АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ІУ.1. Перелік основних термінів, параметрів і характеристик, які повинен засвоїти студент при підготовці до заняття

ІУ.2. Теоретичні питання до заняття.

1. Визначення РДС.

2. Склад сурфактанту.

3. Функції сурфактанту.

4. Які фактори стимулюють синтез сурфактанту?

5. Які фактори пригнічують синтез сурфактанту?

6. Механізм утворення гіалінових мембран.

7. Методи пренатальної діагностики РДС.

8. Клінічні ознаки РДС.

9. Рентгенологічні ознаки РДС.

10. Шкала Сильвермана.

11. Шкала Доунса.

12. Диференційна діагностика РДС і меконіальної аспірації.

13. Диференціальна діагностика РДС і вроджених вад серця.

14. Принципи харчування новонароджених із РДС.

15. Види сурфактантів.

16. Показання щодо введення сурфактанту.

17. Методи оксигенотерапії

18. Показання для проведення СДППТ.

19. Показання для проведення ШВЛ.

20. Профілактика РДС.

ІУ.3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:

-Збір анамнезу матері недоношеного новонародженого, визначення гестаційного віку дитини;

-Огляд недоношеного новонародженого, оцінка його нервово-м’язевої та фізичної зрілості за шкалою Баллард, відповідності гестаційному віку;

-Оцінка фізичного розвитку дитини, відповідність показників до терміну гестації за допомогою перцентильної таблиці;

-Оцінка загального стану дитини, визначення ступеню дихальної недостатності за шкалою Сільвермана;

-Обгрунтування діагнозу за даними клінічного, лабораторного та рентгенологічного обстеження;

-Обгрунтування лікування, визначення прогнозу щодо здоров’я та життя дитини, розвитку можливих ускладнень.

Зміст теми

РДС (або «респіраторний дистрес-синдром», або «хвороба гіалінових мембран») – це захворювання новонароджених, переважно недоношених дітей, пов’язане з дефіцитом сурфактанту – первинним або вторинним, яке проявляється розвитком дихальної недостатності безпосередньо після народження або протягом декількох годин.

Етіологія

• Порушення синтезу сурфактанту.
• Підвищене руйнування сурфактанту.
• Недостатня внутрішньоутробна гормональна (кортикоїдна) стимуляція.

мономолекулярний

Склад сурфактанту: 90% ліпідів і 10% білків.

► Переважну частку ліпідів (70%) становить фосфатидилхолін, 60% якого припадає на дипальмітоїлфосфатидилхолін, саме він сприяє зниженню поверхневого натягу.

► Фосфатидилгліцерол і фосфатидилінозитол разом складають 15%.

► На частку інших фосфоліпідів припадає 5%,

► холестерин, тригліцериди, ненасичені жирні кислоти, сфінгомієлін складають 10%.

► Білкова фракція представлена білками-апопротеїнами,

► із яких А і D – гідрофільні виконують захисну функцію в організмі,

► а В і С – гідрофобні – знижують поверхневий натяг альвеол за рахунок абсорбції фосфоліпідів на поверхні аерогематичного бар’єру.

Сурфактант синтезується альвеолоцитами ІІ типу з 20-24 тижня вагітності, але найбільш активний його синтез (достатній для забезпечення ефективного газообміну) відбувається починаючи з 34 тижня. Він накопичується у вигляді гранул, секреція здійснюється шляхом екзоцитозу.

Основними функціями сурфактанту є:

• зниження поверхневого натягу в альвеолах,
• участь в антибактеріальному захисті легенів,
• гальмування медіаторів запалення,
• поліпшення функції мукоціліарної системи.

Стимулюють синтез сурфактанту: глюкокортикоїди, тиреоїдині гормони, естрогени, адреналін, норадреналін.

Сприяють розвитку дефіциту сурфактанту шляхом гальмування його синтезу або руйнування:

- інсулін,

- гіпотермія,

- патологічний ацидоз,

- гіповолемія,

- поліцитемія,

- гіпероксія,

- інфекція.

Чинники, що спричиняють виникнення РДС:

1. Недоношеність (ГВ менше 34 тижнів).
2. Цукровий діабет у матері.
3. Кровотеча у матері.
4. Важка асфіксія.
5. Внутрішньоутробна інфекція.

Чинники, що підвищують ризик розвитку РДС:

1. Гіпофункція щитоподібної залози і наднирників.
2. Холодова травма.
3. Кесарський розтин без пологової діяльності.
4. Друга дитина з двійні.
5. Резус-гемолітична хвороба.
6. Чоловіча стать.

Чинники, що зменшують ризик виникнення РДС:

1. Тривалий безводний період.
2. Затримка внутрішньоутробного розвитку (останнім часом дискутується).
3. Материнський стрес (наприклад, гіпертензія).
4. Наркоманія матері (героїн).

Патогенез

Недоношеність

↓

Функціональна і структурна незрілість дихальної системи

↓

Дефіцит сурфактанту

↓

Ателектази легень

↓

Гіповентиляція

↓

Порушення газообміну

↓

Респіраторна гіпоксія

↓

Легенева вазоконстрикція

↓

Гіпертензія в малому колі кровообігу

↓

Синдром персистуючого фетального кровообігу

↓

Легенева гіпоперфузія

↓

Циркуляторна гіпоксія

↓

Транссудація білків плазми в інтерстиційний простір і просвіт альвеол

↓

Утворення гіалінових мембран, які складаються з фибринного матриксу та клітинного детриту.

Методи пренатальної діагностики РДС:

Ø співвідношення лецитин/сфінгомієлін більше 2:1,

Ø наявність фосфатидилгліцеролу в амніотичній рідині,

Ø позитивний «пінний тест»

До простих експрес-методів відноситься етанолів «пінний» тест Клементса. Шляхом амніоцентезу одержують 3-5 мл амніотичної рідини (використовують також шлунковий або трахеальний аспірат новонародженого), поміщають її в пробірку й додають 1 мл 95% етилового спирту. Пробірку струшують двічі протягом 15 секунд із перервою в 5 хвилин. Позитивним (що свідчить про достатню зрілість легенів) вважається тест при наявності пухирців, що покривають поверхню рідини, сумнівним – при наявності пухирців по окружності пробірки, негативним – при відсутності пухирців.

Клініка СДР

1. Клінічні симптоми з’являються відразу після народження або протягом перших 6 годин.
2. Відзначається тахіпное, втягнення податливих місць грудної клітки, роздування крил носа на вдиху, стогін на видиху, ціаноз.
3. По мірі прогресування захворювання зростають артеріальна гіпотензія, тахікардія, гепатомегалія, периферичні набряки, набряк легень.
4. Аускультативно в легенях вислуховується послаблене дихання і крепітація.
5. Рентгенологічна картина: дифузний сітчасто-зернистий малюнок (нодозно-ретикулярна сітка), повітряна бронхограма, переважно у недоношених дітей з ННМТ можуть виявлятися «білі» легеневі поля (знижена пневматизація легеневих полів).
6. Класичний перебіг з поліпшенням через 3-5 днів характерний для відносно великих новонароджених.
7. Класична клінічна картина рідко виявляється у дітей з ННМТ, оскільки вони мають проблеми з початковим самостійним диханням. Перебіг захворювання – тривалий і ускладнений, відносно висока летальність.

Оцінка ступеню дихальної недостатності здійснюється за шкалою Сільвермана (таблиця 1) або Доунса (таблиця 2).

Шкала Сільвермана

Шкала Доунса (1970)

Оцінка «0» свідчить про відсутність дихального дистресу. Оцінка 1-3 бали свідчить про мінімальний дихальний дистрес. Оцінка 4-6 балів означає дихальний дистрес помірного ступеню. Оцінка 7-10 балів свідчить про важкий дихальний дистрес.

Дата добавления: 2016-06-05 | Просмотры: 416 | Нарушение авторских прав