АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Тести формату А

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

ПРИ ПІДГОТОВЦІ ДО ПРАКТИЧНОГО (СЕМІНАРСЬКОГО) ЗАНЯТТЯ

Київ 2009

1. Актуальність теми:

Знання причин виникнення кровотеч, фізіологічних та патологічних змін в організмі у відповідь на неї, діагностики та принципів лікування є вкрай необхідно для прктичної діяльности лікарів різних спеціальностей. Особливого значення набуває усвідомлення студентами ролі хірурії у допомозі хворим з кровотечею та засвоєння практичних навичок по наданню першої допомоги цим хворим.

2. Конкретні цілі:

Класифікувати види кровотеч та важкість крововтрати.

Трактувати клінічні ознаки кровотеч.

Пояснювати необхідність швидкої та своє часної діагностики кровотеч.

Вміти застосувати методи тимчасової та кінцевої зупинки кровотечі:

накладання давлячої пов¢язки при кровотечі, накладання джгута при кровотечі, визначення час кровотечі за Лі-Уайтом, провести пальцеве притиснення магістральних судин при кровотечі.

Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція)

Завдання для самостійної праці під час підготовки до заняття.

4.1. Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен засвоїти студент при підготовці до заняття:

4.2. Теоретичні питання до заняття

1. Ви значення та види кровотеч.

2. Визначення величини крововтрати.

3. Механізм самостійної зупинки кровотечі.

4. Методи тимчасової зупинки кровотечі.

5. Методи кінцевої зупинки кровотечі: механічні, фізичні, біологічні.

6. Судинний шов.

7. Трансплантація алопластика.

4.3.Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:

1. Діагностування кровотечі та ступеню її важкості.

2. Пальцеве притискання

3. Накладаня давлючою пов’язки.

4. Накладання зукрутки та джгута. проведеня проби на індивідуальну сумісність.

Зміст теми:

Кровотеча, це прижиттєве виходження крові із судинного русла, є найважливішим та досить поширеним процесом при різноманітних патологічних станах, який часто розвивається катастрофічно швидко та є вкрай небезпечним для життя. Кровотечі, їхні наслідки та ускладнення спостерігають фахівці будь-яких клінічних дисциплін, однак, за цілком зрозумілих причин, найчастіше з ними стикаються хірурги, які мають справи з травмами та оперативними втручаннями. Більше того, у випадках виникнення серйозних кровотеч у хворих терапевтичного, неврологічного або ж якогось іншого профілю ці хворі, як правило, негайно передаються на подальше спостереження та лікування хірургам, оскільки втрутитися, зупинити кровотечу й тим врятувати життя хворого, звичайно, здатні тільки вони.

Усяка операція абсолютно неминуче супроводжується кровотечею, яка у певній мірі може плануватися. Так, під час апендектомії втрачається менше 100 мл крові; при операціях на шлунку – 300-700 мл, при операціях на легенях 500-1500 мл, а іноді й значно більше, і т.ін., та це за умов нормального неускладненого перебігу операцій, коли хірург весь час займається гемостазом, намагаючись зменшити крововтрату.

Передусім кровотечі поділяються в залежності від того, з яких судин виходить кров. Відповідно кровотечі розрізняють: а) артеріальні, б) венозні, в) капілярні (серед них паренхіматозні), г) змішані.

Багато хто з авторів розрізняють ще одну – кровотечі з порожнин серця. Вони відрізняються певною специфічністю, хоч цілком і можливо кровотечу з лівого серця віднести до артеріальних, а з правого – до венозних.

В залежності від того, який етіологічний фактор призвів до виходу крові за межі судин, прийнято розрізняти травматичні кровотечі, причиною яких є порушення цілосності судинної стінки внаслідок зовнішнього механічного пошкодження (відкрита або закрита травма, дії хірурга в операційній рані і інше).

Аррозивні кровотечі виникають внаслідок руйнування судинної стінки патологічним процесом, який знаходиться у ній самій або ж у тканинах, що до неї дотикаються (розширення та вип¢ячення судини внаслідок аневризми, руйнування стінки судини внаслідок виразкових та некротичних процесів, пухлин, стороннього предмету і ін. Накінець, вихід крові із судин може відбуватися і без анатомічного порушення цілості його стінки внаслідок порушення її проникності (ураження ендотелію, коагулопатії, т.з.ж геморрагічні діатези). Такі кровотечі шляхом діапедезу звичайно відбуваються з найдрібніших судин та капілярів і відносно рідко спостерігаються у хірургічних хворих (геморагічні випоти у серозні порожнини при канцероматозі).

В залежності від того, куди виливається кров під час кровотеч, останні поділяються на зовнішні (витікання крові у зовнішнє до тіла людини середовище) та внутрішні, коли кров з ушкодженої механічно або патологічним процесом судини виливається у тканини, насичуючи чи розсуваючи їх, у серозні порожнини, порожнину черепа і т.д.

У деякій мірі проміжне становище займають кровотечі у порожнинні органи, які мають зв¢язок із зовнішнім середовищем (ШКГ, бронхіальне дерево і ін.). У цих випадках кровотеча спочатку може бути прихованою, але раніше чи пізніше кров потрапляє у зовнішнє середовище шляхом природних отворів тіла, часто у зміненому вигляді, причому, строк від початку кровотечі до появи крові назовні може займати від кількох секунд або хвилин (дихальні шляхи, задній прохід) до кількох годин або й днів (шлунок, кишечник). Одні автори відносять такі кровотечі (більшість) до зовнішніх, другі до внутрішніх, треті взагалі обходять це питання.

Існує ще грецька номенклатура кровотеч в залежності від джерела – “гематурія” та “метрорагія” і ін.

В залежності від швидкості, з якою втрачається кров, розрізняють кровотечі гострі (або профузні), які швидко відбиваються на загальному стані хворого, та хронічні, які поволі виснажують хворого (геморой або розпадаючі пухлини ШКТ).

Практично важливим є розподіл кровотеч на первинні, коли порушується цілісність судин різноманітного генезу та вторинні, такі виникають після того, як первинна кровотеча зупинилась сама собою або внаслідок тих чи інших лікарських дій.

Як вже згадувалось, за т.з. кровотеч внутрішніх кров дифузійно інфільтрує тканини (переважно) клітковину, розсуває їх накопичуючись у вигляді різних згустків чи у анатомічні порожнини. Якщо кров, яка вийшла із судин, утворює у тканинах масивні скупчення, то говорять, що це гематома. У випадку коли є зв¢язок з судиною, то називають пульсуючую гематомою. Існує номенклатура гематом в залежності від локалізації (підшкірна, міжм¢язева, медіастінальні, позаочеревинні внутрішньочерепні: внутрішньомозгова, епі- та субдуральні гематоми, субарахноідальні та інші).

При крововиливі у анатомічні серозні порожнини відповідні скупчення крові називають за назвою порожнини (гемоперікардіум, гемоперітонеум гемоторакс, гемартороз). Усі ці назви широко застосовуються в практиці, оскільки дають відповідну характерну симптоматику.

За відсутності механізму спонтанної зупинки кровотечі кожне поранення чи оперативне втручання неминуче закінчувалось би крововтратою або смертю. Тому крім механічних чи фізичних методів гемостазу, чільне місце займає нормальне функціонування механізму спонтанної зупинки кровотечі. Усякі порушення його (підвищення кровоточивості) ведуть до найтяжчих ускладнень у хірургії, а тому великої практичної ваги.

Після механічного порушення цілісності судини на початку кровотечі припиненню останнього сприяє спазм гладком¢язевих волокон судин з відповідним зменшенням отвору, завертанням інтими всередену отвору судин, ретракція судин вглибину оточуючих тканин (за повного перерізу), іноді просте розчавлення та склеювання стінок внаслідок сильного механічного впливу. Тим не менше все ж найважливішим механізмом самочинного гемостазу є закупорка її отвору тромбом. Тромбоутворення, без якого не можливий спонтанний гемостаз, є надзвичайно складним і недостатньо вивченим процесом. Він залежить від факторів як кров¢яних, так і тканинних; регулюється центральною нервовою та ендокринною системами. Величезне значення і труднощі при дослідженні привели до створення нової галузі – коагулогії.

Хірургу випадає стикатися з найрізноманітнішими коагулопатіями. Які складають величезні труднощі з гемостазом під час операції викликають тяжкі ускладнення на післяопераційний період та нерідко, незважаючи на сучасну терапію приводять до смерті. Коагулопатії можуть бути: а) вродженими захворюваннями, б) розвиватися хронічно внаслідок певних патологічних процесів, в) розвиватися гостро, іноді вже під час втручання або ж г) бути наслідком штучного порушення зсідаючої системи (використання перед операцією певних спеціальних препаратів-аспірин).

До вроджених коагулопатій слід віднести у першу чергу гемофілію, також і т.з. есенціальну тромбопенію, або ж хворобу Верль-гофа, хворобу Шеинлян-Геноха та деякі інші.

Набуті захворювання печінки, які ведуть до порушення білкового та ферментативного порушення (гепатит, цироз) також призводять до гіпокоагуляції, оскільки у печінці виробляються деякі фактори зсідання протромбін, проакцелирин, проконвертин, фібриноген), причому, синтез у печінці протромбіну та інших факторів відбувається за умови присутності вітаміну К. Недостатнє надходження останнього з їжею спостерігається рідко. Однак його всмоктування у кишечнику відбувається за умов надходження жовчі (жовчних кислот) та нормального сапрофітуючих харчових бактерій. При порушенні виділення жовчі у кишечник (паренхіматозна чи обтураційна жовтяниця веде до заміни діяльності клітин слизової кишечника, приєднується дефіцит вітаміну К, що і призводить до гострого посилення кровоточивості у таких хворих (колемічні кровотечі).

Після хірургічної або самозупинки кровотечі останнє може відновитися через кілька годин або днів. Так виникають вторинні кровотечі, які поділяють на пізні та ранні. Якщо кровотеча відновлюється втретє, вчетверте і т.д., то кажуть про повторну кровотечу. Ранні вторинні кровотечі розвиваються, звичайно, на протязі 1-3 діб до розвитку в рані інфекції. Найчастіше причинами бувають недоліки первинного гемостазу (зповзання лігатури), іноді коагулопатії (холемія, фібріноліз). У деяких випадках за ранню вторинну мають первинну кровотечу, яка яка й не припинялась, але одразу не була діагностована.

Пізня вторинна кровотеча найчастіше пов¢язана з розвитком тяжкої раньової інфекції, яка розплавлює тромби, а також пролежнями стінок судин викликаними сторонніми предметами, дренажами і ін. Іноді пізні вторинні кровотечі з рани зумовлені коагулопатіями, які пізно розвиваються (гіповітаміноз С та К) внаслідок виснаження, проминевої хвороби, холемії і ін.

З кровотечею пов¢язані слідуючі небезпеки: 1) крововтрата, 2) порушення кровообігу, 3) внаслідок еволюції і розсмоктування крововпливу утворюються рубці, злуки іеноді нагноєння і ін. Кожна з цих небезпек тим більше їх поєднання, можуть привести до смерті або тяжких розладів.

Раптова втрата крові (700-1000 мл) або одної третини від об¢єму ОЦК вважається вкрай небезпечною. Разом з тим хронічна крововтрата навіть виражена, тривалий час може не викликати суттєвих змін в організмі. В той же час діти і тарі люди більш чутливі до крововтрати і чоловіки більше ніж жінки. Втомлення, голодування, перегрівання, охолодження, супутні хвороби, радіаційне опромінення значно знижують резістентність до крововтрати.

Нерідко смертельну небезпеку являє не тільки крововтрата, скільки вплив власне крові на сусідні органи (внутрішньо-черепний крововилив, розрив стінки судини і ін.). Поранення серця та крововилив більш, як 200-300 мл у порожнину перикарду викликають смертельні розлади кровообігу, наступає “тампонада” серця.

При крововиливі в плевральну порожнину (гемоторакс) поряд із крововтратою наступає стиснення легені, зміщення средостіння на здоровий бік і як наслідок порушення зовнішнього дихання, а потім і розлад кровообігу, що в кінцевому випадку веде до смерті.

Поряд з перерахованими можливі і інші серйозні ускладнення – нагноєння, оссифікуючі гематоми і т.д.

Загальна клінічна картина під час кровотеч залежить від величини та швидкості втрати крові, а також від резистентності організму хворих. Місцеві ознаки зовнішньої кровотечі досить очевидні локальні ознаки внутрішніх кровотеч залежать найчастіше від скупчення крові від скупчення крові у тій чи іншій області, дають характерні симптоми (внутрішньо-черепні крововиливи, гемоперикардиум, гемартроз, гемоторакс, гемооперитонеум), які розглядаються у курсі спеціальної хірургії.

Як зовнішня, так і внутрішня кровотечі за її значної масивності дають певні і вельми характерні зміни загального стану, які нерідко є єдиним проявом внутрішньої кровотечі і дозволяють своєчасно поставити діагноз. Скарги – різка загальна слабість, млявість, нудота, міготіння в очах, сильну спрагу. Об¢єктивно – блідість, кінцівки холодні, вкриті липким потом. Пульс частішає і слабне, артеріальний тиск зменшується пропорційно важкості кровотечі (в окремих випадках зовсім не визначається).

На початку гострої кровотечі відносні показники (гемоглобін, гематокрит) лишаються нормальними, а потім починають падати. Найбільш точні дані щодо об¢єму втраченої крові дають визначення ОЦК та його компонентів, які на сьогодні визначаються радіоізотопними методами. Іноді методи мають право на існування, але вони менш інформативні.

Профілактичне значення крововтрат під час операції складається, перш за все, у виявленні різноманітних коагулопатій до втручання шляхом визначення порушень зсідаючої системи крові (коагулограми). Розрізняють методи тимчасової та остаточні зупинки кровотечі. Тимчасовіий гемостаз застосовується переважно при зовнішніх кровотечах.

Найпростішим методом тимчасової зупинки кровотечі є тиснуча пов¢язка, особливо з дрібних судин. Методи “підвищеного розташування кінцівки”, пальцевого притиснення судин, стиснення судин за допомогою максимального згинання суглоба докладно описані в підручниках але не мають великої ваги і значення.

Основним методом тимчасової зупинки кровотечі з судин є давляча пов¢язка або туга тампонада проксимальніше місця ушкодження. Досить просту пропозицію 100 років тому запропонував Есмарх – накладання джгута. Джгут являє собою еластичну резинову трубку чи стрічку довжино 1,5 м з пристроями для фіксації. Правила накладання джгута студенти повинні чітко засвоїти на практичних заняттях, а також і всі особливості.

Методи остаточної зупинки кровотечі умовно поділяють на механічні, фізичні, хімічні (медикаментозні) та біологічні. Вони можуть бути направлені безпосередньо на судини, раньову поверхню або ж на систему спонтаного гемостазу (за різних коагулопатій).

Туга тампонада. Такий механічний метод може виявитись остаточним при кровотечі з дрібних судин, але не завжди.

Основним методом зупинки кровотечі у рані є перев¢язка судин у рані з допомогою лігатури. Значно рідше використовується перев¢язка судин на протязі. Для перев¢язки використовуються затискачі (Білброта, Кохера).

Варіантом перев¢язки судин у рані є прошивання разом з оточуючими тканинами, за неможливості ізольованого захоплення і виділення судини.

Сучасна хірургія вимагає, де це можливо, відмовлення кровообігу магістральних судин шляхом судинного шва, пластики або протезування артерій, найчастіше синтетичними протезами або аутовеною. Для цього використовується ручний судинний шов або ж механічні, які з¢єднуються танталовими скобками чи апаратами (АСЦ-4 та ін.).

До фізичних методів зупинки кровотечі відносять перш за все коагуляцію судин у рані (зокрема діатермокоагуляція). Коагуляцією добре зупиняється кровотеча з дрібних судин, особливо коли їх важко перев¢язати. Електрокоагуляція судин значно скорочує час великих втручань і інколи незамінна.

З метою прискорення спонтанного гемостазу з дрібних судин, особливо за “капілярних” кровотеч широкого застосовують тампони, насичені гарячим (60-70⁰) фізіологічним розчином. Висока температура у цьому випадку сприяє спазму судин та, мабуть, активує ферментні процес зсідання.

Місцеве у рані за капілярних та паренхіматозних кровотеч використовуються т.з. біологічні методи – фіксація до кровоточащих місць здорових тканин (м¢язи, сальник), також використовуються аплікації спеціальних препаратів крові (гемостатична губка, тромбін, фібринна плівка і ін.).

Крім перерахованих методів зупинки кровотечі, що направлені на самі судини та раньову поверхню, переважно за порушень коагуляції й підвищеної кровоточивості, використовуються засоби загального впливу. Так найбільш популярний засіб тромбоутворення – хлористий кальцій – абсолютно не ефективний, оскільки у крові його завжди досить. За кровотеч, які залежать від посилення фібринолізу та деяких інших використовуються інгібітори фібрінолізу, які перешкоджають перетворенню профібрінолізу на фібринолізин (епсілонамінокапронова к-та) та інактивуючі фібринолізин (трасилол та ін.).

За гіпо- та афібриногенемій використовуються розчини фібриногену який виготовляють з крові. Гемостатична дія переливання свіжої крові (пряме переливання, свіжогепарінізована кров), яка містить усі фактори зсідання й одночасно поповнює крововтрату. За деяких кровотеч (наприклад маткових) використовуються судиннозвужувальні препарати (препарати ріжків та ін.), які викликають скорочення гладкої мускулатури та судинної стінки.

Досить значне місце займає кровозупинний препарат – децінон, який має досить широкий спектр механізмів.

Слід відмітити, що арсенал методів зупинки кровотеч постійно буде розширюватись і вдосконалюватись.

Матеріали для самоконтролю:

А. Завдання для самоконтролю:

1. Питання для самоконролю:

1. Визначення кровотечі.

2. Визначення крововиливу.

3. Первинні та вторинні кровотечі.

4. Гострі та хронічні кровотечі.

5. Профузні кровотечі.

6. Зовнішні та внутрішні кровотечі.

7. Haemorrhagia per tnexin.

8. Haemorrhagia per dia brozin.

9. Haemorrhagia per diapedezin.

10. Характеристика артеріальної кровотечі.

11. Венозні кровотечі.

12. Капілярні кровотечі.

13. Паренхіматозні кровотечі.

14. Носові кровотечі.

15. Шлункові кровотечі.

16. Легеневі кровотечі.

17. Кровотечі із сечовивідних шляхів.

18. Кровотечі із матки.

19. Кровотечі із прямої кишки.

20. Кровотечі в порожнину плеври.

21. Кровотечі в порожнину перикарда.

22. Кровотечі в черевну порожнину.

23. Кровотечі в порожнину суглобу.

24. Скриті кровотечі.

25. Що таке гематома?

26. Місцеві признаки кровотечі.

27. Загальні признаки кровотечі.

28. Лабораторні зміни в крові при кровотечі.

29. Холемічні кровотечі.

30. Кровотечі при гемофілії.

31. Причини первинних та вторинних кровотеч.

32. Методи тимчасової зупинки кровотечі.

33. Методи остаточної зупинки кровотечі.

34. Методи визначення величини крововтрати.

35. Механічні методи зупинки кровотечі.

36. Фізичні методи зупинки кровотечі.

37. Хімічні методи зупинки кровотечі.

38. Біологічні методи зупинки кровотечі.

39. Причини смерті від крововтрати.

40. Правила накладання джгута.

41. Схема спонтанної зупини кровотечі.

42. Принципи гемотрансфузійної терапії при кровотечі.

43. Геморагічний шок, його лікування.

44. Лікування хронічних анемій.

Б. Задачі для самоконтролю:

1. Ситуаційні задачі:

Завдання 1.

У хворого, 35 років, в наслідок отриманого ножового поранення крововтрата склала 35 % ОЦК. Вкажіть протипоказання до гемотрансфузії такому хворому.

1) Септичний ендокардит

2) Печінкова недостатність

3) Ниркова недостатність

4) Гемофілія А

5) протипоказань нема.

Завдання 2.

Дайте найбільш повну правильну відповідь: кровотеча – це вилив крові:

1) в зовнішнє середовище

2) в порожнині організму

3) в тканини організму

4) в тканини, порожнину організму або в зовнішнє середовище

5) в зовнішнє середовище і порожнину організму

Завдання 3.

Дайте найбільш повну правильну відповідь: причиною кровотечі є:

1) пошкодження судинної стінки в результаті травми

2) порушення проникаємості судинної стінки

3) сепсис

4) травма судин, нейротрофічні процеси

5) цинга

Завдання 4.

Яка класифікація найбільш повно відображує різні прояви кровотеч?

1) анатомічна, з-за причини виникнення, по клінічним проявам, з врахуванням часу появи

2) анатомічна, фізіологічна, з врахуванням часу появи, з-за причин появи

3) з-за причини появи, анатомічна, фізіологічна, по клінічним проявам, з врахуванням часу появи

4) анатомічна, фізіологічна, клінічна, з врахуванням часу появи

5) етіологічна, анатомічна, фізіологічна, клінічна.

Завдання 5.

Які кровотечі розрізняють за анатомічною класифікацією?

1) первинні, вторинні

2) скриті внутрішні, скриті зовнішні

3) артеріальні, венозні, капілярні, паренхіматозні

4) ранні, пізні

5) зовнішні, внутрішні

Завдання 6.

Які кровотечі розрізняють в залежності від причини, що їх викликала?

1) механічні, нейротрофічні

2) септичні, фізіологічні

3) механічні, аретеріальні, венозні

Завдання 7.

Які кровотечі розрізняють по клінічним проявам?

1) септичні, арозивні

2) артеріальні, венозні, капілярні

3) ранні, пізні

4) зовнішні, внутрішні, скриті

5) первинні, вторинні

Завдання 8.

Які кровотечі розрізняють по часу їх появи?

1) первинні, вторинні ранні, вторинні пізні

2) тривалі, нетривалі

3) профузні, інтенсивні, неінтенсивні

4) гострі, хронічні, рецидивуючі

5) такі, що зупинилися, такі, що продовжуються

Завдання 9.

Що таке гематома?

1) скупчення крові, обмежене тканинами

2) крововилив в паренхіматозні органи

3) скупчення крові в порожнині суставу

4) насичення кров¢ю м¢яких тканин

5) скупчення крові в плевральній або черевній порожнині

Завдання 10.

На які групи діляться симптоми кровотечі?

1) місцеві, загальні

2) явні, потайні

3) зовнішні, внутрішні

4) первинні, вторинні

5) поодинокі, множинні

Завдання 11.

Дайте найбільш повну правильну відповідь: небезпека кровотечі полягає в розвитку:

1) шоку, колапсу, анемії, здавленні життєвоважливих органів

2) шоку, колапсу, істиної аневризми

3) шоку, анемії, лейкопенії

4) колапсу, порушення функції органу, асфіксії

Правильні відповіді:

1 – 5 6 – 1 11 – 1

2 – 4 7 – 4

3 – 4 8 – 1

4 – 1 9 – 1

5 – 3 10 – 1

Тести формату А

1. У 70-річної хворої з варикозним розширенням підшкірним вен обох нижніх кінцівок раптово відкрилась кровотеча із розіравашогося вузла по внутрішній поверхні нижньої третини правої гомілки. Із рани інтенсивно в¢ялою струєю витікає темна кров. Який об¢єм першої допомоги повинен бути наданий хворій?

А. Накласти давлячу циркулярну або спіральну бинтову пов¢язку і надати кінцівці підвищене положення

В. Виконати пальцеве притиснення місця кровотечі

С. Максимально зігнути кінцівку в суглобі

D. Ввести децинон

Е. Накласти пов¢язку Дезо

2. Юнак, 17 років, під час проїзду в автобусі протягнув в вікно праву руку. Назустріч їхала грузова машина, бортом якої була травмована висунута рука. Відбулася травматична ампутація правої верхньої кінцівки на рівні середньої третини плеча (кінцівка висить на лоскуті шкіри). Із пошкодженої артерії фонтанує багряна кров. Як зупинити кровотечу.

А. Терміново виконати пальцеве притиснення на рівні плечової пахової артерії після чого накласти джгут

В. Терміново виконати пальцеве притиснення на рівні плечової пахової артерії після чого накласти давлячу пов¢язку

С. Терміново виконати пальцеве притиснення на рівні плечової пахової артерії після чого накласти асептичну пов¢язку

D. Затампонувати куксу руки після чого накласти джгут

Е. Накласти асептичну пов¢язку, після чого застосувати джгут

3. В хірургічне відділення поступив хворий з колото-різаною раною в підколінній ямці. При ревізії рани встановлено пошкодження підколінної артерії але Ви не володієте технікою судинного шва. Які ваші дії?

А. Прошити судину в рані і викликати судинного хірурга

В. Перев¢язати судину на протязі

С. Накласти турнікет і спробувати виконати судинний шов

D. Виконати тимчасове шунтування і накласти асептичну пов¢язку

Е. Виконати тимчасове шунтування і викликати судинного хірурга

4. У приймальне відділення доставлений чоловік 47 років із скаргами на слабкість, головокружіння, помірну біль в лівому підребер¢ї. З анамнезу відомо, що 12 годин тому він впав з драбини і вдарився лівою реберною дугою. Перед поступленням було запаморочення. Положення хворого вимушене. Шкірні покрови бліді. Пульс 120 уд/хв. АТ 90/50 мм рт.ст. Дихання поверхневе. При пальпації помірне напруження м¢язів черевної стінки, притуплення пальпаторного звуку в лівому підребір¢ї. Гемоглобін крові 98 г/л. Який імовірний діагноз і тактика?

А. Травматичний розрив селезінки з внутрішньочеревною кровотечею. Протишокові заходи. Термінова операція.

В. Травматичний розрив селезінки з внутрішньочеревною кровотечею. Переливання одногрупної крові. Протишокові заходи

С. Перелом ребер, ускладнений гемотораксом. Термінова торакотомія

D. Розрив брижі тонкої кишки з внутрішньочеревною кровотечею. Протишокові заходи. Термінова операція

Е. Перелом УІІІ-Х ребер зліва з внутрішньочеревною кровотечею. Термінова тораколапаротомія.

5. В приймальне відділення доставлений молодий чоловік з закритою травмою грудної клітини зліва. Шкірні покриви бліді. Пульс 100 уд/хв. АТ 110/65 мм рт.ст. Відмічається болючість і крипітація кісткових відломків в проекції УІІ, ІХ, Х ребер зліва по середньо-паховій лінії. Перкуторно з лівої сторони в нижніх відділах відзначається тупий звук, дихання не прослуховується (в положенні хворого сидячи). Ваш діагноз і тактика

А. Закритий перелом І-ІУ ребер з ліва ускладнений внутрішньочеревною кровотечею. Термінова операція

В. Закритий перелом УІІІ-Х ребер з ліва, ускладнений гемотораксом. Лікувально-діагностична пункція плевральної порожнини, гемостатична терапія з динамічним наглядом

С. Закритий перелом УІІІ-Х ребер з ліва. Лікувально-діагностична пункція плевральної порожнини, гемостатична терапія з динамічним наглядом

D. Закритий перелом УІІІ-Х ребер з ліва, ускладнений гемотораксом. Термінова операція

Е. Закритий перелом УІІІ-Х ребер з ліва, ускладнений гемотораксом. Переливання одногрупної крові.

6. Хворий, 30 років, який страждає 7 років виразковою хворобою шлунку протягом останньої доби відмічав наростаючу слабість, головокружіння. Зранку, встаючи з ліжка, на декілька секунд втратив свідомість, після чого була блювота у вигляді „кавової гущі” і „дьогтьоподібний” стілець (мелена). Ймовірний діагноз і тактика лікування.

А. Шлунково-кишкова кровотеча. Доставка хворого в хірургічний стаціонар де і буде визначена подальша тактика лікування.

В. Кровотеча з варикознорозширених вен стравоходу. Негайна операція

С. Кровотеча з пухлини товстої кишки. Застосування медикаментозної гемостатичної терапії.

D. Шлунково-кишкова кровотеча. Переливання сольових та колоїдних кровозамінників

Е. Шлунково-кишкова кровотеча. Встановлення зонду Блекмора.

7. Хворому, якому з ранку була виконана операція з приводу післяопераційної вентральної грижі в 17.00 пов¢язка на рані сильно промокла кров¢ю. Місцево застосовані на протязі години мішечки з льодом та піском ефекту не дали. Які ускладнення в ранньому післяопераційному періоді виникли у хворого. Ваша подальша тактика

А. У хворого виникла вторинна кровотеча. Потрібно в операційній провести ревізію рани та провести остаточну зупинку кровотечі.

В. У хворого капілярна кровотеча. Продовжувати застосовувати мішечки з льодом.

С. У хворого венозна кровотеча. Необхідно застосувати гемостатичну терапію.

D. У хворого виникла вторинна кровотеча. Необхідно застосувати гемостатичну терапію.

Е. У хворого виникла вторинна кровотеча. Необхідно застосувати гемостатичну терапію при неефективності якої провести остаточну зупинку кровотечі.

8. У хворого після травми виникла біль і припухлість 10х6х5 см в області середньої третини гомілки. Шкіра над припухлістю синюшна. Відмічається болючість і флюктуація. Ваш діагноз. Яку допомогу ви надасте постраждалому.

А. Підшкірна гематома. Необхідно виконати пункцію з евакуацією крові.

В. У хворого підшкірна гематома. Необхідно накласти гіпсову лонгету

С. У хворого підшкірна гематома. Необхідно накласти давлячу пов¢язку на гомілку. Рекомендувати місцево мішечки з льодом, спокій для кінцівки.

D. У хворого підшкірна гематома. Необхідно накласти давлячу пов¢язку на гомілку. Негайне хірургічне втручання.

Е. У хворого підшкірна гематома. Необхідно накласти давлячу пов¢язку на гомілку. Виконати пункцію гематоми.

9. У хворого, 17 років, скарги на біль в лівому колінному суглобі після отримання травми. Рухи в суглобі обмежені. Суглоб має кульковидну форму. Спостерігається баллотування надколінника. На рентгенограмі пошкодження кісток не виявлено. Ваш діагноз і лікувальні заходи?

А. У хворого наявний гемартроз лівого колінного суглобу необхідно виконати пункцію суглоба. Наложити давлячу пов¢язку, імобілізувати кінцівку і застосувати мішечки з льодом.

В. У хворого наявна гематома в області лівого колінного суглобу необхідно виконати пункцію гематоми. Наложити давлячу пов¢язку, імобілізувати кінцівку і застосувати мішечки з льодом.

С. У хворого гематома гомілки. Необхідне термінове оперативне втручання.

D. У хворого наявний гематома в області лівого колінного суглобу необхідно виконати оперативне втручання. Наложити давлячу пов¢язку, імобілізувати кінцівку і застосувати мішечки з льодом

Е. У хворого наявний гемартроз лівого колінного суглобу необхідно виконати термінове оперативне втручання. Наложити давлячу пов¢язку, імобілізувати кінцівку і застосувати мішечки з льодом

10. В клініку поступив хворий з закритою травмою черева. В результаті екстреної операції встановлений розрив передньої поверхні правої долі печінки 6х3х4 см. Гемоперитоніум 1,5 л. Як виконати остаточну зупинку кровотечі, що робити з кров¢ю, яка вилилась в черевну порожнину

А. Зашити печінку П-образними швами. Виконати реінфузію крові.

В. Зашити печінку П-образними швами. Евакуювати кров з черевної порожнини.

С. Застосувати діатермокоагуляцію печінки. Виконати реінфузію крові

D. Накласти турнікет на гепатодуоденальну зв¢язку. Виконати реінфузію крові.

Е. Зашити печінку П-образними швами. Взяти кров для біохімічних досліджень.

Література

Основна:

1. Черенько М.П., Ваврик Ж.М. Загальна хірургія // Київ, “Здоров¢я”, 2004 р.

2. С. В. Петров. Общая хирургия //”Питер”, Санкт-Петербург, 2002

3. Жученко С.П., Желіба М.Д., Хіміч С.Д. Загальна хірургія //Київ, “Здоров¢я”, 1999 р.

4. Линденбаум И. С. Методика исследования хирургического больного М., Медгиз, 1957.

5. Хирургическая операция //Под ред.Мокшонова И. Я. „Клинический дом”, Минск, 2002

Додаткова:

1. Гематологія і трансфузіологія //Під ред.Гайдукової С. М. ВУП „Три крапки”

Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 486 | Нарушение авторских прав