АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Благодарочка лікарям

Доброго здоров’ячка, шановні відвідувачі та пацієнти центральної, найбільшої в нашому великому місті лікарні, хаудуюуду, пацики і тьолочки. В ефірі лікарняного радіо традиційна передача «Від пацієнта - з подякою». Сьогодні для вас її проведу я, Василь Коропець, він же діджей Копець, він же пацієнт відділення травматології, палата номер 7. Оскільки наша передача, як мене переконливо попередило керівництво лікарні під загрозою передчасної виписки, принципово позитивна, я розкажу, як потрапив до лікарні, в оптимістичному ключі. Власне, в такому ж розрізі говоритимуть і всі респонденти.

Отже, два тижні тому, після чергової своєї правдивої передачі на черговому маргінальному радіо мене зустріли чергові правдонЕлюби. На відміну від своїх колег-попередників, вони були більшими майстрами у завданні ударів. Лише прийшовши до тями в реанімації, я до кінця осягнув їхню майстерність. Але все на краще, як каже моя стенографістка, мій струс мозку потроху минає, рука в гіпсі заживає, а шрами на обличчі поступово стають прикрасами справжнього чоловіка. І все завдяки нашим дорогим лікарям, їхнім золотим рукам, ну і трохи транквілізаторам, на яких мені зараз так сухо і комфортно.

Я вдячний безцінним ескулапам за турботу. Вони, не жаліючи живота свого, як казали давні українці, боролися за моє життя. І хоч мама потай втирає сльози, що довелося віддати за лікування грубі гроші, які бабця Катря відкладала собі на достойну смерть, зате моя люба бабця тепер довше проживе, бо вона така свідома - нізащо не піде з життя, все як слід не підготувавши. Тож за це ще одна благодарочка лікарям, мерсі, як то кажуть, бокУ.

Вері-превері мач сенкс передає своєму лікуючому лікареві пацієнтка Тетяна, яку я зустрів, коли вона балістичною ракетою вилетіла з дверей кабінету, куди через одного мав зайти я. Далі пряма мова: «Цей… — лікар, додам я від себе, — умовляв лікуватись саме у нього, прописав купу медичних препаратів, а потім відмовився записувати призначення у картку. Аргумент убивчий: «Я взагалі не мав права вам це назначати, тож ви лікуйтесь, і давайте кожен буде займатись своєю справою»! Спасибі нашим лікарям за їхню геніальність».

Біля кабінету медико-соціальної експертної комісії я звернув увагу на дідуганчика – Божого одуванчика. Сидів собі в інвалідному візочку, усміхався у сиву бороду, а очі такі блакитні і добрі. Виявилося, він має вагому причину для подяки: «Ооо, синку, то, значить, така радість, що тут оця комісія, значить, на першому поверсі. Я жив, значить, був у Чернівцях, гарне місто, нічого не скажеш, значить, але ж там ця сама, значить, комісія на другому поверсі. А вертольота мені, значить, ніхто допіру не подарив, то мусив сусідів, значить, просити, хабарі давати… А тут така, значить, благодать: донька мене підвезла, значить, до лікарні, поїхала у справах, а я тут сам, значить, почуваюся чоловіком, а не старим трухляком… Спасибі, значить, лікарні… А скажи, синку, значить, трупарня у вас теж на першому поверсі?»

Біля реєстратури я зауважив чарівну жінку, всю у хутрі, черевичках на тонесеньких підборах, такими серця чоловікам розбивають. І я не пошкодував, що підійшов до неї, Світлана таке витворяла своїм язичком, коли розмовляла, мммм, ну і головне, вона теж мала подяку лікарям, пряма мова. «Пан ендокринолог приймають із 8-ї ранку, а чергу за талонами до нього займають із 6-ї. О 7-й я взяла 20-й талончик, а отже, приїздити мені треба годину на 10-ту. Коли приїхала, навіть третій іще не заходив, бо виявилося, що до пана лікаря у приймальний день ідуть три черги: одна зі стаціонару, друга по талонах, третя без талонів… Причому жодна з цих черг не рухається, бо пан лікар із панною медсестрою зволити почаювати… І аж після 11-ї панове почали прийом, але тут привели на профогляд солдатів строкової служби… Одне слово, коли близько 12-ї надійшла черга мого 20-го талончика у панів лікарів – хто б міг подумати! – почалася обідня перерва! А працюють вони до 12:30. За 15 хвилин до кінця прийому я таки проникла до кабінету, де ґречний пан лікар, і бровою не повівши, сповістив, що мені треба спершу здати аналізи, а потім лише прийти до пана лікаря на прийом. Тож я щиро вдячна панові лікарю за ці довгі години чекання, адже згадала шкільний курс математики, позашкільний курс позасловникових слів і зрозуміла, що якщо ми і рухаємося до Європи, як запевняють, то є всі ознаки, що нас заклинило десь у районі сфінктера. І ще зрозуміла, що мого здоров’я на рух у такому темпі не вистачить, тому треба прискорюватися. От за це і спасибі панові лікареві та всій системі».

Та не тільки глобальні суспільні прозріння приходять до людей у лікарняних коридорах і палатах. Люди отримують внутрішній катарсис, майже як у церкві. Так мені сказала ще одна чарівна панянка, з якою я поспілкувався біля кабінету дерматолога. «Коли мені було 9 років, мене вкусив собака. Довелось накладати шви на губи. Пам’ятаю репліку лікаря в операційній: «Акуратніше зашивайте, це ж дівчинка»... В той час я страшенно заздрила хлопцям, а відтоді заздрість як ацетоном стерло. Взагалі. Будь-яку. Бо лікарі не тільки тіло лікують – вони зцілюють душу, просто треба навчитися правильно розуміти».

Це тільки частинка історій, якими зі мною охоче ділилися пацієнти нашої центральної, найбільшої в місті лікарні. І це був тільки перший випуск передачі «Від пацієнта - з подякою», який для вас підготував я, Василь Коропець, він же діджей Копець. Я дзенькую бардзо керівництву лікарні за пізнання, що правду можна говорити з подякою, від якої вона не перестає бути правдою. Бувайте здоровенькі, дорогі співвітчизники, і дякуймо правді!

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 409 | Нарушение авторских прав