АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ФУНКЦІЇ, БУДОВА І ВЛАСТИВОСТІ ШКІРИ

ХВОРОБИ ШКІРИ

Складна анатомічна будова шкіри означає, що тканини, які входять до її складу

присутні у всіх найважливіших органах тварин. Тому можна вважати і розглядати шкіру як орган, що виконує в організмі низку важливих функцій.

Шкіра — епітеліально-сполучнотканинний орган тіла тварин, що забезпечує бар'єрну функцію, попереджує втрату води і електролітів, значно зменшує негативний вплив сонячної радіації, має антибактеріальні і протигрибкові властивості. Завдяки нервовим рецепторам вона є сенсорним органом — відчуває біль і тиск, тепло й холод, а при багатьох хворобах шкіри і деяких — імунної та ендокринної систем — свербіж. Шкіра, завдяки сильнорозвинутій сітці капілярів і лімфатичних судин, бере участь у газообміній та судинній реакціях. Колір її залежить від кількості крові, що протікає в субдермальних судинних сплетіннях, а також від наявності пігментів — меланіну й кератину. Крім того, температура шкіри визначається інтенсивністю кровотоку. Місцева реакція (гіперемія) виникає після розширення дрібних судин. Підтримує шкіра і баланс між віддачею та утворенням тепла в організмі тварин (терморегулювальна функція). У ній, під дією сонця, синтезується вітамін D. А маючи жирові і потові залози, вона є частиною системи органів виділення. Так, потова рідина складається з води, невеликої кількості натрію хлориду, калію, інших солей, а також значної кількості молочної кислоти, аміаку та сечовини. Завдяки всмоктувальній функції через поверхню шкіри у кровотік проникають (дифундують) не тільки гази, але й різноманітні речовини — вода, жиророзчинні речовини, гормони, диметилсульфоксид (ДМСО), а також отрути (фенол тощо).

Шкіра складається з трьох частин — епітеліальної, сполучнотканинної і жирової (остання відсутня в ділянці стінки копит і ратиць). Епітелій (епідерміс) утворює її поверхневий шар, забезпечуючи свою цілісність постійним продукуванням захисних компонентів — волосяного покриву, секрету шкірних залоз (сальні, потові) і ороговілих клітин рогового шару. В основному це плоский багатошаровий епітелій, у якому розрізняють два головних шари: верхній — роговий і глибше розташований — утворювальний або ростковий. До складу епітелію входять кератиноцити (85%), клітини Лангерганса (5—8%), меланоцити (5%).

Клітини рогового шару не містять ядра, повністю ороговілі і беруть участь у процесі фізіологічного лускування. Особливо чітко цей шар виражений на підошвах копит. Ростковий шар епідермісу сильно розвинений у місцях шкіри, не покритих волосяним покривом. З поверхні всередину він ділиться на п’ять шарів: 1) роговий, 2) блискучий (світлий), 3) зернистий, 4) шилоподібний (остистий) і 5) базальний. Час перетворення базального шару в клітини рогового — в середньому 22 дні.

Епідерміс не має кровоносних судин, а живлення його здійснюється за р а х у н о к

тканинної рідини міжклітинного простору. Пігментація епідермісу тварин може бути

не тільки на всій поверхні тіла, але й окремих її ділянках.

Дерма, або власне шкіра, являє собою двошарову червонувато-білу оболонку, різну за своєю структурою, без чітких меж, — верхній, зовнішній або сосочковий \ більш глибокий — сітчатий шар. До складу дерми входять сполучнотканинний матрикс, клітинні елементи, неепідермальні утворення (м'язи, що піднімають волосся, кровоносні і лімфатичні судини, нерви), волосяні фолікули, сальні та потові залози епітрихіальні (розміщені на шкірі, де є волосся, і відсутні на м’якушах лап та носовому дзеркалі) і атрихіальні. Сосочковий шар розміщується безпосередньо під епідермісом і отримав свою назву від сосочків або конусоподібних підвищень різної величини, утворених пучками колагенових волокон (80%), що переплітаються між собою. Крім колагенових волокон у них зустрічаються й тонкі еластичні (4%). Ці обидва види волокон синтезовані фібробластами і забезпечують міцність під час розтягу та еластичність шкіри.

В сосочках містяться петлі капілярів і нерідко дотикові рецептори. Особливо добре розвинуті сосочки на місцях шкіри, бідних чи не покритих волосяним покривом (шкіра дзеркальця, п'ятачка, краї губ, сосочки вим'я, м'якуш копит).

Глибокий шар дерми — сітчастий забезпечує міцність всієї шкіри і побудований із щільної неоформленої сполучної тканини, що складається з пучків колагенових і сітки еластичних волокон. Перші пересікаються під гострими кутами і утворюють ромбічні проміжки (сітку), будова яких залежить від функціонального навантаження на шкіру. У цьому шарі залягають залози і волосяні фолікули. Крім вищезгаданих колагенових і еластичних волокон, залоз, волосяних мішечків, кровоносних судин і дотикових рецепторів у дермі є поперечно-смугасті й гладкі м'язові волокна і частково жирова тканина. Клітинні елементи мають невелику кількість фібробластів, меланоцитів (дендроцитів), тучних клітин (епідермальні макрофаги), базофілів (при запаленні шкіри).

У шкірі є значна сітка лімфатичних судин, яка вирізняється особливою здатністю до всмоктування, що широко використовується клініцистами в їх практичній роботі. До похідних шкіри, що розвиваються з епідермісу завдяки випинанню в утробному житті мальпігієвого шару у сполучну тканину, належать залози, волосся, м'якуші, кігті, копита і роги.

Дослідження тварин з хворобами шкіри. Практикуючому лікарю ветмедицин необхідно знати, що до 20% звернень клієнтів буде пов'язано із захворюваннями шкіри. Тому клінічна діагностика потребує від лікаря плану і відповідних методів досліджень тварин з такими хворобами.

Загалом дослідження має завершитися постановкою правильного діагнозу, що починається із збору анамнезу — розпитування власника тварини про умови утримання (Anamnesis vitae) і обставини виникнення хвороби (Anamnesis morbi) та безпосереднього дослідження лікарем тварин і тих ділянок шкіри, де є ураження (висипи, подразнення і т. д.), внутрішніх органів, нервової та інших систем, встановленням диференціального діагнозу і проведенням діагностичних тестів.

Дослідження шкіри. Починається з огляду шкірного покриву. При цьому визначають його забарвленість, стан волосяного покриву, місце знаходження висипів чи піодермій тощо. Для зручності огляду шерсть на уражених ділянках краще вистригти. Огляд проводять при достатньому і рівномірному денному світлі. Там, де необхідно збільшити масштаб зображення, використовують лупу.

При дослідженні шкіри оглядають всю її поверхню, видимі слизові оболонки,

звертаючи увагу і на поведінку тварини (трясіння головою, розчухування під час

огляду). Даючи загальну оцінку стану волосяного покриву, звертають увагу на зміну

пігментації шкіри (темний колір волосся, що виростає на місці плям при стрпгучому лишаї, білий колір його на місцях травм). Здоровий волосяний покрив є глянцєйИм

не скуйовдженим, міцно тримається у шкірі.

Оцінюють також і стан вологості шкіри (сухість, пітливість). Висока температура і вологість зовнішнього повітря, інтенсивний рух, душні стійла і приміщення зумовлюють посилене виділення поту. Однак собаки, коти і свині у нормальному стані поту не виділяють. Сухість шкіри проявляється при хронічних захворюваннях нирок та інших хворобах з хронічним перебігом.

Після огляду лікар застосовує пальпацію шкірного покриву, що дає можливість встановити різного роду відхилення від норми (набряк шкіри, еластичність, зміщення). Досліджують стан чутливості і температуру як шкіри, так і елементів висипу.Нюхом можна встановити запах, характерний деяким шкірним хворобам; при парші — мишачий, демодекозі — неприємний.

Діагностичні дослідження шкіри. Майже 70% всіх хвороб шкіри можна діагностувати після клінічного або простого лабораторного дослідження, здебільшого візуально, за локалізацією уражень шкіри можна поставити попередній діагноз. При контактному дерматиті уражаються вентральні ділянки тіла, а блошиному — спина.

Основою клінічної діагностики хвороб шкіри є розпізнання висипів. Вони є первинні

і вторинні. До первинних відносять:

Плями (макули) — обмежені зміни кольору (кров, пігмент) до 1 см в діаметрі.

Еритеми — активна гіперемія.

Петехії — окремі краплинні крововиливи.

Екхімози — крововиливи з великою площею.

Папули — обмежені підвищення шкіри діаметром менше 1 см.

Вузли — подібні папулам, але діаметром більше 1 см.

Пухлини — великі, вузлуваті непластичні зміни шкіри.

Кісти — порожнини шкіри, покриті епітелієм і наповнені виділенням залоз і ороговілим

епітелієм.

Пухирі — добре обмежені, сверблячі, плоскі потовщення шкіри (алергічні).

Кропивниця — великі або малі групи пухирів.

Везикули — обмежені порожнини, наповнені рідиною і діаметром менше 1см.

Пустули — заповнені лейкоцитами і бактеріями пухирці.

Імпетиго — поверхневий пустульозний дерматит.

Вторинні висипи у тварин виникають як наслідок ускладнень первинних при розчухах і натиранні останніх, що проявляються клінічними формами як:

Себорея — порушення функції жирових залоз і процесу ороговіння.

Кірочки — засохлі ексудати (кров, лімфа) у місцях шкірних пошкоджень.

Ерозія — відсутність епідермісу через наявність пухирця або пустули.

Виразка — дефект шкіри, що доходить до дерми.

Гіперкератоз — потовщення рогового шару.

Для уточнення чи постановки діагнозу використовують низку спеціальних досліджень.

Зскрібання шкіри — просте і найбільш часто використовується в дерматології. Суть його полягає у зскрібанні гострим лезом скальпеля шерсті, епідермісу і дерми до тих пір, поки не виступить кров. Зскрібок змішують з водою, фізрозчином на предметному склі і проводять мікроскопію. Таким методом можна діагностувати кліщі Demodex, Sarkoptes.

Використання лампи Вуда дає можливість діагностувати і проводити контроль за ефективністю лікування при мікроспорії. Завдяки ультрафіолетовому світлу (п=3600 ангстрем) більша частина культур Microspomm світиться зеленувато-жовтим світлом.

Пофарбування вмісту пустули і ексудату дозволяє встановити наявність патогенних мікроорганізмів (за Грамом). Відсутність бактерій у пустулах свідчить про пустульозний дерматит чи хворобу шкіри аутоімунного походження.

Біопсія шкіри виконується за невиліковності виразок, непластичних змін шкіри з невизначеною клінічною картиною. Інколи можна використовувати діагностичну терапію, суть якої полягає у застосуванні пробного лікування, що сприятиме з'ясуванню причини виникнення хвороби (застосування антибіотиків, глюкокортикоїдів чи антипаразитарних препаратів).

Паперовий тест на наявність бліх проводять зчісуванням шерсті на листок білого

вологого паперу для виявлення фекалій бліх. Для посіву на культуру грибів проводять зчісування матеріалу з шерсті за допомогою стерильної зубної щітки. У собак і котів при діагностиці хвороб шкіри в ділянці вух (Demodex, Otodectes) виконують мікроскопію вушної сірки на предметному склі.

Основні принципи лікування. Якщо діагноз поки що не встановлений або є труднощі

з його постановкою, лікувальні дії слід використовувати відповідно до клініко-морфологічних змін.

При гострій формі запалення шкіри потрібно застосовувати вологі компреси, ванни, промивання, забезпечити відділення ексудату, але не пов’язки чи мазі. За хронічних запальних процесів застосовують оклюзійні пов'язки з мазями з метою забезпечення

регідратації шкіри. Застосовуючи медикаментозне лікування, варто точно

знати його механізм дії, показання і протипоказання.

За сильновираженого свербежу шкіри тварин слід заспокоювати за допомогою

седативних чи антигістамінних препаратів — димедрол, ацепромазин або, по можливості,

надіти ошийник — "комірець". Слід пам'ятати, що лікування глюкокортикоїдни-

ми препаратами здебільшого є допоміжним і не приводять до одужання. Невміле їх

застосування призводить до пригнічення імунітету (зниження активності фагоцитозу,

зменшення капілярних петель утворення регенерації).

У дерматології застосовують такі види лікарських основ:

- рідкі: спирт, ефір, вода;

- тверді: тальк, окис цинку;

- жирні: рослинні і тваринні жири, вазелін;

- водорозчинні: мазі на гідрофільній основі (ПЕГи).

Місцевого застосування антибіотиків у дерматології бажано уникати, оскільки дезрозчини дають подібний або ще кращий лікувальний ефект. Добре зарекомендували себе хлоргексидин, що справляє бактерицидну і фунгіцидну дію, повідон-йод (полівідон-йод), 2—4% р-н формаліну, які згубно впливають ще й на віруси та спори.

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 1340 | Нарушение авторских прав