АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Як визначити життєву ємність легень (ЖЄЛ) методом спірометрії? Вказати фізіологічну норму ЖЄЛ та від яких факторів вона залежить.

Життєва ємкість легень (ЖЄЛ) ¾ це максимальний об’єм повітря, який можна видихнути після максимального вдиху і складається з ДО, РОвд і РОвид. Величина ЖЄЛ залежить від статі, росту, ваги і віку. Суттєво на величину ЖЄЛ впливає рід занять, особливо тренованість до фізичних навантажень і загальний стан організму. У нормі ЖЄЛ становить 3,0-3,5 л у жінок і 3,5-5,0 л у чоловіків. Від моменту народження і до 30-35 років ЖЄЛ збільшується, потім поступово знижується (в середньому на 100 мл кожні 5 років), що пов’язано зі зменшенням еластичності легеневої тканини та рухомості грудної клітки.

7.

Дихальний об'єм (ДО) - об'єм повітря, що вдихає і видихає людина під час спокійного дихання. У дорослої людини ДО становить приблизно 500 мл. Величина ДО залежить від умов вимірювання (спокій, навантаження, положення тіла). ДО розраховують як середню величину після вимірювання приблизно шести спокійних дихальних рухів.

8.

Резервний обсяг вдиху (РОвд) - максимальний об'єм повітря, який здатний вдихнути випробуваний після спокійного вдиху. Величина РВВС складає 1,5-1,8 л.

9.

Резервний об'єм видиху (РОвид) - максимальний об'єм повітря, який людина додатково може видихнути з рівня спокійного видиху. Величина РОвид нижче в горизонтальному положенні, ніж у вертикальному, зменшується при ожирінні. Вона дорівнює в середньому 1,0-1,4 л.

10.Спірограма-графічне зображення рухів працюючих легень.

Дихальний об*єм належить до статичних показників зовнішнього дихання.

В нормі 2500 –3500 мл

11.

12.Динамічні показники можна отримати при форсованому диханні, або при фізіологічному навантаженні.

При спокійному диханні 500 мл *16= 8 л.

13. Максимальна вентиляція легень (МВЛ) - об'єм повітря, який проходить через легені за одну хвилину під час максимальних за частотою і глибині дихальних рухів. Максимальна вентиляція виникає під час інтенсивної роботи, при нестачі вмісту О 2 (гіпоксія) і надлишку СО 2 (гіперкапнія) у вдихуваному повітрі. У цих умовах МОД може досягати 150 - 200 л / хв..

У нормі МВЛ дорівнює 70-150 л/хв. Цей показник дає уявлення про функціональні можливості апарату зовнішнього дихання, тому що включає елемент фізичного зусилля.

Існують три способи визначення МВЛ: 1) спосіб зростаючої фізичного навантаження з одночасним визначенням вентиляції, 2) спосіб дихання повітрям з підвищеною концентрацією вуглекислого газу, 3) спосіб довільного форсованого дихання. Останній спосіб найбільш простий і, як правило, дає найбільш високі цифри (А. Г Дембо, 1957;. Комрі з співавт, 1961;. Франек, 1965). Застосування підвищених концентрацій вуглекислоти може виявитися доцільним при відсутності контакту з хворим (дослідження в умовах наркозу та ін.)

МВЛ=ДОmax* ЧДРmax.

14. резерв дихання

Резерв дихання відбиває функціональні можливості дихальної системи людини. У здорової людини дорівнює 85% від максимальної вентиляції легенів, а при дихальної недостатності зменшується до 60 - 55% і нижче.

Всі ці проби дозволяють вивчати стан легеневої вентиляції, її резерви, необхідність в яких може виникнути при виконанні важкої фізичної роботи або при захворюванні органів дихання.

15. Ефективність вентиляції(ЕВ)- інтегральний показник,яких характеризує співвідношення об’єму повітря,що ефективно бере участь в газообнімі(АВ),до об’єму повітря що вентилюється за одну хвилину(ХОД).Показник тісно пов’язаний з величиною МДП:чим вона більша,тим нижча ефективність вентиляції.У здорової людини ефективність вентиляції становить 60…75%.Величина ЕВ свідчить про гіпервентиляцію,яка може призвести до гіперкапнії і гіпоксії(спостерігається,якщо дихальний центр пригнічується внаслідок отруєння наркотиками і снодійними,при черепно-мозковій травмі,порушенні іннервації дихальних м’язів).
ЕВ(%): розрахуйте за формулою:

ЕВ=(АВ:ХОД)*100
На інтенсивність альвеолярної вентиляції (АВ) впливають три фактори: величина дихального об'єму (ДО), величина анатомічного мертвого простору легень (МП) і частота дихання (ЧД). їх співвідношення опису ють за допомогою рівняння:
АВ = (ДО-МП)хЧД.

16. Оцінити еластичність апарату зовнішнього дихання на підставі показників зовнішнього дихання.
Еластичність – співвідношення зміни об’єму легень до зміни тиску в дихальних шляхах (∆V/∆Р), яке відображає здатність легень і грудної клітки до розтягу. У нормі ця залежність простежується за такого тиску, коли крива релаксації (крива співвідношення тиску в дихальних шляхах до об’єму повітря) найкрутіша а об’єм наближається до 0,2 л/см H2O. Важливе значення в цьому разі має об’єм повітря в легенях. Наприклад, особи з одною легенею мають приблизно половину ∆V за деякого ∆Р. Співвідношення дещо збільшується у випадку вимірювань під час видихання, на відміну від вдихання. Тому інформативніше вивчати криву тиск-об’єм під час усього акту дихання. Крива зміщується донизу і праворуч (еластичність зменшується) унаслідок легеневої недостатності та інтерстиційного легеневого фіброзу і догори та ліворуч (еластичність зростає) у разі емфіземи. Отже, це співвідношення є статичним мірилом взаємодії легень і грудної стінки.

17. Оцінити бронхіальну прохідність на підставі показників зовнішнього дихання.

Наявність обструкції дихальних шляхів визначається зменшенням співвідношення об’єму форсованого видоху за 1 сек до життєвої ємкості легень. Вапокість бронхіальної обструкції оцінюється по зниженню ОФВ1 по відношенню до нормативних величин.
Бронхіальна обструкція вважається зворотною при наростанні ОФВ1 на 15% і більше після інгаляції формакопрепарату. Рекомендується проведення фармакологічної проби перед призначенням бронходилятаційної терапії.
Проба з фізичним навантаженням.
Рекомендується в тих випадках, коли ступінь задишки не корелює зі змінами ОФВ1, також вона використовується при відборі пацієнтів для проходження реабілітаційних програм. Звичайно використовується проста “крокова проба” або присідання 10-20 разів.
Визначення газового складу крові.
Рекомендується у хворих хронічним обструктивним бронхітом середньої і важкої ступені перебігу. Кореляція між ОФВ1 і ПШВ1 і газовим складом крові не суттєва.

Пневмотахометрія - методика, що дозволяє визначити зміни об'ємної швидкості потоку вдихуваного і видихуваного повітря протягом дихального циклу.
Швидкість проходження повітря через бронхи відображає стан бронхіальної прохідності; зниження швидкості видиху - ознака бронхіальної обструкції. Швидкісні показники дихання зображую! графічно шляхом побудови кривий "потік-об'єм», кожна з точок якої відповідає певному відсотку ФЖЄЛ.

18. Порівняти ефективність зовнішнього дихання та рівень тренованості дихання двох обстежуваних, якщо виявлено, що після легкого фізичного навантаження у першого частота дихання становить 16 циклів/хв, дихальний об’єм – 600 мл; а у другого частота дихання – 24 циклів/хв, дихальний об’єм – 400 мл. Об’єм “мертвого” дихального простору в обох дорівнює 150 мл.

ЧД – частота дихання – кількість дихальних рухів (циклів) за 1 хв.

ДО – дихальний об’єм – кількість повітря, що надходить у легені за один спокійний вдих (500 мл).

МДП – «мертвий» дихальний простір (об’єм дихальних шляхів) – в середньому дорівнює 150 мл.

ЕЗД – ефективність зовнішнього дихання (ефективність вентиляції ЕВ) – інтегральний показник, який характеризує співвідношення об’єму повітря, що бере активну участь у газообміні, до об’єму повітря, який вентилюється за 1 хв. Обчислюється за формулою ЕВ=(АВ:ХОД)*100

ХОД – хвилинний об’єм дихання – об’єм повітря, що вентилюється в легенях за 1 хв. Розраховується за формулою ХОД=ДО*ЧД

АВ – альвеолярна вентиляція – об’єм повітря, який досягає альвеол і бере участь у газообміні. Формула АВ=(ДО-МП)*ЧД

ХОД1=ДО1*ЧД1=6*16=96 (л)

ХОД2=ДО2*ЧД2=4*20=80 (л)

АВ1=(ДО1-МП)*ЧП1=(6-1,5)*16=72

АВ2=(ДО2-МП)*ЧП2=(4-1,5)*20=50

ЕВ1=(АВ1:ХОД1)*100=(72:96)*100=75%

ЕВ2=(АВ2:ХОД2)*100=(50:80)*100=62,5%

ЕВ тісно пов’язана зі значенням МП: чим воно більше, тим нижча ефективність вентиляції. У здорової людини ефективність вентиляції в нормі становить 60%-75%. Її зменшення свідчить про гіповентиляцію, яка може призвести до гіперкапнії та гіпоксії. Враховуючи те, що результатами є 75% і 62,5%, показники обох обстежуваних є в межах норми.

19. РОВд – резервний об’єм вдиху – це максимальна кількість повітря,яку людина може вдихнути після нормального видиху

РОВид – резервний об’єм видиху – це максимальна кількість повітря,яку людина може видихнути після спокійного видиху.

ЧД – частота дихання

Обєм «мертвого» дихального простору (МП)

ЖЄЛ - життєва ємкість легень- найбільша кількість повітря,яке людина може видихнути після максимально глибокого вдиху. Для розрахунку ЖЄЛ = ДО + РОВд+ РОВид

Альвеолярна вентиляція(АВ) =(ДО-МП) * ЧД

З першої формули ми знаходим дихальний об’єм (ДО)

ДО = ЖЄЛ - (РОВд+ РОВид)

ДО = 3500 – (1600=1400) = 500

Підставляєм в другу формулу і розраховуєм альвеолярну вентиляцію

АВ = (500-140)* 17 = 6120мл

Величина альвеолярної вентиляції є нормальною, так як приблизно за кожний дихальний цикл до альвеол надходить приблизно 350 мл повітря, а в нас їх 17.Тому в ідеалі АВ = 5950. Отже, похибка є невеликою. Так як і величина може зростати при глибшому диханні.

20. Для нормального газообміну має бути нормальне співвідношення вентиляції альвеол і кровообіг у капілярах,що їх обплітають. Але є певні ділянки,де це не можливо, тобто в деяких ділянках легень вентиляція і перфузія відбуваються не завжди однаково.Одні альвеоли не вентилюються, але зберігають кровообіг, інші – добре вентилюються,але не перфуруються. В цих випадках газообмін не відбувається, і тому такі альвеоли утворюють альвеолярний мертвий простір. Останній разом з анатомічним мертвим простором об'єднують під назвою дихальний, або функціональний (фізіологічний) мертвий простір.

Ще є одна особливість – це наявність артеріовенозних шунтів.Завдяки їм артерії і вени безпосередньо переходять одна в одну, при цьому частина венозної крові надходить із артерій у вени. Домішка її в крові, що відтікає від достатньо вентильованих альвеол, знижує раО2. Таке порушення вентиляційно-перфузійного механізму є найважливішою причиною гіпоксемії.. У крові, що проходить крізь недостатньо вен­тильовані альвеоли, затримується також С02.

В нормі співвідношення альвеолярна вентиляція/кров оплив дорівнює 0,8.

21. Для нормального газообміну має бути нормальне співвідношення вентиляції альвеол і кровообіг у капілярах,що їх обплітають. Але є певні ділянки,де це не можливо, тобто в деяких ділянках легень вентиляція і перфузія відбуваються не завжди однаково.Одні альвеоли не вентилюються, але зберігають кровообіг, інші – добре вентилюються,але не перфуруються. В цих випадках газообмін не відбувається, і тому такі альвеоли утворюють альвеолярний мертвий простір. Останній разом з анатомічним мертвим простором об'єднують під назвою дихальний, або функціональний (фізіологічний) мертвий простір.

Ще є одна особливість – це наявність артеріовенозних шунтів.Завдяки їм артерії і вени безпосередньо переходять одна в одну, при цьому частина венозної крові надходить із артерій у вени. Домішка її в крові, що відтікає від достатньо вентильованих альвеол, знижує раО2. Таке порушення вентиляційно-перфузійного механізму є найважливішою причиною гіпоксемії.. У крові, що проходить крізь недостатньо вен­тильовані альвеоли, затримується також С02.

В нормі співвідношення альвеолярна вентиляція/кров оплив дорівнює 0,8.

Так як у нас встановлена величина 1,2- то вона перевищує норму і є признаком якихось проблем.

22.Пневмотахометрія – метод визначення швидкості повітряного струменя при максимально швидкому вдиху і видиху, а отже і пропускній спроможності бронхіального дерева.

23.

24.

25. Фактори, які найбільш впливають на криву дисоціації оксигемоглобіну. При підвищенні температури крива дисоціації оксигемоглобіну зміщується вправо і вниз, при зниженні температури – вліво і вверх. Це означає, що в середовищі з високою температурою переважає дисоціація; при зниженні температури відбувається інтенсивно утворення оксигемоглобіну і погана дисоціація. Фізіологічний смисл вказаного явища зводиться до того, що скажімо, середовище легенів з його відносно більш низькою температурою порівняно з іншими внутрішніми органами сприяє утворенню оксигемоглобіну, а середовище тканин з їх більш високою температурою обумовлює його розпад.

При підвищенні рН крові крива дисоціації оксигемоглобіну зміщується вліво і вверх, а при зниженні – вправо і вниз. Фізіологічне значення цього явища полягає в тому, що в легенях кров після звільнення від вуглекислоти стає дещо лужною, внаслідок чого зв'язуюча здатність гемоглобіну підсилюється і починається утворення оксигемоглобіну. У тканинах, у зв'язку з протіканням процесів метаболізму і утворенням кислот, рН середовища знижується, і це викликає переважання дисоціації оксигемоглобіну.

Вплив вуглекислоти на криву дисоціації оксигемоглобіну проявляється в тому, що високе напруження вуглекислоти сприяє дисоціації оксигемоглобіну (як це буває в тканинах), а більш низьке напруження вуглекислоти, наприклад, у легеневих капілярах і венах, кров яких від неї частково звільнилася, сприяє переважанню процесів зв'язування кисню гемоглобіном, тобто крива зміщується вліво і вверх.

Форма кривої дисоціації оксигемоглобіну значною мірою залежить від концентрації в крові Н⁺. При зниженні рН крива зміщується вправо, щосвідчить про зменшення спорідненості НЬ до О₂. При підвищенні рН збільшується спорідненість НЬ до О₂ і крива зміщується вліво. Вплив рН на спорідненість НЬ до О₂ називається ефектом Бора. Ефект Бора відіграє певну роль у газотранспортній функції крові: утворення великої кількості СО₂ в тканинах сприяє збільшенню віддачі кисню за рахунок зниження спорідненості НЬ до нього. При виділенні СО₂ у легенях зменшується рН крові і поліпшується оксигенація. CO₂ також впливає на дисоціацію НЬ0₂. Причому згаданий ефект обумовлений не тільки Н₂СО₃, але й прямим впливомрівня РСО₂ на гемоглобін.

При зниженні температури віддача О₂ оксигемоглобіном сповільнюється, а при її збільшенні прискорюється цей процес. Зміщенню кривої вправо сприяє також збільшення вмісту в еритроцитах 2,3-ДФГ. Вміст цієї речовини в еритроциті збільшується при анемії, що сприяє надходженню О₂ до тканин і частково компенсує зниження рівня КЄК. Таким чином, відсутність у організмі запасів О₂ компенсується за рахунок різкого збільшення використання його з крові, підвищення АВРО₂. При інтенсивній роботі тканин, коли утворюється більше CO₂, H⁺ і підвищується температура, створюються умови для поліпшення доставки кисню клітинам.

26. Для оцінки газотранспортної функції крові в роботі використовувалися наступні показники: ІДО₂, ІСО₂, вміст кисню в артеріальній та венозній крові (СаO₂, СвO₂), КТЕО₂.Показники доставки і споживання кисню (індекс системної доставки кисню (ІДО₂), індекс системного споживання кисню (ІСО₂), коефіцієнт тканинної екстракції кисню (КТЕО₂))

27. Споживання кисню – сумарний показник, який відображає функціональний стан серцево-судинної та дихальної систем. Значення цього показника в фізіологічній та клінічній практиці особливо велике тому, що є достатні можливості його прямого та непрямого визначення.

При зростанні інтенсивності обмінних процесів під час фізичного навантаження необхідне значне збільшення споживання кисню. Це вимагає підвищення функції серцево-судинної та дихальної системи. Споживання кисню зростає пропорційно збільшенню навантаження, але наступає межа, при якій подальше збільшення навантаження не супроводжується збільшенням споживання кисню. Цей рівень називається максимальним споживанням кисню (МСК).

Величина максимального споживання кисню – це найвищий рівень аеробного обміну при фізичному навантаженні. Вище цієї межі працюючі м’язи опиняються в умовах недостатнього постачання киснем, в них наростають анаеробні обмінні процеси. Таким чином, максимальне споживання кисню являється показником аеробної здатності організму.

Максимальне споживання кисню (аеробна здатність) залежить від резервів серця, можливостей кровопостачання працюючих м’язів, кисневої ємності крові, стану легеневої вентиляції, дифузної здатності легень та інших показників, тобто від фізіологічного стану організму, а також від типу навантаження, маси м’язів, що приймають участь у роботі.

МСК в дитячому віці збільшується пропорційно зросту та масі. У чоловіків воно досягає максимального рівня у віці 18-20 років. Починаючи з 25-30 років МСК невпинно зменшується і до 70 років складає 50 % від рівня 20 років. У жінок МСК відповідає приблизно 70 % визначеного у чоловіків, залишається незмінним на протязі продуктивного періоду, а потім знижується з такою ж швидкістю, як у чоловіків (K. Andersen та співавт., 1971).

Для молодих добре тренованих осіб МСК – 4 л/хв. у чоловіків і 3 л/хв. у жінок (Р.Astrand, 1960). У дорослих з пониженою фізичною активністю у віці 25-45 років складає приблизно 3,2 л/хв. у чоловіків і 2,4 л/хв. у жінок (Н.Monod, 1973).

Дослідження з використанням значних фізичних навантажень виявили тісну кореляційну залежність між інтенсивністю м’язової роботи, споживанням кисню та хвилинним об’ємом серця; між величиною споживання кисню, ступенем навантаження, частотою серцевих скорочень при навантаженнях, які вимагають споживання кисню не менше 1 л/хв. На цій залежності будуються всі непрямі методи оцінки функціонального стану і його максимальних фізичних можливостей без використання максимальних виснажливих навантажень, при яких досягається киснева межа і максимуму частоти серцевих скорочень.

Для обчислення МСК (млив) можна використати дані PWC₁₇₀ (кгм/хв.) за формулою:

МСК = 1,7 х PWC₁₇₀ + 1240

Приблизно МСК можна розрахувати за формулою, яку запропонував Ж.Шеррер (1973). Вона враховує залежність життєвої ємності легень і аеробної здатності: чим вижча ЖЕЛ, тим більша максимальна вентиляція, а значить – вище МСК.

МСК = ЖЕЛ х 0,7

28. Клітини, які прилягають до капіляра, забезпечуються киснем краще. Тому в клітині

мітохондрії, які розташовані ближче до мембрани, також отримують більше кисню. При

інтенсифікації споживання О2 рівень Ро2 біля мітохондрій стає набагато нижчим від

10 мм рт. ст., що і сприяє прискоренню дифузії. Тоді зниження Ро2 біля капіляра до

рівня, що нижчий від 40 мм рт. ст., різко стимулює дисоціацію оксигемоглобіну. Та

частина кисню артеріальної крові, що застосовується тканинами, називається коефі-

цієнтом утилізації кисню. У стані спокою він дорівнює близько 30%, а при інтенсивній

праці підвищується до 60-70%

КУ(О2)=АВРо2:Ао2 *100%=12%:20% *100%=60%

29.. Клітини, які прилягають до капіляра, забезпечуються киснем краще. Тому в клітині

мітохондрії, які розташовані ближче до мембрани, також отримують більше кисню. При

інтенсифікації споживання О2 рівень Ро2 біля мітохондрій стає набагато нижчим від

10 мм рт. ст., що і сприяє прискоренню дифузії. Тоді зниження Ро2 біля капіляра до

рівня, що нижчий від 40 мм рт. ст., різко стимулює дисоціацію оксигемоглобіну. Та

частина кисню артеріальної крові, що застосовується тканинами, називається коефі-

цієнтом утилізації кисню. У стані спокою він дорівнює близько 30%, а при інтенсивній

праці підвищується до 60-70%

КУ(О2)=Ао2-Во2:Ао2*100%=20%-16%:20%*100%=20%

30.Кисень, що розчинився у плазмі крові, за градієнтом концентрації проходить через

мембрану еритроцита і утворює оксигемоглобін. Оксигемоглобін-нестійка сполука

і легко розкладається. Пряма реакція називається оксигенацією, а зворотний процес

дезоксигенацією гемоглобіну. Кожна молекула Hb може приєднати 4 молекули О2

що на 1г Hb означає 1,34мл О2

Знаючи кількість гемоглобіну в крові, можна визначити кисневу ємкість крові

(КЄК):КЄК=Нb*1,34=150г/л*1,34=200г/л=20мл

31. Оскільки тиск альвеолярної суміші в задачі нам не даний приймаємо його рівним атмосферному. Тиск спречинений киснем прямо пропорційний його частці в суміші. Тому помноживши процентну частку кисню на тиск суміші отримаємо його парціальний тиск
Дано
Атм.тиск=740мм рт ст
Вміст О2=15% 0,15*740=111мм рт ст.

32. Тиск альвеолярної суміші беремо ріним атмосферному. Тиск суміші газів спричинений тиском кожного газу окремо тому парціальний тиск СО2 знаходиться в прямій залежності від своєї частки в суміші.Тому для визначення парціального тиску СО2 множимо його частку на тиск суміші.
Дано
Ат тиск=635мм рт ст
Част СО2=5.1% 0,051*635=32,385мм рт ст

33. Робота скелетної мускулатури потребує посиленої доставки кисню та
поживних речовин з кров'ю. Хвилинний об'єм дихання в залежності від
інтенсивності навантаження зростає з 8-10 л до 100-120 л, а споживання кисню
організмом збільшується при цьому в 10-12 разів і може досягати 4 л/хв.
У венозній крові рСО 2 підвищується досить істотно.
Проте в артеріальній крові, а саме вона омиває головний мозок і дихальний центр,
рСО 2 не тільки не зростає, але при напруженій м' язовій роботі, навіть, знижується.
Ця обставина пов' язана з тим, що посилена вентиляція легень при фізичному
навантаженні виводить значні кількості СО 2 з організму.
Серед факторів, які стимулюють роботу дихального центру при фізичному
навантаженні на перше місце, мабуть, слід поставити молочну кислоту, лактат, яка
утворюється в скелетних м' язах, коли сила їх скорочення перевищує 40% їх
максимальної довільної сили. В цих випадках перетискаються кровоносні судини в
середині м'язів, доступ крові до них припиняється, м' язи переходять на анаеробний
шлях метаболізму.
Дихання посилюється у людини ще до початку роботипередстартовий
стан, який запускається корою півкуль та гіпоталамусом. Така передстартова
гіпервентиляція збільшує насичення крові і скелетних м' язів киснем, підготовлює
м' язи до очікуваної роботи. З початком роботи в дію вступають сигнали від
пропріорецепторів м' язів, що скорочуються. І вже пізніше, коли починає
напрацьовуватись в достатній кількості молочна кислота, вона, знижуючи рН крові,
бере на себе функцію стимуляції дихального центру. Поскільки молочна кислота не
виводиться з організму через легені, вона продовжує підтримувати гіпервентиляцію
і після припинення роботи м' язів, аж поки кисень, що надходить до організму у
підвищених кількостях не покриє кисневий борг і не окислить молочну кислоту.
Вважають, що при здійсненні фізичної роботи зростає чутливість нейронів
дихального центру і артеріальних хеморецепторів до гіперкапнії та гіпоксії.
У випадку
тривалого хоч і не дуже сильного напруження м' язів відсутні періодичні
розслаблення м' язів і хай короткочасні, але конче необхідні працюючим м'язам
відновлення кровотоку і доставки кисню. В ході виконання статичної роботи досить
швидко розвивається втома і зниження працездатності, навіть, якщо навантаження
ненабагато перевищує 30% максимальної сили скорочення. Дихання при цьому
зростає в меншій мірі і переважно під впливом нервової системи.

Дата добавления: 2016-03-26 | Просмотры: 2933 | Нарушение авторских прав