АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Травлення в ротовій порожнині

Тема «ФІЗІОЛОГІЯ ТРАВЛЕННЯ, ОБМІНУ ЕНЕРГІЇ ТА РЕЧОВИН. ТЕРМОРЕГУЛЯЦІЯ»

План

1. Основні функції системи травлення: секреторна, моторна, всмоктування тощо. Типи травлення: порожнинне, мембранне, внутрішньоклітинне. Основні принципи та механізм регуляції травлення. Періодична діяльність органів травлення. Фази секреції головних травних залоз.

2. Травлення в ротовій порожнині. Роль смакової сенсорної системи, її взаємозв’язок з нюховою сенсорною системою.

3. Механічне та хімічне оброблення їжі. Слиновиділення. Склад і властивості слини, її значення в травленні, механізм секреції та регуляції.

4. Жування, регуляція. Ковтання, його фази, регуляція. Секреторна діяльність шлункових залоз. Склад і властивості шлункового соку, механізм секреції та регуляція виділення. Фази регуляції секреції: мозкова, шлункова, кишкова. Моторна функція шлунка, її регуляція.

5. Травлення в дванадцятипалій кишці, особливості секреції та моторики, нервова та гуморальна регуляція.

6. Склад і властивості травного секрету підшлункової залози, його роль у травленні. Нервова та гуморальна регуляція панкреатичної секреції.

7. Роль печінки в травленні. Утворення жовчі, склад і властивості. Види жовчі, методи дослідження. Регуляція утворення жовчі та виділення її в дванадцятипалу кишку.

8. Секреторна функція кишки, склад і властивості кишкового соку, його роль у травленні. Регуляція кишкової секреції. Моторна діяльність тонкої кишки, види і регуляція.

9. Обмін речовин між організмом і зовнішнім середовищем як основні умови життя і збереження гомеостазу. Енергетичний обмін. Організм як відкрита термодинамічна система. Енергетичний баланс організму. Фізична калориметрія. Калорійна цінність різних харчових речовин. Пряма і непряма калориметрія. Калоричний коефіцієнт 1 літра кисню. Дихальний коефіцієнт. Основний обмін, величина, умови його дослідження. Стандартний обмін, методи визначення. Загальний обмін. Енергетичні витрати організму під час різних видів праці.

10. Значення обміну речовин для життєдіяльності організму. Основні етапи обміну речовин, біологічне значення. Біологічне значення вуглеводів, жирів, білків, мінеральних солей, води та вітамінів, особливості обмінів у людському організмі. Харчова, пластична та енергетична цінність вуглеводів, жирів, білків. Вікові особливості регуляції всіх видів обміну.

Травлення – фізіологічний процес, завдяки якому відбувається фізичне й хімічне перетворення їжі, після чого поживні речовини всмоктуються з травного каналу, надходять у кров та лімфу та засвоюються організмом для реалізації його пластичних і енергетичних потреб.

В процесі травлення беруть участь органи травлення та нервово-гуморальні механізми регуляції їх функцій. Завдяки травленню відбувається зв'язок організму із зовнішнім середовищем, надходять речовини, потрібні для пластичного та енергетичного обміну (білки, жири, вуглеводи, мінеральні солі, вітаміни, мікроелементи та вода).

Система травлення виконує наступні основні функції:

l секреторну – утворення секретів, які забезпечують гідроліз органічних речовин;

l моторну – перемішування та поступове пересування вмісту в травному каналі;

l всмоктування – перехід продуктів гідролізу з просвіту кишок у кров та лімфу;

l екскреторну – виділення з внутрішнього середовища речовин у просвіт шлунково-кишкового тракту.

Кожен з відділів травної системи виконує одночасно декілька функцій і працює в тісній координації з іншими органами.

Травна система поділяється на травний канал і залози.

У людини травний канал має довжину 8-10м і складається з ротової порожнини, глотки (горла), стравоходу, шлунка, тонкої і товстої кишок.

До травних залоз належать великі і малі слинні залози, підшлункова залоза і печінка.

Травний апарат складається з органів, розташованих у ділянці голови (язик, зуби, ясна); шиї (горло, стравохід); грудної і черевної порожнин, таза (шлунок, тонка кишка, товста кишка, печінка, підшлункова залоза).

У внутрішнє середовище (кров та лімфу) можуть надходити через мембрани клітин лише відносно прості невеликі за розміром молекули в розчиненому стані. Тому в травному каналі завдяки дії багатьох ферментів відбувається гідроліз білків до амінокислот або пептидів, жирів – до жирних кислот та моногліцеридів, вуглеводів – до моносахаридів. У процесі гідролізу білки втрачають свою видову специфіку і не розвиваються реакції, пов'язані з їх несумісністю. У зв'язку з цим парентерально вводять лише прості сполуки.

Розрізняють такі види травлення:

§ внутрішньоклітинне (спостерігається у одноклітинних організмів, а у людини збереглося у вигляді фагоцитозу),

§ порожнинне (відбувається в травному каналі),

§ мембранне, або контактне (відбувається на мембранах клітин).

Процес травлення відбувається послідовно в таких відділах: у порожнині рота, в шлунку, в тонкій та товстій кишках. Час перебування їжі (хімуса, або калу) залежить від консистенції, кількості та якісного її складу.

Травлення в ротовій порожнині

Розпочинається травлення в порожнині рота. Тут відбуваються такі основні процеси:

1) первинний аналіз речовин, що надходять у організм (функція смакового аналізатора);

2) рефлекторна сигналізація з рецепторів, які локалізуються в даній ділянці, іншим органам системи травлення;

3) хімічна обробка їжі;

4) механічна її обробка;

5) всмоктування деяких речовин.

В ро­товій порожнині протягом 15-20с відбувається подрібнення їжі, зволожування її слиною, форму­вання харчової грудочки. В порожнину рота впада­ють протоки трьох пар великих слинних залоз (при­вушних, підщелепних, під'язикових) і великої кіль­кості дрібних залоз, розташованих на поверхні язи­ка і в слизовій оболонці щік та піднебіння. Ці дрібні залози, а також під'язикові залози постійно вироб­ляють рідку слину, привушні і підщелепні залози виділяють свої секрети лише при їх рефлекторному подразненні.

Слина — безбарвна, трохи мутнувата рідина, її основним органічним компонентом є ферменти амі­лаза (розщеплює крохмаль і глікоген до дисахариду мальтози) і мальтаза (глюкозідаза), яка розщеплює мальтозу і сахарозу до моносахариду глюкози.

В слині містяться також мукополісахариди і глікопротеїни (муцин, специфічні білки крові то­що), імуноглогуліни, незначна кількість білків плаз­ми крові, іони натрію, калію, кальцію, хлору та інші. Високу бактерицидну властивість слини за­безпечує фермент ліцозим. Своєрідний слизистий вигляд слини зумовлений присутністю в ній біл­кової речовини муцину. До щільного залишку сли­ни (0,5-1,5%) входять ферменти, муцин, глобулін, амінокислоти, креатинін, сечова кислота, сечовина та неорганічні солі.

Реакція слини (рН 5,8-7,8) залежить від інтен­сивності її секреції: при великих об'ємах секреції вона слаболужна, при незначних — слабокисла. Слина завжди гіпотонічна. Це зумовлено процеса­ми активної секреції і реабсорбції в протоках слин­них залоз.

В залежності від характеру їжі протягом доби слинні залози виробляють 0,5-2,0 л слини. На суху їжу завжди виділяється більше слини, ніж на во­логу. Адекватна реакція слинних залоз на певний тип їжі здійснюється за участю механізмів нейро­гуморальної регуляції функцій.

Регуляція слиновиділення. Нервова регуляція слиновиділення здійснюється харчовим центром за допомогою умовних та безумовних рефлексів. Харчовий центр — сукупність нервових клітин на різних рівнях ЦНС — в довгастому мозку, гіпота­ламусі, лімбічній системі, в корі головного мозку. Еферентні шляхи до травних органів утворені сим­патичними і парасимпатичними нервовими волок­нами. При подразненні симпатичного нерва, який відходить від верхнього шийного симпатичного вуз­ла, виділяється невелика кількість густої, багатої муцином, органічними і мінеральними речовинами слини; при подразненні парасимпатичних нервів, які входять до складу язиковоглоткового нерва, виділяється велика кількість рідкої слини. В умовах пасивного відпочинку слиновиділен­ня незначне, воно безумовнорефлекторно посилю­ється внаслідок подразнення складовими компо­нентами їжі нюхових, смакових і тактильних рецеп­торів. Умовно-рефлекторне слиновиділення вини­кає у відповідь на зорові, слухові, нюхові та інші подразники, збудження яких раніше співпадало з прийняттям їжі. За таких умов формуються тим­часові зв'язки між центром умовного подразника (зоровим, нюховим тощо) і центром безумовно-рефлекторного підкріплення, до якого надходять імпульси від смакових рецепторів порожнини рота. На центр слиновиділення впливають імпульси з шлунка і кишечника. Інколи посилене слиновиді­лення виникає при болях в кишках, харчових от­труєннях.

Дата добавления: 2016-03-26 | Просмотры: 775 | Нарушение авторских прав