АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Регуляція шлункової секреції. Натще залозами шлунка виділяється небагато слизового соку, в якому практично відсутні соляна кислота й ензими

Натще залозами шлунка виділяється небагато слизового соку, в якому практично відсутні соляна кислота й ензими.

Вживання їжі під впливом комплексу нервово-рефлекторних і гуморальних чинників різко стиму­лює секреторні процеси.

Основний секреторний нерв - блукаючий. Він здійснює подвійний вплив на секреторні клітини. Так, прямий шлях впливу нейротрансмітера блукаючого нерва (ацетилхоліну) на парієтальні екзокриноцити шлунко­вих залоз по­лягає у стимуляції секреції готової НС1.

Ацетилхолін впливає на секреторні клітини також і опосередковано, стимулюючи утворення гормонів гастрину та гістаміну.

Три стимулятори шлункової секреції ( ацетилхолін, гастрин і гістамін) взаємно посилюють дію один одного.

Гастрин, що утво­рюється у С-клітинах пілоричного відділу слизової оболонки, впливає на секреторні процеси двома шляхами - прямо й опосередковано.

Прямий шлях регуляції гастрином секреції НСІ полягає у стимуляції проникності мембрани парієтальних клітин для кальцію і посиленні процесів секреції готової кислоти.

Непрямий шлях пролягає через індукцію білкового синте­зу в секреторних клітинах. У такому разі виділення соку підвищується поступово до кінця першої години після вживання їжі.

Вплив гастрину є також опосередкований через стимуляцію утво­рення гістаміну, який зумовлює виділення великої кількості соляної кислоти.

У клінічній практиці застосовуються препарати, що блокують секрецію НСІ кількома шляхами: бензогек-соній є гангліоблокатором, атропін - блокатор М-холінорецепторів, циметидин - блокатор Н-гістамінових рецепторів, омепразол, езомепразол, пантопразол, рабепразол - блокатори протонової помпи.

Інгібування процесів секреції у шлунку відбувається як через гальмуван­ня утворення гормональних стимуляторів, так і внаслідок прямого впливу на секреторні клітини.

Секреція шлункової НСІ знижується, коли рН у дванадцятипалій кишці під впливом харчового химусу стає нижчим ніж 4,0.

За таких умов слизова оболонка дванадцятипалої кишки виділяє гор­мон секретин, який гальмує утворення НСІ.

Пригнічує секрецію шлунко­вого соку і велика кількість жиру у химусі, який надійшов у кишки. Даний вплив опосередковується виділенням шлункового інгібуючого пептиду і холецистокінін-панкреозиміну.

Усі зазначені гормони утворюються у два­надцятипалій кишці та надходять до залоз шлунка із кров'ю. Секретин і холецистокінін-панкреозимін, гальмуючи секрецію НСІ, навпаки, стиму­люють виділення пепсиногенів. Продукти розпаду їжі (особливо білків) після усмоктування у кров також стимулюють шлункові залози. Вони впливають на секреторні клітини як прямо, так і через утворення гастри­ну та гістаміну.

Гальмувальний вплив на секрецію шлункового соку здійснюють такі гормони, як соматостатин, ентерогастрин, бульбогастрон, серотонін. Секрецію пепсиногенів також послаблюють місцеві тка­нинні фактори - кініни і простагландини.

Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 505 | Нарушение авторских прав