АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Інфекцією.

За локалізацією розрізняють гонорею нижнього відділу статевої системи – вульвіт, бартолініт,

Ендоцервіцит; верхнього відділу – гонорейний ендометрит, сальпінгооофорит, пельвеоперитоніт та гонорейний

Проктит і уретрит.

Захворювання на гонорею із значною вірогідністю можна діагностувати за низкою клінічних проявів:

1) уретрит, особливо у поєднанні з двостороннім бартолінітом чи каналікулітом;

Ендоцервіцити у жінок з первинним безпліддям, які не мали діагностичних чи інших втручань, що

травмують шийку матки;

Двосторонній аднексит у жінок, що не мали пологів, абортів, внутрішньоматкових маніпуляцій,

Особливо у поєднанні з ендоцервіцитом, уретритом чи проктитом.

Діагноз гонореї підтверджується при наявності позитивних результатів бактеріологічного, як

Основного, та культурологічного і серологічного методів діагностики.

У сучасних умовах трудність діагностики гонореї заключається в тому, що гонокок змінив свої

Морфологічні властивості, і тому зросла частота стертих форм захворювання. Супутня гонококу флора

(трихомонади, віруси) ускладнює етіологічну і клінічну діагностику цієї інфекції. Велике значення в

Діагностиці гонореї, особливо її первинно-хронічних форм, належить методам провокації. В їх основі лежить

Дата добавления: 2015-10-20 | Просмотры: 506 | Нарушение авторских прав