АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Променеві ураження іонізуючим випромінюванням

Активними чинниками іонізуючого випромінювання є рентгенівські промені, які навіть у разі короткочасної дії на організм людини спричиняють розвиток самостійного захворювання — гострої променевої хвороби, її причинами можуть бути як вплив радіації внаслідок аварій чи воєнних дій, так і опромінення організму з метою лікування злоякісних пухлин.

У патогенезі гострої променевої хвороби важливу роль відіграє загибель клітин у вогнищах ураження: як правило, гинуть клітини, що перебувають у мітотичному циклі, а також дозріваючі клітини і лімфоцити. Згаданий феномен лежить в основі виникнення важких порушень.

Клініка. Характеризується загальними змінами і місцевими змінами в організмі.

Клінічні прояви гострої променевої хвороби залежать від дози опромінення і термінів, що минули від часу ураження. У розвитку хвороби виділяють декілька етапів. У перші години після опромінення виникає первинна реакція (блювання, лихоманка, головний біль). Через певний час (тим раніше, чим вища доза) спостерігається розпал хвороби (виснаження кісткового мозку, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, розвиток інфекційних процесів, геморагії тощо). Проміжок часу між первинною реакцією і розпалом хвороби носить назву латентного періоду. Однак поділ захворювання на згадані періоди є досить умовним, через те що зовнішні клінічні про­яви, як правило, не відповідають справжнім змінам в організмі.

Доцільно розрізняти 4 ступені гострої променевої хвороби: легкий, середньої важкості, важкий і вкрай важкий. До легкого належать випадки відносно рівномірного опромінення дозою 100 — 200 рад, до середнього - 200 -400 рад, до важкого - 400 -600 рад, до вкрай важкого - опромінення дозою понад 600 рад. Випадки опромінювання дозою радіації менше ніж 100 рад кваліфікують як променеву травму.

Різні ділянки шкіри мають неоднакову чутливість до впливу радіації: найвищою чутливістю відзначаються пахвові ямки, пахвові та ліктьові складки, шия; шкіра спини та розгинальних поверхонь кінцівок характеризується високою резистентністю до іонізуючого випромінювання. Цим пояснюється характерна локалізація шкірних променевих уражень.

Типове ураження шкіри — променевий дерматит — подібно до термічних опіків, має відповідні фази розвитку: первинної еритеми, набряку, вторинної еритеми, утворення пухирів і виразок, епітелізації. Між первинною і вторинною еритемою проходить своєрідний латентний період, який є коротшим при вищих дозах, але не співпадає з латентним періодом променевої хвороби.

Якщо дози опромінення до 1600 рад, вторинна еритема завершується ураженням епідермісу, легкою атрофією та пігментацією шкіри. У разі вищих доз з'являються епідермальні пухирі. Якщо променеве ураження відбулося дозою понад 2500 рад, первинна еритема змінюється набряком шкіри, який через 7 діб перетворюється на некроз, або ж на його тлі виникають пухирі із серозним ексудатом, а згодом на їх місці формуються виразки, котрі довго не гояться.

Прогноз шкірних уражень залежить від важкості морфологічних змін шкіри і від ступеня ураження судин. Після дії радіації, як правило, відбувається прогресивне склерозування судин, на цьому фоні в місцях загоєння первинних уражень шкіри можуть повторно утворюватися виразки або некрози. Якщо судинне русло не ушкоджене, вторинна еритема завершується пігментацією шкіри і дерев'янистим набряком підшкірної жирової клітковини. У цих ділянках шкіра атрофована, схильна до утворення виразок, легко пошкоджується. Після загоєння на місцях пухирів і атрофованої шкіри утворюються вузлуваті шкірні рубці з множинними ангіектазіями.

Особливості загоєння ран, що виникли внаслідок променевих уражень, полягають у сповільненні процесів очищення, гранулювання та епітелізації, високій імовірності розвитку гнійних ускладнень.

Лікування включає 8 етапів:

1-й — евакуація потерпілих за межі раді­оактивної зони, щоб відвернути важкість ураження;

2-й — зняття одягу з уражених ділянок, щоб запобігти розвитку інфекції;

3-й — накладання асептичної пов'язки з тією ж метою;

4-й — іммобілізація кінцівки, щоб запобігти шокові;

5-й — знеболювання —з тією ж метою;

6-й — антибіотики рег os для профілактики;

7-й — радіопротектори рег os для профілактики променевої хвороби;

8-й — транспортування потерпілого до найближчого медичного закладу, щоб уникнути розвитку ускладнень.

В основі поділу опромінення за ступенем важкості лежать чіткі принци­пи лікування. Променева травма не потребує лікування в стаціонарі. Якщо ступінь хвороби легкий, пацієнтів госпіталізують для спостереження та лікування короткотривалого агранулоцитозу і його ускладнень. Якщо ступінь хвороби середньої важкості, необхідне лікування в спеціалізованому стаціонарі, ізоляція, проведення масивної антибіотикотерапії впродовж періоду депресії кровотворення. У разі хвороби важкого ступеня у зв'язку з гематологічними, глибокими шкірними та кишковими ураженнями хворих слід лікувати у високоспеціалізованих гематологічних і хірургічних стаціонарах.

Лікування первинної реакції на гостру променеву хворобу має симптоматичний характер і включає ліквідацію блювання шляхом уведення медикаментозних препаратів (еметин, гіпертонічні сольові розчини) і зменшення дегідратації шляхом інтенсивної інфузійної терапії.

Хірургічне лікування є лише компонентом комплексної спеціалізованої терапії гострої променевої хвороби і включає 2 напрямки: лікування шкірних уражень згідно з класичними загальнохірургічними принципами і трансплантацію кісткового мозку як методу лікування власне променевої хвороби.

Ускладнення. Після ліквідації всіх проявів гострої променевої хвороби пацієнти видужують. Однак у них спостерігаються довготривалі залишкові порушення кровотворення, астенія, схильність до інфекційних захворювань, імпотенція. Найчастішими місцевими ускладненнями є хронічний дерматит і локальні трофічні розлади зі схильністю до повторного утворення виразок.

Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 585 | Нарушение авторских прав