 |
|
АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология |
Схема застосування медикаментозних засобів при радіаційних аваріях в період короткочасної стабілізації обстановки
Комплексне застосування зазначеної схеми протирадіаційних засобів забезпечує збереження життя та підтримку високої працездатності в умовах впливу іонізуючого випромінювання в дозах до 4-6 Гр. У разі виникнення симптомів первинної реакції на опромінення і якщо обставини, що склалися, виключають можливість заміни ураженого при виконанні екстремальних робіт, для відновлення працездатності необхідно ввести внутрішньом’язево диксафен. Після виходу з небезпечної зони на етапах медичної евакуації для усунення диспептичних симтомів первинної реакції рекомендовано використання антиеметиків (диметпраміду, метоклопраміду, діпідолору, зофрану), антидіарейних засобів (вольтарен, імодіум, метацин, тощо) чи рецептур (динетрол) (табл.2). В період довготривалого відновлення радіаційних обставин для підвищення радіорезистентності рекомендовано прийом адаптогенів, полівітамінів, антиоксидантів та інших засобів, що підвищують неспецифічну стійкість організму, а також засобів, що послаблюють психоемоційне напруження (табл.3)
Таблиця 3 Схема застосування медикаментозної профілактики радіаційних уражень в період планового проведення дезактиваційних робіт
Санітарна обробка – це комплекс заходів, спрямованих на видалення радіоактивних речовин з шкіри та слизових оболонок очей, носа та рота, що має за мету запобігання ураження людей випромінюванням, зумовленим радіоактивними речовинами. В залежності від обставин санітарна обробка може бути частковою і повною. При частковій санітарній обробці обробляються відкриті ділянки тіла. Як правило, часткова санітарна обробка проводиться в забрудненому радіоактивними речовинами районі. Перед тим, як її почати, необхідно зняти захисну накидку і струсити пил з одягу. Далі проводиться часткова дезактивація технічних засобів, і тільки після цього знімається захисний одяг. Забруднені радіоактивними речовинами руки та інші відкриті ділянки тіла промиваються 2-3 рази чистою водою. В кінці необхідно промити порожнину носа і прополоскати рот. При недостатній кількості води відкриті ділянки тіла протираються вологим рушником, тампоном, чи іншою чистою вологою тканиною. Ефективність обробки рук марлевою салфеткою складає 75-80%, обробка миттям без мила – 90%, і миття рук з милом – 98%. Повна санітарна обробка проводиться тільки на незабрудненій території. Вона передбачає ретельне миття всього тіла (теплою водою з милом) під душем, або в незабрудненій водоймі з обов’язковою зміною білизни. 28 лютого 1991 року прийнято закон України “Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. У ньому викладено права на відселення, умови проживання і трудової діяльності населення без обмеження за радіаційним чинником, умови реевакуації населення, якість продуктів харчування і інформацію про рівні радіоактивного забруднення.У законі дано визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначено відповідальність держави за збитки, завдані громадянам внаслідок аварії. Для встановлення пільг і компенсацій виділено наступні категорії людей, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які втратили частково чи повністю працездатність внаслідок катастрофи, хворі на променеву хворобу, а також люди, хвороба яких пов’язана з наслідками Чорнобильської катастрофи – 1 категорія; учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали в зоні відчуження в 1986-1987 р.р., а також постраждалі від Чорнобильської катастрофи, яких було евакуйовано із зони відчуження – 2 категорія; учасники ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали в зоні відчуження в 1988-1990 р.р., а також постраждалі від катастрофи, які постійно працювали чи працюють або мешкали чи мешкають на територіях зон безумовного (обов’язкового) та гарантованого добровільного відселення – 3-я категорія; люди, які постійно працюють і мешкають на території зони посиленого радіоекологічного контролю – 4 категорія. В законі вказано підстави для надання пільг і компенсацій громадянам, які постраждали внаслідок катастрофи, наведено єдину систему реєстрації і медичного забезпечення та диспансеризації постраждалих.
Клінічна картина МПУ, прогноз і вибір методу лікування залежать від виду випромінювання, поглинутої дози, об’єму пошкоджених тканин і анатомічної локалізації ураження. Так як β -випромінювання з основною енергією біля 1МеВ здатне проникати у тканини на невелику глибину, то ураження, що формуються, локалізуються в межах власно шкіри. Нерівномірність опромінення обумовлює розтягнення процесу у часі, послідовне виникнення нових вогнищ ураження, його пістрявість і мозаїчність. Сухий десквамативний β -дерматит При дозі β -опромінення 30-100 Зв первинна еритема, що утримується перші 2-3 доби, після латентного періоду в 14-20 днів змінюється вторинною. Набряк шкіри з утворенням дрібних пухирів, що швидко руйнуються, виявляється на 3-4-ому тижні й продовжується до 2-го і навіть середини 3-го місяця, закінчується злущуванням епідермісу і клінічно розцінюється як вологий десквамативний дерматит Якщо поглинута шкірою доза β-опромінення перевищила 100-150 Зв, то після первинної гіперемії і латентного періоду в 10-15 діб спостерігаються виражені виразково-некротичні зміни у місцях, де аплікація радіонуклідів була найбільш тривалою. Заживання з утворенням дрібних рубців, подібних віспяним, продовжується до 3 місяців. МПУ від γ - і нейтронного випромінювання внаслідок їхньої великої проникної здатності виникають у глибині тканин та залучають до процесу шкіру, підшкірну жирову клітковину, фасції, кровоносні й лімфатичні судини, нервові закінчення і стволи, м’язи, сухожилля, суглоби, кістки, внутрішні органи. Первинна реакція виникає відразу або через декілька годин після опромінення у вигляді яскраво-червоної еритеми зі слабко вираженою печією, що через кілька годин гасне. При латентному періоді 21-30 днів (1 ступінь важкості, доза опромінення 6-12 Зв) можна очікувати виникнення болісної вторинної еритеми з набряком, пухирями. Ступінь порушення загального самопочуття хворого залежить від площі ураження. При значній площі ураження виникає головний біль, підвищення температури, лейкопенія. Далі наступає пігментація, ороговіння й злущуванням шкіри в межах опроміненого вогнища. У подальшому визначаються атрофічні зміни у шкірі (зменшення кількості капілярів, дегенерація нервових закінчень). При латентному періоді 14-20 днів (2 ступінь важкості, доза 12-20 Зв)) формується набряк, пухирі, ерозії. Якщо ростковий шар шкіри збережений хоч частково, то ерозії невеликого діаметру (2-5 см) можуть заживати під струпом. Латентний період менше 14 діб (3 ступінь важкості) свідчить про опромінення у дозах 20-29 Зв. В період виражених клінічних проявів спостерігається первинна променева виразка, що має чітко окреслені межі, блідий колір і дно, яке вкрите фібрином. У випадку тривалого її незагоєння існує загроза профузної кровотечі, остеомієліту, патологічних переломів, сепсису. При поглинутій дозі більш 30 Зв неминучий розвиток некрозу та гангрени (4 ступінь важкості) після короткого латентного періоду. Опромінення в дозі більше 100 Зв приводить до некрозу опромінених тканин уже в перші дні. При цьому пошкоджені ділянки поступового ущільнюються й утворюють пласти некротизованої тканини. Закінчення періоду формування місцевої променевої травми й початок періоду її наслідків характеризується повністю або частково завершеною регенерацією з витоком у глибокі, стійки дистрофічні зміни на фоні некробіотичного процесу, що продовжується. Остаточно судити про глибину й важкість змін можна лише через значний час (від 3 до 12 місяців). В основі формування вторинної променевої виразки лежать глибокі порушення трофіки, тканинного метаболізму й оксигенації тканин. Виникнення такої виразки часто пов’язане з крововиливом, біля якого починається некроз й розпад тканин. Вторинна виразка має фестончаті, підриті краї, "брудне" сухе дно з пластів і грудочок некротизованої тканини, без ознак активної регенерації. Існуючи тривалий час, вона є причиною загальної інтоксикації.. Без оперативного втручання вторинна виразка заживає дуже рідко. Таблиця Променеві опіки внаслідок впливу γ-променів та жорсткого рентгенівського опромінення
Спостереження за 37 пацієнтами з числа осіб, що приймали участь в ЛНА на ЧАЕС і підпадали впливу загального відносно рівномірного γ-опромінення та локальному променевому ураженню шкіри γ– та в-випромінюючими радіонуклідами, показало, що променеві опіки піддавались терапії на протязі 3-4 місяців за виключенням 3 чоловік з променевими опіками III ст. Одному з цих хворих проведена ампутація ноги до коліна, у інших двох не вдалося досягти повної епітелізації променевих виразок. Атрофія шкіри, гіпер- або гіпопігментація, телеангіоектазії зустрічалися в 100% хворих з опіками III ст., у 53.8-84.6% з опіками II ст., у 45.5-63,6% з опіками І ст.Патоморфологічно ранні і пізні променеві виразки були трофічними та з’являлися внаслідок прогресування радіаційного фіброзу і зменшення капілярного русла в уражених ділянках. Вони спостерігалися у 38.5% хворих з ураженням шкіри II ст. і у всіх хворих з ураженням III ст. (Белый Д.А.,2001) Одноразове опромінення ока людини в дозі більше 2-З Зв приводить до розвитку променевої катаракти. Тривале (тижні й місяці) опромінення малими дозами приводить до утворення катаракти при досягненні дози 4-4,5 Зв. Строки розвитку та темп прогресування катаракти залежать від дози та виду опромінювання. Виділяється кілька стадій процесу, починаючи з таких, що не впливають на працездатність, і аж до таких, коли суттєво порушується гострота зору (зниження зору, що не піддається корекції навіть у функціонально кращому оці). Необхідно знати ознаки променевої катаракти для того, щоб відрізнити її від катаракти іншої етіології та від інволюційних змін в кришталику, що залежать від віку людини. Виявити променеву катаракту можна при дослідженні очей у прохідному світлі і в оптичних середовищах ока (при біомікроскопії) із максимально розширеною зіницею. Скопище крапкових помутнінь і вакуолей у вигляді штрихів, що розташовуються між задньою капсулою й корою кришталика – перші ознаки захворювання. По мірі прогресування хвороби ці зміни зливаються у задньому полюсі, і помутніння у прохідному світлі виглядає як чітко обмежене утворення або помутніння у вигляді мережива. Після стабілізації помутніння може здвигатись волокнами кришталика, що нормально ростуть, і не прогресувати. При виявленні катаракти на пізніх стадіях не можна визначити, чи є вона радіаційно – індукованою. Обов’язкові методи дослідження при МПУ – загальноклінічні з додаванням біомікроскопії ока. При β -ураженнях шкіри за перебігом хвороби спостерігає дерматолог. В разі γ-, уражень до консультацій залучаються інші спеціалісти, т.ч. хірург.
Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 476 | Нарушение авторских прав |
розвивається при дозі у критичних структурах шкіри 12-30 Зв. Первинна еритема може бути відсутньою. Після латентного періоду в 21-25 днів визначається застійна гіперемія з наступною сухою десквамацією і нетривалим (до 2 місяців) порушенням пігментації. Подібні ураження навіть 20-30% поверхні шкіри не впливають на самопочуття хворих і не потребують спеціального лікування.