емалі вони становлять 0,3 % від маси емалі. Більшу частину органічних речовин (58 %) становлять білки, 42 % — ліпіди з незначною кількістю іонів лактату, цукрів і цитратів.
Ультраструктура емалі і розташування в ній кристалів гидроксиапатита: ЕП -эмалевые призми; Г - голівки емалевих призм; X - хвости емалевих призм, що утворюють міжпризмову речовину. На поверхні емалі можуть бути тісно зв’язані з емаллю поверхневі утворення, наприклад кутикула і пелікула. Кутикула (насмітова оболонка) являє собою редукований епітелій емалевого органа. Після утворення емалі енамелобласти утворюють на поверхні емалі тонку мембрану, тісно пов’язану з міжпризматичною речовиною. Емалевий орган редукується, а залишки клітин його внутрішнього шару перетворюються на емалевий епітелій. Він вкриває всю емаль зуба перед прорізуванням, а після прорізування досить швидко (протягом кількох годин або діб) стирається, зберігаючись лише на бічних поверхнях коронки. У деяких місцях кутикула у вигляді тонких трубочок проникає в товщу емалі майже до емалево-дентинного з’єднання. Пелікула (набута кутикула) утворюється на поверхні зуба після його прорізування. У вигляді тонкої (2—4 мкм) досить прозорої плівки вона вкриває коронку зуба, і тому виявити пелікулу можна лише за допомогою барвників, наприклад еритрозину. Вважають, що вона є похідним білково- вуглеводних комплексів слини, які адсорбуються на поверхні емалі: глі- копротеїнів, муцину, сіалопротеїнів. Пелікула є відносно безструктурним утворенням, що прикріплюється до ламел, хоча під час електронно-мікроскопічного вивчення в ній виділяють три шари. З них два розміщені на поверхні емалі, вони забарвлюються і не зв’язані з третім, поверхневим, фіб- рилярним шаром. Пелікула є мембраною, що надає емалі вибіркової проникності. Також вважають, що вона може бути основою для утворення мікробної бляшки на поверхні зуба. Однак мікробів у пелікулі не виявлено.
ДЕНТИН Дентин зуба складає найбільшу частину маси зуба. Він являє собою своєрідну тверду сполучну тканину, розміщену між пульпою і тканинами, що розташовані на зовнішній поверхні зуба. У ділянці коронки — це емаль, у ділянці кореня — цемент, які відокремлюють дентин від зовнішнього середовища і тканин організму. За своїми властивостями, структурою дентин нагядує грубоволокнисту кісткову тканину, проте відрізняється від неї більшою твердістю та відсутністю клітин і кровоносних судин. клітини, що утворюють дентин (одонтобласти або дентинобласти), у повністю сформованому зубі містяться на периферії пульпи і посилають у нього лише свої цитоплазматичні дентинні відростки. Подібно до кістки, дентин також має мезенхімне походження. Дентин постійних зубів частково прозорий, блідо-жовтого кольору (у молочних зубах — світліший) і має досить значну, хоча меншу, ніж емаль, твердість. Водночас він має більшу еластичність, ніж емаль, що забезпечує певну амортизацію і стабільність емалі та зуба загалом під час дії значного жувального тиску. Дентин складається приблизно з 70—72 % неорганічних і 28—30 % органічних речовин і води. Основними неорганічними сполуками дентину, як і емалі, є гідроксоапатит і в невеликій кількості — фторид кальцію (фторапатит), карбонат кальцію, магній і натрій. Органічна частина дентину на 82 % складається з колагену І типу і 18 % неколагенів, включаючи глікопротеїни і глікозаміноглікани. Тверду мінералізовану основну речовину дентину, що складається з пучків колагенових волокон і кристалів неорганічних речовин, у радіальному напрямку пронизує безліч тонких дентинних трубочок, або дентинних канальців. Незважаючи на велику їх кількість, все ж таки в масі дентину переважає його основна речовина, або матрикс.
Топографія дентину і хід дентинних трубочок: ДТ - дентинні трубочки; ИГД - интерглобулярный дентин; ЗСТ - зернистий шар Томса; Э -эмаль; Ц - цемент; ПК - пульпарная камера; РП - роги пульпи; КК - канал кореня; АТ - апикальное отвір; ДК - додатковий канал.
Основна речовина дентину, що власне його й утворює і в якій проходять дентинні трубочки, має фібрилярну структуру і складається з колагенових волокон та мінеральних речовин. Залежно від напрямку волокон основної речовини в дентині виділяють два шари: зовнішній, або плащовий дентин, і внутрішній, або навколопульпарннй (припульпарний) дентин. Зовнішній шар дентину прилягає до емалі, навколопульпарний — до пульпи. У зовнішньому шарі волокна основної речовини дентину мають переважно радіальний напрямок (волокна Корфа), у навколопульпарному — тангенціальний (волокна Ебнера). Радіальний напрямок волокон більше виражений у коронці зуба, а на бічних її поверхнях і в ділянці кореня вони набувають більш косого напрямку. Залежно від ступеня мінералізації мінералізовану основну речовину дентину поділяють на низькомінералізовану, середньо- і високомінералізовану. Остання оточує дентинні трубочки і формує таким чином їх стінку — це перитубулярний дентин (мал). Матрикс із середнім ступенем мінералізації розміщується між перитубулярним дентином суміжних трубочок, звідки і його назва — міжтубулярний дентин. Матрикс з низькою мінералізацією у вигляді вузької смужки розміщується між дентином і предентином.
ЦЕМЕНТ Зовнішня поверхня кореня зуба, починаючи від шийки і до верхівки кореня, вкрита кальцифікованою, подібною до кістки тканиною, яка називається цементом (сетепіит, зиЬзїапїіа окзеа). За своєю органічною волокнистою Основою, основною речовиною, типом кристалів, внутрішніми клітинами, пророс- тами і хімічним складом вона нагадує кістку. Однак на відміну від кістки цемент не містить гаверсових каналів і кровоносних судин. На основі відсутності або наявності клітин у каль- цифікованому матриксі розрізняють два типи цементу: безклітинний і клітинний.
Топографія цементу зуба(а) і його мікроскопічна будова(б): БКЦ -бесклеточный цемент; КЦ - клітинний цемент; Э - емаль; Д - дентин; ДТ - дентинні трубочки; ЗСТ - зернистий шар Томса; П - пульпа; ЦЦ - цементоциты; ЦБЛ - цемен-тобласты; ШВ - шарпеевские(що пробуцають) волокна періодонта. Цемент повністю вкриває корінь від емалі до верхівки. Проникаючи через апікальний отвір у канал кореня, його внутрішня поверхня прилягає до дентину і з’єднується з ним дентинно-цементним з’єднанням, а зовнішня — до періодонта. Цемент, який під час розвитку кореня зуба утворюється першим і вкриває пришийкову третину або половину кореня, не містить клітин у своєму матриксі, тому його називають безклітинним. Цемент, розміщений біля верхівки кореня, а в багатокореневих зубах — і в ділянці біфуркації, містить велику кількість відросткових клітин — цементоцитів; це так званий клітинний цемент. Цемент, що безпосередньо прилягає до періодонта, менш мінералізований і відомий під назвою цементоїду, або прецементу.
ПУЛЬПА ЗУБА Пульпа, або м’якоть, зуба являє собою своєрідне спеціалізоване сполучнотканинне утворення, яке має деякі особливості клітинного складу і структури основної речовини. Пульпа повністю заповнює порожнину зуба, поступово переходячи у ділянці верхівкового отвору в тканину періодонта. Загальні обриси пульпи певною мірою повторюють форму і зовнішній рельєф зуба. Пульпа, що міститься у порожнині коронки зуба, обмеженій дентином і емаллю, називається коронковою, пульпа кореневих каналів — кореневою. Коронкова й коренева пульпа має певні відмінності залежно від розміщення, форми, структури та функції. За своєю морфологічною будовою пульпа складається з пухкої сполучної тканини, яка містить багато клітин, міжклітинної речовини, кровоносних судин і нервових волокон. Її своєрідність полягає в тому, що поряд з клітинними елементами вона містить велику кількість драглистої міжклітинної речовини. Волокна представлені колагеновими і ретикулярними (аргі- рофільними), еластичні волокна в пульпі не виявлені. Основними клітинами пульпи є одонтобласти (дентинобласти), фібробласти, малодиференційовані клітини, макрофаги тощо. Ці клітини розміщуються у пульпі нерівномірно, що дозволяє виділити в ній три шари: 1) шар одонтобластів, або периферійний; 2) субодонтобластний (або камбіальний) шар; 3) центральний шар. Пульпа виконує ряд важливих функцій: - пластичну - бере участь в утворенні дентину(завдяки діяльності розташованих в них одонтобластів); - трофічну - забезпечує трофіку дентину(за рахунок судин, що знаходяться в ній); - сенсорну(внаслідок присутності в ній великої кількості нервових закінчень); - захисну і репаративную (шляхом вироблення третинного дентину, розвитку гуморальних і клітинних реакцій, запалення).
Будова пульпи зуба. Періодонт Періодонт- це з'єднувальнотканинна утворення, яке заповнює періодонтальну щілину між коренем зуба і стінками альвеоли, з'єднуючись таким чином з одного боку з цементом кореня зуба, а з іншої - з внутрішньою компактною пластинкою альвеоли. Ширина періодонтальної щілини в середньому 0,1-0,25 мм. Періодонт складається з фіброзних колагенових волокон, рихлої сполучної тканини, клітинних елементів, значної кількості кровоносних і лімфатичних судин і нервів. У періодонті переважають колагенові вотокна, незначну кількість складають еластичні волокна. Фіброзні волокна періодонта, з'єднуючись в товсті пучки, одним кінцем проникають в цемент кореня зуба, а іншим - в кісткову тканину альвеоли, в якій прикріпляються до кісткових балочок губчастої речовини, не зачіпаючи кістково-мозковий просвіт. У області шийки зуба пучки фіброзних волокон періодонта слідують в горизонтальному напрямі, тут ці волокна разом з тими, що йдуть від вершини альвеолярної перегородки і ясен, утворюють кругову зв'язку зуба.
Кругова зв'язка зуба Кругова зв'язка зубаскладається з 3-х груп волокон: 1 група прикріпляється до цементу під ясенною кишенею; 2 - віялоподібний йде до ясен і десне-вым сосочків, прикріпляється до шийки зуба, а ця нерухомість ясенного краю і забезпечує щільне його прилягання до зуба; 3 - перетинається в міжзубній перегородці і связываеют два сусідні зуби. Кругова зв'язка, закриваючи періодонтальну щілину на рівні анатомічної шийки зуба, захищає періодонт від проникнення в нього сторонніх тіл і мікроорганізмів. Коллаегновые волокна складають основну масу періодонта, розташовані в косому напрямі від стінки альвеоли до цементу кореня. Місце прикріплення фіброзних волокон до кістки стінки альвеоли розташоване вище за місце входження їх в цемент кореня. Такий напрям волокон сприяє міцній фіксації в альвеолі, тангенціально розташовані волокна перешкоджають обертанню зуба навколо своєї осі. Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 842 | Нарушение авторских прав |
З усіх твердих тканин зуба цемент є найменш мінералізованою тканиною: вміст мінеральних речовин у ньому становить 50—60 %, органічних — 23—26 % і до 12 % води. Безклітинний цемент містить менше органічних речовин, і оскільки саме він відкладається протягом усього життя зуба, це і є основною причиною того, що з віком мінералізація цементу збільшується. Основним неорганічним компонентом цементу є апатити (зокрема, гідроксоапатит), а також кальцій і фосфор. Крім того, містяться слідові кількості міді, фтору, заліза, свинцю тощо. Колаген є принциповим органічним компонентом матриксу, його волокна фіксовані в аморфній цементуючій субстанції і глікозаміногліканах, як і в кістці.