АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Farciminosus

Лікування має бути комплексним. Насамперед усувають причину хвороби і

сприятливі фактори. Надають тварині спокій і забезпечують повноцінними кормами.

У місці ураження вистригають шерсть, миють водою з милом, висушують і обробляють

5%-пим розчином йоду, 1%-ним розчином брильянтової зелені, хлоргексидииом,

повідон-йодом або аерозолем "Чемі-спрей" не менше двох разів на день з метою знешкодження

мікрофлори на поверхні шкіри. Для заспокоєння тварин застосовують седативні

речовини (димедрол, ацепромазин). Дрібним тваринам додатково надівають

комірець. Можна застосовувати й мазь гіреднікарб, або преднізолон у дозі 1 мг/кг маси

тіла один раз на день протягом перших 2—5 днів для зменшення свербежу.

При значних пошкодженнях шкіри застосовують тижневу антибіотикотерапію.

Слід зазначити, що лікування стафілококових інфекцій бензилпеніциліном, ампіциліном,

тетрацикліном, сульфаніламідними препаратами па сьогодні є недостатньо

ефективним. Доцільно застосовувати антибіотики цефалоспоринового ряду, енроф-

локс, норфлосакцин, еритроміцин та лінкоміцин у відповідних дозах.

При фолікуліті за допомогою голки проколюють пустулу і видаляють уміст, не

порушуючі! цілісності молодого епітелію; після цього її обробляють брильянтовою зеленню

чи метиленовим синім. Для знешкодження збудника інфекції в глибині запальних

вогнищ, зменшення набряку і поліпшення обмінних процесів використовують антисептичні

мазі на гідрофільній основі — левосин, левомеколь, стрептонітол, міра-

містин щодоби 3—5 разів, а також ізатизон (Іздепський В. Й., Рублеико М. В.).

Ефективно діють зігрівальні спиртові компреси, опромінення інфрачервоними

променями, електричне поле УВЧ, новокаїнові блокади з антибіотиками. У разі неефективного

консервативного лікування проводять оперативне втручання, роблячи

лінійний або хрестоподібний розріз з подальшим обережним видаленням гною та

аплікацією протягом 4—5 днів наведених вище мазей. Застосовують також аутогемо-

терапію з антибіотиками (левоміцетином, гентаміцииом 1—3 рази з інтервалом 24 год)

для підвищення резистентності організму; внутрішньовенно — гексаметилентетрамін і

глюкозу з аскорбіновою кислотою для детоксикації організму.__

ЕКЗЕМА

Екзема — це запалення поверхневих шарів шкіри, що характеризується

поліморфізмом висипів і схильністю до рецидивів. Хвороба зустрічається у тварин

усіх видів, переважно у собак. Розрізняють гостру (2—4 тижні), підгостру (4—6 тижнів)

із слабовираженими симптомами та хронічну екзему, що тягнеться місяцями і

навіть роками. За зоною ураження шкіри вона може бути обмеженою і дифузною.

(еритема, папула, везикула та ін.), тобто, одночасною появою декількох елементів первинних

змін шкіри. Хвилеподібний перебіг патологічного процесу приводить до того,

що перші висипи скоро проходять, на їх місці залишаються гіперпігментоваиі плями,

лущення, ерозії, з’являються свіжі поліморфні висипи.

За гострого екзематозного процесу з тієї чи іншої причини виникає почервоніння,

добре помітне на безпігментній шкірі (еритематозна стадія). Червоні плями

можуть бути різної форми і розмірів, неболючі. У подальшому епідерміс просочується

серозним ексудатом. З часом утворюються вузлики внаслідок нерівномірної

інфільтрації окремих груп сосочків (папульозна стадія). При дальшому збільшенні ви-

поту епідерміс відшаровується, утворюючи пухирці. З прогресуванням процесу до

вмісту пухирців примішується значна кількість формених елементів і мікроорганізмів,

що призводить до помутніння ексудату і утворення гнійників (пустульозна стадія).

Під впливом механічних пошкоджень і протеолітичних ферментів гнійного ексудату

пустули руйнуються, утворюючи мокнучі ділянки. Втрата рогового шару епідермісу__

призводить до утворення ерозій яскраво-червоного кольору, з яких продовжує просочуватись

ексудат (мокнуча екзема). За вільного доступу повітря ексудат на поверхні

ерозії швидко засихає, утворюючи кірку (струп), спочатку тонку, вологу і еластичну,

а потім товсту, суху і щільну (струпоподібна стадія). При послабленні запального процесу

кірки відторгаються у вигляді лусок (лускоподібна стадія).

Після ліквідації запальних явищ шкіра відновлює свій попередній вигляд і покривається

нормальною шерстю. За сухої (хронічної) екземи в епідермісі виникає акан -

тпоз — посилене розмноження клітин шилоподібного шару, або іноді паракератоз —

відсутність зернистого шару.

Клінічні ознаки. Екзема може проявлятись у різноманітних формах.

Рефлекторна екзема виникає вторинно внаслідок сенсибілізації шкіри у місцях,

що знаходяться на різній відстані від первинних уражень. При цьому описані раніше

стадії менш виражені, ніж у первинному екзематозному вогнищі. Так, висипи здебільшого

розвиваються лише до папул, у зв'язку з чим менше виражена і мокнуча стадія.

При невропатичній формі, шо зустрічається у коней і собак, спостерігається симетричність

екзематозних уражень з одночасним ураженням нервової системи (збудження,

пригнічення, парези і паралічі).

Навколоранова екзема виникає внаслідок подразнення шкіри лікувальними засобами,

гнійним ексудатом, на місці витікання якого з'являються гіперемія, потім пухирці

і пустули з подальшим утворенням ерозій. Втягування у процес волосяних

мішечків і цибулин супроводжується випаданням шерсті.

Мікробна форма екземи (у коней) характеризується масовим ураженням тварин,

незначними ексудативними явищами і хронічним перебігом.

Диференціальний діагноз. Екзему диференціюють від: дерматиту, при якому запальний

процес охоплює всю товщу шкіри; бешихи, коли почервоніння та набряк

шкіри більш значні, ніж при екземі, і супроводжуються порушенням загального стану

тварини (висока температура тіла, пригнічення тощо); корости, яку діагностують

мікроскопі ч ним методом.

Прогноз при екземах — від сприятливого до обережного, оскільки усунути

основну причину буває нелегко. Тварини, що перехворіли на екзему, схильні до рецидиву.

Лікування. Універсальних иротиекзематозних препаратів немає. Лікування має

бути етіопатогенетичним і проводитись з урахуванням стадії розвитку процесу.

Для усунення причини захворювання насамперед використовують десенсибілізу-

вальні препарати: дексаметазон, преднізолон, димедрол (0,3—0,5 великим тваринам

і 0,005-0,01 — дрібним): 2—3 рази на день 2—4 дні; внутрішньовенно 10%-ний розчин

кальцію хлориду 100—200 мл 1 раз на добу протягом 5—7 днів великим тваринам і

15 мл — дрібним.

Високий десенсибілізувальний, протизапальний і антитоксичний ефект проявляється

також після внутрішньовенного введення натрію тіосульфату (натрію гіпосульфіт)

у вигляді 20%-ного розчину через день великим тваринам по 25—70 мл, а

дрібним 5—15 мл щодня протягом 10—15 діб; внутрішньовенного — 0,5—1%-ного розчину

новокаїну; внутрішньом'язового — 5— 10%-ного розчину аскорбінової кислоти,

вітаміну В12, аутогемотерапії, тканинної терапії, лактотерапїї.

При екземах, що виникли на фоні хронічних гастритів, захворювань печінки,

крім основного лікування рекомендується вводити всередину 10—15 мл 0,5—2%-ного

розчину новокаїну дрібним тваринам і 50—100 мл — великим 3 рази на день за ЗО хв__

до годівлі протягом 20 днів; внутрішньовенно — 40%-ний розчин гексаметилентет-

раміну аоо 10%-ний розчин натрію саліцилату (дрібним тваринам 10—20 мл, великим —

100—200 мл протягом 3—4 днів).

Потім слід вистригти волосяний покрив, вимити невеликою кількістю води з милом

уражені ділянки, зробити коротку новокаїнову блокаду з антибіотиками, а для

місцевого лікування користуються аерозолями (кубатол, чемі-спрей), розчином брильянтової

зелені та іншими в'яжучими препаратами. Для обробки мокнучих ділянок

доцільно використовувати в'яжучі і антисептичні примочки: 0,5—2%-ний розчин резорцину,

0,25%-ний розчин нітрату срібла, ізатизон та цинкову, ртутно-цинкову, цинк-

саліцилову мазі. При хронічних екземах доцільно використовувати мазь Вишневе ько-

го або емульсію синтоміцину. Слід врахувати можливе звикання екзематозної ділянки

до лікарських речовин, тому їх потрібно частіше міняти.

ДЕРМАТИТИ ( D E RM A T IT IS)

Дерматит — запалення шкіри з ураженням всіх її шарів без клінічних проявів

поліморфізму висипів. Вони бувають прості та алергічні. Перші виникають під впливом

первинних подразників, другі — за повторної дії на шкіру алергенів.

За етіологічними й клінічними ознаками розрізняють дерматити: травматичний,

медикаментозний, термічний, рентгенівський, навколорановий, бородавчастий, некро-

бактеріозний, бражний, паразитарний, алергічний.

У тварин найчастіше зустрічається травматичний дерматит, що виникає внаслідок

механічного пошкодження шкіри (тертя, розчухів, стиснення, тиснення збруєю,

тривалого лежання на твердій підлозі). Локалізується він переважно у ділянці колінних,

плечолопаткових, путових і карпальних суглобів, стегна, спини. Дерматити у цих

ділянках інколи супроводжують лімфоекстравазати та травматичні бурсити. Вони

поділяються на гострі та хронічні.

Медикаментозний дерматит виникає при нашкірному використанні лікарських

засобів подразливої дії (5—10%-ний розчин йоду, протипаразитарні та інші хімічні

засоби).

Навколорановий дерматит виникає за тривалої дії ранового ексудату на шкіру

біля рани чи нориці. Внаслідок мацерації випадає волос, а на шкірі з ’являються ерозії,

покриті кірочками засохлого ексудату. У подальшому виникає набряк шкіри і підшкірної

клітковини. За тривалого виділення ексудату шкіра грубішає, склерозується,

на ній з'являються складки, лущення.

Бородавчастий дерматит (верукозний) — хронічне гіперпластичне запалення

шкіри з утворенням бородавчастих виростів. Зустрічається переважно у коней важких

порід у ділянці пальця. Виникає з гострого дерматиту, мокнучої екземи, рідше самостійно.

Причина його точно не встановлена, однак першочерговим є тривале подразнення

шкіри та порушення внаслідок цього відтоку лімфи. Через відсутність імунологічної

толерантності до кератогіаліну у схильних до алергії тварин тривале запалення

ускладнюється гіперергічною проліферативною реакцією, спрямованою на елімінацію

зернистого шару (аутоімунне запалення).

Бородавчастий дерматит часто призводить до слоновості кінцівки. У таких тварин

погіршується загальний стан внаслідок інтоксикації продуктами життєдіяльності

мікробів і тканинного розпаду.

Апергічний дерматит виникає після використання гетерогенних білків, сироваток,

вакцин; при деяких вірусних і бактерійних інфекціях (бешиха); трансфузії крові.

Такі дерматити, на відміну від екземи, самовільно зникають при усуненні алергена.

Бражний дерматит виявляється у великої рогатої худоби після згодовування

значної кількості картопляної браги чи картоплі (особливо весною). При цьому виникають

кормові висипи і отруєння (за рахунок соланіну), нервові порушення і гемоліз

еритроцитів. У тварини часте сечовипускання, тому сеча викликає мацерацію вінцево-

путової ділянки, що призводить до розвитку дерматитів.

Клінічні ознаки. За гострих травматичних дерматитів волос обламується і випадає,

а на непігментованій шкірі можна побачити потертість, почервоніння та незначний

набряк. З посиленням дії подразників і особливо при інфікуванні пошкодженої

шкіри з'являються болючість та виділення гнійного ексудату, що підсихає на поверхні,

утворюючи кірочки. Гнійні дерматити інколи супроводжуються підвищенням загальної

температури тіла внаслідок всмоктування бактерій із первинних вогнищ.

Тривалі механічні подразники сприяють розвитку хронічного дерматиту, при

якому ознаки запалення стають слабопомітними. Волос частково чи повністю випадає,

шкіра ущільнюється і стає набряклою, малорухомою, сухою внаслідок атрофії сальних

залоз, ЇЇ складки можуть тріскатись (ділянка ліктя, пута і т. п.), засмічуватись брудом

і патогенними мікроорганізмами, що сприяє підтриманню хронічного запального процесу

— верукозного дерматиту, слоновості шкіри чи піодерміту. За медикаментозного

дерматиту клінічні ознаки аналогічні описаним раніше і можуть зникати самостійно

через кілька днів після усунення подразливого фактора. Епідермальний покрив відторгається

у вигляді тонких лусок (замінюється новим).

Клінічні ознаки бородавчастого дерматиту характеризуються застійним набряком

шкіри та підшкірної клітковини в ділянці пута однієї тазової кінцівки, рідше обох.

Уражена ділянка шкіри потовщена і малорухлива. Волос випадає, поверхня покривається

сморідною сірувато-білою гнійною масою і бородавчастими розростами різних

розмірів, кольору та форми. Спочатку вони дрібні, потім поступово збільшуються

і можуть досягати розмірів гусячого яйця. Часто бородавчаті розрости, зливаючись

між собою, утворюють масивну горбкувату блідо-червону і досить щільну поверхню,

що нагадує цвітну капусту.

Алергічний дерматит характеризується швидкою появою сильно свербіжного

кропивного висипу в ділянці голови, спини, у місці ін'єкції, який утримується від

декількох хвилин до 1 — 2 днів. У тварин з'являється м'язова слабкість, тремтіння, слинотеча,

підвищення температури, частоти пульсу і дихання.

Діагноз на дерматити ставлять на підставі анамнестичних, клінічних даних, а за

ускладнень — спеціальних досліджень шкіри.

Прогноз при дерматитах сприятливий; за тяжких уражень і верукозного дерматиту

— від сумнівного до несприятливого.

Лікування починається з усунення причин і попередження інфекції. Для цього

після видалення волосяного покриву пошкоджену шкіру ретельно миють водою і просушують

серветками; потім використовують дезінфекційні ванни з 20—50% димекси-

ду, 0,5% перманганату калію та ін. Після цього видаляють змертвілі тканини і обробляють

пошкоджену шкіру аерозолями (чемі-спрей, дерматозол чи кубатол), брильянтовою

зеленню чи метиленовим синім (1%-ним розчином 1—3 рази з інтервалом 24

год). Потім поверхню покривають захисними пов'язками з лініментами та іншими

пом'якшувальними бактерицидними і кортикостероїдними мазями. Доцільно також

використовувати й короткий новокаїновий блок, лазеротерапію тощо.

При бородавчастому дерматиті більш ефективним є оперативне лікування шля*

хом видалення новоутвореної тканини з подальшою зупинкою кровотечі термокаутером.

Із загальних методів, за необхідності, використовують десенсибілізувальну терапію

(кортикостероїдні препарати, димедрол, кальцій хлористий, новокаїн та ін.).

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Реферат на тему: «Хвороби шкіри»

Виконав:

Студент групи В – 321

Веселовський Дмитро

м. Кам ' янець - Подільський 2014р.

План

1. Функції, будова і властивості шкіри

2. Гнійничкові захворювання шкіри

3. Екзема

4. Дерматити

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 620 | Нарушение авторских прав