АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Структури лімбічної системи (limbus - край) розташовані у вигляді кільця на границі нової кори, що відокремлює її від стовбура мозку.

Структурно-функціональна організація. У лімбічну систему включають утворення древньої кори (нюхова цибулина і горбик, периамигдалярна і препериформна кора), старої кори (гіпокамп, зубчаста і поясна звивини), підкіркові ядра (мигдалина, ядра перегородки), гіпоталамус, деякі автори відносять сюди таламус.

До лімбічної системи включають поясну звивину, що переходить у гіпокампову звивину, власне гіпокамп, зубчасту фасцію, склепіння і мигдалеподібне ядро. Вважають, що завдяки існуванню численних зв’язків усіх цих утворень з тім’яною, зоровою, скроневою, слуховою і іншими областями кори лімбічна система відіграє важливу роль в процесах синтезу аферентних подразнень. Ряд експериментальних даних (досліди з подразненням і відведенням потенціалів) і клінічних спостережень свідчить про те, що лімбічна система і, зокрема, гіпокамп беруть безпосередню участь в емоційних реакціях, якими тварина чи людина виявляє своє позитивне чи негативне відношення до того чи іншого подразника. У цих реакціях найважливіша роль належить ретикулярній формації і мигдалеподібним ядрам, з якими гіпокамп має численні двобічні нервові зв’язки. Спільна діяльність усіх перерахованих утворень забезпечує регуляцію таких складних біологічних реакцій, як пошукова, статева, захисна та ін.

Для вивчення функцій лімбічної системи мозку використовується стереотаксичний метод, суть якого полягає у точному введенні тонких електродів у підкіркові структури мозку по координатам стереотаксичних карт. У подальшому може застосовуватися метод подразнення або метод зруйнування електричним струмом чи хімічними речовинами, який дозволяє встановити функціональне значення різних структур головного мозку, їхню участь в здійсненні поведінкових реакцій чи розумових процесів (у людини). Одним з варіантів цього методу є методика самоподразнення мозку через вживлені електроди в різні ділянки гіпоталамуса або лімбічної системи. Самоподразнення у тварин виникає внаслідок розташування електродів в так званих «зонах задоволення».

Наявність таких центрів заохочення вдалося виявити й в людини. Установлено, що для функціонування цих центрів у тварин і людини велике значення мають нейромедіатори (норадреналін і особливо дофамін). Тому внаслідок уведення в мозок речовин, що по-різному діють на синаптичну передачу і посилюють або блокують процес синтезу медіаторів, також можна впливати на діяльність мозку. Крім того, ці хемітроди можна використовувати і для само- чи електростимуляції мозку.

Дата добавления: 2016-03-26 | Просмотры: 316 | Нарушение авторских прав