АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Профілактика професійних радіаційних уражень та їх наслідків

Широке застосування іонізуючого випромінювання у різних галузях науки і техніки висуває на рівень фундаментальних завдань сучасної радіобіології пошуки шляхів підвищення радіорезистентності організму. Один з таких шляхів – застосування засобів хімічного захисту (радіопротекторів). Радіопротекторами називають медикаментозні препарати, або складені на їх основі рецептури, які при введенні в організм перед його опроміненням чинять захисну дію. У військовій радіології, поряд із цим, утвердилось поняття “радіозахисний засіб” (РЗ). Під цим розуміють радіопротектор, придатний для масового практичного використання. В діапазоні доз випромінювання, що викликають кістково-мозкову форму ГПХ, застосування радіопротекторів може полегшувати перебіг постпроменевих відновних процесів і сприяти одужанню уражених.

Згідно з класифікацією радіопротекторів за тривалістю їх дії, розрізняють: радіопротектори короткочасної дії та радіопротектори пролонгованої дії. Першу групу складають препарати, протипроменева активність яких проявляється протягом 0,5-4,0 годин після введення в організм. При парентеральному застосуванні дія таких препаратів, як правило, виникає безпосередньо після ін’єкції. Основним призначенням радіопротекторів короткочасної дії є захист організму від імпульсного радіаційного впливу або відносно нетривале перебування на радіоактивно забрудненій місцевості. Провідним механізмом дії більшості радіопротекторів першої групи є пригнічення процесів обміну нуклеїнових кислот.

В цій групі виділяють спеціальну підгрупу – радіопротектори негайної дії. Це препарати, ефект дії яких виникає дуже швидко (через декілька хвилин).

До другої групи належать радіопротектори різної хімічної структури, що володіють пролонгованою дією. Вони здатні забезпечити захист організму при продовженому у часі (пролонгованому) та фракційному опроміненні. Від імпульсного впливу іонізуючого випромінювання вони теж захищають, але в значно меншій мірі. Тривалість захисного ефекту після одноразового введення радіопротекторів пролонгованої дії складає від однієї доби до декількох тижнів. Механізм їх дії, в основному, пов’язаний з активацією систем, що забезпечують підвищення загальної неспецифічної резистентності організму. Допустиме комбіноване чи послідовне застосування радіопротекторів обох груп.

В основі механізму захисної дії радіопротекторів полягають наступні процеси:

конкуренція за сильні окиснювачі та вільні радикали, що утворилися в результаті радіолізу води;

збільшення вмісту в тканинах ендогенних тіолових сполук;

утворення змішаних дисульфідів та тимчасовий їх зворотній зв’язок;

утворення тимчасових зворотніх зв’язків з чутливими групами життєво необхідних та інших білкових молекул, що забезпечують захист від пошкоджуючої дії в момент опромінення;

утворення міцних сполук з важкими металами, що забезпечують прискорений перебіг ланцюгових реакцій окиснення;

міграція надлишку енергії з макромолекули на радіопротектор;

гальмування ланцюгових реакцій окиснення з розгалуженим ланцюгом шляхом зв’язування активних радикалів і зупинка цих реакцій;

поглинання вторинного ультрафіолетового випромінювання, що збуджує макромолекули нуклеїнових кислот;

пригнічення обміну речовин в радіочутливих тканинах.

На сьогоднішній день найбільш вивченими радіопротекторами є: індралін і цистамін. Індралін – це гетероциклічна сполука (похідна індолілалкіламіну) і відноситься до радіопротекторів негайної дії. Разова доза прийому для людини – 0,45 г (три таблетки розжувати і запити водою). Оптимальний час прийому – за 15 хвилин до опромінення (виходу в зону). Препарат забезпечує захист протягом 1 години. Допустимий повторний прийом з інтервалом в 1 годину.

За фармакологічними властивостями індралін є α-адреноміметиком. Радіозахисний ефект індраліну проявляється, як правило, при корорткочасному впливі іонізуючого випромінювання різних видів з великою потужністю дози. Ефективність його застосування збільшується в умовах нерівномірного випромінювання різних видів з великою потужністю дози та при поєднаному застосуванні із засобами раннього та комплексного лікування радіаційних уражень. Препарат не здійснює негативного впливу на операторську та інші види професійної діяльності спеціалістів різного профілю.

Цистамін належить до препаратів, що містять сірку (дисульфід хлористоводневої солі β-меркаптоетиламіну). Рекомендована доза на прийом 1,2 г. Протипроменевий ефект цистаміну реалізується переважно на клітинному рівні і визначається, перш за все, наявністю в структурі препарату SH-групи. Оптимальний термін застосування цистаміну – 40-60 хвилин до впливу іонізуючого випромінювання, тривалість радіозахисного ефекту – 4-5 годин.

Пролонгований ефект захисту від іонізуючого випромінювання пов’язаний із системними впливами, змінами гормонального фону, впливами на функції імунної системи, процеси обміну, тощо.

Одними з представників цього класу сполук є стероїдні гормони та їх синтетичні аналоги: індольний аналог тимоксифену – НС-1539, діетилстильбетрол. Механізм їх захисної дії полягає в розвитку стану гіперестрогенізму, який є провідним фактором підвищення загальної неспецифічної резистентності організму до ІВ. Це сприяє розвитку зворотнього гальмування проліферативної активності кісткового мозку, що забезпечує зменшення його вразливості в момент опромінення та прискорення відновлення гемопоезу в майбутньому. З іншого боку естрогени здійснюють вплив на функцію щитовидної залози і в той же час активізують інкреторну діяльність кори наднирників. Все це послаблює процеси пострадіаційного катаболізму тканин. Одночасно виникає стимуляція ретикулоендотеліальної системи і, як наслідок, підвищення резистентності організму до бактерій, вірусів, токсемії в період розпалу ГПХ.

До радіопротекторів пролонгованої дії також належать препарати імуномодулюючої дії: вакцини, екстракти, фракції та продукти життєдіяльності мікроорганізмів (полі- та ліпополісахариди бактерій та грибів), цитокіни (інтерферони, лімфокіни, інтерлейкіни, монокіни, колонієстимулюючі фактори, туморнекротизуючий фактор, гормони тимуса, мієлопептиди та ін.), синтетичні імуномодулятори (індуктори інтерферону, левамізол, тощо).

Із перерахованих сполук найбільш перспективними, в якості засобів тривалого підвищення радіорезистентності, є цитокіни. Їх захисний ефект реалізується через 1-2 години після введення. Зокрема, тімоген, тімалін, лімфокінін, лієлін, Т-активін та інші цитокіни сприяють збільшенню виживання опромінених в дозах близько ЛД₅₀ на 30-40; а деякі з них (тимоген, лімфокінін) ефективні і при більш високих дозах опромінення.

Достатньо потужним протипроменевим ефектом при опроміненні середньолетальними дозами володіють полісахариди – продігіозан, зимозан, леван, гепарин; циклічні аналоги деяких амінокислот (леакадін, кватерин); пептидоглікани, полірибонуклеотиди та нуклеозиди, індуктори інтерферону та ін.

Зазначені препарати володіють високою тривалістю дії, низькою токсичністю, хорошою переносимістю, можливістю багаторазового застосування, наявністю протипроменевої активності при тривалому опроміненні та після радіаційного впливу. Їх слід використовувати переважно для захисту осіб, що перебувають на радіоактивно забрудненій території.

З метою зниження чутливості організму до несприятливих наслідків радіаційного впливу в дозах, що не викликають розвиток ГПХ, використовують препарати, які полегшують адаптацію до екстремальних факторів різної етіології, покращують загальний стан організму, підвищують працездатність. Сюди відносяться вітаміни та амінокислотно-вітамінні комплекси, кофактори, адаптогени, харчові добавки, тощо. За даними експериментальних та клінічних досліджень, полівітаміни (ундевіт, татрафолевіт, тетравіт, гексавіт та ін); вітамінно-амінокислотні комплекси (амітетравіт, аммівіт); адаптогени тваринного та рослинного походження (елеутерокок, китайський лимонник, дягіль, омела, багульник, екстракт мідій, пантокрин, тощо); біоантиоксиданти (бета-каротин, антиціани); інтермедіати циклу Кребса (сукцинат натрію); кофактори окиснювально-відновних ферментів (селен, магній); аліментарні добавки (амівіс, аутолізин та ін.) за умов курсового призначення знижають вираженість порушень функціонального стану імунної та гемопоетичної системи під впливом “малих” доз, а деякі з них (меланін, рибоксин) – і генетичних наслідків опромінення.

В механізмах радіозахисної дії стимуляторів неспецифічної резистентності важливу роль відіграє їх здатність збільшувати концентрацію ендогенних факторів радіорезистентності: біоамінів, тіолів, цитокінів і, навпаки, знижувати рівень ендогенних радіосенсибілізаторів – продуктів ПОЛ, “середніх молекул”, пептидів, лізосомальних протеїназ та ін. Це забезпечує антистресорний ефект, індукцію процесів, що полегшують адаптацію організму до несприятливих факторів різної етіології. Ефективним засобом профілактики інкорпорації радіоактивного йоду в щитовидній залозі є препарат стабільного йоду - калію йодид, водно-спиртова настоянка йоду, розчин Люголя. Оптимальна доза захисту калію йодиду – 0,125 г (1 таб) всередину після їди разом з киселем, чаєм, водою 1 раз на добу протягом 7-10 діб; настоянки йоду чи розчину Люголя – 3-5 крапель на склянку води чи молока після їди 3 рази в день протягом такого ж терміну. Ефективне також нашкірне застосування настоянки йоду у вигляді сітки один раз на день.

Згідно з рекомендаціями щодо проведення йодної профілактики, затвердженими в 1990 році “Критеріями для прийняття рішень із захисту населення у випадку аварії на ядерному реакторі”, максимальний захисний ефект може бути досягнутий при попередньому чи одночасному з надходженням радіоактивного йоду прийомом його стабільного аналога. Захисний ефект препарату значно знижується у випадку його прийому більше, ніж через 2 години після надходження в організм радіоактивного йоду.Одноразовий прийом 100 мг стабільного йоду (130 мг йодиду калію або 170 мг йодату калію) забезпечує високий захисний ефект протягом 24 годин. Необхідний повторний прийом препаратів стабільного йоду 1 раз на добу протягом всього терміну, коли можливе надходження радіойоду, але не більше 10 діб для дорослих і не більше 2 діб для вагітних жінок і дітей до 3 років. Якщо йодна небезпека буде зберігатися більше 10 діб для дорослих і 2 доби для вагітних жінок і дітей до 3 років, то є необхідність застосувати інші засоби захисту, аж до евакуації.

Особи, на яких поширюються заходи захисту, повинні приймати препарати стабільного йоду в наступних дозах на один прийом: дорослі – 130 мг йодистого калію; діти – 65 мг., новонароджені, що знаходяться на грудному годуванні, отримують необхідну дозу препарату з молоком матері, що приймає 130 мг стабільного йоду.

До абсолютних протипоказань для прийому препаратів стабільного йоду можна віднести: підвищену чутливість до йоду; патологію щитовидної залози: тіреотоксикоз, вузловий токсичний зоб з множинним вузлоутворенням, тощо; ряд шкірних захворювань; герпетиформний дерматит, пемфігус, псоріаз.

З метою профілактики уражень від внутрішнього опромінення, перш за все, необхідно здійснити ряд заходів для попередження потрапляння радіоактивних речовин в шлунково-кишковий тракт, всмоктування їх в кров та накопичення у внутрішніх органах. Для цього потерпілим призначають специфічні адсорбенти. У разі інкорпорації ізотопів стронцію і барію ефективними є адсорбар, полісурьмін, високоокиснена целюлоза, альгісорб, альгінат кальцію; при надходженні радіоактивного йоду – препарати стабільного йоду. Для попередження всмоктування ізотопів цезію найбільш ефективним є ферроцин, бетонітова глина, вермікуліт (гідрослюда), берлінська лазурь. Такі широко відомі сорбенти, як активоване вугілля (карболен) та біла глина в цих випадках практично не ефективні, внаслідок того, що вони не здатні вловлювати речовини в малій кількості.

Досить успішно з цією метою використовують іоно-обмінні смоли. Радіоактивні речовини в катіонній формі (⁹⁰Sr, ¹⁴⁰Ba, ²¹ºPo) або аніонній формі (⁹⁹Мо, ¹²⁷Те, ²³⁸U), заміщують в смолі відповідну групу і зв’язуються з нею, що зменшує резорбцію радіонуклідів в кишечнику в 1,5-2 рази.

Адсорбенти слід застосовувати негайно після встановлення факту інкорпорації, оскільки радіоактивні речовини всмоктуються дуже швидко. Так, при потраплянні всередину вже через 3 години до 30-50% радіоактивного стронцію встигає всмоктатися з кишечника і надійти до кісток. Дуже швидко всі радіонукліди всмоктуються з ранових поверхонь та з дихальних шляхів. Депоновані в органах і клітинах ізотопи вивести з організму практично неможливо.

Після вживання адсорбентів необхідно вжити заходів з метою звільнення травного тракту від їх вмісту. Оптимальним терміном для проведення очищення є перші 1-1,5 години після інкорпорації радіонуклідів. Ефективним засобом для стимуляції блювання є апоморфін та деякі інші препарати. При наявності протипоказань до застосування апоморфіну необхідно провести промивання шлунка водою. Деякі ізотопи (трансуранові та рідкоземельні елементи) можуть затримуватись у товстій кишці протягом тривалого терміну часу, тому доцільним є очищення цих відділів травного тракту шляхом сифонних та звичайних очисних клізм, а також призначення солевих послаблюючих засобів.

При інгаляційному надходженні радіоізотопів ураженим призначають відхаркуючі засоби і теж промивають шлунок. В деяких випадках доцільне призначення комплексоутворюючих засобів інгаляційним шляхом у вигляді аерозолю. З цією метою рекомендовано призначення пентацину (тринатрійкальцієва сіль диетилентриамін-пентаоцтової кислоти). Цей препарат володіє здатністю зв’язувати з утворенням міцних недисоціюючих комплексів наступні радіонукліди: плутоній, трансплутонієві елементи, радіоактивні ізотопи рідкоземельних елементів, цинк, тощо.

Таким чином, основні принципи медикаментозної профілактики радіаційних уражень передбачають застосування препаратів для профілактики ГПХ (радіопротекторів), попередження інкорпорації радіонуклідів, перш за все, радіоактивного йоду в щитовидну залозу, профілактику первинної реакції на опромінення та психоемоційного навантаження, стимуляція неспецифічної резистентності організму уражених.

Принципова схема застосування медикаментозних засобів захисту персоналу об’єктів з ядерними компонентами та осіб, що беруть участь в ліквідації наслідків радіаційних аварій, в період короткочасної стабілізації обстановки, передбачає прийом двох радіопротекторів (цистаміну та індраліну за 10-15 хвилин до входу в потенційно небезпечну зону); засіб захисту щитовидної залози від радіоактивного йоду (калію йодид); препарат для профілактики симптомів первинної реакції на опромінення (диметкарб).

Таблиця 2

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 1044 | Нарушение авторских прав